Рішення № 123706442, 11.12.2024, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/564/21 Провадження № 2/358/144/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської облас ті в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача - 2 Лісового О.О.,

представника третьої особи Калінської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Богуславської міської ради та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Богуславської міської ради в особі служби у справах дітей, про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до квартири АДРЕСА_1 , у якій вони зареєстровані.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_3 на даний час порушує право її та їх дочки на житло і перешкоджає вселенню до квартири АДРЕСА_1 , у якій вони зареєстровані.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Тітова М.Б. від 11 червня 2021 було прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та призначено підготовче судове засідання на 16 серпня 2021 року.

09.09.2021 відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволені позовних вимог відмовити та в обґрунтування заперечень зазначає, що він перешкод в користуванні квартирою не чинив. Дійсно, ОСОБА_1 з дочкою останній час відсутні за адресою своєї реєстрації. Позивачка забравши дитину покинула спірне жиле приміщення за власною волею, оскільки прийняла рішення проживати окремо. При цьому, зазначає, що ОСОБА_1 благоустрій вказаного житла не здійснювала, оскільки на час проживання в квартирі доходів немала. Ремонт в квартирі було зроблено відповідачем за кошти позичені в його батьків. Крім того, відповідач зазначає, що він з 11.06.2021 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , з якою проживає станом на тепер у спірній квартирі однією сім`єю разом із її сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дана обставина виключає можливість фактичного одночасового проживання там позивачки.

19 жовтня 2021 року провадження по даній справі було зупинене відповідно до пункту 6 ч.1 ст. 252 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 358/1499/20 (провадження №2/358/299/21) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Богуславська міська рада Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року (справа № 358/1499/20) відмовлено в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Богуславська міська рада Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року залишено без змін.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 21 грудня 2022 року провадження у справі було поновлено та продовжене підготовче провадження, яке завершено 20 червня 2023 року з винесенням ухвали суду від 20.06.2023 про закриття підготовчого провадження в даній справі та призначення справи до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Орло Ю.В. позов підтримали, посилаючись на факти та докази викладені в позовній заяві. Також, пояснили, що на даний час між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 виник спір, як між наймачем квартири та колишнім членом сім`ї з приводу користування вищевказаним житлом. Відповідач ОСОБА_3 на даний час порушує право позивачки та їх дочки на житло і перешкоджає вселенню до спірної квартири. Також звернули увагу на те, що рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17.06.2022, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.11.2022, у справі № 358/1499/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відмовлено в повному обсязі.

Відповідач 1 виконавчий комітет Богуславської міської ради в судове засідання свого представника не направив, але в.о. міського голови Олександр САЛАТА подав заяву, в якій просять проводити судовий розгляд без представника відповідача 1, а також зазначив, що позовні вимоги визнають.

Відповідач 2 ОСОБА_3 та його представник - адвокат Лісовий О.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи - Виконавчий комітет Богуславської міської ради в особі служби у справах дітей Калінська О.А. у судовому засіданні позовні вимоги щодо вселення в спірну квартиру малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтримала, щодо вселення позивачки то вказала не те, що це не відноситься до її компетенції.

Суд заслухавши сторони та їх представників, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, свідка, дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 16 липня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 758 вбачається, що 16 липня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 уклали шлюб, після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно прізвище: ОСОБА_8 (а.с.8).

В період перебування в шлюбі, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20 грудня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 1535 (а.с.9).

Відповідач ОСОБА_3 з сім`єю 3 (три) особи, являється наймачем трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером на жиле приміщення за № 345/02 Серія Зл., який виданий ОСОБА_3 на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету Золотоніського ЛВУМГ Філії УМГ «Черкаситрансгаз» ДК «Укртрансгаз» (протокол № 7А від 05.07.2012 року). Склад сім`ї має наступний: дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 (а.с. 15).

Позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , та їхня малолітня дочка ОСОБА_4 з 14 серпня 2012 року зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрацію за № 06/26/347 від 05.05.2021 та довідкою відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області №5858 від 01.06.2021 (а.с. 6, 19).

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року у справі № 358/1189/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було розірвано (а.с. 10).

Позивачка ОСОБА_9 та дочка сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іншого житла на праві власності не мають, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 13).

В судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 разом з дочкою не проживає з березня 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 з поважних причин, а саме з приводу конфліктів між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_3 , що мали місце під час спільного проживання в квартирі.

Зазначені факти були встановлені рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року, яким відмовлено в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Листом начальника відділення поліції №2 Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області від 01.04.2021 підтверджується, що 27 березня 2021 року та 29 березня 2021 року позивачка ОСОБА_1 зверталася до начальника відділення поліції №2 Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області, ОСОБА_10 із проханням прийняти міри до її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який не впускає її та їхню малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 до їхнього спільного житла за адресою: АДРЕСА_3 (ЄО за № 985 від 27.03.2021 та за № 990 від 27.03.2021; № 1015 від 29.03.2021) (а.с.12).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що натепер перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , вони проживають в спірній квартирі з 2021 року, ведуть спільне господарство. ОСОБА_1 до квартири за цей час не приходила, перешкоди їй ніхто не чинив в користування спірною квартирою. Вона вважає, що вселення позивачки в квартиру неможливе, оскільки на даний час в квартирі проживає також її малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також вона являється постраждалою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особою з 3-ю групою інвалідності. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова жила площа у вигляді окремої кімнати. Тому дані обставини виключають можливість фактичного одночасового проживання у спірній квартирі позивачки.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду є наступними.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ст. 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

З аналізу положень другого речення частини першої, частини другої статті 47 Основного Закону України випливає, що право на житло може бути реалізоване у спосіб будівництва житла, придбання його у власність або взяття в оренду, а громадянами, які потребують соціального захисту, - у спосіб отримання соціального житла від держави або органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Додатково суд звертає увагу, що дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). Малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Право малолітньої/неповнолітньої дитини на користування житловим приміщенням надасть їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України.

У відповідності до ч.ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Конвенцією «Про права дитини» (ратифікованою Постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.1991) визначено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження (ст. 7); жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків ,з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч. 1 ст. 64 ЖК УРСР).

Приписами статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Статтею 109 ЖК Української РСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (III) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина мас право па такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на життя закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні її культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом І статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ССПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Суд зауважує, що під час розгляду справи будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження втрати ОСОБА_1 та її малолітньої дочки права користування квартирою АДРЕСА_1 та правомірності їх фактичного виселення з помешкання у якому вони залишаються бути зареєстрованими суду не надано.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи убачається, що відповідач ОСОБА_3 чинить позивачці разом з малолітньою дочкою перешкоди у праві користування спірною квартирою АДРЕСА_1 по місцю їх реєстрації, і останні позбавлені можливості потрапити у вказане помешкання, суд вважає, що позовні вимоги потрібно задовольнити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачкою при поданні позову сплачено судовий збір в сумі 908,00 гривень. Вираховуючи розмір задоволених позовних вимог, правильним є висновок про те, що з відповідачів підлягає до стягнення на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 гривень.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у вивченні матеріалів справи та судової практики, складанні позовної заяви та подання до суду, та безпосередні участі в судовому засіданні. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримала адвокатські послуги, які співмірними зі складністю справи та витраченого адвокатом часу суд вважає за необхідне стягнути із відповідачів на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 5000 гривень із кожного відповідача.

На підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 9, 64, 109 Житлового кодексу Української РСР, ст. ст. 29, 379 Цивільного Кодексу України, з урахуванням положень Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у користуванні житловим приміщенням: квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на сплату судового збору та витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 5 454 гривень.

Стягнути з виконавчого комітету Богуславської міської ради на користь ОСОБА_1 , судові витрати понесені на сплату судового збору та витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 5 454 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов