Постанова № 12386662, 07.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2010                                                                                           № 34/632

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від ТОВ «Український промисловий банк» : Вікторова В.О. (за довір.),

від ТОВ «Торговий дім «Дарниця»: Кулинич Т.В. (за довір.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Дарниця"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.03.2010

у справі № 34/632 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Український промисловий банк"

до                                                   ТОВ "Торговий дім "Дарниця"

про                                                   звернення стягнення на предмет іпотеки

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

про визнання недійсним кредитного договору та про припинення договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2009 р. ТОВ «Український промисловий банк» звернулося до господарського суду із позовом до відповідача (враховуючи надане уточнення позовних вимог від 16.12.2009), в якому просило стягнути заборгованість з відповідача за Кредитним договором №12/КВ-06 від 30 березня 2006 року в сумі 1763475,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 становить 14149769,41 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нерухомого майна, а саме нежилі приміщення, № 1,2,3,4, № 4а, приміщення №5 по приміщення №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1), з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ I, IV, V, в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6, які належать на праві власності ТОВ «Торговий Дім «Дарниця», та які передані в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк»згідно із іпотечним договором №12/2кіп-06 від 30 березня 2006 року

          В грудні 2009 р. ТОВ «ТД «Дарниця», в порядку ст. 60 ГПК України подало зустрічну позовну заяву (з урахуванням наданих доповнень до зустрічного позову від 27.01.2010), в якій з урахуванням доповнень, викладених 27.01.2010 просило суд:

- визнати Кредитний договір, разом з додатковими договорами до нього недійсним в цілому;

- припинити взаємні права та зобов'язання сторін за Кредитним договором та взаємні права та обов'язки, які випливають з даного договору, шляхом їх взаємного зарахування;

- зобов'язати ТОВ «Укрпромбанк» зарахувати сплачену позичальником суму (по тілу кредиту з урахуванням процентів та пені) за Кредитним договором у розмірі 8 594031, 25 грн. як взаємного зарахування;

- закрити позичкові рахунки позивача за зустрічним позовом, а саме: в гривні № 2083 601 30726 в КРУ ТОВ «Укрпромбанк»код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076; у доларах США № 2083 601 30726 відкритий КРУ ТОВ «Укрпромбанк»код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076;

- визнати недійсним Іпотечний договір, разом з наступними змінами та доповненнями до нього;

- зобов'язати приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області виключити з Державного реєстру іпотек заборону на відчуження нежилих приміщень: №№ 1, 2, 3, 4, № 4а, з приміщення № 5 по № 23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень №1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ І, IV, V в літері «А», загальною площею 1899, 80 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-Б., зареєстровану за № 1120.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у справі №34/632 первісний позов задоволено повністю. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №12/КВ-06 від 30 березня 2006 року на загальну суму – 14061 595 грн. 62 коп., яка складається з:

- поточної заборгованості по кредиту –1288863 долари США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 10220683 грн. 59 коп. та 70511 грн. 02 грн.;

- простроченої заборгованості по кредиту 372118 доларів 89 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 2950902 грн. 79 коп.;

- простроченої заборгованості по процентах в сумі 74436 доларів 33 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 590280 грн. 09 коп. та 4277 грн. 11 коп.;

- поточної заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 28.08.2009 до 02.09.2009 (включно) 4677 доларів 4 центи США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 37088 грн.93 коп. та 272 грн. 39 коп.;

- пеня по простроченому кредиту становить 18968 долари 54 центи США, що за курсом НБУ станом на 150420 грн. 52 коп. та 1256 грн. 51 коп.;

- пеня по простроченим процентам 4412 доларів 7 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 34987 грн. 71 коп. та 964 грн. 94 коп., вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки:

- нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, № 1,2,3,4, № 4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ I, IV, V в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дарниця»(02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-б, ідентифікаційний код 16285594) та які передані в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) згідно із іпотечним договором №12/2кіп-06 від 30 березня 2006 року (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та зареєстрований в реєстрі за № 1119 шляхом проведення публічних торгів.

Встановлено початкову ціну предмета іпотеки в сумі 13779 168 грн.

У задоволені зустрічного позову відмовлено.

          ТОВ «Торговий дім «Дарниця», не погоджуючись із рішенням господарського суду, оскаржило його до Київського апеляційного господарського суду з підстав порушення судом норм матеріального права.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на помилковість висновків суду та не дослідження судом всіх обставин справи, зокрема, не врахування того, що укладений між сторонами договір не є справедливим та порушує законні права відповідача як позичальника. В обгрунтування власної позиції апелянт зазначає, що шляхом укладення ряду додаткових угод, позивач необґрунтовано змінював умови основного договору. З лютого 2009 р. банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за кредитним договором до 22,80% на рік. Крім того, надання кредиту в іноземній валюті за умов відсутності у банку індивідуальної ліцензії, на думку відповідача, суперечить вимогам чинного валютного законодавства України. За таких умов відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення, у справі прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову, вимоги зустрічного позову задовольнити повністю.

В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив третьою особою Приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С.

У відповідності до положень частин 1-2 ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, приватного нотаріуса Тимченко Є.С. не було залучено господарським судом до участі у справі в якості третьої особи до прийняття рішення у справі, відповідного клопотання від сторін також не надходило. Апелянт, зазначаючи приватного нотаріуса третьою особою в своїй апеляційній скарзі не надав суду у відповідності до вимог ст.27 ГПК України клопотання про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, а також не обгрунтував та не навів підстав, на яких його належить допустити до участі у справі.

Крім того, суду апеляційної інстанції приватним нотаріусом Тимченко Є.С. надані письмові заперечення на подану апеляційну скаргу, в яких він просить суд не залучати його до участі в якості третьої особи з огляду на те, що він не має відношення до вказаних кредитних та іпотечних договорів.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія визнає безпідставними та не приймає до уваги зазначення апелянтом приватного нотаріуса Тимченко Є.С. в якості третьої особи у поданій скарзі.

ТОВ «Український промисловий банк» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів скарги, вважає її необгрунтованою та просить залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду вважає законним, а тому просить залишити його без змін.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, наданого відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними Кредитного договору від 30.03.2006, згідно предмету якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти на наступних умовах, враховуючи положення також укладеного сторонами додаткового договору № 7 від 02.12.2008:

- ліміт кредитування, у гривні 500 000 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- у доларах США –1714240 доларів США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- валюта кредиту: гривня, долар США;

- строк кредитної лінії –з 30.03.2006 до 29.03.2011 включно;

- процента ставка –23,5% річних (у гривні);

–16,5% річних у доларах США;

- мета використання коштів – придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів.

Даним додатковим договором сторони також домовились, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця, включно, на вказані рахунки. У випадку непогашення позичальником простроченої заборгованості за процентами банк, починаючи з дня виникнення такої заборгованості, може скористатися правом, зазначеним у п.5.2.7 цього договору щодо самостійного списання банком з рахунків позичальника заборгованості.

Додатковим договором №8 до Кредитного договору від 24.04.2009 сторони погодили внести зміни в п.3.1. щодо забезпечення виконання зобов’язання та виклали його в іншій редакції.

Додатковим договором №9 до Кредитного договору від 29.04.2009 сторони домовились внести зміни до Кредитного договору та виклали графік зменшення кредиту в іншій редакції, в якій зокрема встановили, що термін дії ліміту кредитування –29.03.2011.

          З метою забезпечення виконання позичальником зобов”язань за Кредитним договором сторони 30.03.2006 уклали також договір іпотеки №12/2кіп-06 (із змінами та доповненнями), згідно предмету якого Банку було передано в іпотеку нерухоме майно, зокрема, нежилі приміщення, № 1,2,3,4. № 4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ І, IV,Y в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6.

Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами виник з приводу невиконання позичальником (відповідачем) договірних зобов'язань, зокрема, не своєчасного та не повного повернення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, у зв'язку з чим позивач просив звернути стягнення на заставлене майно відповідача. Натомість відповідач оспорює дійсність укладеного між сторонами договору та просить суд визнати його недійсним відповідно до ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України з наступних підстав:

1) невідповідність положень договору в частині надання кредиту позивачу в іноземній валюті, ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”та Положенню “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”;

2) відсутність у банка індивідуальної ліцензії Національного Банку України, що є порушенням валютного законодавства України;

3) збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, яка стала складати 22,8% річних, не отримавши згоди на те позичальника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, стверджуючи про недійсність спірного кредитного договору, вважає його таким, що суперечить положенням ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”та Положенню “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, з огляду на те, що кредит був наданий позивачу в іноземній валюті.

За умовами Кредитного договору та укладених додаткових договорів, сума кредиту виражена в іноземній валюті –доларах США, та в національній валюті України - гривні.

