Рішення № 123701798, 04.12.2024, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/16094/20

Провадження № 2/686/920/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2024 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Приступи Д.І.,

секретаря Люкової Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом Хмельницької міської ради (29000 м. Хмельницький вул. Героїв Маріуполя, 3) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), третьої особи державного реєстратора Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Ачкасової Азіми Зіяфеддинівни (29000, м.Хмельницький, вул. Пилипчука, 3) про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку та скасування рішення державного реєстратора, -

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2020 року до суду з вказаним позовом звернулася Хмельницька міська рада до ОСОБА_1 та після уточнення позовних вимог просила визнати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №415048, зареєстрований 05.12.2006 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674201439, площею 1000 кв.м., кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) землі житлової і громадської забудови по АДРЕСА_2 виданий на ім`я ОСОБА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області Ачкасової Азміри Зіяфеддінівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер : 22437747 від 27.06.2015 р. , про державну реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, яка розташована по АДРЕСА_2 та припинити таке право власності.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у квітні 2018 року на адресу Хмельницької міської ради надійшли матеріали проведених позапланових заходів щодо перевірки звернене громадянина ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності (вулиця Дубівська) та встановлення, крім інших, факту незаконної реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_2 , громадянином ОСОБА_1 .

Встановлено, що громадянин ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_2 з кадастровий номер 6810100000:27001:0056, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 415048, зареєстрованого 05.12.2006 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674201439.

Земельна ділянка має цільове призначення (використання) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Дана земельна ділянка 05.12.2006 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі згідно координат, вказаних у технічній документації, розробленій у 2006 році, при переоформленні права власності на земельну ділянку в результаті дарування власницею земельної ділянки ( ОСОБА_3 ) Відповідачу відповідно до технічної документації, виготовленої при видачі вищезазначеного державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 24.04.1995 №367 передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 .

На підставі договору дарування земельної ділянки від 30.12.2005 ОСОБА_3 подарувала Відповідачу земельну ділянку по АДРЕСА_2 , саме площею 0,10 га.

Згідно інформації, наявної у відділі інформації та кадастрів департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради, земельні ділянки комунальної власності для всіх потреб по АДРЕСА_2 , у власність або у користування Відповідачу рішеннями Хмельницької міської ради та її виконавчого органу не передавалися.

У січні 2015 року Відповідач звернувся із заявою до фізичної особи - підприємця надалі - ФОП) ОСОБА_4 про проведення обмірів його земельної ділянки по межі фактичного користування нею. По заяві Відповідача сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_4 у 2015 році проведені землевпорядні роботи, за результатами яких виготовлена «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговувань жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 , ділянка якого розташована за адресою АДРЕСА_2 ».

Невідповідність державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , фактичному використанню земельної ділянки замовником документації із землеустрою зазначено сертифікованим інженером-землевпорядником у порівняльному плані, що знаходиться у технічній документації, проте, результати обмірів земельної ділянки замовника по межі фактичного користування землевпорядником свідомо не зазначено, в результаті чого Державним кадастровим реєстратором внесені відомості про розмір земельної ділянки, що не відповідали дійсності.

На підставі технічної документації Державним кадастровим реєстратором, після звернення до нього Відповідача, 11.06.2015 внесені до Державного земельного кадастру виправлення відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:27:001:0056, в результаті чого фактичні межі земельної ділянки були зміщені в бік АДРЕСА_2 .

Після внесення змін до Державного земельного кадастру межі земельної ділянки перестали відповідати державному акту на право власності на земельну ділянку, яку Відповідач оформив на підставі технічної документації 2006 року. Згідно даних розробленої технічної документації із землеустрою від 2015 року

Відповідачу стало достовірно відомо про невідповідність фактичного використання земельної ділянки по АДРЕСА_2 , даним про земельну ділянку, зазначеним у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 415048.

Відповідач не привів межі та конфігурацію земельної ділянки у відповідність до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 415048, а, навпаки, звернувся із заявою до кадастрового реєстратора про внесення відомостей про координати поворотних точок до Державного земельного кадастру, відмінних від меж та конфігурації земельної ділянки, наданої йому у власність згідно державного акту на право власності на земельну ділянку.

Крім того, після внесення Відповідачем змін до Державного земельного кадастру утворився проміжок між земельною ділянкою, що знаходяться у його власності та суміжними земельними ділянками по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .

Відповідно до Державних актів на право приватної власності на землю, що видані власникам по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , відповідно у 2000 і 1997 роках, а також по АДРЕСА_2 - Замрій Галині Василівні у 1995 році, такі проміжки між земельними ділянками не передбачені.

Відповідно до робочого проекту доріг у мікрорайоні Дубово у м. Хмельницькому земельні ділянки по АДРЕСА_2 та вул. Авіаційній не мають проміжків між земельними ділянками, а самі земельні ділянки в районі спірної земельної ділянки мають форму прямокутників зі сторонами 50 на 20 м.

Згідно зазначеного робочого проекту доріг поперечний профіль АДРЕСА_2 в межах червоних ліній складає 15 м.

На даний час ширина АДРЕСА_2 у відповідності до ситуаційного плану земельних ділянок складає біля 11 м.

Під час розгляду цивільної справи № 686/26655/18 за позовом Хмельницької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов?язання вчинити дії, була проведена судова земельно-технічна експертиза.

Згідно висновку експерта від 12.07.2019 № 669/019 судової земельно-технічної експертизи виявлені порушення умов землекористування Відповідачем, а надлишкова земельна ділянка, яка перебуває у його користуванні зі сторони земельних ділянок по АДРЕСА_3 складає 0,0126 га.

Відповідач самовільно, тобто без жодних правових підстав, надлишково займає земельну ділянку 0,0126 га і протиправно її використовує, чим грубо порушує гарантоване Конституцією та закріплене в Цивільному і Земельному кодексах України право власності, право користування (оренди) та порядок набуття таких прав.

В результаті вчинення таких дій порушується установлений порядок щодо передачі земельних ділянок у власність, адже в разі самовільного зайняття земельної ділянки особа, яка здійснює такі дії, не звертається ні до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, ні до фізичних чи юридичних осіб (які є приватними власниками чи користувачами земельних ділянок) з проханням про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування. Певною мірою це також сприяє поширенню правового нігілізму.

Таким чином, Відповідач, пригородивши собі земельну ділянку площею 0,0126 га, заволодів нею і використовує її для власних потреб без правовстановлюючих документів, чим здійснив самовільне заняття земельної ділянки за відсутністю відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутністю вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Приведення координат поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:27:001:0056 у відповідність до документів із землеустрою, на підставі яких був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 415048, не усуне порушення прав позивача, а площа земельної ділянки, яку фактично використовує Відповідач, не буде відповідати вищезазначеному державному акту.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги в інтересах позивача підтримав, просить їх задовольнити, підтвердив обставини, що викладені в позовній заяві з врахуванням уточнень.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги в інтересах відповідача не визнав, просить повністю відмовити в їх задоволенні. До суду направив заперечення на позовну заяву, в якому просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду строк позовної давності сплив. В свою чергу позивач не обґрунтував та не посилається на наявність поважних причин пропуску позовної давності. Крім того, позивачем не доведено належними, допустимими і достатніми доказами порушення його прав та інтересів відповідачем ОСОБА_1 , фактів накладення земельної ділянки з кадастровим номером: 6810100000:27:001:0056 на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні позивача, а так само, що таке накладення допущено внаслідок будь-яких неправомірних дій або рішень відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносин, а саме, що земельна ділянка, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, була сформована та зареєстрована в Державному реєстрі земель ще до передання Відповідачу її у власність.

До 05 грудня 2006 року земельна ділянка, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю (бланк серії ХМ № 03545), виданого громадянці України виконавчим комітетом Хмельницької міської ради 08.07.1995 року на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради народних депутатів від 27.04.1995 року за № 367 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за ХМ № 03545.

ОСОБА_1 отримав земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, на підставі договору дарування земельної ділянки від 30.12.2005 року № 9050.

На вказаній земельній ділянці збудував житловий будинок. Право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, виникло у ОСОБА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія та номер ЯГ415048, зареєстрованого 05.12.2006 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674101439.

Викладене підтверджується договором дарування земельної ділянки від 30.12.2005 року № 9050, державним актом серія та номер ЯГ415048.

Згідно з ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції від 11.01.2005 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Таким чином, земельна ділянка, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , якій присвоєно кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, була законно сформована та передана ще у 1995 році Виконавчим комітетом Хмельницької міської ради з комунальної у приватну власність. Підстав для визнання не дійсним державного акту та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, та припинення права власності на таку земельну немає.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1,2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.1,3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

В ст. 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц).

Частина друга статті 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі№916/3156/17 (провадження №12-304гс18).

