Вирок № 123851491, 17.12.2024, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/3018/24

Провадження №1-кп/132/388/24

Вирок

Іменем України

17 грудня 2024 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024020000000038 від 17 січня 2024 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Крижопіль Вінницької області, українця, громадянина України, випускника Одеської духовної семінарії, одруженого, священнослужителя Вінницької єпархії Української православної церкви (московського патріархату), настоятеля храмів на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова села Хомутинці, та Покрова Пресвятої Богородиці села Люлинці Хмільницького району, Калинівського благочинного округу, протоієрея, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_7 - у невстановлені досудовим розслідуванням місці та часі, за допомогою належного йому мобільного телефону марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), та особистого абонентського номера оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , попередньо завантаживши мобільний додаток, зареєстрував особистий обліковий запис у месенджері «Telegram», та зазначив ім`я користувача « ОСОБА_8 ». Вподальшому, до червня 2024 року ОСОБА_7 використовував вказаний обліковий запис у месенджері «Telegram», встановлений на його мобільному телефоні для спілкування зі своїми рідними та знайомими - іншими користувачами месенджера «Telegram». Зокрема, ОСОБА_7 використовуючи особистий обліковий запис у месенджері «Telegram» із абонентським номером НОМЕР_3 , та ім`ям користувача « ОСОБА_8 », в порушення вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції № 2110-ІХ від 03.03.2022 року, умисно, маючи проросійські ідеологічні погляди, з метою вираження своєї антиукраїнської точки зору, перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , під час спілкування з іншими особами зазначеного месенджера, поширював матеріали щодо збройного конфлікту та агресії російської федерації проти України, шляхом відшуковування у користувачів або телеграм-каналах додатку «Telegram», та пересилання публікацій (відео- та текстових матеріалів), які з лінгвістичної точки зору містять виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України, як внутрішнього громадянського конфлікту, а також глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників іррегулярних незаконних збройних формувань, заперечення тимчасової окупації частини території України, за наступних обставин. Так, ОСОБА_7 - 27.05.2022 року реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, у месенджері «Telegram» відшукав у телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_15 », та поширив, шляхом особистого відправлення своєму знайомому - користувачу цього ж месенджера «ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 13:38год. під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_16» наступного змісту: «Герой второй серии проекта «ІНФОРМАЦІЯ_18» - ОСОБА_11 . Бывший пленник концлагеря нацбатальйона «ІНФОРМАЦІЯ_17», ополченец из ЛНР. Попал в плен в июне 2014 года, когда ему было 24 года. Рассказывает об одном из концлагерей…». Відповідно до висновку експерта №010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься глорифікація ополченця із «ЛНР».

Він же, 10.06.2022 року продовжуючи здійснення своєї кримінальної протиправної діяльності, діючи умисно, повторно, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та поширив, шляхом особистого відправлення своєму знайомому - користувачу цього ж месенджера «ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 8:06год. із описом наступного змісту: «Этот короткий фильм - о трагедии в Зугрэсе, городе в ДНР. Восемь лет назад украинские военные нанесли удар по местному детскому пляжу кассетными боеприпасами системы залпового огня «Смерч». 13 человек, в том числе три ребенка, погибли на месте, еще шесть погибли от обстрелов в других районах города». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься контекстуальне заперечення та виправдовування тимчасової окупації частини території України (Донецької області). Також, ОСОБА_7 - 16.08.2022 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та поширив, шляхом особистого відправлення своєму знайомому - користувачу цього ж месенджера « ОСОБА_12 » ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 17.18год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_19» із наступним описом: «ІНФОРМАЦІЯ_20», яка розпочинається змістом: «На днях ездили на Петровку и под Марьинку вместе со сьемочной группой «Украины.ру», раздали местным очередную партию гуманитарки и рассказали с ОСОБА_48 о «веселой» жизни Донбасса под непрекращающимся огнем от своих же соотечественников…». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься виправдовування російської агресії проти України, виправдовування представлено як внутрішній громадянський конфлікт. Крім того, ОСОБА_7 - 24.12.2022 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та поширив, шляхом особистого відправлення своєму знайомому - користувачу цього ж месенджера « ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал « ІНФОРМАЦІЯ_21 » тривалістю 2:23год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23» із описом: «Еще раз о причинах спецоперации, если у кого-то еще остались сомнения в действиях рф». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься виправдовування дій путіна, а саме збройної агресії російської федерації проти України, а також заперечення збройної агресії російської федерації проти України. Також, ОСОБА_7 - 25.12.2022 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та поширив, шляхом особистого відправлення своєму знайомому - користувачу цього ж месенджера « ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал тривалістю 2:07год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_22», яка розпочинається змістом: «Я бы сказал что в даном случае режим пришедший к власти после госпереворота в Киеве применяет военные действия против собственных жителей…». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься контекстуально виражене обґрунтування виправдовування російської агресії проти України, як внутрішньо громадянського конфлікту. Крім того, ОСОБА_7 - 24.01.2023 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у користувача месенджера « ОСОБА_16 », та поширив, шляхом особистого відправлення своїй знайомій - користувачу цього ж месенджера «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ), публікацію (текстовий матеріал) із описом наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_24». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься контекстуальне вираження виправдовування російської агресії проти України. Також, ОСОБА_7 - 26.03.2024 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у користувача месенджера «ОСОБА_49», та поширив, шляхом особистого відправлення своїм знайомим - користувачам цього ж месенджера « ОСОБА_19 » ( ОСОБА_20 , абонентський номер НОМЕР_7 ); « ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ); « ОСОБА_12 » ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 , НОМЕР_9 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 , НОМЕР_11 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), відеоматеріал тривалістю 3:22год. із описом наступного змісту: «Этой войны не должно было быть. Русские много раз пытались ее остановить на очень выгодных для нас и Украины условиях. Единственное, чего они хотели - что бы мы не лезли с НАТО на Украину. Но нашему ВПК нужны все новые члены НАТО. Чтобы привязывать все новые военные бюджеты к натовским стандартам». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України. З огляду на те, що публікація була поширена більше двох разів, то інформація наявна у ній набула публічного комунікативного характеру. Також, ОСОБА_7 - 29.03.2024 року діючи з єдиним злочинним умислом, перебуваючи за місцем свого проживання, за вищевказаних обставин, відшукав у телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_25», та поширив, шляхом особистого відправлення своїм знайомим - користувачам цього ж месенджера « ОСОБА_12 » ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), публікацію (текстовий матеріал) із зображенням російського духовенства з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_26» та описом наступного змісту: «С духовно-нравственной точки зрения специальная военная операция является Священной войной, в которой Россия и ее народ, защищая единое духовное пространство Святой Руси, выполняют миссию «Удерживающего», защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада…». Відповідно до висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, у тексті наведеної публікації міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, заперечення російсько-української війни. З огляду на те, що публікація була поширена більше двох разів, то інформація наявна у ній набула публічного комунікативного характеру.

Обвинувачений ОСОБА_7 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (злочинах), передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, фактично не визнав, зазначивши суду, що дійсно за допомогою належного йому мобільного телефону марки «Samsung», та особистого абонентського номера оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , попередньо завантаживши мобільний додаток, зареєстрував особистий обліковий запис у месенджері «Telegram», де зазначив ім`я користувача « ОСОБА_8 ». Вподальшому, до червня 2024 року використовував даний обліковий запис у месенджері «Telegram», встановлений на мобільному телефоні, для спілкування зі своїми рідними, знайомими - іншими користувачами месенджера «Telegram». Він не заперечує, що наведені в обвинувальному акті публікації (відео- та текстові матеріали), які знаходив у зазначених телеграм-каналах, відправляв своїм рідним, знайомим - іншим користувачам месенджера «Telegram». Однак це робив, не з метою вираження своєї точки зору, чи виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а виключно переслідуючи намір дізнатися думку своїх рідних, знайомих - інших користувачів месенджера «Telegram» про інформацію, яка наведена в цих публікаціях, для того, щоб вподальшому сформувати власну позицію щодо подій, які відбуваються.

Суд критично оцінює покази обвинуваченого ОСОБА_7 , який фактично заперечує свою причетність до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, оскільки його пояснення не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та спростовуються сукупністю наявних у справі доказів. При цьому, не визнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_7 , суд розцінює, як намагання уникнення ним відповідальності за скоєне.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, підтверджується наступними доказами:

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні суду повідомила, що є жителькою села Люлинці Хмільницького району Вінницької області, і парафіянкою місцевої релігійної громади Православної церкви України. До повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, була прихожанкою Української православної церкви (московського патріархату), та відвідувала місцевий православний храм, в якому настоятелем був ОСОБА_7 , з який вона особисто була знайома. Недивлячись на дії російської федерації проти України, ОСОБА_7 продовжував проводити богослужіння на старослов`янській мові, під час яких згадував «московського патріарха», та зазначав односельчанам, що скоро прийдуть «наші» і ми заживимо. Правити українською мовою не бажав свідомо, пояснюючи це тим, що Бог не почує українську мову. На загальних зборах парафіян, які мали намір перейти під юрисдикцію Православної церкви України, на запитання його учасників, чи він досі чекає на «наших», ОСОБА_7 не спростував це твердження. Всіх тих, хто вирішив перейти під юрисдикцію Православної церкви України, ОСОБА_7 називав відступниками та розкольниками. Після того, як було прийнято рішення про перехід до Православної церкви України, вона вивісила на місцевому православному храмі Державний прапор України, про що ОСОБА_7 повідомив орган Національної поліції, звернувшись із відповідною скаргою на її дії з цього приводу, що підтверджує проросійську позицію ОСОБА_7 , який і до теперішнього часу продовжує плекати у вірян проросійські настрої.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні зазначив, що є жителем села Люлинці Хмільницького району Вінницької області, та особисто знайомий з ОСОБА_7 з часів своєї роботи в органах внутрішніх справ, який на початку вторгнення російської федерації на територію України, вдавався до висловлювань на підтримку дій держави-агресора, кажучи мешканцям села, що треба дочекатися поки прийдуть «наші», і все буде добре, а також роблячи відповідні дописи та публікації в соціальній мережі «Однокласники». Особисто він не був прихожанином місцевого православного храму, в якому настоятелем був ОСОБА_7 , однак перебуваючи на посаді сільського голови, від мешканців села, неодноразово чув про проросійські настрої ОСОБА_7 , який продовжував під час проведення богослужіння згадувати «московського патріарха». На загальних зборах парафіян, які мали намір перейти до Православної церкви України, не підтримав їх позицію, та відмовився сказати «Слава Україні - Героям Слава», чим на його думку підтвердив свою антиукраїнську позицію.

Свідок ОСОБА_29 в судовому засіданні суду повідомив, що є жителем села Люлинці Хмільницького району Вінницької області, та знайомий з ОСОБА_7 , який на початку вторгнення російської федерації на територію України, у лютому 2022 року, особисто йому при зустрічі сказав, що треба почекати пару днів, прийдуть «наші», і все у нас буде добре. Особисто він до місцевого православного храму, в якому настоятелем був ОСОБА_7 , не ходив, однак від своїх рідних, які були прихожанами цього храму, знає про проросійські настрої ОСОБА_7 , які він зокрема висловлював в соціальних мережах.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначив, що особисто знайомий з ОСОБА_7 , який є священнослужителем, та який має свій акаунт у месенджері «Telegram», з якого йому направляв певні повідомлення, зміст яких він вже не пригадує.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні суду повідомив, що знайомий з ОСОБА_7 , який періодично надсилав йому повідомлення у месенджері «Telegram», зміст яких він вже не пригадує.

При викладені показів вищезазначених свідків суд враховує, що положеннями КПК України не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2022 року у справі № 754/10882/17 (провадження №51-1223км22).

З урахуванням цього, покази вищезазначених свідків відображені без зайвої деталізації, а саме містять сутнісну (змістовну) їх складову.

Крім показань вищезазначених свідків, які були допитані в судовому засіданні під час розгляду даного кримінального провадження, вина ОСОБА_7 також підтверджується наступними доказами:

- протоколом за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (зняття інформації з електронних інформаційних систем) в рамках контррозвідувальної справи № 24, складеним 08.12.2023 року старшим оперуповноваженим Хмільницького МРВ (з дислокацією у м.Калинівка) ІНФОРМАЦІЯ_27 майором ОСОБА_30 , згідно якого, в результаті негласної слідчої (розшукової) дії, а саме зняття інформації з електронних інформаційних систем за номером оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , були отримані відомості:

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_19 » (абонентський номер НОМЕР_7 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток № 1 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_13 » (абонентський номер НОМЕР_5 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток №2 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_31 » (абонентський номер НОМЕР_14 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток № 3 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера «ОСОБА_24» (абонентський номер НОМЕР_12 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток №4 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_12 » (абонентський номер НОМЕР_4 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток №5 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_32 » (абонентський номер НОМЕР_6 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток № 6 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем №53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_21 » (абонентський номер НОМЕР_8 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток № 7 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем № 53/к/142-544т);

виявлено інтерактивний чат номера НОМЕР_3 у месенджері «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », із користувачем цього ж месенджера « ОСОБА_23 » (абонентський номер НОМЕР_11 ), в якому наявне особисте листування між абонентами (Додаток № 8 до протоколу огляду про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем №53/к/142-544т), з публікаціями (відео- та текстовими матеріалами), що містять висловлювання, які спрямовані на виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а також дописи, що виражають неповагу до української держави, її інститутів, нації та мови, а також негативного ставлення до українських військових та презирливого їх найменування;

- протоколом огляду, складеним 03.04.2024 року старшим оперуповноваженим Хмільницького МРВ (з дислокацією у м. Калинівка) ІНФОРМАЦІЯ_27 майором ОСОБА_30 , згідно якого, оглянута веб-сторінка сайту «Однокласники» ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а саме акаунт за наступним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 , що належить ОСОБА_7 із унікальним ідентифікатором облікового запису користувача (профілю) на вказаному сервісі НОМЕР_15, на якій містяться фото користувача та інформація щодо нього, а у розділі «Все» розміщені опубліковані ним особисті дописи, та переопубліковані дописи інших користувачів, які ОСОБА_7 вподобав шляхом проставлення відповідної позначки, з публікаціями (відео- та текстовими матеріалами), що містять висловлювання, які спрямовані на виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а також дописи, що виражають неповагу до української держави, її інститутів, нації та мови, а також негативного ставлення до українських військових та презирливого їх найменування;

- протоколом обшуку, складеним 11.06.2024 року старшим слідчим в ОВС слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 підполковником юстиції ОСОБА_33 , згідно якого, за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_34 від 15.05.2024 року у справі № 127/16280/24 (номер провадження 1-кс/127/6926/24), був проведений обшук, під час якого був виявлений та вилучений мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із SIM-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» та абонентським номером НОМЕР_3 , а також флеш носій - картка «micro SD Apacer», 16 Gb D33466, який як встановлено під час досудового розслідування був використаний як засіб вчинення кримінального правопорушення та зберіг на собі його сліди. Дані предмети, постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 підполковника юстиції ОСОБА_35 від 11.06.2024 року, визнані речовими доказами в даному кримінальному провадження, на які ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_34 від 17.06.2024 року у справі № 127/19587/24 (номер провадження 1-кс/127/8477/24), був накладений арешт;

- протоколом огляду, складеним 18.06.2024 року старшим оперуповноваженим Хмільницького МРВ (з дислокацією у м. Калинівка) ІНФОРМАЦІЯ_27 майором ОСОБА_30 , згідно якого, оглянутий мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із SIM-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» та абонентським номером НОМЕР_3 , а також флеш носій - картка «micro SD Apacer», 16 Gb D33466, на яких виявлено фото користувача та інформація щодо нього, а також виявлено встановлений додаток месенджеру «Telegram», у якому наявна авторизація користувача із ім`ям (псевдонімом) « ОСОБА_8 » (абонентський номер НОМЕР_3 ), в якому містяться приватні чати з надісланими ОСОБА_7 вкладеннями (посиланнями, фото/відео матеріалами), наступним користувачам цього ж месенджеру, зокрема:

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 13:38год. під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_16» наступного змісту: «Герой второй серии проекта «ІНФОРМАЦІЯ_18» - ОСОБА_11 . Бывший пленник концлагеря нацбатальйона «ІНФОРМАЦІЯ_17», ополченец из ЛНР. Попал в плен в июне 2014 года, когда ему было 24 года. Рассказывает об одном из концлагерей…» ( ІНФОРМАЦІЯ_7 );

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 8:06год. із описом наступного змісту: «Этот короткий фильм - о трагедии в Зугрэсе, городе в ДНР. Восемь лет назад украинские военные нанесли удар по местному детскому пляжу кассетными боеприпасами системы залпового огня «Смерч». 13 человек, в том числе три ребенка, погибли на месте, еще шесть погибли от обстрелов в других районах города» ( ІНФОРМАЦІЯ_8 );

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 17.18год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_19» із наступним описом: «ІНФОРМАЦІЯ_20», яка розпочинається змістом: «На днях ездили на Петровку и под Марьинку вместе со сьемочной группой «Украины.ру», раздали местным очередную партию гуманитарки и рассказали с ОСОБА_48 о «веселой» жизни Донбасса под непрекращающимся огнем от своих же соотечественников…» ( ІНФОРМАЦІЯ_9 );

«ОСОБА_13» ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал « ІНФОРМАЦІЯ_21 » тривалістю 2:23год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23» із описом: «Еще раз о причинах спецоперации, если у кого-то еще остались сомнения в действиях рф» ( ІНФОРМАЦІЯ_10 );

«ОСОБА_13» ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал тривалістю 2:07год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_22», яка розпочинається змістом: «Я бы сказал что в даном случае режим пришедший к власти после госпереворота в Киеве применяет военные действия против собственных жителей…» (25.12.2022 року);

«ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ), публікацію (текстовий матеріал) із описом наступного змісту: «Кто-то до сих пор верит, что Росия напала на Украину, а добрый запад помогает несчастной Украине?...» (24.01.2023 року);

«ОСОБА_19» ( ОСОБА_20 , абонентський номер НОМЕР_7 ); « ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ); « ОСОБА_12 » ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 , НОМЕР_9 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 , НОМЕР_11 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), відеоматеріал тривалістю 3:22год. із описом наступного змісту: «Этой войны не должно было быть. Русские много раз пытались ее остановить на очень выгодных для нас и Украины условиях. Единственное, чего они хотели - что бы мы не лезли с НАТО на Украину. Но нашему ВПК нужны все новые члены НАТО. Чтобы привязывать все новые военные бюджеты к натовским стандартам» (26.03.2024 року);

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), публікацію (текстовий матеріал) із зображенням російського духовенства з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_26» та описом наступного змісту: «С духовно-нравственной точки зрения специальная военная операция является Священной войной, в которой Россия и ее народ, защищая единое духовное пространство Святой Руси, выполняют миссию «Удерживающего», защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада…» (29.03.2024 року), а також іншими публікаціями (відео- та текстовими матеріалами), що містять висловлювання, які спрямовані на виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а також дописи, що виражають неповагу до української держави, її інститутів, нації та мови, а також негативного ставлення до українських військових та презирливого їх найменування;

- висновком експерта № 010/2, складеним 23.07.2024 року судовим експертом експертного сектору Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України в ІНФОРМАЦІЯ_27 ОСОБА_36 , згідно якого, досліджені матеріали, які поширені користувачем із псевдонімом « ОСОБА_8 », у приватних чатах у месенджері «Telegram», з надісланими особою, позначеною як ОСОБА_7 , вкладеннями (фото/відеоматеріалами) іншим користувачам (відповідно до протоколу огляду від 18.06.2024 року), та за наслідками проведеної судової семантико-текстуальної експертизи встановлено, що в об`єктивному змісті, наданих на дослідження матеріалів (публікацій), надісланих ОСОБА_7 :

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 13:38год. під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_16» наступного змісту: «Герой второй серии проекта «ІНФОРМАЦІЯ_18» - ОСОБА_11 . Бывший пленник концлагеря нацбатальйона «ІНФОРМАЦІЯ_17», ополченец из ЛНР. Попал в плен в июне 2014 года, когда ему было 24 года. Рассказывает об одном из концлагерей…» ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), у тексті наведеної публікації міститься глорифікація ополченця із «ЛНР»;

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 8:06год. із описом наступного змісту: «Этот короткий фильм - о трагедии в Зугрэсе, городе в ДНР. Восемь лет назад украинские военные нанесли удар по местному детскому пляжу кассетными боеприпасами системы залпового огня «Смерч». 13 человек, в том числе три ребенка, погибли на месте, еще шесть погибли от обстрелов в других районах города» (10.06.2022 року), у тексті наведеної публікації міститься контекстуальне заперечення та виправдовування тимчасової окупації частини території України (Донецької області);

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ), відеоматеріал тривалістю 17.18год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_19» із наступним описом: «ІНФОРМАЦІЯ_20», яка розпочинається змістом: «На днях ездили на Петровку и под Марьинку вместе со сьемочной группой «Украины.ру», раздали местным очередную партию гуманитарки и рассказали с ОСОБА_48 о «веселой» жизни Донбасса под непрекращающимся огнем от своих же соотечественников…» ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), у тексті наведеної публікації міститься виправдовування російської агресії проти України, виправдовування представлено як внутрішній громадянський конфлікт;

« ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал « ІНФОРМАЦІЯ_21 » тривалістю 2:23год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23» із описом: «Еще раз о причинах спецоперации, если у кого-то еще остались сомнения в действиях рф» ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), у тексті наведеної публікації міститься виправдовування дій путіна, а саме збройної агресії російської федерації проти України, а також заперечення збройної агресії російської федерації проти України;

«ОСОБА_13» ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ), відеоматеріал тривалістю 2:07год. із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_22», яка розпочинається змістом: «Я бы сказал что в даном случае режим пришедший к власти после госпереворота в Киеве применяет военные действия против собственных жителей…» (25.12.2022 року), у тексті наведеної публікації міститься контекстуально виражене обґрунтування виправдовування російської агресії проти України, як внутрішньо громадянського конфлікту;

«ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ), публікацію (текстовий матеріал) із описом наступного змісту: «Кто-то до сих пор верит, что Росия напала на Украину, а добрый запад помогает несчастной Украине?...» (24.01.2023 року), у тексті наведеної публікації міститься контекстуальне вираження виправдовування російської агресії проти України;

«ОСОБА_19» ( ОСОБА_20 , абонентський номер НОМЕР_7 ); « ОСОБА_13 » ( ОСОБА_13 , абонентський номер НОМЕР_5 ); « ОСОБА_12 » ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 , НОМЕР_9 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 , НОМЕР_11 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), відеоматеріал тривалістю 3:22год. із описом наступного змісту: «Этой войны не должно было быть. Русские много раз пытались ее остановить на очень выгодных для нас и Украины условиях. Единственное, чего они хотели - что бы мы не лезли с НАТО на Украину. Но нашему ВПК нужны все новые члены НАТО. Чтобы привязывать все новые военные бюджеты к натовским стандартам» (26.03.2024 року), у тексті наведеної публікації міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України;

«ОСОБА_10» ( ОСОБА_10 , абонентський номер НОМЕР_4 ); « ОСОБА_21 » ( ОСОБА_22 , абонентський номер НОМЕР_8 ); «ОСОБА_17» (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_17 , абонентський номер НОМЕР_6 ); « ОСОБА_23 » (невстановлена особа на ім`я ОСОБА_23 , абонентський номер НОМЕР_10 ); «ОСОБА_24» ( ОСОБА_24 , абонентський номер НОМЕР_12 ); « ОСОБА_25 » ( ОСОБА_26 , абонентський номер НОМЕР_13 ), публікацію (текстовий матеріал) із зображенням російського духовенства з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_26» та описом наступного змісту: «С духовно-нравственной точки зрения специальная военная операция является Священной войной, в которой Россия и ее народ, защищая единое духовное пространство Святой Руси, выполняют миссию «Удерживающего», защищающего мир от натиска глобализма и победы впавшего в сатанизм Запада…» (29.03.2024 року), у тексті наведеної публікації міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, заперечення російсько-української війни.

Таким чином, в об`єктивному змісті, у наведених матеріалах (публікаціях), надісланих ОСОБА_7 , містяться висловлювання, спрямовані на виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, заперечення тимчасової окупації частини території України (АР Крим, т.зв. «ДНР» і «ЛНР»), а також глорифікації ополченця із «ЛНР», як героя, котрий пережив концтабір.

Разом з тим, в об`єктивному змісті наданих на дослідження матеріалів (публікацій) міститься: образа честі та гідності ОСОБА_37 та керівництва держави; висловлювання, що виражають неповагу до української нації та мови, є образливими для українців, принижують їхню національну честь та гідність, розпалюють ворожнечу та ненависть, тобто розпалювання ворожнечі за національною ознакою; глорифікація (восхваляння) «настоящего русского»; вживання щодо українських військових презирливого найменування «выродки», «преступники» (преступник - тот, кто совершает или совершил преступление), що є образою честі та гідності українських військових;

- протоколом огляду, складеним 20.08.2024 року слідчим слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 капітаном юстиції ОСОБА_38 , згідно якого, оглянутий оптичний диск DVD-R (реєстровий номер 53/к/154-84 від 24.11.2023 року), із записаними на нього даними, які отримані в результаті санкціонованих заходів із зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме Інтернет-месенджера «Telegram» користувача « ОСОБА_8 », який прив`язаний до номера оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , який перебував в користуванні ОСОБА_7 , на якому збереглися його контакти та листування із рідними, знайомими - іншими користувачами месенджера «Telegram». Даний DVD-R диск S/N PSP68IVG090909463, на якому містяться архів повідомлень та контактів месенджера «Telegram» із номером оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , на ім`я користувача « ОСОБА_8 », відповідно до постанови слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 капітана юстиції ОСОБА_39 від 20.08.2024 року, визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Положеннями статті 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними та допустимими, такими, що не протирічать один одному, приймає їх та приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України.

Так, вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується показами свідків; дослідженими судом письмовими доказами: протоколом за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (зняття інформації з електронних інформаційних систем) в рамках контррозвідувальної справи № 24 від 08.12.2023 року; протоколом огляду від 03.04.2024 року; протоколом обшуку від 11.06.2024 року; протоколом огляду від 18.06.2024 року; висновком експерта № 010/2 від 23.07.2024 року; протоколом огляду від 20.08.2024 року, та іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, які узгоджуються між собою та відображають реальний перебіг дослідженої судом події.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він наведені в обвинувальному акті публікації (відео- та текстові матеріали), які знаходив у зазначених телеграм-каналах, відправляв своїм рідним, знайомим - іншим користувачам месенджера «Telegram», не з метою вираження своєї точки зору, чи виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а виключно переслідуючи намір дізнатися думку своїх рідних, знайомих - інших користувачів месенджера «Telegram» про інформацію, яка наведена в цих публікаціях, для того, щоб вподальшому сформувати власну позицію щодо подій, які відбуваються, суперечать встановленим обставинам та вищевказаним доказам.

Дані твердження обвинуваченого ОСОБА_7 спростовані зокрема протоколом за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (зняття інформації з електронних інформаційних систем) в рамках контррозвідувальної справи № 24 від 08.12.2023 року; протоколом огляду від 03.04.2024 року; протоколом огляду від 18.06.2024 року; висновком експерта № 010/2 від 23.07.2024 року, які чітко вказують, що ОСОБА_7 умисно, маючи проросійські ідеологічні погляди, з метою вираження своєї антиукраїнської точки зору, поширював матеріали щодо збройного конфлікту та агресії російської федерації проти України, шляхом відшуковування у користувачів або телеграм-каналах додатку «Telegram», та пересилання публікацій (відео- та текстових матеріалів), які містили виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, про що свідчать його дописи під цими публікаціями та проставлення позначки про їх вподобання.

З огляду на це, версія обвинуваченого ОСОБА_40 про відсутність у нього проросійських ідеологічних поглядів, та недостовірність твердження органу досудового розслідування про поширення ним матеріалів, які містили виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, з метою вираження своєї антиукраїнської точки зору, є неспроможною.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 94 КПК України, суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК України).

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 87 КПК України).

Визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо існування підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду).

В рамках цього кримінального провадження № 22024020000000038 від 17.01.2024 року, судом безпосередньо були досліджені надані стороною обвинувачення докази, зокрема покази свідків, а також протокол за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (зняття інформації з електронних інформаційних систем) в рамках контррозвідувальної справи № 24 від 08.12.2023 року; протокол огляду від 03.04.2024 року; протокол обшуку від 11.06.2024 року; протокол огляду від 18.06.2024 року; висновок експерта № 010/2 від 23.07.2024 року; протокол огляду від 20.08.2024 року.

Відповідно до частини першої статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення в стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Виходячи з принципу диспозитивності, зазначеного у статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, має порушити його перед судом і на відповідній стадії провадження.

Під час судового провадження, суд дотримуючись вимог статей 10, 22 КПК України, створив всі необхідні та належні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, відповідно до принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи подання ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_41 мали можливість для з`ясування обставин, що мають значення для даного кримінального провадження, реалізувати права, передбачені статтею 42 КПК України, зокрема вимагати виклику і допиту свідків захисту; збирати і подавати суду докази.

Однак будь-яких клопотань щодо виклику і допиту свідків захисту, та необхідності отримання нових доказів, зокрема шляхом проведення інших експертних досліджень у кримінальному провадженні, зокрема для спростування висновків, наведених за результатами проведеної судової семантико-текстуальної експертизи, які були покладені в основу обвинувачення, стороною захисту не заявлялось.

Клопотань про визнання доказів недопустимими в порядку статті 89 КПК України, стороною захисту також не заявлялось.

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.

Згідно із частиною першою статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (стаття 7 та частина 1 статті 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Відповідно до статті 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що, для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (постанови Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №688/788/15-к, від 08.10.2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21.01.2020 року у справі № 754/17019/17, від 16.09.2020 року у справі № 760/23459/17).

Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , на переконання суду, було дотримано.

Чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі №728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20.10.2021 року у справі № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).

Суд установив, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується, зокрема показами свідків; дослідженими судом протоколом за результатами проведення негласного оперативно-розшукового заходу (зняття інформації з електронних інформаційних систем) в рамках контррозвідувальної справи № 24 від 08.12.2023 року; протоколом огляду від 03.04.2024 року; протоколом обшуку від 11.06.2024 року; протоколом огляду від 18.06.2024 року; висновком експерта № 010/2 від 23.07.2024 року; протоколом огляду від 20.08.2024 року.

Таким чином, вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, встановлена згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.2 ст.436-2 КК України, а саме поширення матеріалів, у яких міститься глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників іррегулярних незаконних збройних формувань, та за ч.3 ст.436-2 КК України, а саме поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України, як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, заперечення тимчасової окупації частини території України, вчиненому повторно, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Прокурор ОСОБА_42 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просила визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України та призначити йому покарання у виді: за ч.2 ст.436-2 КК України - 3 (трьох) років позбавлення волі, без конфіскації майна; та за ч.3 ст.436-2 КК України - 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна, які він має відбувати реально. Строк відбування покарання обраховувати з дня набрання вироком законної сили.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесені до нетяжкого злочину (ч.2 ст.436-2 КК України), та тяжкого злочину (ч.3 ст.436-2 КК України), а отже вчинив злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, під час воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. Зазначена категорія злочинів з огляду на стан, в якому опинилась країна у зв`язку з військовою агресією з боку російської федерації, викликає у суспільстві вкрай негативну оцінку та ставлення до них.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 в селищі міського типу Крижопіль Вінницької області, є громадянином України, закінчив у 2000 році повний курс Одеської духовної семінарії, одружений, має неповнолітнього сина ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , та повнолітнього сина - ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , який є інвалідом другої групи та потребує постійного стороннього догляду і допомоги, священнослужитель Вінницької єпархії Української православної церкви (московського патріархату), настоятель храмів на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова села Хомутинці, та Покрова Пресвятої Богородиці села Люлинці Хмільницького району, Калинівського благочинного округу, протоієрей, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 08.08.2024 року, ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей не має.

За довідкою-характеристикою № 03-14/1342, виданою 28.08.2024 року Калинівською міською радою Вінницької області, будь-якими матеріалами компрометуючого характеру відносно ОСОБА_7 міська рада не відає.

Як слідує з листів Комунального підприємства «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради від 27.08.2024 року за вих.№ 04-800; Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради від 10.09.2024 року за вих.№ 29/8309; Комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради від 10.09.2024 року за вих.№ 3302, ОСОБА_7 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів даного кримінального провадження № 22024020000000038 від 17.01.2024 року вбачається, що органом досудового розслідування обставин, які пом`якшують та/або обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Не встановлено обставин, які пом`якшують та/або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 і під час судового розгляду.

Суд критично відноситься до доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_44 про наявність у його підзахисного щирого каяття, а також активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, та їх відхиляє з наступних підстав:

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 10.09.2019 року у справі 761/23886/14-к (провадження № 51-8756км18), щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини (визнання особою факту вчинення нею злочину).

Отже, сам факт визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про щире каяття, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Натомість, ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України, фактично не визнав, а його поведінка під час розгляду провадження в суду, не свідчать про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд. У матеріалах даного кримінального провадження відсутні дані на підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 зазначених дій.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений будь-якої допомоги в установленні невідомих органом дізнання або досудового розслідування обставин справи, не надавав.

Надання лише показів в якості підозрюваного (обвинуваченого), не є активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення у розумінні статті 66 КК України.

Санкція частини 2 статті 436-2 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.

Санкція частини 3 статті 436-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

За приписами частини 1 статті 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, беручи до уваги характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, врахувавши обставини кримінального провадження, суд керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до переконливого висновку, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання у виді: за ч.2 ст.436-2 КК України - 1 (одного) року позбавлення волі, без конфіскації майна; та за ч.3 ст.436-2 КК України - 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна.

Абзацами 1, 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимоги статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

Частиною шостою статті 368 КПК України встановлено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За змістом статті 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Нормами статті 69 КК України визначено, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Таким чином, умовою для застосування статті 69 КК України є наявність декількох (дві і більше) обставин, що пом`якшують покарання.

Правова конструкція частини першої статті 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння.

Тобто приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Верховний Суд у своїх рішеннях наголошував, що для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (постанова Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі № 712/4384/20 (провадження № 51-548 км 21).

Натомість, за приписами статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вказані положення підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 КК України, за якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Системне тлумачення правових норм, визначених у статтях 50, 65 та 75 КК України, дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. За приписами статті 75 КК України, рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням приймається з урахуванням можливості досягнення цілей покарання.

Для застосування положень статті 75 КК України, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є відповідні умови і підстави.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

При цьому в аспекті застосування положень статті 75 КК України, законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи.

В аспекті досягнення мети покарання виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.

Під час розгляду даного кримінального провадження судом встановлено відсутність обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , а тому правових підстав для застосування положень статті 69 КК України, при призначенні покарання ОСОБА_7 , не має.

Беручи до уваги позицію ОСОБА_7 , який своєї вини у вчиненні злочинів фактично не визнав, навіть під тиском беззаперечних доказів, свідчить про його намагання уникнути відповідальності за скоєне, а не про його щире каяття, виправлення та перевиховання, що на переконання суду, виключає можливість застосування до нього положень статті 69 КК України.

Вік обвинуваченого; його вперше притягнення до кримінальної відповідальності; наявність у нього постійного місця проживання і роботи, сім`ї та неповнолітньої дитини, а також повнолітньої дитини, яка є інвалідом другої групи та потребує постійного стороннього догляду і допомоги; відсутність будь-яких негативних характеризуючих даних, не є обставинами, що пом`якшують покарання, а є характеризуючими його особу даними, які враховані судом при обранні йому покарання у мінімальних межах, установлених у санкціях ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України. Крім того, наявність вказаних даних, з огляду на обставини цієї справи та фактичне невизнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні даних кримінальних правопорушень, істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених ним діянь, а тому достатніх підстав для можливості призначення йому покарання із застосуванням положень статті 69 КК України, суд не вбачає.

Судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 у період активної стадії збройної агресії російської федерації проти України, умисно та цілеспрямовано, на протязі тривалого періоду часу (з травня 2022 року по червень 2024 року), шляхом публікації матеріалів, які містили висловлювання, які спрямовані були на виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікації її учасників, а також дописи, що виражали неповагу до української держави, її інститутів, нації та мови, а також негативне ставлення до українських військових та презирливого їх найменування, у месенджері «Telegram», маючи проросійські ідеологічні погляди, свідомо висловлював свою антиукраїнську точку зору, тобто вчинив кримінальні правопорушення (злочини) проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_7 , вчиняючи вказані дії під час активної стадії збройної агресії російської федерації проти України, не просто засвідчив свою антиукраїнську позицію, а й створив уяву у ворога, що громадяни України підтримують позицію російської влади, бажають приходу «руського миру» до українських міст та сіл, що в свою чергу підживлює в них впевненість в успішності їхніх дій на території України та спонукає до продовження війни проти України. У вік інформаційних технологій розповсюдження інформації через інтернет-ресурси стало не лише швидким та зручним інструментом, але й небезпечним саме через його доступність для багатьох верств населення та складність для правоохоронних органів відслідковувати та припиняти інформаційні атаки ворога.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.11.2023 року у справі № 149/2976/22 (номер провадження №51-3490км21).

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 в період воєнного стану в України, на протязі тривалого періоду часу (з травня 2022 року по червень 2024 року), здійснював виправдовування, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікацію її учасників, а отже, вчинив кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що свідчить про виражені українофобські налаштування, негативне ставлення до української влади та народу, підтримання російської агресії проти України.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень фактично не визнав, навіть під тиском беззаперечних доказів, стверджуючи, що зазначені в обвинувальному акті публікації відправляв, та дописи під ними робив, не з метою вираження своєї власної точки зору, а виключно переслідуючи намір дізнатися думку інших осіб про інформацію, яка була наведена в цих публікаціях, для того, щоб вподальшому сформувати власну позицію щодо подій, які відбуваються, чим фактично намагався ввести судовий орган в оману шляхом штучного формування певних обставин, які не мали жодного відношення із дійсністю, з метою уникнення відповідальності, чим намагався перешкодити суду у встановленні істини у справі та спотворенні наданих стороною обвинувачення доказів. Надаючи покази в суді уникав прямих відповідей на поставлені запитання та намагався виправдати свої дії вигаданими обставинами, не висловив жодних слів розкаяння, жалю, власного осуду щодо вчиненого, не вчинив дій, які б могли свідчити про зміну його позиції стосовно збройної агресії російської федерації проти України, чи спрямованих на допомогу Силам оборони України. Вищеказане свідчить про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття та засудження своїх дій, а також вказує на те, що в його свідомості не змінилися ціннісні орієнтири та не усунулися ті її негативні риси, які призвели до вчинення даних кримінальних правопорушень.

Відсутність у ОСОБА_7 бажання усвідомити значущість вчинених ним кримінальних правопорушень (злочинів), на переконання суду, виступає перешкодою у його подальшому виправленні. Таким чином, поведінка ОСОБА_7 під час судового розгляду може свідчити про його намагання уникнути відповідальності за скоєне, а не про його виправлення та перевиховання, що на переконання суду, виключає можливість застосування до нього положень статті 75 КК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 11.05.2021 року у справі №623/3374/18 (номер провадження 51-5568км20).

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки він вчинив злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, під час воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.05.2023 року у справі №127/12127/22 (номер провадження №51-4009км22).

На переконання суду, обвинувачений ОСОБА_7 будучи дорослою людиною, яка має відповідний життєвий досвід, не міг не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та українського народу в цілому, коли засоби масової інформації, соціальні мережі та мобільні месенджери були переповнені інформацією у тому числі й ілюстраційного характеру щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ.

Не дивлячись на це, ОСОБА_7 всупереч елементарним нормам моралі, не проявляючи жодних сентиментів та емпатії, та навіть банального співчуття через масову загибель як військовослужбовців, які стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, протягом тривалого періоду часу (з травня 2022 року по червень 2024 року) продовжував розповсюджувати публікації, зміст яких всіляко виправдовував збройну агресію російської федерації, метою якої є намагання знищити Україну як державу, та прославляв осіб, які її здійснювали.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.11.2023 року у справі № 344/4586/23 (номер провадження № 51-5203 км 23).

З урахуванням наведеного, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставин та його наслідків; дані щодо особи обвинуваченого та способу його життя; беручи до уваги відсутність обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає неможливим досягнення мети попередження вчинення нових злочинів і виправлення ОСОБА_7 , та внесення коректив у його соціально-психологічну характеристику, нейтралізації негативних криміногенних настанов, виховання законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального, без ізоляції його від суспільства, а тому підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням суд не вбачає.

Звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, не сприятиме його виправленню і попередженню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, і на переконання суду, є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчинених ним злочинів.

При визначенні даним вироком покарання, судом враховано, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

З урахуванням вищенаведеного, визначене даним вироком покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, відповідає принципам справедливості.

При цьому, судом враховано, що ув`язнення ОСОБА_7 не призведе до порушення прав неповнолітнього сина ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , та повнолітнього сина - ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , який є інвалідом другої групи та потребує постійного стороннього догляду і допомоги, оскільки вони не залишаться без опіки та піклування з огляду на наявність у них матері ОСОБА_45 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , яка згідно довідки Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житловик» м. Калинівка від 21.08.2024 року № 596, разом з ними однією сім`єю зареєстрована (проживає) за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини дев`ятої статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речовий доказ, вилучений в ході розслідування кримінального провадження, а саме DVD-R диск S/N PSP68IVG090909463, на якому містяться архів повідомлень та контактів месенджера «Telegram» із номером оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , на ім`я користувача « ОСОБА_8 » /постанова слідчого слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 капітана юстиції ОСОБА_39 від 20.08.2024 року/, після набуття вироком законної сили, необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

Згідно з частиною 9 статті 100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту 1 вказаної норми гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

У відповідності з вимогами частини 10 статті 100 КПК України, під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Згідно з вимогами статті 374 КПК України, у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Відповідно до частини 1 статті 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна обвинуваченого чи у передбачених КК України у випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із флеш носієм - карткою «micro SD Apacer», 16 Gb D33466, використовувалися обвинуваченим ОСОБА_7 в якості засобу для вчинення злочину.

За таких обставин, суд вважає за необхідне при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , застосувати конфіскацію засобу для вчинення злочину - мобільного телефону марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із флеш носієм - карткою «micro SD Apacer», 16 Gb D33466, які належать ОСОБА_7 .

Відповідно до вимог частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно накладався арешт, а саме на мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із флеш носієм - карткою «micro SD Apacer», 16 Gb D33466 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 127/19587/24 (номер провадження 1-кс/127/8477/24)/.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 127/19587/24 (номер провадження 1-кс/127/8477/24).

Відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з пінкту 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

За роз`ясненнями, викладеним в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року /довідка-розрахунок № 10/2 фактичної вартості робіт з судової семантико-текстуальної експертизи від 23.07.2024 року/, у розмірі 18932грн.00коп., підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь держави.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення про залік досудового тримання під вартою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відносно ОСОБА_40 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_46 від 20.08.2024 року у справі № 127/27099/24 (номер провадження 1-кс/127/11848/24), застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний період доби, строк дії якого востаннє продовжений ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 26.11.2024 року на два місяці, тобто до 26 січня 2025 року.

Проте, даним судовим вироком ОСОБА_47 засуджений до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, які слід відбувати реально.

Після ухвалення даного вироку, істотно збільшився ризик переховування від суду, оскільки, ОСОБА_7 , будучи священнослужителем релігійної організації, яка входить до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, яка знаходиться під ефективним загальним контролем збройних сил російської федерації та її окупаційної адміністрації, та в межах якої органи державної влади і органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи і суди України позбавлені можливості здійснювати функції, визначені Конституцією України та Законами України, може самостійно виїхати та/або за допомогою релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться в російській федерації, до якої він безпосередньо належить, через певні канали зв`язку, бути переправлений на територію російської федерації та/або тимчасово окупованої частини території України, на якій відповідно до отриманих в ході досудового розслідування даних, у нього наявні зв`язки (спілкування) з представниками духовенства країни-агресора.

Окрім цього, під час досудового розслідування кримінального провадження, був проведений первинний огляд ОСОБА_43 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (сина обвинуваченого), за наслідками якого відповідною медико-соціальною експертною комісією, йому була встановлена друга група інвалідності, та який за висновком комісії потребує постійного стороннього догляду та допомоги, про що обвинувачений ОСОБА_7 повідомив суд під час судового розгляду, надавши копію Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за серією 12ААГ № 814523 від 23.07.2024 року, що з урахуванням положень абзаців 5, 7 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724, згідно яких, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, та батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, об`єктивно може бути використано обвинуваченим ОСОБА_7 для виїзду на законній підставі за межі України, до набрання вироком законної сили, з метою переховування від суду, під тиском тягаря можливого відбуття покарання, призначеного за скоєння тяжкого злочину.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (стаття 131 КПК України).

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, окрім законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.

Згідно положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини:

«… за правом багатьох країн … затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. … Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 § 1(а), яка нічого не каже про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні» (Monnel and Morris v. the United Kingdom judgment of 2 March 1987, Series A no. 115, § 47).

«Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 (a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню» (Ruslan Yakovenko v. Ukraine, no. 5425/11, § 46, ECHR 2015).

«Термін «після засудження» не можна тлумачити, так, ніби він стосується лише остаточного засудження... Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6» (Wemhoff v. Germany, 27 June 1968, § 9, Series A no. 7).

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.09.2024 року у справі № 554/5107/22 (номер провадження 51-2413км24), який враховується судом, стаття 374 КК України передбачає, що суд у резолютивній частині вироку має зазначити, окрім іншого, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Затримання особи в очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак строк попереднього ув`язнення може бути зарахований до строку відбування покарання, як на те вказують вимоги статті 72 КК України. Вирішення судом питання про обрання запобіжного заходу під час призначення покарання не є порушенням конституційних прав, як і конвенційних прав, оскільки, виходячи з погляду статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт (а), а саме законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом. Обрання судом запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час призначення покарання не буде вважатись порушенням вимог закону, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 19.12.2014 року «Про судову практику застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», під час ухвалення обвинувального вироку суд вправі застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого до набрання цим вироком законної сили. Суд застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у такому випадку з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення.

З урахуванням наведеного, при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого під час ухвалення судом обвинувального вироку, немає необхідності у будь-якому клопотанні, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання. При цьому, тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання.

Таким чином, у даному випадку запобіжний захід відіграє роль заходу забезпечення виконання покарання, призначення якого запобігти спробам втечі засудженого та ухилення від відбування конкретного призначеного судом покарання.

З огляду на те, що ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, яке належить відбувати реально, з урахуванням ризику переховування від суду, під тиском тягаря можливого відбуття покарання, призначеного за скоєння вчинених ним злочинів, до засудженого слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Аналогічна позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 року у справі № 753/3426/18 (номер провадження 51-4241км22); від 22.10.2022 року у справі № 285/2319/20 (номер провадження 51-2016км22); від 07.10.2021 року у справі № 175/195/17 (номер провадження 51-1579км21).

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 17 грудня 2024 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2 КК України та призначити йому покарання у виді:

-за ч.2 ст.436-2 КК України - 1 (одного) року позбавлення волі, без конфіскації майна;

-за ч.3 ст.436-2 КК України - 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскацією майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний період доби, застосований відносно ОСОБА_7 , змінити на тримання під вартою.

Взяти ОСОБА_7 під варту в залі суду негайно, та утримувати його під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», до вступу вироку в законну силу, після чого його виконати.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з 17 грудня 2024 року по день набрання вироком законної сили.

Речовий доказ, вилучений в ході розслідування кримінального провадження, а саме DVD-R диск S/N PSP68IVG090909463, на якому містяться архів повідомлень та контактів месенджера «Telegram» із номером оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , на ім`я користувача « ОСОБА_8 » /постанова слідчого слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_27 капітана юстиції ОСОБА_39 від 20.08.2024 року/, після набуття вироком законної сили, залишити в матеріалах кримінального провадження.

В порядку ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України, застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави вилучену в ході розслідування даного кримінального провадження - мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із флеш носієм - карткою «micro SD Apacer», 16 Gb D33466.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 127/19587/24 (номер провадження 1-кс/127/8477/24), на мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A20s» (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), із флеш носієм - карткою «micro SD Apacer» - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № 010/2 від 23.07.2024 року /довідка-розрахунок № 10/2 фактичної вартості робіт з судової семантико-текстуальної експертизи від 23.07.2024 року/, у розмірі 18932грн.00коп.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя