Ухвала суду № 123848743, 18.12.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8037/24

Провадження № 2/204/3396/24

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Брайт Інвестмент»,Акціонерного товаристваКомерційний банк«Приватбанк»,третя особа ДругийПравобережний відділдержавної виконавчоїслужби уЧечелівському таНовокодацькому районахміста ДніпраПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса), про скасування арешту нерухомого майна, -

У С Т А Н О В И В:

19 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ТОВ «Брайт Інвестмент», АТ КБ «Приватбанк», зазначивши третьою особою Другий ПравобережнийВДВСуЧечелівському таНовокодацькомурайонахміста ДніпраПМУМЮ(м.Одеса) із вимогою скасування арештунерухомого майна (а. с. 2-7).

В обґрунтування позовних вимог представниця позивача вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , після його смерті позивач звернувся до приватного нотаріуса Ярової Н.Г. із заявою про прийняття спадщини за законом. Після спливу 6 місяців строку для прийняття спадщини позивач звернувся із заявою про видачу свідоцтва на спадкове майно, яке належало померлому. Приватний нотаріус Ярова Н.Г. видала позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом № 80 від 31 січня 2024 року на квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому приватний нотаріус Ярова Н.Г. зареєструвала право власності на вище вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а потім повідомила позивача про наявність арешту на все майно позивача та те, що позивач більше не може розпоряджатись належною йому на праві приватної власності квартирою. Крім того, нотаріус повідомила позивача, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта наданої у вигляді витягу, індексний номер документа 363934639 від 31 січня 2024 року, наявні 3 арешти, що накладені на нерухоме майно позивача: арешт нерухомого майна накладеного згідно з постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Літвінова А. І. про арешт майна боржника від 12 серпня 2013 року, накладеного у рамках виконавчого провадження № 39322185; арешт всього нерухомого майна накладеного згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Літвінової А. І. від 19 жовтня 2010 року; арешт всього нерухомого майна згідно з постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Саламаха Д. І. про арешт нерухомого майна боржника, від 23 лютого 2012 року, накладеного у рамках виконавчого провадження № 31386936. Про існування вище вказаних арештів та виконавчого провадження позивачу до цього моменту взагалі не було відомо. В зв`язку з вказаними обставинами адвокатом позивача Григор`євою О.І. був поданий адвокатський запит до Другого Правобережного Відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса). У відповідь на вказані запити Другий Правобережний Відділ Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) у своєму листі № 46954 від 08 лютого 2024 року повідомив, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 39322185 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «НАДРА» заборгованість у розмірі 31242,88 гривні, а 02 грудня 2013 року вказане виконавчий провадження повернуто на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», більш детальну інформацію надати неможливо, бо матеріали вказаного виконавчого провадження було знищено. Крім того, у листі № 76602 від 15 березня 2024 року у відповідь на адвокатський запит про зняття арешту Другий Правобережний Відділ Державної вихованої службу у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) повідомив, що згідно п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні підстави для зняття арешту, але згідно п. 5 ст. 59 цього закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Додатково була виявлена ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року де заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року було стягнуто із Позивача на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 82007980-K/5507-ПП від 04 жовтня 2007 року у сумі 30814,73 гривень; стягнуто судовий збір у розмірі 308,15 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. В подальшому право вимоги за вказаним договором перейшло до ТОВ «Брайт Інвестмент», яке прохало суд замінити стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «Брайт Інвестмент» та поновити строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська замінив стягувача у виконавчого листі № 2-4367/011 ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником ТОВ «Брайт Інвестмент», однак в поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання було відмовлено. Позивач звернувся до іншого адвоката Трикози Т.В., якою було подано запит до Другого Правобережного Відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), у відповідь на який Другий Правобережний Відділ Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) у своєму листі № 25384/18 від 06 серпня 2024 року повідомив, що на примусовому виконанні у Відділі перебували наступні виконавчі провадження: № 22004132 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755 виданого 22 грудня 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму боргу в розмірі 24054,12 гривень, а також 120,27 гривень виграти по суті судового збору та 30 гривень за сплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи. Виконавче провадження 11 липня 2011 року закінчено керуючись п.10 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», та направлено за належністю до іншого відділу ДВС); № 39322185 примусового виконання виконавчого листа № 2-4367/2011 виданого 25 квітня 2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 31242,88 гривні. Виконавчий документ 14 серпня 2013 року повернуто стягувачу керуючись п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника); № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755/09 виданого 14 жовтня 2009 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ПриватБанк» боргу в розмірі 24174,39 гривні. Виконавчий документ 31 травня 2012 року повернуто стягувачу керуючись п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника). Зазначає, що на сьогодні відсутні відкриті виконавчі провадження щодо позивача та по всім виконавчим документам, що були видані, давно сплив строк їх пред`явлення до виконання. Вважає, що права позивача порушені, оскільки останній не може розпоряджатися належною йому на праві власності квартирою, у зв`язку з наявністю накладеного арешту. Наявність не скасованого довготривалого арешту на майно особи, за умови відсутності виконавчого провадження та майнової претензії з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїми майном. Тому прохає: скасувати арешт нерухомого майна накладеного згідно з постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Літвінової А. І. про арешт майна боржника від 12 серпня 2013 року, накладеного у рамках виконавчого провадження № 39322185; скасувати арешт всього нерухомого майна накладеного згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Літвінової А. І. від 19 жовтня 2010 року; скасувати арешт всього нерухомого майна накладеного згідно з постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Саламаха Д. І. про арешт нерухомого майна боржника, від 23 лютого 2012 року, накладеного у рамках виконавчого провадження № 31386936; виключити з Державного реєстру речових прав відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 13 серпня 2013 року, номер запису про обтяження 2102277; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 19 жовтня 2010 року, реєстраційний номер обтяження 10380282; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 23 лютого 2012 року, реєстраційний номер обтяження 12201809.

Ухвалою Красногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська від 23 серпня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 31).

05 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача ТОВ «Брайт Інвестмент» - Кириченко О.М., який переданий працівниками суду 06 вересня 2024 року (а. с. 39-44 та на звороті).

В обґрунтування відзиву вказано, що під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові муть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Оскільки позивачу було відомо, що ним було пропущено 10-денний строк звернення зі скаргою на дії державного виконавця, представниця позивача Тооде І. В. звернулась з позовною заявою про зняття арешту з майна в порушення порядку, визначеного чинним законодавством. Враховуючи те, що арешт накладено на майно боржника у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому від може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні. Станом на момент подання цього відзиву, виконавчий лист № 4367/2011 не було визнано таким що не підлягає виконанню. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-4367/2011 боржником не виконано, а тому не існує законних підстав для зняття арешту. Отже, жодної підстави передбаченої ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту скаржником не зазначено, а тому відсутні підстави задоволення позовних вимог стосовно зняття арешту нерухомого май боржника ОСОБА_1 . Крім того, виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 5 частини 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, тобто виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 51 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту. Тому вважає, що позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, боржник умисно ухиляється від покладених на нього за умовами кредитного договору та рішенням суду фінансових зобов`язань та затягує їх виконання. Прохає суд, закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та позовну заяву залишити без задоволення.

10вересня 2024року наадресу Красногвардійськогорайонного судум.Дніпропетровська,надійшов відзивна позовнузаяву відпредставниці третьоїособи Астапенкової К.М.(а.с.52-58),в обґрунтуванняякого,вказала,що перевіркоюАСВП спецрозділута архівнихвиконавчих провадженьвстановлено,що напримусовому виконанніу відділіперебували виконавчіпровадження:№ 22004132з примусовоговиконання судового наказу № 2н-1755; № 39322185 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4367/2011; № 31386936 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755/09. Виконавчі провадження, які було завершено по 2020 рік включно, я виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення по 2022 рік включно, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, таким чином, вказані вище виконавчі провадження були знищені. Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. п. 5, 10 ч. 4. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає зняття арешту з майна боржника, а отже, відсутні правові підставі для зняття арешту з майна позивача. На теперішній час позивачем не виконані вимоги виконавчих документів, по вищевказаним виконавчим провадженням. Окремо звертає увагу суду, що ОСОБА_1 не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, таким чином, у випадку зняття арешту у виконавчих провадженнях, виконавчі документи в яких було повернуто на підставі п. п. 5, 10 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». фактично завдаються збитки Державі у розмірі нестягнутих обов`язкових платежів до Державного бюджету. Наголошує, що позивач не довів позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком. Вважає заявлені вимоги позовні незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Прохає суд, у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

12 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, надійшла відповідь на відзив відповідача ТОВ «Брайт Інвстмент» на позовну заяву від представниці позивача адвокатки Тооде І.В. (а. с. 76-82), в обґрунтування якого, зазначила, що у ст. 447 розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Державний виконавець при виконанні своїх обов`язків дотримувався вимог ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року (який діяв у той період), а тому посилання Відповідача-1 на розділ VII ЦПК України є безпідставні. Крім того, позивач звертався с заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська і суд чітко встановив, що статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» дає виключний перелік підстав, коли державний виконавець може зняти накладений ним арешт. Отже, у ОСОБА_1 відсутні підстави для оскарження дій державного виконавця і він вибрав належний спосіб захисту під час подання позову до суду. За загальним правилом, особа може звернутися до суду з позовом протягом 3 років з дня, коли вона довідалася або могла довідатися про порушення свого права , а загальна позовна давність, відповідно до статті 257 ЦПК, складає 3 роки. Посилаючи на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року про часткове задоволення вимог ТОВ « Брайт Інвестмент» не вказало, що даною ухвалою було відмовлено в заяві про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у зв`язку з пропущенням строку Відповідачем-1. Виконавчий лист № 2-4367/2011 стягувачові був повернутий у 2013 році. Відповідно до статті 22 Закону України « Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року, діючого на момент відкриття виконавчого провадження) строк повторного пред`явлення виконавчих документів один рік. З того часу Відповідачем-1 не було здійснено жодних дій щодо активізації повернення грошових коштів, Відповідач-1 «не надав жодного належно та достатнього доказу, який би підтверджував факт існування об`єктивних перешкод про поважність пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, також Відповідачем-1 не було оскаржено рішення суду в Апеляційній інстанції. А тому, Відповідач-1 пропустив строк в який міг повторно звернутися з виконавчим листом про стягнення боргу без поважних причин. Прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

12 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, надійшла відповідь на відзив третьої особи на позовну заяву від представниці позивача адвокатки Тооде І.В., (а. с. 89-93), в обґрунтування якого зазначено, що виконавчі провадження № 22004132, № 393222185, № 31386936 були на виконанні у Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) і відповідно до пункту 2 розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністрества юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 зі змінами, були знищені. Виконавчий лист Відповідачу-1 був повернутий в грудні 2013 року. Відповідачем-1 не було здійснено жодних дій щодо активізації повернення грошових коштів, Відповідач-1 вдруге з документами про примусове стягнення заборгованості до Державної виконавчої служби не звертався. Протягом 11 років до ОСОБА_1 ніхто претензій не пред`являв, в розшук як боржник не оголошувався, повідомлень про борги не отримував, Державна виконавча служба не здійснювала жодних дій для виконання судових рішень. Зазначає, що виконавчий збір стягується лише за фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (Постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11). Накладений арешт не може бути безкінечним. Визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець визначив, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечивши рівність сторін. Прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача АТ «КБ «ПриватБанк» - Христян О.М. (а. с. 97-100), в обґрунтування якого зазначено, що відносно позивача ОСОБА_1 на виконанні перебували виконавчі провадження стягувачем за яким є ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), зокрема: ВП № 22004132 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755 виданого 22 грудня 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму боргу в розмірі 24054,12 гривні. Виконавче провадження 11 липня 2011 року закінчено п.10 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (направлено за належністю до іншого відділу ДВС); ВП № 31386936 з примусового виконання судового наказу №2н-1755/09 виданого 14 жовтня 2009 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» суму боргу в розмірі 24174,39 гривні. Виконавчий документ 31 травня 2012 року повернуто стягувачу з підстав п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (не можливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника). Повернення виконавчого документа стягувачу не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. З огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу або направленням за належністю до іншого відділу ДВС, виконавче провадження не є закінченим. Таким чином у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 оскільки державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і Законом, окрім того позивачем не надано доказів погашення заборгованості перед відповідачем АТ КБ «ПриватБанк».У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається, таке рішення ухвалив ВС КЦС, справа № 202/1182/22 від 29 березня 2023 року. Отже, дії державного виконавця повністю відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», і реалізовані в межах повноважень державного виконавця. Вважає, що при вирішені даного спору суд повинен врахувати, що позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Звертає увагу, що ухвалою Ленінського районний суд від 10 квітня 2024 року по справі № 2-4367/11 яким відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», судом вирішувалося питання правомірності дій державного виконавця лише у виконавчому провадженні № 39322185 стягувачем у якому було ПАТ КБ «Надра». Тому, прохає закрити провадження у справі та позовну заяву залишити без задоволення.

19 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд», надійшли заперечення на відповідь на відзив від представниці відповідача ТОВ «Брайт Інвестмент» - Кириченко О.М. (а. с. 106-110 та на звороті), в обґрунтування вказала, що представник позивача помилково вважає, що ним вибрано правильний спосіб захисту порушеного права. В той же час, ним абсолютно проігноровано вимоги чинного законодавства, зокрема той факт що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, Верховний Суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття решту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 19.01.2022 року, справа № 577/4541/20).

Той факт, що позивачеві ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені скарги на дії виконавця, оскільки державний виконавець діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не є підставою для звернення з позовною заявою про зняття арешту. Враховуючи те, що арешт накладено на майно боржника у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому від може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні. Станом на момент подання цього відзиву, виконавчий лист № 4367/2011 не було визнано таким що не підлягає виконанню. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-4367/2011 боржником не виконано, а тому не існує законних підстав для зняття арешту. Отже, жодної підстави передбаченої ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для знаття арешту скаржником не зазначено, а тому відсутні підстави задоволення позовних вимог стосовно зняття арешту нерухомого май боржника ОСОБА_1 . Крім того, виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 5 частини 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, тобто виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 51 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту. Тому вважає, що позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, боржник умисно ухиляється від покладених на нього за умовами кредитного договору та рішенням суду фінансових зобов`язань та затягує їх виконання. Прохає суд, закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та позовну заяву залишити без задоволення.

25 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла відповідь на відзив відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на позовну заяву від представниці позивача адвокатки Тооде І.В. (а. с. 118-122), в обґрунтування якого зазначила, що протягом 12 років до ОСОБА_1 ніхто претензій не пред`являв, в розшук як боржник не оголошувався, повідомлень про борги не отримував, постійно проживав за одною адресою, Державна виконавча служба не здійснювала жодних дій для виконання судових рішень. Відповідач-2 проігнорував свої права, які надані йому законом, а саме звернутися повторно до суду, тобто АТ КБ «ПриватБанк» був не зацікавлений у вирішенні даного питання, тобто майнові претензії були відсутні протягом 12 років. Наявність протягом тривалого часу (більше 12 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (Постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11). Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечивши рівність сторін. Прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи наданими до неї письмовими доказами, суд доходить висновку про закриття провадження у справі, виходячи з наступного

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 80 від 31 січня 2024 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Яровою Н.Г., належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом № 80 від 31 січня 2024 року (а. с. 12) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 363934639 від 31 січня 2024 року (а. с. 19).

З відповіді начальника Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової К. (а. с. 23-25), вбачається, що на примусовому виконанні у відділі перебували виконавчі провадження: № 22004132 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755 виданого 22 грудня 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму боргу в розмірі 24054,12 гривні, а також 120,27 гривень витрати по суті судового збору та 30 гривень за сплату послуг з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільної справи. Виконавче провадження 11 липня 2011 року було закінчено керуючись п.10 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», та направлено за належністю до іншого відділу ДВС; № 39322185 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4367/2011 виданого 25 квітня 2013 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 31242,88 гривні. Виконавчий документ 14 серпня 2013 року було повернуто стягувачу керуючись п. 5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника; № 31386936 з примусового виконання судового наказу № 2н-1755/09 виданого 14 жовтня 2009 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ПриватБанк» борг у розмірі 24174,39 гривні. Виконавчий документ 31 травня 2012 року було повернуто стягувачу керуючись п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника.

Інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав підтверджується, що на все нерухоме майно ОСОБА_1 був накладений арешт (а. с. 13-14).

Вищевказане також підтверджується копіями інформаційних листів з виконавчого провадження № 22004132 (а. с. 67-69), з виконавчого провадження № 39322185 (а. с. 70-72), з виконавчого провадження № 31386936 (а. с. 73-74).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У п. 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року №6 судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розд. VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) вчиняла відповідні дії, оскільки виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

У Постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20 викладено правовий висновок про те, що такі вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки в такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, бо його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог ст. ст. 42, 48, 175, 447 ЦПК. Отже, такий позов не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 439/449/17.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги те, що позивач прохає скасувати арешт, який накладений в межах виконавчого провадження про стягнення із нього грошових коштів на погашення заборгованості перед банком, навіть не зважаючи на те, що виконавче провадження вже знищено, а арешт із його майна не скасований, суд дійшов переконливого висновку про те, що такі вимоги не можуть бути розглянуті у позовному провадженні. Разом з цим, враховуючи, що провадження у справі вже відкрито, суд вважає за необхідне провадження у справі закрити з тих підстав, що вказані вимоги не підлягають розгляду у заявленому позивачем порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 260-261, 353 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Брайт Інвестмент»,Акціонерного товаристваКомерційний банк«Приватбанк»,третя особа ДругийПравобережний відділдержавної виконавчоїслужби уЧечелівському таНовокодацькому районахміста ДніпраПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса), про скасуванняарешту нерухомогомайна закрити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів зо дня її підписання суддею або протягом 15 днів зо дня отримання її копії учасниками справи.

Ухвала суду набирає законної сили протягом п`ятнадцяти днів зо дня її підписання суддею або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи, якщо не буде оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна