Рішення № 12386402, 16.11.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2010 Справа № 8/33-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Литовській Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вікор", м. Запоріжжя,

до відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", м. Херсон,

про стягнення 67282 грн. 39коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: в судове засідання не прибув,

від відповідача: Тодавчич С.М., представник, дов. № 759/70-64-П від 17.12.2009 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Вікор" (позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" (відповідач) заборгованість в сумі 67482грн. 62 коп., у тому числі 40738 грн. 20 коп. основного боргу, 16292 грн. 73 коп. пені, 2242 грн. 96 коп. 3% річних та 8208 грн. 73 коп. інфляційних витрат, відповідно до умов договору купівлі-продажу № 770/01-82 від 03.06.2008 року з додатками. Також позивач просить суд, з посиланням на приписи статей 66, 67 ГПК України, накласти арешт на розрахунковий рахунок ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" №26008029801179 в ХФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО 352651 та заборонити відповідачеві відкривати інші розрахункові рахунки до сплати заборгованості ТОВ ВКФ "Вікор".

Ухвалою суду від 08.10.2010 року порушено провадження по справі та в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" №26008029801179 в ХФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО 352651 та заборони відповідачеві відкривати інші розрахункові рахунки до сплати заборгованості ТОВ ВКФ "Вікор" відмовлено у зв'язку з відсутністю в матеріалах позовної заяви доказів необхідності вжиття таких заходів.

В подальшому, 11.11.2010 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог від 10.11.2010 року, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 40738 грн. 20 коп., пеню в сумі 16186 грн. 79 коп., 3% річних в сумі 2229 грн. 41 коп. та інфляційні в сумі 8127 грн. 99 коп. у зв'язку з перерахунками згідно із періодами виникнення та стягнення заборгованості. З врахуванням зазначеного сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 67282грн. 39коп. Судом уточнення позовних вимог прийнято та розгляд спору відбувся виходячи з нового розміру позовних вимог.

Крім того, позивачем в заяві про уточнення позовних вимог заявлено клопотання про накладення арешту на розрахунковий рахунок ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" №26008029801179 в ХФ ВАТ "Кредитпромбанк", МФО 352651 та заборону відповідачеві відкривати інші розрахункові рахунки до сплати заборгованості ТОВ ВКФ "Вікор", яке судом залишене без задоволення.

Відповідно до приписів статей 66, 67 Господарського процесуального Кодексу України, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду, як гарантія реального виконання рішення суду. Забезпечення позову допускається в будь якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним видом заходів до забезпечення позову і предметом відповідності позовної вимоги; ймовірністю настання обставин, зазначених у статті 66 Господарського процесуального кодексу України; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача грошових сум; ймовірність припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 ГПК України, позивач обов'язково повинен подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Такі докази в матеріалах справи відсутні. Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачений такий захід забезпечення позову як накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача.

Позивач, після уточнення позовних вимог, підтримує позов в повному обсязі - в сумі стягнення основної заборгованості - 40738 грн. 20 коп., пені в сумі 16186 грн. 79 коп., 3% річних в сумі 2229 грн. 41 коп. та інфляційні в сумі 8127 грн. 99 коп. (а.с.103-106).

Відповідач позовні вимоги визнає частково, а саме: в частині стягнення основного боргу за отриманий товар в розмірі 40738 грн. 20 коп., 3% річних в розмірі 2242 грн. 96 коп. та інфляційних в розмірі 8208 грн. 73 коп. Розмір пені в сумі 16292 грн. 73 коп., заявленої до стягнення позивачем, відповідач не визнає, посилаючись на те, що позивачем пеня нарахована з пропуском строку позовної давності. Відповідачем суду подана заява про застосування позовної давності щодо стягнення пені (а.с. 80). Також, відповідачем в судовому засіданні заявлено письмове клопотання № 759/70-2159 від 25.10.2010 року про розстрочку виконання рішення у зв'язку зі складним фінансовим становищем строком на 1 рік, починаючи з листопада 2010 року (а.с. 37).

Представником позивача подано заперечення на клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення господарського суду, з посиланням на не менш скрутний фінансовий стан ніж у відповідача, що обґрунтоване наявністю заборгованості за договорами кредитування (а.с. 115-116).

Розгляд справи відкладався ухвалою суду від 28.10.2010р. у зв'язку з ненаданням представником відповідача витребуваних судом документів та необхідністю витребування у сторін додаткових доказів, а також поданням відповідачем письмового клопотання про розстрочку виконання рішення; 11.11.2010 року в судовому засіданні оголошувалася перерва відповідно до ст. 77 ГПК України. Справа розглядалася без представника позивача за його клопотанням (а.с. 119).

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі неподання витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між сторонами укладений договір купівлі-продажу №770/01-82 від 03.06.2008 року (далі Договір) з додатками - специфікація №1, специфікація №2, відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити покупцю (відповідач у справі), а покупець зобов'язаний прийняти та сплатити на умовах даного Договору товар: рукав 50 В (10 атм) ГОСТ 18698-79 кз та рукав ВВ-125-40000 ТУ 38-105631-95. Ціни на товар, зазначені в додатках до договору, є твердими і не підлягають зміні до завершення строку дії Договору (п. 2.1.). Загальна вартість Договору складає 280000 грн. з ПДВ включно (п.2.3.).

Відповідно до п.3.1., 3.2. Договору товар поставляється на склад покупця - г. Херсон, датою поставки вважається дата, зазначена на транспортній накладній при отриманні товару. Строк поставки зазначений у додатках до договору. Перехід права власності покупця на товар відбувається в момент поставки товару, відповідно до п.3.1. Договору (п.п. 3.4., 3.5.).

Згідно п. 4.1. покупець зобов'язується провести авансовий платіж в розмірі 50 % вартості товару. Залишкова сума в розмірі 50% сплачується по факту поставки товару, згідно виставленого рахунку, засобами перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця терміном 5 банківських днів.

Розділом 8 Договору встановлена відповідальність, зокрема, за необґрунтовану затримку сплати (крім суми передплати) згідно п. 8.5. даного Договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, за кожен день затримки, до моменту повного виконання покупцем зобов'язань по сплаті.

Строк дії договору узгоджений сторонами в п.11.1 до 31.06.2009 р., але до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за Договором.

Відповідно до п.1.1., 3.1, 3.4., 7.1. Договору, позивач свої зобов'язання виконав належним чином, здійснивши поставку 09.10.2008 року та 31.10.2008 року відповідачу товару: рукав 50 В (10 атм) ГОСТ 18698-79 кз у кількості 201 м та рукав ВВ-125-40000 ТУ 38-105631-95 у кількості 1200 м на загальну суму 87970,20грн., що підтверджено видатковою накладною №РН-005420 від 09.10.2008р., видатковою накладною №РН-005650 від 31.10.2008р., видатковою накладною №РН-005651 від 31.10.2008р., товаротранспортною накладною №6179 від 31.10.2008р. (а.с. 21-22, 24). Постачальником –ТОВ виробничо-комерційна фірма "Вікор" покупцю ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" виставлено рахунки №СФ-04509 від 14.08.2008р., № СФ-05556 від 08.10.2008р., № СФ-05890 від 31.10.2008р. на оплату товару - рукав 50 В (10 атм) ГОСТ 18698-79 кз у кількості 201 м та рукав ВВ-125-40000 ТУ 38-105631-95 у кількості 1200 м на загальну суму 87970,20грн. (а.с. 17-19) Відповідач поставлений товар прийняв, що підтверджується підписом представника покупця на видаткових накладних, товарно-транспортній накладній та довіреністю НБИ №395260/889 від 31.10.2008 р. та, відповідно, зобов’язаний був протягом 5-х банківських днів (п.4.1.) розрахуватись в повному обсязі. В порушення умов договору відповідачем товар оплачено не в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача (а.с. 20) та актом звірки взаємних розрахунків сторін (а.с. 81).

Позовні вимоги про стягнення з ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" заборгованості за договором поставки товару №770/01-82 від 03.06.2008 р. в сумі 40738 грн. 20 коп. основного боргу, 16186 грн. 79 коп. пені, 2229 грн. 41 коп. 3% річних та 8127 грн. 99 коп. інфляційних витрат стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленої продукції виконано не в повному обсязі. Станом на момент подання позову, сума простроченої заборгованості за договором поставки товару №770/01-82 від 03.06.2008 р. складає 40738 грн. 20 коп. основного боргу.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 40738 грн. 20 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 16186 грн. 79 коп., 3% річних в сумі 2229 грн. 41 коп. та інфляційні в сумі 8127 грн. 99 коп..

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ст.ст.260, 261. 267 ЦК України).

Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 16.04.1993, № 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" із змінами, зокрема, передбачено, що в тому випадку, коли відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. Деякі нормативні акти передбачають майнову відповідальність боржника у вигляді неустойки в твердій сумі або пені за кожний день порушення зобов'язання. Наприклад, така відповідальність встановлена пунктом 36 Правил про договори підряду на капітальне будівництво. Ці санкції стягують до повного виконання зобов'язання. За цих обставин строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову.

Як вже зазначалося вище, умовами укладеного між сторонами договору (пунктом 8.5.) передбачено, що за необґрунтовану затримку сплати (крім суми передплати) покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, за кожен день затримки, до моменту повного виконання покупцем зобов'язань по сплаті.

Датою звернення позивача до суду є дата, зазначена на поштовому штемпелі на конверті, а саме 30.09.2010 р. (а.с. 34). Тобто, враховуючи вимоги ст.. 253 – 255, 258 ЦК України пеня нараховується в період з 29.09.2009 р. по 27.09.2010 р. (27.09.2010 кінцева дата нарахування пені в розрахунку позивача а.с. 107-114).

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату поставленої продукції та задовольняє ці вимоги у сумі 7852,99 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 8333 грн. 80 коп. пені слід відмовити за спливом строку позовної давності.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі 40738грн. 20 коп. на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за неналежне виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків задовольняються судом в сумі, заявленій позивачем - 8127 грн. 99 коп. Перевіривши розрахунок суми 3% річних, суд задовольняє ці вимоги в сумі 2210грн. 02 коп. У стягненні суми 19 грн. 39 коп. 3% річних суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо стягнення 40738грн. 20коп. основного боргу, 2210грн. 02коп. - 3% річних, 7852грн. 99коп. - пені, 8127грн. 99коп. інфляційних витрат.

Понесені позивачем витрати зі сплати державного мита у сумі 589 грн. 44 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 206 грн. 09 коп. відшкодовуються йому за рахунок відповідача з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

Надавши оцінку доказам наданим сторонами в обґрунтування вимог відповідача про розстрочення виконання рішення суду та заперечень позивача, суд частково задовольняє заяву відповідача, з врахуванням наступного.

Частина 1 статті 121 ГПК України встановлює процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, у процесі якого ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Господарський суд на підставі ст.121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи розстрочити виконання рішення. Таке право може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем подання заяви про розстрочення виконання рішення по справі обґрунтоване неможливістю погасити свою заборгованість перед позивачем вчасно та в повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи копією балансу станом на 30.06.2010 року та на 30.09.2010 р. (а.с. 44, 94), звіту про фінансові результати за І півріччя 2010 року та за 9 місяців 2010 року (а.с. 92-93), довідками банків про залишки коштів на рахунках та рух коштів (а.с. 85-91), довідкою Державної податкової інспекції у м. Херсоні про рахунки відкриті/закриті в фінансових установах №10585/9/29-105 від 24.06.10 р., довідками банків про наявність заборгованості за договорами кредитування (а.с. 95-97), інформацією про наявність нерухомого та рухомого майна (а.с. 98). Відповідач наголошує на тому, що заборгованість перед позивачем може погасити лише за рахунок коштів, що мають надійти від виконання судоремонтних та інших робіт та підтверджує це виробничим планом на листопад 2010 р. (а.с. 99).

Представник позивача, заперечуючи проти розстрочення виконання рішення, надав суду довідку банку про наявність заборгованості по кредитному договору (а.с. 116).

Наявність викладених у заяві відповідача підстав ускладнює добровільне виконання рішення господарського суду внаслідок складного фінансового стану підприємства та значної збитковості його діяльності, а примусове виконання рішення може призвести до значного погіршення ситуації на підприємстві, зупинення господарської діяльності, затримок по сплаті заробітної плати та виконання податкових зобов'язань, ускладнити виплату зобов'язань за кредитами, і, як наслідок, унеможливити розрахунок по існуючому боргу.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розстрочити виконання рішення на три місяці, стягуючи по 19908 грн. 24 коп. щомісячно, починаючи з листопада 2010 року по січень 2011 року. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", ідентифікаційний код - 14308500, адреса: буд. 1, Карантинний острів, м. Херсон, р/рахунок - № 26008029801179 В ХФ ОАО "Кредитпромбанк", МФО - 352651 на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вікор", ідентифікаційний код - 20471635, адреса: к. 101, буд. 11, вул. Сєдова, м. Запоріжжя, р/рахунок - № 26008003199001 в ФЗД АТ Индекс-Банк, МФО - 313861, 40738 грн. 20 коп. основного боргу, 7852 грн. 99 коп. пені, 8127 грн. 99 коп. інфляційних витрат, 2210 грн. 02 коп. 3% річних, 589 грн. 44 коп. витрат по сплаті державного мита та 206 грн. 09 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 8333 грн. 80 коп. пені та 19 грн. 39 коп. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя Т.А. Остапенко

Повне рішення складено 19.11.2010 р.