Рішення № 123830047, 17.12.2024, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6301/24

17 грудня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправним рішення №184050008284 від 01 травня 2024 року виданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до стажу роботи з 12.11.1977 по 24.11.1979 р., з 01.01.1992 по 04.01.1994 року та з 21.11.1994 по 30.04.2015 року, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком з 24.04.2024 року.

Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню спірну відмову у призначенні пенсії за віком з мотивів відсутності необхідного трудового стажу. На думку позивача, період роботи з 01.01.1992 по 04.01.1994 року та з 21.11.1994 по 30.04.2015 року можуть бути зараховані до стажу, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023. Позивач також вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до стажу роботи періоду проходження військової служби з 12.11.1977 по 24.11.1979 оскільки записи у військовому квитку НОМЕР_1 від 26.10.1977 року зазначена дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно паспортних даних. Наведені вище обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 23.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що страхового стажу позивача не може бути зараховано період проходження військової служби з 12.11.1977 по 24.11.1979, оскільки у військовому квитку НОМЕР_1 від 26.10.1977 зазначено дату народження позивача « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка не відповідає даті народження « ІНФОРМАЦІЯ_1 » згідно з паспортними даними. Звертає увагу суду, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992: призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання (ч. 1 ст. 6 Угоди); для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою (ч. 1 ст. 6 Угоди); необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць СНД і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди). Зазначає, що 11.06.2022 російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також вказує, що 29.11.2022 Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328). Таким чином, стаж, набутий на території російської федерації, зараховується до 31 грудня 1991 року. Тому, на думку відповідача, у пенсійного органу відсутні підстави для врахування стажу роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 04.01.1994, з 21.11.1994 по 30.04.2015.

Судом встановлено, що з грудня 2015 року позивач має право на постійне проживання на території України, що підтверджується посвідкою ІН102223.

24.04.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №184050008284 від 01.05.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 15 років. Зокрема, в даному рішенні відповідач вказав, що страховий стаж позивача становить 12 років 11 місяців 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 12.11.1977 по 24.11.1979, оскільки у військовому квитку НОМЕР_2 від 26.10.1977 зазначена дата народження заявника " ІНФОРМАЦІЯ_2 " не відповідає даті народження " ІНФОРМАЦІЯ_1 " згідно паспортних даних; період роботи з 01.01.1992 по 04.01.1994 та з 21.11.1994 по 30.04.2015, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.

Так, згідно з ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.

Суд звертає увагу на тому, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Як вбачається з рішення про відмову у призначенні пенсії, позивачу до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 12.11.1977 по 24.11.1979, оскільки у військовому квитку НОМЕР_1 від 26.10.1977 зазначена дата народження заявника " ІНФОРМАЦІЯ_2 "не відповідає даті народження " ІНФОРМАЦІЯ_1 " згідно паспортних даних.

Згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 21.11.1977 по 24.11.1979.

Згідно абзацу 2 частини першої ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Поряд з цим, відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду проходження військової служби, доводи відповідача зводяться до формальних підстав (розбіжності у написанні дати народження позивача), позаяк, на думку суду, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Таким чином, суд вважає, що період проходження військової служби з 12.11.1977 по 24.11.1979 підлягає до зарахування до страхового стажу позивача.

Поряд з цим, у цій справі відповідач відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 04.01.1994 та з 21.11.1994 по 30.04.2015, оскільки до страхового стаж зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.

23.12.2022 набув чинності Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року від 1 грудня 2022 року № 2783-IX.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача з приводу того, що періоди роботи з 01.01.1992 по 04.01.1994 року та з 21.11.1994 по 30.04.2015 року можуть бути зараховані до стажу, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023

До того ж, у цій справі періоди роботи позивача з 01.07.1989 по 14.11.1994, з 21.11.1994 по 30.04.2015 підтверджується належними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 , виданій 20.01.1977, яка є основним документом про трудову діяльність працівника.

То ж, суд вважає, що спірні періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 04.01.1994, з 21.11.1994 по 30.04.2015 підлягають до зарахування до страхового стажу позивача.

У сукупності наведених вище обставин, перевіряючи спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на відповідність вимогам частини другої ст. 2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем без детального з`ясування документів, що подавались позивачем при призначенні пенсії за віком, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У сукупності наведених вище обставин, на переконання суду, у спірному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 24.04.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахуванням правових висновків, зазначених судом у рішенні.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень в порядку частини третьої ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №184050008284 від 01.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.04.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахування правових висновків, зазначених судом у рішенні.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 17 грудня 2024 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження:майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ:14035769).

Головуюча суддяДерех Н.В.