Постанова № 12387608, 05.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2010                                                                                           № 9/9

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Хорішко О.О.- представник, дов. б/н від 14.01.2010;

від відповідача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010

у справі № 9/9 ( .....)

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Закарпатгаз"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"

про                                                   повернення 176266,39 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"

до Відкритого акціонерного товариства "Закарпатгаз"

про стягнення витрат на майно, набуте без достатньої правової підстави

Розпорядженнями В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010 № 01-23/1/1, Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 № 01-23/1/3 склад колегії суддів змінювався.

          На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 07.09.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.10.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 9/9 первісний позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 165 724,00 грн. безпідставно набутого майна (грошових коштів), 5 934,49 грн. інфляційних нарахувань, 2 017,50 грн. – 3% річних за користування чужими грошовими коштами, 1 756,93 грн. витрат по сплаті державного мита, 200,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні інших позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

          Рішення мотивовано тим, що відповідно до чинного законодавства відповідач за первісним позовом протягом п’яти днів з моменту зарахування на його рахунок коштів – переплати за договорами від 15.05.2007, мав повертати їх на рахунок позивача за первісним позовом, проте не зробив зазначеного, із чого суд робить висновок, що прострочення зобов’язання по поверненню безпідставно отриманого майна сталося з вини відповідача за первісним позовом; позивач за зустрічним позовом не надав суду доказів перерахування до Державного бюджету України 62 146,50 грн. податків; на думку суду, сплата податку на безпідставно набуте майно, якщо таке мало місце, не є необхідними витратами на майно, а є наслідком неправомірних дій позивача за первісним позовом по утриманню у себе безпідставно набутого майна.

          В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 9/9 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          На думку скаржника, порушено ст. 58 ГПК України, оскільки у позові об’єднано вимоги щодо повернення коштів, стягнення річних, інфляційних нарахувань згідно із 9-ма правочинами.

          Скаржник стверджує, що надав суду довідку про сплату сум податків, належним чином засвідчені копії податкових накладних, що є доказом нарахування та перерахування сум податків.

          У письмовому додатковому обґрунтуванні до апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд не дослідив підстав виникнення у відповідача грошових зобов’язань перед позивачем; не було належним чином оцінено факт прострочення.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема на відсутність порушення ст. 58 ГПК України; доказ, на який посилається скаржник та який є додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ, є неналежним.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача за первісним позовом, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 165 724,00 грн., 3% річних у розмірі 2 346,19 грн., індексу інфляції у розмірі 8 196,20 грн. та судових витрат, керуючись ст.ст. 536, 625, 1212, 1214 ЦК України.

          Відповідачем подано зустрічний позов до позивача про стягнення витрат на майно, набуте без достатніх підстав, в сумі 62 146,50 грн., керуючись ст. 1214 ЦК України.

          Як вбачається із матеріалів справи, 15.05.2007 між сторонами укладено договори фінансового лізингу за №№ 070515/ФЛ-0233, -0234, -0235, -0236, -0237, -0238, -0239, -0240, -0241(далі – договори від 15.05.2007).

          Відповідно до п.п. 1.1,3.1, 3.1.1, 3.1.2 договорів від 15.05.2007, предметом договорів є надання відповідачем за первісним позовом, за договорами лізингодавцем, в тимчасове платне користування позивачу за первісним позовом, за договором лізингоодержувачу, предмета лізингу для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом періодичних лізингових платежів; позивач за первісним позовом сплачує лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів, які включають: винагороду (проценти) (п.3.3), з врахуванням корегування, вказаного в п.3.6 договору, платежі по відшкодуванню (компенсації) вартості майна, з врахуванням коригування, вказаного в п.3.6 договору.

          Згідно з ч.1 ст. 292 ГК України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних і залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

          Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

          У процесі виконання договорів від 15.05.2007, сталась переплата позивачем за первісним позовом лізингових платежів на загальну суму 165 724,00 грн., що підтверджується звітом про стан взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2006 по 01.10.2009, підписаним представниками обох сторін та скріпленим печатками.

          29.01.2010 позивачем за первісним позовом надіслано відповідачу вимогу за № 07/322 від 28.01.2010 про повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів на загальну суму 165 724,00 грн., сплату пені, 3% річних, індексу інфляції.