В п. 127 Постанови ВП ВС від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 вказано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, визначеним на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі №449/1165/17 (провадження № 61-22096св19) зазначено про те, що згідно із пунктом 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України). Сторони у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивачі, чиї права порушені у результаті невідповідності інформації землевпорядної документації фактичним даним щодо площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок, так і даним, визначеним державними актами, що є порушення вимог земельного законодавства, можуть звернутись до суду за захистом порушених прав.

Як зазначено в роз`ясненнях, які містяться у Постанові Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (п. 25), при розгляді позовів, які виникають з земельних правовідносин, сторони зобов`язані подати свої докази чи повідомити про них суд, зокрема: документи про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості).

Частиною 4 ст. 30 ЗК України 1990 року встановлено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених у даній статті випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Статтями 22-23 ЗК України 1990 року встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності ,користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.

Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону №1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових правна нерухоме майно;заявником у таких випадках є власник, інший право набувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру правна нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

Відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок включає, зокрема, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної

ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або ос порені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2022 року по справі № 242/1888/20 зазначив, що вирішуючи спір по суті суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Державнийземельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК Української РСР 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

На підставі статті 23 цього Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Після 02 квітня 2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадстр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно зі ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі

судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

При цьому, акт про відновлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки є основним документом в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, після складання та підписання якого виключається спір між суміжними користувачами.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Отже, обов`язковою умовою визнання акта недійсним у даному випадку є порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв`язку з прийняттям відповідного акта органом органом державної влади чи місцевого самоврядування.

Враховуючи заявлені у цій справі позовні вимоги, позивач зобов`язаний, зокрема довести, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером: 6810100000:27:001:0056, площею 0,10 га, що розташована АДРЕСА_2 порушує його права та інтереси.

В силу вимог ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, яка належить ОСОБА_1 , сформована і є об`єктом цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, позивачем доказів про зміщення межі земельної ділянки в бік вулиці Дубівської та самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності не надано.

Викладене підтверджується судовими рішеннями: постановою Хмельницького міськрайонного суду від 01 грудня 2014 року у справі № 686/20514/14-а, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 січня 2015 року у справі № 686/16194/14-ц, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 лютого 2018 року у справі № 686/23430/17, рішенням Хмельницького апеляційного суду від 16 березня 2020 року у справі № 686/26655/18. В перелічених рішеннях констатовано відсутність порушень земельного законодавства зі сторони ОСОБА_1 .

В 2014 році ОСОБА_1 , замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) у ФОП ОСОБА_4 , витяги з якої додані позивачем до позову.

Відповідно до п. 156 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Звернувшись до державного кадастрового реєстратора з новою технічною документацією ним були виправлені існуючі в Державному земельному кадастрі помилки, виготовлено новий аркуш поземельної книги зі зміненими відомостями та долучено його до поземельної книги № 6810100000:27:001:0056 від 05.12.2006 року.

Наведене підтверджується повідомленням заінтересованих осіб про виправлення помилки Управління Держземагенства у Хмельницькому районі № 6802167732015 від 11.06.2015 року.

Отже, помилка в Державному земельному кадастрі виправлена, земельна ділянка з кадастровим номером 6810100000:27:001:0056 із землями комунальної власності не накладається, самовільне зайняття Замрєм І.С. земельної ділянки відсутнє, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Виправлення помилки в ДЗК здійснено законно, дії державного кадастрового реєстратора є правомірними.

Виправлення відомостей про координати поворотних точок меж земельних ділянок відбулось із дотримання «Порядку ведення Державного земельного кадастру» .

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що виправлення існуючих в Державному земельному кадастрі помилок щодо меж земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:27:001:0056 відбулось з порушеннями.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» та запущений в роботу Державний земельний кадастр.

В силу п. 138 Порядку № 1051 у разі виявлення фізичною або юридичною особою у документації із землеустрою та оцінки земель помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру (в тому числі після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою), заінтересована особа звертається до Державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 37. До заяви додаються погоджена документація із землеустрою та оцінки земель з виправленими відомостями, яка є підставою для виправлення відповідних помилок у Державному земельному кадастрі.м пунктів «Порядку ведення Державного земельного кадастру».

Законність дій державного кадастрового реєстратора, які стосуються виправлення існуючих в Державному земельному кадастрі помилок щодо меж земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:27:001:0056 позивачем не оспорювалась, відповідна позовна вимога на відповідній стадії судового процесу не заявлялась.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що у зв`язку із виправленням в ДЗК відбулось привласнення вулиці Дубівської. В ході судового розгляду не було доведено, що виправлення помилок в ДЗК призвело до привласнення земель АДРЕСА_2 .

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (документи із відповідними замірами, генеральний план забудови, тощо) які свідчать, що ОСОБА_1 оформив право власності на частину земель загального користування міста, які не можуть передаватись у приватну власність.

Межі вулиці Дубівської повинні бути визначені червоними лініями в містобудівній документації м. Хмельницького.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

В матеріалах справи відсутній витяг з містобудівної документації по АДРЕСА_2 . Доказів того, що межі належної ОСОБА_1 , земельної ділянки накладаються на червону лінію вулиці Дубівської немає.

Висновок судового експерта Власюка В.В., був проведений без дослідження відповідних документів щодо наявності сформованої вулиці Дубівської в місті Хмельницькому (її розмірі та конфігурація) відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», експертом було встановлено лише невідповідність відомостей щодо меж земельної ділянки відомостям що внесені до державного земельного кадастру про зареєстровану земельну ділянку, та на місці (по фактичному користуванню) зроблено відповідні висновки.

Отже, твердження Позивача про привласнення/захоплення чи набуття у власність частини вулиці Дубівської є необґрунтованими.

Проте, позивачем належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідач набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 6810100000:27:001:0056, площею

0,10 га з порушенням законодавчо встановленого порядку, не надано, як і не надано доказів, що він займає вказану земельну ділянку, площа якої не відповідає правовстановлюючим документам.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами порушення його прав та інтересів з боку ОСОБА_1 , факту накладання земельної ділянки з кадастровим номером: 6810100000:27:001:0056 на земельну ділянку, позивача, а так само, що таке накладення допущено внаслідок неправомірних дій, рішень ОСОБА_1 ..

Таким чином, доводи сторони позивача не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування фактичних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту.

З урахуванням вищевикладеного, з урахуванням доводів учасників справи, дослідивши повно та всебічно наявні письмові докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку, що позов Хмельницької міської ради після уточнення позовних вимог про визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №415048, зареєстрований 05.12.2006 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674201439, площею 1000 кв.м., кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) землі житлової і громадської забудови по АДРЕСА_2 виданий на ім`я ОСОБА_1 ; та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області Ачкасової Азміри Зіяфеддінівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер : 22437747 від 27.06.2015 р. , про державну реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6810100000:27:001:0056, яка розташована по АДРЕСА_2 та припинення такого права власності - не є обґрунтованим.

У п.11постановиПленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулась до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За правилами ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відтак, підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин суд не знаходить.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідачів, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Неподання стороною позивача достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Хоча експертизою було встановлено невідповідність даних про межі земельної ділянки, ці розбіжності не пов`язані з неправомірними діями чи рішеннями ОСОБА_1 .. Слід зазначити, що Державний акт від 05.12.2006 р. та реєстрація права власності здійснені на підставі наявної технічної документації, яка була затверджена та виготовлена згідно чинного на той час законодавства. Виявлені експертні розбіжності є технічними та не підтверджують порушення Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про державний земельний кадастр», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або неправомірності дій відповідача. Позивачем не доведено, що ОСОБА_1 вчинив будь-які дії, які спричинили накладення земельних ділянок чи порушення прав інших осіб. Виявлені розбіжності щодо розташування меж земельної ділянки, її розмірів та розташування будинку пов`язані з технічними помилками або неточностями у документації, які не є підставою для скасування права власності відповідача.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права відповідачем, оскільки позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження порушення його прав, зокрема: оскаржуваного державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення державного реєстратора; накладання суміжних земельних ділянок, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити, в зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 14, 19, 41 Конституції України ст.ст. 6, 11, 13, 15, 16, 21, 182, 202, 203, 205, 207, 215, 256, 257, 261, 267, 317, 319, 321, 334, 626, 627 ЦК України, ст.ст. 3, 79, 79-1, 125, 126, 152, 153, 155 ЗК України, ст. ст. 22, 23, 30 ЗК України (1990 р.), ст. ст. 2, 3, 4, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV, ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 7 липня 2011року № 3613-VI, ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Хмельницької міської ради (29000 м. Хмельницький вул. Героїв Маріуполя, 3) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), третьої особи державного реєстратора Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Ачкасової Азіми Зіяфеддинівни (29000, м.Хмельницький, вул. Пилипчука, 3) про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку та скасування рішення державного реєстратора - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2024 року.

Суддя: Д.І. Приступа