Рішення № 123874190, 18.12.2024, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/5932/24

Провадження № 2/345/1521/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.12.2024 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: головуючого - судді Миговича О.М.

секретаря - Бабійчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах яких діє адвокат Кобзан Роман Миронович до Калуської міської ради про визначення частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на спадкове майно за законом, суд

в с т а н о в и в :

Представник позивачів, адвокат Кобзан Р.М. звернувся до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.02.1986 року будинковолодіння по АДРЕСА_1 належало членам колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 . Вищевказане будинковолодіння було зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ за колгоспним двором у 1988 році за №544 від 15.02.1988р. Згідно даних з по господарського обліку (книга №124 ст.49, номер об`єкту господарського обліку 995) станом на 30.06.1990 року, житловий будинок в АДРЕСА_1 , відноситься до категорії «колгоспний двір». В будинку головою якого був ОСОБА_3 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та були зареєстровані, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З 15 квітня 1991 року був введений в дію Закон України „Про власність" в якому відбулося усуспільнення власності і власність колгоспного двору припинила своє існування. Так право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991р. проживали в ньому і брали участь у веденні спільного господарства. В даному випадку станом на 15.04.1991р. в колгоспному дворі, проживали четверо членів двору, так як голова двору ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 то після його смерті спадщина не відкривалася, а майно колгоспного двору перетворилось на спільну сумісну власність 4-х його членів. Таким чином з 15.04.1991р. вищевказане будинковолодіння перетворилось у спільну сумісну власність без визначення часток і існує по даний час, зміна його можлива за згодою всіх співвласників, оскільки 2-є із співвласників спільної сумісної власності померли, це ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , то тільки в судовому порядку можна визначити всім частки у спільній сумісній власності.

Оскільки доказів більшої чи меншої участі когось із учасників спільної сумісної власності у надбанні майна не має, то відповідно їх частки є рівними, тому 4-м власникам спільної сумісної власності належало по 1/4 частки даного будинковолодіння, станом на 1991 рік. 15.12.2002р. року помирає ОСОБА_6 , один із співвласників будинковолодіння, якому належала 1/4 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 . На час смерті ОСОБА_6 з нею проживали, два сини, позивачі по справі ОСОБА_1 ОСОБА_2 та батько ОСОБА_5 .

Так як ОСОБА_6 померла у 2002 році, то відповідно до діючого на той час законодавства ЦК України 1963р., всі троє спадкоємців, які вступили в управління спадковим майном, прийняли в рівних долях спадщину, яка складалася із часток вищевказаного будинковолодіння, по 1/12 її частки.

15.03.2019р. року помирає ОСОБА_5 , один із співвласників будинковолодіння, якому належала 1/4 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 і якому належала 1/12 частка у спадщині від дружини ОСОБА_6 , що в цілому становило 1/3 його частки /1/4+1/12/. Позивачі по справі проживаючи разом із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому належала 1/3 частка будинковолодіння, прийняли порівну його спадщину по 1/6 частки /1/3:2/ і кожен з них отримав у спадщину від своїх батьків по частки будинковолодіння /1/6+1/12/.

24.05.2024р. нотаріусом була заведено спадкову справу для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі реєстрації спадкової справи. Проте, після вивчення нотаріусом поданих всіх документів на вищевказане будинковолодіння, постановою нотаріуса було повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на вищевказане будинковолодіння, із-за не визначення всіх часток членів колгоспного двору, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.02.1988 року.

Таким чином позивачі просять постановити рішення, яким визначити частку у праві спільної сумісної власності колишніх членів колгоспного двору на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 в розмірі 1/4 його частки за ОСОБА_1 та 1/4 за ОСОБА_2 шляхом визнання за ними права часткової власності. Визнати за позивачами право власності на спадкове майно за законом, шляхом спадкування, після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 за кожним із них.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, однак їхній представник адвокат Кобзан Р.М. подав заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити, а розгляд справи проводити без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій вказує, що при постановленні рішення покладається на розсуд суду, та просить проводити розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.02.1986 року будинковолодіння по АДРЕСА_1 належало членам колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 , будинковолодіння було зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ за колгоспним двором у 1988 році за №544 від 15.02.1988 (а.с.25,26).

На підставі довідки Голинського старостинського округу Калуської міської Ради від 27.05.2024р. за №155 встановлено, що в будинку, головою якого був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 -помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Заповіт від імені ОСОБА_3 у Голинській сільській Раді не посвідчувався (а.с.24).

З 15 квітня 1991 року був введений в дію Закон України „Про власність" в якому відбулося усуспільнення власності і власність колгоспного двору припинила своє існування.

Тому до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке існувало до 15.04.1991р. мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору. Так право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991р. проживали в ньому і брали участь у веденні спільного господарства .

Згідно ст.120 ЦК України в редакції 1963р. майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних осіб, згідно ст.123 ЦК України в редакції 1963р. згідно постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 598/2190/18 (провадження № 61-12572св20).