          Згідно з ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

          Докази того, що відповідачем за первісним позовом повернуті позивачу переплачені суми лізингових платежів за договорами від 15.05.2007, відсутні.

          Отже, первісний позов у частині вимоги про стягнення 165 724,00 грн. безпідставно набутого майна (грошових коштів) є таким, що відповідає чинному законодавству, підтверджений матеріалами справи, тому підлягає задоволенню.

          В ч.2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

          Відповідно до ч.2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

          Однак, ані договорами від 15.05.2007, ані актом цивільного законодавства не встановлено розмір процентів за користування одержаними, у зв’язку з переплатою, лізинговими платежами.

                    Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Як свідчать договори від 15.05.2007, ст. 292 ГК України, ст. 806 ЦК України, за договорами від 15.05.2007 відповідач за первісним позовом не має перед позивачем грошового зобов’язання, отже, відсутні підстави для застосування до відповідача за первісним позовом норм ст. 625 ЦК України, якою встановлена відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

          Та обставина, що позивачем за первісним позовом здійснено переплату у процесі виконання свого грошового зобов’язання за укладеними між сторонами договорами від 15.05.2007, не змінює змісту цих договорів та зобов’язань сторін.

          Згідно із ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Апеляційна інстанція не погоджується із зазначеними судом першої інстанції підставами застосування положень ст. 625 ЦК України, оскільки ані Указом Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 13.03.1995 № 227/95, в редакції на час здійснення позивачем переплат, ані Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованій в Міністерстві юстиції 29.09.2004 за № 377/8976, зі змінами, не встановлено відповідальності одержувачів помилково перерахованих коштів перед платниками цих коштів. Також главою 83 ЦК України не передбачено застосування інфляційних втрат, а положеннями ч.2 ст. 1214 ЦК України передбачено нарахування процентів за користування грошима, у той час як статтею 625 ЦК України встановлено проценти річних за прострочення платежу.

          Отже, вимоги первісного позову про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних є безпідставними, як такі що не відповідають нормам чинного законодавства.

          Згідно з ч.1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи.

                    На підтвердження перерахування до Державного бюджету України податків у загальній сумі 62 146,50 грн. позивачем за зустрічним позовом подано довідку від 22.04.2010 про сплату податків в Державний бюджет України за підписом головного бухгалтера позивача за зустрічним позовом та податкові накладні від 28.11.2008, 27.05.2009 у кількості 8-ми, 09.06.2009 у кількості 10-ти, 30.06.2009, 18.08.2009 у кількості 9-ти, 28.09.2009 у кількості 3-х, 30.09.2009 у кількості 6-ти, що складені позивачем за зустрічним позовом.

                    Згідно з п.п. 7.2.3, 7.7.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

          Відповідно до п.16.4 ст. 16 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду; платники податків у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

          Отже, складені позивачем за зустрічним позовом довідка та податкові накладні не є належними доказами, що підтверджують фактичну сплату 27 620,67 грн. податкових зобов’язань та 34 525,83 грн. податку на прибуток в Державний бюджет України, а також наявність причинно-наслідкового зв’язку сплати зазначених податків із переплатою лізингових платежів за договорами від 15.05.2007.

          За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

          Із доводами апеляційної скарги, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

          Згідно зі ст. 36 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Оскільки із положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не випливає того, що факт сплати, причетність до господарської операції та розмір податку підтверджується довідкою платника податку та оформленими платником податку податковими накладними, то немає підстав вважати ці документи позивача за зустрічним позовом належними доказами та такими, що підтверджують його позовні вимоги.

          Апеляційною інстанцією не встановлено порушення вимог ст. 58 ГПК України.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі №9/9 змінити частково, у частині первісного позову, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

          "Первісний позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова компанія" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, під’їзд 7, поверх 6, код ЄДРПОУ 31362539) на користь Відкритого акціонерного товариства "Закарпатгаз" (88000, м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2, код ЄДРПОУ 05448610) 165 724,00 грн. безпідставно набутого майна (грошових коштів), 1 657,24 грн. державного мита, 221,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          У решті первісного позову відмовити."

          3. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 9/9 залишити без змін.

          4. Справу №9/9 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.10.10 (відправлено)