Матеріали справи свідчать про те, що банк виконав свої зобов’язання належним чином та надав відповідачу кредитні кошти на придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів на загальну суму 2447599,22 долари США та 500000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами: №1 від 07.10.2008 на суму 500000 грн., №1 від 22.09.2006 на суму 250000 доларів США, №1 від 10.04.2007 на суму 240269,79 доларів США, №1 від 19.04.2007 на суму 50000 доларів США, №2 від 20.04.2007 на суму 50000 доларів США, №1 від 23.04.2007 на суму 50000 доларів США, №1 від 24.04.2007 на суму 50000 доларів США, №11 від 22.06.2007 на суму 7329,43 доларів США, №4 від 23.09.2008 на суму 500000 доларів США та банківськими виписками з особового рахунку товариства.

Дослідивши вимоги чинного законодавства, що ставляться до виконання зобов'язань, проведення кредитування та розрахінків сторін в іноземній валюті, колегія приходить до висновку, що на всій території України законним платіжним засобом, обов”язковим до приймання за номінальною вартістю, є грошова одиниця України гривня. При цьому передбачена можливість в Україні використовувати іноземну валюту у випадках та в порядку, встановлених законом.

Колегія звертає увагу на те, що на території України поряд з грошовою одиницею гривнею можливе використання іноземної валюти як засобу платежу. Операції з іноземною валютою здійснюються лише за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції.

Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов”язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Згідно з п. 1 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв”язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом 2 ст. 6 Декрету встановлено, що уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб –резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам –резидентам.

Згідно з п. 1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483, використання іноземною валюти як засобу платежу (валютна операція) –використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов”язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п. 1.5. цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Пінкт 1.10. Положення передбачає, що одержання ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що банківською ліцензією №67 від 13.12.2001р. надано право позивачу здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (т.2, а.с.25).

Згідно дозволу №67-6 від 23.09.2009р. та додатку до нього банку надано право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”( т.2, а.с.26-28).

Відповідно до п. 1 глави 1 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. №281, це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.

Згідно з п. 12 глави 1 Положення валютними операціями, пов”язанами з рухом капіталу, є такі, зокрема, як надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик. Пунктом 1 глави 3 Положення визначено, що резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов”язань (у тому числі власних операцій суб”єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі відповідних документів.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що на підставі дозволу, виданого відповідачеві Національним банком України, банком (позивачем у справі) було правомірно проведено кредитну операцію у валюті та відображення її в Кредитному договорі, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, згідно положень чинного законодавства, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету). Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт “в”пункту 4 статті 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Враховуючи вищевикладене, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті може відбуватися за відсутності індивідуальної ліцензії у банку.

Колегія також звертає увагу на те, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не є підставою згідно положень чинного законодавства для визнання недійсними Кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбаченої законодавством України юридичної відповідальності.

З приводу доводів відповідача щодо збільшення банком відсоткової ставки в односторонньому порядку на підставі п.9.1. кредитного договору, колегія зазначає наступне.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.           Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (частина 2). Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (частина 3).

В п.4.6 Кредитного договору (з урахування змін викладених в додатковій угоді №7 від 02.12.2008) сторонами було встановлено, що у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту позичальник сплачує у строки, передбачені п.4.4 цього договору, проценти з розрахунку 25,5% річних по заборгованості в гривні та 18,5% річних по заборгованості в доларах США, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення.

Внаслідок порушення відповідачем умов Кредитного договору, несвоєчасного його повернення, банк на підставі п.4.6 цього договору, розпочав нараховувати проценти у розмірі передбаченому вказаним пунктом.

Дослідивши обставини справи, колегія погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що зазначені дії позивача не можна вважати односторонньою зміною процентної ставки в розумінні статті 1056-1 ЦК України, це є наперед узгодженими між сторонами умовами застосування іншого розміру процентної ставки у випадку вчинення позичальником порушення умов Кредитного договору.

          Крім того, відповідач в своїх доповненнях на зустрічну позовну заяву підтвердив факт часткового повернення кредиту в наступних сумах: 720907,45 доларів США, 65709,87 доларів США та процентів за користування кредитними коштами в сумі 465906,45 доларів США, що стало підставою для застосування банком іншого розміру процентної ставки, умови та підстави застосування чого було погоджено між сторонами.

Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору та додаткових договорів, укладених між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач також просить суд визнати недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, укладений між сторонами для забезпечення основного зобов'язання Іпотечний договір №12/Хкіп-06 від 30.03.2006 р. із наступними змінами та доповненнями до нього.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов”язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов”язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки судом не встановлена недійсність основного зобов'язання - Кредитного договору №12/КВ-06 від 30.03.2006 р., відсутніми є юридичні наслідки його недійсності – недійсність правочину щодо його забезпечення.

Дослідивши обставини справи, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог в частині припинення взаємних прав та обов’язків сторін за Кредитним договором, зобов’язання позивача зарахувати сплачену суму (по тілу кредиту з урахуванням процентів та пені) в сумі 8594031,25 грн. як взаємне зарахування, враховуючи наступне.

Згідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання по яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Під час розгляду спору господарським судом встановлений факт відсутності у сторін однорідних вимог в розумінні ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, а тому ці вимоги правомірно визнав заявленими необґрунтовано.

Інші вимоги зустрічного позову (про виключення з Державного реєстру іпотек заборони на відчуження нежилих приміщень) з огляду на те, що вони є похідними від основних, також задоволенню не підлягають. Також відсутніми є підстави, визначені Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2009 №492, для задоволення вимог про закриття рахунків.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову повністю.

З приводу первісних позовних вимог, заявлених про дострокове стягнення банком кредитної заборгованості, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у зв’язку з тим, що зобов’язання передбачені Кредитним договором позичальником належним чином не виконувались, позивач звернувся до відповідача з вимогою (надіслана 30.01.2009) на підставі п.9.2 Кредитного договору про дострокове повернення кредитних коштів.

Відповідач у строк визначений умовами Кредитного договору (10 днів з моменту надіслання відповідної вимоги) заборгованості по кредиту, що залишилась, проценти та штрафні санкції, що за розрахунком Банку становило 13926370,79 грн., не сплатив.

          Як було встановлено господарським судом під час розгляду спору, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 02.09.2009 слала: 1288863 доларів США та 70511,02 грн. –поточної заборгованості по кредиту, 372118,89 доларів США –простроченої заборгованості по кредиту, 74436,33 долари США та 4227,11 грн. –прострочених процентів за користування кредитом, 4677,04 доларів США – нарахованих процентів (долари США), 272,39 грн. –нарахованих процентів (гривня).

          Крім того, в п.8.1. кредитного договору сторони передбачили юридичну відповідальність за порушення строків повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі в розмірі 0,1 % від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення. Розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла в період прострочення.

          З огляду на положення п.8.1. договору, ст.ст.546, 549, 611 ЦК України, господарським судом було правомірно присуджено до стягнення з відповідача неустойку у вигляді пені в наступному розмірі:

- 18968,54 доларів США –пеня по простроченому кредиту (долари США);

- 1256,51 грн. –пеня по простроченому кредиту (гривня);

- 4412,07 доларів США –пеня за простроченими процентами (долари США);

- 964,94 грн. –пеня за простроченими процентами (гривня).

          Як було встановлено під час розгляду спору, з метою забезпечення виконання відповідачем основних зобов’язань за кредитним договором, між сторонами також був укладений Іпотечний договір №12/2кіп-06 від 30.03.2006 р. (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 1119, за яким банку передано в іпотеку нерухоме майно, зокрема: нерухоме майно - нежилі приміщення, № 1,2,3,4. № 4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ І, IV,Y в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6.

Згідно положень п. 4.1 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках, якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту та при несплаті або частковій несплаті процентів, та при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлений кредитним договором строки.

Відповідно до п.1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Пунктом 1 статті 33 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 590 ЦК України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до положень ст. 39 Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

В матеріалах справи наявний Звіт про оцінку майна (предмет іпотеки), проведеного ПП «Золотий лев», згідно даних якого ймовірна ринкова вартість майна, оціненого саном на 21.12.2009 становить 1737600 доларів США, з округленням та без ПДВ, що за курсом НБУ станом на день прийняття судом рішення у справі становить 13779168 грн. Як вбачається з матеріалів справи, ринкова вартість майна згідно проведеної оцінки є вищою в порівнянні із першочерговою оцінкою майна на час укладення договору іпотеки (яке було оцінено сторонами у 9595000 грн.).

Враховуючи вищевикладене, а також встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов’язань, не повернення позичальником заборгованості у передбачений Кредитним договором строк, суд першої інстанції правомірно у відповідності до умов укладених договорів, ст.ст. 525, 526, 1054, 1048, 1050 ЦК України, ст.7 Закону України „Про іпотеку”, задовольнив первісні позовні вимоги повністю щодо стягнення заборгованості, процентів за користування кредитом, нарахованої пені, та звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, висновків господарського суду та доводів первісного позову не спростовано, тому апеляційна скарга визнається необґрунтованою, і задоволенню не підлягає.

Відповідно оскаржуване рішення у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у справі №34/632 залишити без змін.

3. Матеріали справи №34/632 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді