Вирок № 123844572, 18.12.2024, Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/1891/24

провадження № 1-кп/527/189/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора - ОСОБА_4 ,

потерпілої - ОСОБА_5 ,

обвинуваченої - ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине кримінальне провадження №12024175510000038 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.02.2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки с. Опришки, Глобинського району, Полтавської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на утриманні має малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , освіта середня, незаміжня, тимчасово не працює, (перебуває в декретній відпустці), не депутат, раніше не судима,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.200 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Так, 24 січня 2024 року близько 13:00 год. ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого мешкання: АДРЕСА_1 , разом з потерпілою ОСОБА_5 , під приводом допомоги у оформленні онлайн-кредиту, отримала вільний доступ до мобільного пристрою потерпілої ОСОБА_5 , а саме мобільного телефону Redmi 7, Android: 10ОК1191008001 у корпусі чорного кольору, з абонентським номером НОМЕР_1 ; IMEI 1: НОМЕР_2 ; IMEI 2: НОМЕР_3 , та в цей час у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, під час оформлення онлайн-кредиту, на суму 7000 грн., таємно викрала частину грошових коштів у сумі 4924 грн. 50 коп., які належали ОСОБА_5 , шляхом переказу їх на власний рахунок № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Державний ощадний банк», спричинивши потерпілій матеріального збитку на загальну суму 4924 грн. 50 коп.

В подальшому ОСОБА_6 грошовими коштами розпорядилася на власний розсуд, а саме провела транзакцію по зняттю готівки у банкоматі, що знаходиться у володінні АТ КБ "ПриватБанку" за адресою: вул. Центральна, 226-1, м. Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_6 , обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Крім того, ОСОБА_6 24.01.2024 року близько13:00 год., перебуваючи за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , разом з потерпілою ОСОБА_5 , маючи доступ до мобільного телефону останньої, моделі Redmi 7, Android: 10ОК1191008001 у корпусі чорного кольору, з абонентським номером НОМЕР_1 ; IMEI 1: НОМЕР_2 ; IMEI 2: НОМЕР_3 , із встановленим додатком «Приват24», здійснила вхід до нього, що надало дистанційний доступ до відкритих в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) банківського рахунку № НОМЕР_5 , потерпілої ОСОБА_5 , на який випущено банківську картку № НОМЕР_6 , із залишком грошових коштів на ньому.

Після цього у ОСОБА_6 виник протиправний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_5 , шляхом підробки документів на переказ, а саме електронного платіжного доручення на переказ грошових коштів з поточного банківського рахунку № НОМЕР_5 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_5 на банківський рахунок № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Державнийощадний банк», який належить ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на підробку платіжного доручення на переказ коштів з банківського рахунку (далі-рахунок), 24 січня 2024 року близько 13:00 год. ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого мешкання: АДРЕСА_1 , разом з потерпілою ОСОБА_5 , маючи дистанційний доступ до поточного рахунку потерпілої ОСОБА_5 № НОМЕР_5 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, керуючись корисливими мотивами, ініціювала списання грошових коштів з рахунку потерпілої, шляхом формування підробленого документу на переказ грошових коштів з рахунку - електронного платіжного доручення на здійснення перерахування грошових коштів з рахунку № НОМЕР_5 , що належить потерпілій ОСОБА_5 , на власний банківський рахунок в АТ «Державний ощадний банк» № НОМЕР_4 , на який випущено банківську картку № НОМЕР_7 , тим самим підробила електронний документ на переказ грошових коштів з банківського рахунку, та здійснила перерахування грошових коштів у розмірі 4924 грн. 50 коп. на власний рахунок № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Державний ощадний банк».

Таким чином, ОСОБА_6 , обвинувачуються у підробці документів на переказ грошових коштів з банківського рахунку, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 200 КК України.

Допитана в ході судового розгляду справи обвинувачена ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень фактично не визнала та пояснила, що на початку січня 2024 року потерпіла ОСОБА_10 просила у неї допомоги в оформленні онлайн-кредиту. Другий раз за допомогою оформити їй кредит остання звернулася 24.01.2024 року, та цього дня ОСОБА_10 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_11 приїхала до неї додому, однак перед оформленням кредиту вона оговорила з потерпілою, що допоможе лише за умови, що потерпіла з отриманих грошей поверне їй борг, на що потерпіла погодилася. Вона допомогла оформити онлайн-кредит, який був погоджений на суму 7000 грн. та 4900 грн. перевела на свою карту в рахунок погашення боргу, а залишок в сумі 2000 грн. потерпіла перевела самостійно зі своєї карти універсальна на карту для виплат. Вказала, що потерпіла бачила на телефоні особисто погоджену суму кредиту в розмірі 7000 грн. При оформленні кредиту вдома крім неї був також її чоловік ОСОБА_12 та її свекруха ОСОБА_13 , яка займалася дітьми і періодично виходила з кімнати. Після оформлення кредиту вони всі разом, окрім свекрухи, поїхали в с.Опришки до її сестри ОСОБА_14 , звідки поїхали у м.Глобино, щоб зняти гроші у банкоматі та купити в магазині продукти. Надалі вони повернулися з чоловіком додому і їй на телефон почали приходити повідомлення та дзвінки від потерпілої яка сварилася та казала повернути їй гроші, на що вона відповідала, що гроші забрала в рахунок повернення боргу. Також пояснила, що борг у ОСОБА_15 перед нею був за те, що остання неодноразово просила у неї авто для поїздок до м.Полтава, куди їздив чоловік ОСОБА_15 та її свекруха, та ще брали автомобіль їздити продавати паливо, однак за ці поїздки вони не розраховувалися. Крім того, вона ще й змушена була самостійно сплатити штраф у розмірі 510 грн., який ОСОБА_11 отримав керуючи її автомобілем. Також вказала, що вона не визнає заявлений потерпілою цивільний позов.

В судовому засіданні захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_7 вказував на те, що обвинувачена ОСОБА_6 свою вину не визнає та вона нічим не доведена, досудове розслідування проведено поверхнево та односторонньо, а тому сторона захисту прохає ухвалити у справі виправдувальний вирок.

Незважаючи на фактичне невизнання своєї вини обвинуваченою ОСОБА_6 , її вина у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.200 КК України, підтверджується показаннями потерпілої, допитаних в суді свідків та дослідженими доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що 24.01.2024 року вона перебуваючи в будинку обвинуваченої ОСОБА_16 попросила останню оформити їй онлайн-кредит та для цього передала свій мобільний телефон. Під час цих дій у будинку перебували також і її чоловік ОСОБА_17 та чоловік обвинуваченої ОСОБА_12 . Вказала, що вона просила обвинувачену оформити для неї кредит на суму 10000 грн., однак кредит був погоджений на суму 2000 грн. Згодом вона дізналася, що насправді їй було погоджено кредит у сумі 7000 грн., з яких 5000 грн. ОСОБА_6 під час оформлення кредиту перевела на свою картку. Зазначила, що обвинувачена їй лише згодом пояснила, що гроші в сумі 5000 грн. вона забрала собі як борг за те, що вона давала потерпілій своє авто для поїздки до м.Полтава. Однак пояснила, що автомобіль у обвинуваченої вона особисто жодного разу не брала, а брала її свекруха ОСОБА_18 для того, щоб поїхати до м.Полтава у власних справах.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив, що 24.01.2024 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 приїхали до будинку ОСОБА_16 та попросили останню оформити їм онлайн-кредит та для цього його дружина передала свій мобільний телефон обвинуваченій. Під час цієї події у будинку перебував також і чоловік обвинуваченої ОСОБА_12 . Зазначив, що обвинувачена після оформлення кредиту сказала їм, що погоджено було суму 2000 грн. Згодом вже вдома вони дізналися, що насправді їм було погоджено кредит у сумі 7000 грн., з яких 5000 грн. ОСОБА_6 під час оформлення кредиту перевела на свою картку. Зазначив, що у них з дружиною немає ніяких боргів перед обвинуваченою ОСОБА_16 . Відносно автомобіля обвинуваченої пояснив, що цей автомобіль він брав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_18 два рази щоб звозити останню у справах до м.Полтава і його мати самостійно заправляла авто та ще й давала за поїздки бензин обвинуваченій.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона не була присутня під час оформлення онлайн-кредиту, а знає лише зі слів свого сина та потерпілої, що їм було погоджено кредит на суму 7000 грн., однак отримали вони лише 2000 грн., а інші гроші в сумі 5000 грн. забрала собі ОСОБА_6 , яка допомагала з оформленням кредиту. Також вказала, що у потерпілої перед обвинуваченою ніяких боргів не було. Відносно автомобіля обвинуваченої вказала, що вона брала це авто у ОСОБА_16 два рази для того, щоб з`їздити до м.Полтава. Обвинувачена давала їй автомобіль для поїздок без проблем. Зазначила, що авто вона заправляла сама та ще й дала обвинуваченій за поїздки бензин та доглядала за дітьми.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що потерпіла ОСОБА_5 неодноразово прохала обвинувачену ОСОБА_6 допомогти оформити для неї кредит. Останнього разу потерпіла разом зі своїм чоловіком приїхала до ОСОБА_6 додому та вони займалися оформлення кредиту у кімнаті, однак яка сума кредиту оговорювалася та сам процес вона не бачила, бо в цей час виходила до іншої кімнати дивитися за дітьми.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що 24.01.2024 року він був вдома зі своєю дружиною ОСОБА_16 та матір`ю ОСОБА_13 . До них додому приїхали ОСОБА_5 та ОСОБА_17 та прохали допомогти ОСОБА_5 оформити онлайн-кредит. Вказав, що кредит оформляли на телефоні потерпілої. Зазначив, що між ними було оговорено, що в разі погодження кредити вони заберуть у ОСОБА_5 5000 грн. боргу за надання в оренду автомобіля, на що остання відповіла, що вона згодна.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона не знає нічого про обставини оформлення онлайн-кредиту. Вказала, що їй відомо про те, що потерпіла просила у обвинуваченої декілька разів автомобіль для поїздок до м.Полтава, однак чи брала потерпіла автомобіль особисто їй не відомо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що обвинувачена ОСОБА_16 являється сестрою його дружини ОСОБА_14 . 24 січня 2024 року увечері до них додому приїхали ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Вони всі спілкувалися між собою, а потім разом з його дружиною та сином поїхали машиною до м.Глобине, щоб купити продукти у магазині. Він залишився вдома. Інформацію про оформлення кредиту знає зі слів ОСОБА_15 , про поїздки у м.Полтаву йому нічого не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснила, що обвинувачена ОСОБА_16 являється їй невісткою. Вказала, що про події 24.01.2024 року вона знає зі слів родичів. Також вона чула, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 брали у ОСОБА_16 автомобіль, але не платили за це гроші.

Крім показів потерпілої та свідків по справі, вина обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.200 КК України доводиться дослідженими у судовому засіданні наступними доказами, в їх сукупності:

- витягом з ЄРДР, згідно якого вказано про надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення (а.с.65-67, 77);

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.01.2024 року (а.с.86);

- даними протоколів огляду телефону від 29.01.2024 року, згідно якого проведено огляд телефону ОСОБА_5 з фото таблицями з скріншотами (а.с.91-99);

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 08.04.2024 року з DVD-R диском (а.с.104-106);

- протоколом огляду DVD-R диска від 25.04.2024 року (а.с.107-108);

- даними виписок по картковим рахункам (а.с.123-145);

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 22.04.2024 року з DVD-R диском (а.с.151-152);

- протоколом огляду DVD-R диска від 25.04.2024 року з фото таблицями до нього (а.с.153-181).

Оцінюючі перераховані вище безпосередньо досліджені судом докази на предмет їх належності, достовірності та допустимості, суд виходить з наступних положень чинного законодавства, а також міжнародних норм.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.337 ч.1 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Стаття 374 ч.3 п.2 КПК України вказує, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою має міститись, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (Постанова ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» № 5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

Саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Досліджені в судовому засіданні докази суд вважає належними та допустимими, в сукупності ці докази підтверджують той факт, що саме внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_5 було завдано шкоду.

Доводи обвинуваченої та захисника про те, що ОСОБА_6 не вчиняла інкриміновані їй злочини, суд оцінює критично, як обраний нею спосіб захисту від обвинувачення з метою уникнення покарання за скоєне, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що вони спростовуються показами потерпілої ОСОБА_5 та свідків, пояснення яких на досудовому розслідуванні і під час судового слідства є чіткими, послідовними та узгодженими між собою та іншими доказами, наданими стороною обвинувачення.

Згідно ст.ст. 2, 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.

Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.

Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК України, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).

В цьому випадку щодо крадіжки слід врахувати, що ч. 4 ст. 185 КК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», котра дії з 07 березня 2022 року, визначено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене у т.ч. в умовах воєнного стану.

На території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та строк дії якого на теперішній час продовжено.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВС забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права (див. п. 28 постанови ВС від 25 травня 2023 року в справі № 457/885/22).

Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22 зроблено висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану». ОП ККС дійшла висновку, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тобто за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.

Щодо статті 200 КК України, то об`єктом кримінальним правопорушення є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

Предметом є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Поняття документів на переказ дано у примітці до ст. 200 КК України. Так, під ними слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб`єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК, позаяк вона вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану; та за ч. 1 ст. 200 КК, оскільки йдеться про незаконні дії з засобами доступу до банківських рахунків.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Отже, суд, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності достатності, об`єктивності та достовірності, враховуючи, що по справі було забезпечено всебічний, повний та об`єктивний розгляд усіх її фактичних обставин, дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому за правилом ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті, зокрема, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як роз`яснив пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 відповідно до ст.ст.66, 67 КК України, судом не встановлено.

Питання призначення покарання судом вирішується у відповідності до загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, де поряд із кваліфікацією дій винуватої особи враховується й ряд інших чинників.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_6 суд ураховує позицію сторін обвинувачення та захисту, бере до уваги вищевказані обставини, враховує ступінь тяжкості учинених кримінальних правопорушень, зокрема за ч.4 ст.185 КК України, який закон відносить до категорії тяжких злочинів, фактичні обставини вчиненого, суд враховує й відомості про особу винуватої: на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце проживання; за місцем проживання характеризується негативно.

Суд також враховує і суб`єктивне ставлення обвинуваченої до вчиненого нею злочину - критики до своєї протиправної поведінки не висловила. Навіть в судових дебатах обвинувачена не висказала свого каяття щодо вчиненого діяння.

Суд розцінює таку поведінку обвинуваченої як таку, що остання не усвідомила протиправність своїх дій, висновків для себе не зробила, у вчиненому не розкаялася, вибачення у потерпілої не попросила.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у межах санкції ст.ст. 185, 200 КК України у виді позбавлення волі та штрафу, відповідно із визначенням остаточного покарання у порядку ч. 1 ст. 70 КК (поглинення менш суворого покарання більш суворим).

На думку суду, вказане покарання випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, отже, воно буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів як нею самою, так й іншими особами, тобто покарання, що призначається, досягне мети, передбаченої ст.50 КК України.

Зважаючи на те, що у справі не встановлено обставин, які пом`якшували б покарання обвинуваченої, судом не встановлено достатніх підстав для застосування при призначенні їй покарання положень ст.69 КК України.

Разом з цим, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції її від суспільства, у зв`язку з чим вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання з застосуванням положення ст.ст.75, 76 КК України.

Визначаючи саме таку міру покарання обвинуваченій, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оцінюючи усі обставини справи та особу обвинувачуваної.

Обмежень для призначення даного виду покарання судом не встановлено. Саме таке покарання буде найбільше відповідати принципам та цілям призначення покарань і буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нею нових злочинів.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява N 10249/03), де зазначено, що складовим принципом верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. А у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) суд встановив, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити «особистий і надмірний тягар для особи».

Вирішуючи цивільний позов поданий ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення з обвинуваченої на її користь спричинену матеріальну шкоду в розмірі 4924 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн., суд приходить до наступного.

Обвинувачена ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

На підставі ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок … суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

З огляду на викладене, суд виходить з обсягу пред`явленого обвинувачення та доведеності вини обвинуваченої та приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Також суд приймає до уваги положення ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України, якими визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає позовні вимоги дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

Таким чином, з огляду на цілковите не визнання обвинуваченою позовних вимог в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди, суд, враховуючи підтвердження документально понесеної потерпілою матеріальної шкоди (а.с.92), вважає за необхідне її задовольнити та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 4924 грн.

Вирішуючи цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст.23 ЦК України моральна шкода, серед іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до п.9 ПП ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31.03.1995, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру й обсягу заподіяних позивачеві моральних чи фізичних страждань, наявності інших негативних наслідків, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд враховує висновок ВП ВС від 16 грудня 2020 року №752/17832/14-ц (14-538цс19), що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

В рішенні ЄСПЛ від 28.05.85 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Фактично в судовому засіданні обвинувачена підтвердила переведення коштів з карти потерпілої на її карту, хоча вину і не визнала, тому дана обставина не потребує доказування.

Внаслідок злочинних дій обвинуваченої, потерпілій завдано психологічних та фізичних страждань, погіршення якості життя та переживання емоційного стресу, як слідує зі слів потерпілої вона перебуває у стані психоемоційної напруги, була змушена усім пояснювати обставини цієї події, та знову переносити хвилювання.

На переконання суду, розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, має бути достатнім насамперед для можливості відновлення потерпілою повноцінного та нормального ритму життя.

При цьому, моральна шкода за своїм змістом не повинна бути способом вирішення всіх майбутніх можливих побутових і не тільки проблем.

Тому, враховуючи конкретні обставини цього кримінального провадження, характер та глибину моральних страждань потерпілої ОСОБА_5 , суд вважає, що позов в цій частині слід задовольнити частково, та з урахуванням вимог розумності і справедливості розмір відшкодування моральної шкоди визначити у розмірі 5000 грн., при цьому суд виходить з наступних критеріїв: тягаря скоєного, об`єму душевних страждань, понесених потерпілою і вважає, що дана сума відшкодування моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливої сатисфакції, закріплених у ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також сталій практиці Європейського Суду з прав людини.

В іншій частині заявлених позовних вимог щодо відшкодування потерпілій моральної шкоди слід відмовити у зв`язку з необгрунтованістю.

Речові докази в цьому кримінальному провадженні - відсутні.

Процесуальні витрати на залучення експертів в даному кримінальному провадженні відсутні, арешти на майно не накладались.

Підстав для застосування запобіжного заходу наразі не має.

Керуючись ст.ст.128, 129, 368-371, 373-374, 392-393, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.200 КК України та призначити їй покарання:

- за ч.1 ст.200 КК України - у вигляді штрафу у розмірі три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн.;

- за ч.4 ст.185 КК України - у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, під час якого зобов`язати періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий Глобинським РВ УМВС України в Полтавській області від 16.11.2010 року - матеріальну шкоду в розмірі 4924 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

В решті вимог цивільного позову - відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Глобинський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченій та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1