Ухвала суду № 123785823, 16.12.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

16 грудня 2024 рокуСправа №160/16593/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.,

за участі секретаря судового засідання - Дубина Ю.О.

представника позивача Меламед В.

представника відповідача Землянухіна Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт відповідача про виконання рішення суду та заперечення представника позивача на звіт відповідача про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/16593/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання поновити виплати пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах - задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву позивачу про поновлення виплати пенсії, та винести відповідне рішення, щодо поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведення компенсації втрати частини доходів.

Вказане рішення набрало законної сили.

Ухвалою суду від 02.02.2024 року зобов`язано відповідача надати суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 160/16593/20.

04.04.2024 року відповідач надав суду звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 17.04.2024 року заперечення на звіт ГУ ПФ України в Дніпропетровській області задоволено; визнано неприйнятим звіт ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 03.04.2024 року про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20; зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області надати новий звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20 протягом 60-ти днів з моменту отримання даної ухвали суду.

17.06.2024 року відповідач подав додаткові пояснення через систему Електронний суд, у яких вказує на те, що рішення суду у даній справі ним повністю виконано, а саме: поновлено виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 рок.

Ухвалою суду від 02.10.2024 року визнано неприйнятим звіт ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 20.06.2024 року про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20; зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області надати новий звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20 протягом 60-ти днів з моменту отримання даної ухвали суду.

02.12.2024 року відповідач надав суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20, у якому вказує на повне виконання рішення суду: відповідач здійснив розрахунок не виплаченої пенсії та компенсації втрати частини доходів з 07.10.2009 року; виплатити грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача у АТ «ПриватБанк» не є можливим, оскільки банк не надав інформацію про актуальність рахунку позивача. Суд не зобов`язував у рішенні у справі № 160/16593/20 здійснювати виплату пенсії позивачу саме на визначений позивачем розрахунковий рахунок, а від так суд не може вимагати від відповідача вчинити дії, які не визначені у резолютивній частині рішення суду. Відповідач здійснював виплату грошових коштів на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України.

03.12.2024 року представник позивача подав заперечення на звіт відповідача від 02.12.2024 року, у якому вказує на те, що рішення суду фактично не виконано відповідачем: відповідач не здійснив поновлення пенсії позивачу в розмірі відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; не здійснив виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 року; не здійснив нарахування та не виплатив компенсацію втрат частини доходів на поновлену пенсію позивача. Позивач вказує, що відповідач мав інформацію про розрахунковий рахунок позивача у банківській установі та міг здійснити виплату пенсії позивачу саме на банківський рахунок. У зв`язку з чим позивач просить суд відмовити у прийнятті звіту відповідача від 02.12.2024 року, накласти на керівника відповідача штраф у розмірі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; зобов`язати відповідача протягом 10-ти днів подати звіт про виконання рішення суду; постановити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України.

Ухвалою суду від 05.12.2024 року розгляд питання про прийняття звіту відповідача призначено до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач у судовому засіданні просив суд затвердити звіт відповідача та зазначив про те, що органом пенсійного фонду після подання звіту здійснено розрахунок пенсії позивача виходячи з прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність встановлено законом на певну дату починаючи з 07.10.2009 року з поступовим збільшенням розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Також відповідач після подання звіту нарахував компенсацію втрати частини доходів. Відповідач здійснював виплату грошових коштів на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти звіту відповідача, вказуючи на те, що рішення суду не виконано: розмір пенсії визначено без урахуванням трудового стажу позивача; прожитковий мінімум встановлений для осіб, які втратили працездатність , повинен застосовуватися не станом на 07.10.2009 року, а станом на момент виплати пенсії; розрахунок компенсації повинен бути зроблений з 07.10.2009 року; позивач не отримує пенсію та компенсацію станом на день розгляду справи на розрахунковий рахунок, який був відомий відповідачу.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання поновити виплати пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах - задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії, та винести відповідне рішення, щодо поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведення компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, суд зобов`язав відповідача вчинити дві дії:

1)розглянути заяву позивачу про поновлення виплати пенсії, та винести відповідне рішення, щодо поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,

2) та провести компенсацію втрати частини доходів.

Отже, поновлення пенсії позивача повинно відбутися саме відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 45 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

За вказаних обставин, відповідач повинен був поновити позивачу пенсії з 07.10.2009 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом станом на жовтень 2009 року, збільшуючи поступово розмір пенсії відповідно до зростання прожиткового мінімуму.

Відповідач під час розгляду справи надав докази поновлення пенсії позивачу з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно розрахунків розміру пенсії позивача, що містяться у матеріалах справи, розмір пенсії становить не нижче прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом починаючи з 07.10.2009 року , збільшуючи поступово розмір пенсії відповідно до зростання прожиткового мінімуму.

Також відповідач надав суду докази проведення позивачу компенсації втрати частини доходів; розрахунок розміру компенсації міститься у матеріалах справи та судом встановлено, що він проведений з 07.10.2009 року.

Суд зазначає, що рішення суду не є підставою для виникнення права позивача на поновлення виплати пенсії; рішення суду лише підтверджує право позивача на отримання пенсії починаючи з 07.10.2009 року.

Станом на день розгляду справи позивач так і не отримав від відповідача виплати пенсії та виплати компенсації на визначений позивачем розрахунковий рахунок у банківській установі.

Судом під час розгляду звіту відповідача встановлено, що відповідач здійснював виплату грошових коштів на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України, що підтверджується відомостями на виплату пенсій за листопад 2024 року та відомостями неоплачених особових рахунків за листопад 2024 року, копії яких містяться у матеріалах справи.

Окремо суд зазначає, що рішенням суду у даній справі не зобов`язано відповідача здійснювати виплату пенсії та компенсації позивачу на визначений позивачем розрахунковий рахунок, як вказує позивач у своїх поясненнях; суд не може вимагати від відповідача вчиняти дії, які чітко не визначені у резолютивній частині рішення суду.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року N 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Крім того, особам надано право на звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії через своїх представників.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15, а також Верховного Суду у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 766/1519/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а та від 12 вересня 2019 року у справі №653/643/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17.

Судом під час розгляду звіту відповідача встановлено, що відповідач мав інформацію про від позивача про відкритий ним розрахунковий рахунок у АТ «ПриватБанк» та у Монобанк (АТ «Універсал Банк»), копії заяв позивача містяться у матеріалах справи.

Однак, відповідач не здійснює виплату пенсійних виплат та компенсації втрати частини доходів на визначений позивачем розрахунковий рахунок у банківській установі, та здійснював виплату грошових коштів на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (ст. ст. 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка міститься в статті 6 «Право на справедливий суд».

При цьому Конвенція покликана гарантувати не теоретичні й ілюзорні, а практичні й ефективні права (див., mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» («Matthews v. the United Kingdom») [GC], заява № 24833/94, п. 34).

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом (див. рішення ЕСПЛ у справах «Мултіплекс проти Хорватії» («Multiplex v. Croatia»), заява № 58112/00, п. 45, та «Кутіч проти Хорватії» («Kutic v. Croatia»), заява № 48778/99, п. 25).

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (рішення ЕСПЛ у справі Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (рішення ЕСПЛ у справі Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (рішення ЕСПЛ у справі Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Суд зазначає, що відповідач виконуючи рішення суду повинен керуватися обов`язково також здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи те, що позивач постійно проживає за кордоном, а також те, що пенсія є однією з форм соціального захисту, а також основним джерелом існування, приймаючи до уваги те, що відповідач станом на момент виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року справа № 160/16593/20 мав інформацію про рахунки позивача, відкриті в уповноважених банках, через які здійснюється виплата пенсій, пільг та житлових субсидій, соціальних страхових виплат, враховуючи те, що пенсіонер вправі самостійно обрати порядок виплати пенсії або за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, то дії відповідача з виплати грошових коштів на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України не відповідають здоровому глузду та логікі, не дивлячись на те, що суд у рішенні не зобов`язував відповідача здійснювати виплату пенсії та компенсації позивачу на визначений позивачем розрахунковий рахунок.

У даному випадку позивач обрав порядок виплати пенсії на момент виконання рішення суду у даній справі: виплата через банківську установу, а тому відповідач повинен враховувати даний вибір позивача, виконуючи рішення суду.

За вказаних обставин, суд не приймає звіт відповідача від 02.12.2024 року з додатковими поясненнями та встановлює відповідачу новий строк для подання звіту 60 днів з моменту отримання даної ухвали суду, оскільки на всій території України запроваджено воєнний стан з 24.02.2022 року, а також запроваджені періодичні відключення електричної енергії.

Щодо накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до приписів статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, після набрання рішенням законної сили його юридична сила прирівнюється до сили закону у правовідносинах між сторонами.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у даній набрало законної сили.

Приписами частин 2 та 3 статті 382 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач всупереч статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не виконав рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак, специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, що він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту, чи невиконання рішення суду. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.04.2020 по справі №560/523/19, які з урахуванням частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають обов`язковому застосуванню до спірних правовідносин.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

У справі Soering vs UK (judgement of 7 July 1989) Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.

Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Конвенції.

Згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Специфіка застосування штрафної санкції за статтею 382 КАС України, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність органу, що він очолює.

Приймаючи до уваги те, що судом під час розгляду справи не встановлено фактів, які б свідчили саме про умисне невиконання відповідачем рішення суду у дані справі, судом не встановлено недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду; враховуючи те, що відповідач поновив виплату пенсії позивачу, а також нарахував компенсацію втрати частини доходів, однак, з незрозумілих для суду причин, здійснив чомусь виплату пенсії на адресу поштового відділення за останнім відомим місцем проживання позивача на території України, то суд не знаходить підстав для накладення штрафу.

Суд також відхиляє клопотання представника позивача про винесення окремої ухвали, оскільки у відповідності до статті 249 КАС України винесення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Керуючись ст. 382 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у прийняті звіту ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 02.12.2024 року та додаткових пояснень від 09.12.2024 року.

Встановити ГУ ПФ України в Дніпропетровській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року у справі № 160/16593/20 протягом 60-ти календарних днів з моменту отримання даної ухвали суду.

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 Меламеда Вадима про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень та у винесення окремої ухвали.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.В. Златін