Рішення № 123781307, 16.12.2024, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14802/24

Провадження № 2/369/7487/24

РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/14802/24 за позовом ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області про визнання права на завершення приватизації та отримання на своє ім`я правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області, в якому просила суд:

визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право на закінчення приватизації та отримання на своє ім`я правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яку позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги прийняла у визначений законодавством строк.

Так, позивач вказує, що інших спадкоємців, які прийняли спадщину ні за законом, ні за заповітом немає.

До майна померлого, серед якого є 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича за № 184/2023 та зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 75217552.

За життя ОСОБА_2 27 листопада 1997 року рішенням № 43/54 виконавчого комітету Горенської сільської ради було вирішено передати безоплатно у приватну власність присадибну ділянку ОСОБА_2 загальною площею 0,03 га та 0,04 га споруд в АДРЕСА_1 .

В подальшому 05 травня 2015 року Рішенням Горенської сільської ради 45 сесії 6-ого скликання було надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за рахунок земель Горенської сільської ради (землі житлової та громадської забудови).

Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна за процедурою відбутись реєстрація права власності вищезазначеної ділянки.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Оскільки за життя ОСОБА_2 не встиг завершити процедуру приватизації земельної ділянки і не здійснив державної реєстрації своїх майнових прав, то і видача свідоцтва про право на спадщину на майно є неможливою в позасудовому порядку у зв`язку з чим 21 серпня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.09.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі. Крім цього, в подальшому судом було постановлено ухвали про заміну неналежного відповідача на належного, а також закриття підготовчого провадження та призначення справу до розгляду по суті.

10.12.2024 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» зареєструвала заяву, у якій просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутності.

13.12.2024 року позивач через канцелярію суду зареєструвала заяву, у якій просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутності, вказувала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

16.12.2024 року сторони в судове засідання не з`явилися, проте в матеріалах справи вбачаються заяви від позивача та представника відповідача, у яких вони вказували, що не заперечують розглядати справу за їх відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яку позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги прийняла у визначений законодавством строк.

До майна померлого ОСОБА_2 , серед якого є 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,07 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича за № 184/2023 та зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 75217552.

Згідно наданої приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. копії спадкової справи № 184/2023 вбачається, що єдиним спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який прийняв спадщину є позивач - ОСОБА_1 .

За життя ОСОБА_2 27 листопада 1997 року рішенням № 43/54 виконавчого комітету Горенської сільської ради було вирішено передати безоплатно у приватну власність присадибну ділянку ОСОБА_2 загальною площею 0,03 га та 0,04 га споруд в АДРЕСА_1 .

В подальшому 05 травня 2015 року Рішенням Горенської сільської ради 45 сесії 6-ого скликання було надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за рахунок земель Горенської сільської ради (землі житлової та громадської забудови).

Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна за процедурою відбутись реєстрація права власності вищезазначеної ділянки.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Оскільки за життя ОСОБА_2 не встиг завершити процедуру приватизації земельної ділянки і не здійснив державної реєстрації своїх майнових прав, то і видача свідоцтва про право на спадщину на майно є неможливою в позасудовому порядку у зв`язку з чим 21 серпня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав .

Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації (ч. 3 ст. 116 ЗК). Визнається правильною практика судів, які задовольняють вимоги спадкоємців, що звернулися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про державний земельний кадастр» з 01.01.2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються, передбачено отримання інших правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області про визнання права на завершення приватизації та отримання на своє ім`я правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право на закінчення приватизації та отримання на своє ім`я правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Гостомельська селищна військова адміністрація Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 44825757, адреса: 08290, Київська область, Бучанський район, смт Гостомель, вулиця Свято-Покровська, буд. 125.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 16.12.2024 року.

Суддя А.В. Янченко