Рішення № 123860290, 12.12.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7483/24

Провадження № 2/752/4426/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 грудня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києві в складі:

головуючого- судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Тертій К.Б.

за участю представника позивача - Назаренко Д.Л.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерина Валеріївна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщина, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду з позовом до Київської міської ради і просить встановити позивачу додатковий шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилається в позові на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на майно, яке вона прийняла за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 її матір`ю ОСОБА_3 .

До складу спадкового майна належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2000 року.

21 серпня 2023 року позивач подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Назаренко К.В. заяву про прийняття спадщини, яка посвідчена дипломованим юристом, нотаріусом м. Братислава Петером Крішко від 17 липня 2023 року відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, тобто шляхом спільного проживання з матір`ю на день її смерті.

На підставі поданої ним заяви була заведена спадкова прав № 28/2023.

27 березня 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назаренко К.В. винесла постанову про відмову в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

В постанові нотаріусом зазначено, що за даними Реєстру територіальної громади м.Києва встановлено відсутність зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 станом на 05 січня 2022 року.

Крім того, за даними Реєстру територіальної громади м.Києва позивач та ОСОБА_2 зняті з реєстрації у вказаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі цього нотаріусом зазначено, що за матеріалами спадкової справи відсутні спадкоємці, які проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Разом з тим, позивач разом з матір`ю проживали у вказаній квартирі на момент її смерті, а він вважав, що вони за вказаною адресою є зареєстрованими.

Факт такої реєстрації підтверджується відмітками в його паспорті та паспорті його матері ОСОБА_2 від 04 березня 2014 року і з реєстрації в квартирі вони не знімалися.

Про відсутність реєстрації в квартирі йому стало відомо з постанови приватного нотаріуса.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №164 від 28 лютого 2022 року» Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.

На момент подачі позову він дізнався, що положення закону змінилися і він звернувся до приватного нотаріуса з заявою.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року визначено, що положення п.3 постанови Кабінету Міністрів України №164 від 28 лютого 2022 року» Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечать стс.1270, 1272 ЦК України та не підлягають застосуванню.

Враховуючи такі суперечності в законодавстві, вбачається, що існувала та існує юридична невизначеність щодо даного питання.

На даний час позивач знаходиться за кордоном, виїхав з України 10 січня 2022 року та до України не повертався.

Звернувся до нотаріуса з заявою про оформлення спадщини, тому що проживав разом з матір`ю та правомірно вважав, що є зареєстрованим у квартирі і не був обізнаний про відсутність такої реєстрації за даними Реєстру.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 09 квітня 2024 року і відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.

Ухвалою від 15 квітня 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу та третій особі додатково копію позову з додатками.

Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву, третій особі пояснень на позов.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

29 квітня 2024 року третя особа подала пояснення, якою просить позов задовольнити.

Посилається на те, що 21 серпня 2023 року на її адресу надійшла заява позивача про прийняття спадщини, справжність підпису в якій завірена дипломованим юристом, нотаріусом м.Братислава Петером Крішко від 17 липня 2023 року за реєстром № О 644619/2023.

Згідно вказаної заяви позивачем заявлено про прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, тобто шляхом спільного проживання з матір`ю на день її смерті.

На підставі поданої позивачем заяви нею була заведена спадкова справа № 28/2023.

За даними Реєстру територіальної громади м.Києва нею була встановлена відсутність зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 станом на 05 січня 2022 року.

Крім того, за даними Реєстру територіальної громади м.Києва позивач та ОСОБА_2 зняті з реєстрації у вказаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тобто, на момент смерті ОСОБА_2 відсутні спадкоємці, які проживали разом з нею.

Просить задовольнити позов на підставі ст.1272 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити з підстав наведених у ньому.

Представник відповідача та третя особа про причини неявки суд до відома не поставили. Про час розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На підставі викладеного та ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності представника відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261, 1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За правилами ч.ч.1 та 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському р-ні. Київської обл.

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О.Є. №53/02-14 від 02 жовтня 2020 року померла ОСОБА_2 була єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка є її матір`ю.

До складу спадкового майна належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2000 року.

21 серпня 2023 року за заявою позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назаренко К.В. була заведена спадкова справа №28/202.

( а.с. 11 - 24 )

Постановою приватного нотаріуса Назаренко К.В. від 27 березня 2024 року було відмовлено позивачу у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії була встановлена відсутність інформації в Реєстрі територіальної громади м.Києва зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 станом на 05 січня 2022 року.

Крім того, приватним нотаріусом також було встановлено, що за даними Реєстру територіальної громади м.Києва позивач та спадкодавець ОСОБА_2 зняті з реєстрації у вказаній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тобто, на момент смерті ОСОБА_2 відсутні спадкоємці, які проживали разом з нею.

Вказані обставини підтверджуються Інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи щодо померлої, з якої вбачається, що вона буда зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 з 08 серпня 2006 року до 01 березня 2012 року.

Відсутність зареєстрованих осіб у вказаній квартирі також підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м.Києва.

( а.с. 51 - 59 )

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної норми закону поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як зазначено вище, мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 січня 2022 року позивач виїхав з України і до цього часу не повернувся.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 9 лютого 2022 року в справі № 709/769/19, поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Тобто, правила ч.3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Обов`язок доведення поважності пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Це відповідає чисельній практиці Верховного Суду, яка знайшла своє відображення в постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 .

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи спір про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися:

-періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття;

Тобто, саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини.

-інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Вчинення або невчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і кінцево дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року зазначено, що при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини судам слід перевіряти наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

З точки зору закону прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі.

Це відповідає позиції Верховного Суду України в постанові від 6 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12.

Судом встановлено та підтверджено представником позивача, спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з України позивач виїхав 10 січня 2022 року.

Суд враховує, що плануючи виїзд з України, позивач мав достатньо часу для подачі зави про прийняття спадщини, що не тягне за собою тривалого часу та збору великої кількості документів.

Оцінюючи приведені в позові причини пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та їх обґрунтування позивачем, суд вважає, що вони не можуть вважатись поважними.

Суд враховує, що навіть при відсутності в Україні позивач не був позбавлений можливості подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в інший, передбачений законом спосіб, без особистої присутності у нотаріуса (поштове відправлення, довіреність на вчинення від свого імені необхідних дій іншій особі тощо), чим позивач скористався, перебуваючи за кордоном.

Це відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах у справах № 766/3301/16-ц від 30 червня 2021 року, № 709/769/19 від 09 лютого 2022 року.

Суд також враховує, що спадщина після смерті матері позивача відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а до нотаріуса позивач звернувся в серпні 2023 року, а до суду з даним позовом 01 квітня 2024 року.

Таким чином, заява про прийняття спадщини позивачем подана з пропуском встановленого законом строку, і будь-яких доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску цього строк позивачем при зверненні до суду не надано.

Що стосується воєнного стану в країні та приведених обґрунтувань підстав пропуску строку для прийняття спадщини з посиланням на пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" суд виходить з наступного.

Воєнний стан в Україні був введений Указом Президента України 24 лютого 2022 року та діє до цього часу.

Частиною 1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного" перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Тобто, за загальним довоєнним правилом строк прийняття спадщини становив 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Зміни, що почали діяти з 06 березня 2022 року, додали до цього строку ще 4 місяці і загальний строк становив 10 місяців.

Тобто, навіть у такому випадку строк для прийняття спадщини позивачем був пропущений.

Що стосується визначених позивачем у заяві підстав для прийняття спадщини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

З цього випливає, що якщо спадкоємець на момент смерті спадкодавця був зареєстрований з ним за однією адресою, то обов`язок звертатися до нотаріуса у спадкоємця відсутній.

Згідно з ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців.

Суд при цьому враховує, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.

З матеріалів справи вбачається, що ні спадкодавець, ні позивач, як спадкоємець, не були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи також вбачається, що померла була зареєстрована в квартирі до 01 березня 2012 року, а позивач на момент її смерті в квартирі також не був зареєстрований.

Вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами, не спростованими позивачем.

Будь-яких доказів проживання позивача із спадкодавцем у даній квартирі, як і проживання самого спадкодавця, представником позивача надано не було.

Надані представником позивача окремі аркуші паспортів померлої та позивача на власний розсуд таким доказом бути не можуть, оскільки спростовуються інформацією,наданою державною установою.

В свою чергу, суд враховує, що встановлення факту постійного проживання позивача із спадкодавцем на момент відкриття спадщини під час розгляду справи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, розглядатися не може.

Це також відповідає позиції Верховного Суду в постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20.

При вирішенні спору суд враховує наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Звертаючись до суду, будь-яких доказів, які б свідчили про наявність обставин, достатніх для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач не надав.

Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Крім того, відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням приведеного, відсутності доказів приведеним у позові обставинам, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст.15, 16, 1216, 1217, 1223, 1224, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В. Машкевич