У даному випадку станом на 15.04.1991р. в колгоспному дворі, згідно даних з погосподарської книги за 1986-1990р.р. /книга №12 ст.49/ станом на 30.06.1990р. проживали четверо членів двору, так як голова двору ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Всі члени колгоспного двору, які були такими станом на15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Такі висновки викладені у постанові ВСУ від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Відповідно до статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Тому після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщина не відкривалася, а станом на 15.04.1991р. майно колгоспного двору перетворилось на спільну сумісну власність 4-х його членів.

З введенням Закону України „Про власність" з 1991 року, згідно ст.17,18 цього закону колгоспна власність будинковолодіння АДРЕСА_1 перетворилась у спільну сумісну власність 4-х осіб, яка існувала на час перетворення колгоспного двору в спільну сумісну власність.

Таким чином з 15.04.1991р. вищевказане будинковолодіння перетворилось у спільну сумісну власність без визначення часток і існує по даний час, зміна його можлива за згодою всіх співвласників, оскільки 2-є із співвласників спільної сумісної власності померли, це ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , то тільки в судовому порядку можна визначити всім частки у спільній сумісній власності.

Згідно вимог ст.ст.370, 372 ЦК України частки спільної сумісної власності при виділі чи поділі їх є рівними.

У відповідності до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Оскільки доказів більшої чи меншої участі когось із учасників спільної сумісної власності у надбанні майна не має, то відповідно їх частки є рівними, тому 4-м власникам спільної сумісної власності належало по 1/4 частки даного будинковолодіння, станом на 1991 рік.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , один із співвласників будинковолодіння, якій належала 1/4 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 (а.с.18).

На час смерті ОСОБА_6 з нею проживали сини, позивачі по справі ОСОБА_1 . ОСОБА_2 та батько ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою № 22.05.2024р. №149 виданою Голинським старостинським округом Калуської міської Ради (а.с.23).

Так як ОСОБА_6 померла у 2002 році, то спадкування здійснювалося відповідно до діючого на той час законодавства ЦК України 1963р., так відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, тоді коли воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Частиною другою статті 549 ЦК Української РСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Відповідно до даних вищевказаної довідки №149 від 22.05.2024р. Голинського старостинського округу всі троє спадкоємців, які вступили в управління спадковим майном, прийняли в рівних долях спадщину ОСОБА_6 , яка складалася із частик вищевказаного будинковолодіння, по 1/12 її частки.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , (а.с.19) один із співвласників будинковолодіння, якому належала частина будинковолодіння АДРЕСА_1 і якому належала 1/12 частка у спадщині від дружини ОСОБА_6 , що в цілому становило 1/3 його частки /1/4+1/12/.

У відповідності до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким що прийняв спадщину.

Враховуючи, що позивачі по справі проживали разом із ОСОБА_5 і якому належала 1/3 частка будинковолодіння, прийняли порівну його спадщину по 1/6 частки /1/3:2/ і кожен з них отримав у спадщину від своїх батьків по частки будинковолодіння /1/6+1/12/.

24.05.2024р. нотаріусом була заведено спадкову справу для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі реєстрації спадкової справи (а.с.32).

Постановою нотаріуса від 15.10.2024р. за №616/02-31 спадкоємцям відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на вищевказане будинковолодіння, із-за не визначення всіх часток членів колгоспного двору, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.02.1988 року. (а.с.20).

На дане будинковолодіння, був виготовлений технічний паспорт ОКП Івано-Франківське ОБТІ, згідно якого дане будинковолодіння побудоване, де відсутні самовільна будова чи реконструкція та проведено оцінку даного будинковолодіння, де вартість вищенаведеного будинковолодіння станом на 02.10.2024р., становить 160 тис. 467 грн (а.с.33-35,36).

Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пункт 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З введенням в дію з 01.07.1990 року Закону СРСР, а з 15.04.1991 року Закону України "Про власність" колгоспні двори ліквідовано і в даній справі слід керуватися п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 20 від 22.12.1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", в якому зазначено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 р. мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Власність колгоспного двору регулювалася - ст.ст. 120 - 126 ЦК УРСР (редакції 18.07.1963 року) і згідно ст. ст. 120, 123 ЦК УРСР (редакції 18.07.1963 року) майно колгоспного двору належало його членам на правіспільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.

Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після його припинення, мають ті члени двору, котрі станом до 15 квітня 1991 року не втратили частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Згідно абз.3 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява є обґрунтована, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного й керуючись ст.ст. 120,121,123, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.1218, 1223, 1258 ЦК України, ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визначити частку у праві спільної сумісної власності колишніх членів колгоспного двору на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 в розмірі 1/4 його частки за ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 та 1/4 за ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_4 шляхом визнання за ними права часткової власності.

Визнати за ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 та ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_4 право власності на спадкове майно за законом, шляхом спадкування, після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 за кожним із них.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: