Рішення № 123863327, 18.12.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 р. справа № 300/5541/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Атаманюк Володимир Михайлович (надалі, також представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 15.07.2024 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі, також відповідач 1, ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач 2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, орган пенсійного фонду), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №092950004760 від 01.02.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 28.02.1995 по 29.07.2022 та перевести її з 25.01.2024 на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу з врахуванням заробітку, зазначеного в довідках №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02, виданих 25.01.2024 Головним управлінням Державної податкової служби України в Івано-Франківській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням органом пенсійного фонду за №092950004760 від 01.02.2024 протиправно відмовлено у призначенні пенсії державного службовця у зв`язку з тим, що періоди роботи працівників/службових осіб державних податкових адміністрацій на посадах, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до категорій державних службовців. Представник позивача вказав на помилковість таких мотивів відмови. На підтвердження своє позиції зазначив, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями. Звернув увагу, що позивач з 28.02.1995 по 29.07.2022 працювала в податкових органах та набула стаж необхідний для призначення пенсії державного службовця. З метою захисту порушеного права позивач через уповноваженого представника звернулася до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також КАС України) (а.с. 27,28).

Пунктами 5 та 6 резолютивної частини ухвали суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення №092950004760 від 01.02.2024, всіх документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення та вичерпне обґрунтування з посиланням на відповідні докази причин (підстав) відмови у переведенні на пенсію за віком; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) в частині призначення та всіх проведених перерахунків її пенсії.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.07.2024 (а.с.33-42). Так, у відзиві від 25.07.2024 №0900-0902-8/41131 представник відповідача 2 вказує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно Закону України Про державну службу у зв`язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Звернула увагу, що періоди роботи у державній податковій службі на посадах, за яким присвоюється спеціальне звання, до 20 річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку, не зараховується. У трудовій книжці позивача наявні записи про присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання інспектор податкової інспекції, інспектор податкової служби І рангу, радник податкової служби ІІІ рангу з 03.01.2002, радник податкової та митної справи ІІІ рангу, тому відсутні підстави для зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періоду роботи в органах податкової служби. Звернула увагу на передчасність позовної вимоги щодо врахування при призначенні пенсії довідок від 25.01.2024 №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02, оскільки таке питання є похідним та повинно вирішуватися після вирішення питання про наявність права на призначення пенсії. Також зауважила, що такі довідки повинні надаватися станом на травень 2016 року, а не січень 2024 року. Окрім цього, вказала на неспівмірність заявлених позивачкою витрат на оплату правничої допомоги з категорією цієї справи. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Також відповідачем на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження долучено копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 45-146 та зворотна сторона).

ГУ ПФУ в м.Києві на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження надіслало копії документів з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , які надійшли на поштову адресу суду 15.08.2024 (а.с. 148-177).

Також ГУ ПФУ в м.Києві 05.09.2024 сформувало в системі «Електронний суд» відзив на позов (а.с. 179-189). Так, в поданому відзиві за №2600-0903-7/172900 від 05.09.2024 представник відповідача 1 заперечила щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . На підтвердження своєї позиції зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі, також - Закон №889-VIII), яким передбачено новий порядок та умови призначення пенсії державним службовцям. Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, пунктами 10,12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII визначено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (надалі, також - Закону №3723-ХІІ) для осіб, які на день набрання чинності Законом №889- VIII (на 01.05.2016 року) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, або які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу, на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України не залежно від факту роботи. Статтею 25 Закону №3723-ХІІ визначено категорії посад державних службовців, в залежності від яких, встановлювалися ранги державних службовців. Однак посади, які займала ОСОБА_1 не належать до посад віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Враховуючи вище зазначене, правомірно відмовлено в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, просила відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.07.1980 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_3 від 03.09.2020 (а.с. 11-17), ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.02.1995 по 29.07.2022 працювала в податкових органах; 26.05.21995 прийняла присягу державного службовця.

Також записами цієї ж трудової книжки підтверджено присвоєння позивачу 22.09.1995 спеціального звання «інспектор податкової служби ІІ рангу» (а.с.12), 27.12.1999 - спеціального звання «інспектор податкової служби І рангу» (а.с.13), 05.03.2010 - спеціального звання «радник податкової служби ІІІ рангу», 18.12.2013 - спеціального звання «радник податкової та митної справи ІІІ рангу» (а.с.13).

ОСОБА_1 25.01.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії (перехід на пенсію за іншим законом - Законом України Про державну службу. До зазначеної заяви долучено довідки від 25.01.2024 №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02 (а.с. 119,120).

Заяву позивача від 25.01.2024 щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в м. Києві, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення за №092950004760 від 01.02.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно з Законом України Про державну службу (зворотна сторона а.с. 9,10).

Відповідно до змісту зазначеного підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу було те, що періоди роботи працівників/службових осіб державних податкових адміністрацій на посадах, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до категорій державних службовців.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, з метою захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення, позивач через уповноваженого представника звернулася з цією позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша і друга даної статті).

Приписами частини 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 регулювалося Законом України Про державну службу від 16.12.1993 за №3723-XII (надалі, також - Закон №3723-ХІІ).

Водночас, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України Про державну службу від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі, також - Закон №889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, з огляду на зміст вищевказаної норми, необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Абзацом першим частини першої статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування закріплено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Тобто, до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01 травня 2016 року відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права викладена у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17, від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі № 591/6970/16-а.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в м. Києві №092950004760 від 01.02.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу періоди роботи позивача в податкових органах не враховано до стажу державної служби, у зв`язку з тим, що періоди роботи працівників/службових осіб державних податкових адміністрацій на посадах, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до категорій державних службовців.

Суд звертає увагу на те, що пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (надалі, також - Порядок №283), та додатку до нього (були чинними до 01 травня 2016 року).

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення стажу державної служби від 03 травня 1994 року №283, якою затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Пунктом 1 Порядку №283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723-ХІІ, в редакції Закону №404-VII від 04.07.2013, визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Крім того, спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб податкових органів в Україні, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі, також - ПК України).

Відповідно до пункту 341.1 статті 341 ПК України служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров`я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов`язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями (пункт 342.4 статті 342 ПК України).

Пунктом 344.1 статті 344 ПК України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, період роботи (служби) позивача в податкових (контролюючих) органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 10 липня 2018 року по справі № 591/6970/16-а.

Як встановлено судом вище на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.07.1980 та вкладки до трудової книжки НОМЕР_3 від 03.09.2020 (а.с. 11-17 та зворотна сторона), ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.02.1995 по 29.07.2022 працювала на різних посадах в податкових органах, що становить більше 21 року.

Такі періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Таким чином, для позивача наявні всі необхідні умови, визначені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ, пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII для призначення їй пенсії за віком на умовах статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Що ж до посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XІI та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй, як посадовій особі контролюючого органу присвоювались спеціальні звання, то суд зазначає таке.

Процедура присвоєння персональних звань, спеціальних звань посадовим особам податкових органів (органів доходів і зборів) врегульовувалася відповідними порядками та положеннями, які були затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 05.10.1992 №559, від 22.02.1999 №258, від 22.09.2004 №1234, від 19.12.2012 №1169, від 23.10.2013 №839, від 09.10.2020 №945. Вказаними нормативним актами, зокрема передбачено присвоєння спеціальних (персональних) звань в податкових органах.

Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі, також Постанова №306 затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних персональних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.

Так, додатками 6, 14 Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання " Інспектор податкової служби ІІ рангу " прирівнюється до 8 рангу державного службовця, " Інспектор податкової служби І рангу " прирівнюється до 7 рангу державного службовця, " Радник податкової служби ІІІ рангу " прирівнюється до 6 рангу державного службовця, " Радник податкової та митної справи ІІІ рангу " прирівнюється до 6 рангу державного службовця.

Отже, посадові особи податкових органів (органів доходів і зборів), яким присвоєно спеціальні (персональні) звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-340а13. У вказаній справі касаційний суд вказав, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Отже, є помилковими доводи відповідача, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби.

Посилання відповідачів на розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 за №503-р, як на підставу для відмови в зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, суд відхиляє як безпідставні, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників тих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.

З урахуванням наведеного, а також того, що відповідачами не надано обґрунтованих та переконливих доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до стажу державної служби періодів роботи позивача в органах державної податкової служби з 28.02.1995 по 29.07.2022, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в м. Києві протиправно не зараховано до стажу державної служби позивача вказані періоди роботи.

Інших підстав для не зарахування вищевказаних періодів роботи позивача до стажу державної служби відповідачами не наведено, а судом не встановлено.

Як наслідок, рішення ГУ ПФУ в м. Києві №092950004760 від 01.02.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідача про безпідставність видачі довідок від 25.01.2024 за №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02 за грудень 2023 року, суд зазначає таке.

В Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 (надалі, також - Порядок №622) визначено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (пункт 4 Порядку №622).

Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики (пункт 5 Порядку №622).

Відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" та на виконання пункту 6 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб", Міністерством соціальної політики України наказом від 10.05.2017 за №750 затверджено Порядок видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб у разі ліквідації державних органів, у яких особи працювали, а також перейменування (відсутності) їхніх посад (надалі Порядок №750).

Пунктами 2 і 5 Порядку №750 передбачено, що довідка про заробітну плату для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" видається особам, які мають право на призначення пенсії згідно з пунктом 3 Порядку №622.

Довідки для призначення пенсії видаються за формами довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затвердженими постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2017 року за №180/30048 (надалі Постанова №3-1).

Так, пунктом 1 вищевказаної Постанови №1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу", пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу", що додаються.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, разом із заявою від 25.01.2024 про призначення пенсії надана відповідачу довідка №14/09-19-10-02 від 25.01.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на січень 2024 року, а також довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №15/09-19-10-02 від 25.01.2024. Вказані довідки відповідають формам однойменних довідок, затверджених постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року №1-3 (а.с.18,19).

На всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як наслідок, суд зазначає, що всі відображені в довідках види оплати праці, - є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тому вони повинні враховуватися при розрахунку розміру пенсії позивача.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями пункту 1 частини 1 статті 41 Закону №1058-ІV, відповідно до яких до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, а людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проаналізувавши рішення за №092950004760 від 01.02.2024, суд зазначає, що стаж роботи позивача на державній службі станом на 01.05.2016 становив 21 рік 02 місяці 04 дні, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, суд вважає, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом №889-VIII, становив більше 10 років, а в загальному (з 28.02.1995 по 29.07.2022) становить більше 27 років. При цьому, відповідно до відомостей трудової книжки, станом на 01.05.2016 позивач обіймала посаду віднесену до посад державної служби та продовжувала працювати на таких посадах і надалі.

Суд зазначає, згідно з частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 25.01.2024. Отже, позивача слід перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дати звернення із відповідною заявою до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про переведення на інший вид пенсії, а саме з 25.01.2024.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У цій справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу".

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення №092950004760 від 01.02.2024, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 25.01.2024) зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 28.02.1995 по 29.07.2022 та, як наслідок, перевести її з 25.01.2024 на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу, здійснивши нарахування та виплату пенсії з урахуванням заробітної плати, визначеної у довідках №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02, виданих 25.01.2024, виданих Головним управлінням Державної податкової служби України в Івано-Франківській області.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції №3910-2598-2435-2652 від 12.07.2024 позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн (а.с. 1).

Також позивач просить стягнути з відповідача сплачену суму 10 000,00 грн витрат на правову допомогу, з приводу чого суд зазначає таке.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно частини 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання адвокатом Атаманюком Володимиром Михайловичем правничої допомоги та понесення позивачем витрат надано:

- копію ордера серії АТ №1073716 від 11.07.2024, виданого адвокатом Атаманюком Володимиром Михайловичем на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 20.06.2024 в Івано-Франківському окружному адміністративному суді (а.с.23).

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №822 від 01.12.2011, виданого (а.с.20);

- копію договору доручення на ведення справ в державних органах, органах місцевого самоврядування, слідчих та судових органах від 20.06.2024 (а.с.21);

- акта виконаних робіт за договором від 20.06.2024, відповідно до якого Атаманюк Володимир Михайлович надав Баглай Ганні Вікторівні наступні види робіт: консультація 2 години, складання позовної заяви 3 години; всього витрачено 5 робочих годин; вартість робіт встановлено у фіксованій сумі 10 000 грн (а.с.22);

- квитанції серії ААІ №473490 від 11.07.2024 про сплату Баглай Г.В юридичних послуг Атаманюку В.М. вартістю 10 000 грн (а.с.24).

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Враховуючи матеріали справи, суд вважає неспівмірною суму витрат в розмірі 10000,00 грн, визначену в акті від 20.06.2024 (консультація 2 години, складання позовної заяви 3 години; загальна вартість робіт 10 000 грн).

Таким чином, суд, зважаючи на:

- зміст позовної заяви, викладеної на 5 аркушах;

- час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів цієї адміністративної справи;

- незначну складність даної адміністративної справи;

- наявність численної судової практики з аналогічних спорів;

- наявність заперечень відповідача 2 щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу та підсумовуючи свої міркування з цього приводу, вважає справедливим вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5 000 грн.

При цьому, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача частина сплаченої нею суми судового збору у розмірі 2 500,00 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Також підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача частина сплаченої нею суми судового збору в розмірі 605,60 грн, що пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №092950004760 від 01.02.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 28.02.1995 по 29.07.2022 та перевести її з 25.01.2024 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» з врахуванням заробітку, зазначеного в довідках №14/09-19-10-02 та №15/09-19-10-02, виданих 25.01.2024 Головним управлінням Державної податкової служби України в Івано-Франківській області.

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) частину сплаченої суми судового збору що становить 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;

відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368;

відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.