Рішення № 123688547, 11.12.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуСправа №160/24102/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з позовними вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , невиплати компенсації втрати частини доходу, невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії, поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 07.10.2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до червня 2009р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим її знято з обліку та виплату пенсії припинено. Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.06.2017р. по справі № 208/7673/16 визнано протиправним рішення Дніпродзержинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 69 від 14.12.2016р. про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії. Зобов`язано Кам`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області взяти її на облік, витребувати електронну пенсійну справу, перерахувати та поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру передбаченим діючим законодавством. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018р. постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.06.2017р. скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення суд апеляційної інстанції зазначив що за поновленням виплати пенсії позивач повинен звернутися саме до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.» На даний час управління знаходиться в стані припинення. 21.05.2024 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив: перерахувати розмір, поновити з 01.12.2009р. з компенсацією втрати частини доходів, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «ОщадБанк» відповідно зазначеним в заяві реквізитам. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.06.2024 року повідомлено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або іншій документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком, не виплати компенсації втрати частини доходу, в зв`язку із чим через свого представника звернулася до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позовну заяву представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 09.09.2024 року до суду від представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни через систему Електронний суд надійшла заява.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 року У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни в частині відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення відмовлено.

Продовжено представнику ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п`ять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали.

На виконання ухвали суду представник позивача частково виправив вказані недоліки, згідно заяви від 02.10.2024р. вх.№38989/24 разом із якою додано квитанцію про сплату судового збору та в якій зазначено, що додатково, нотаріально засвідчена копія довіреності № 848/22 від 26.11.2022р.направлена до Дніпропетровського окружного адміністративного суду поштою.

09 жовтня 2024 року від представника позивача на адресу суду засобом поштового зв`язку надійшла заява вх.№76178/24 разом із нотаріально засвідченою копією довіреності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2024року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Ухвала суду від 14.10.2024 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 16.10.2024 р. 05:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 05.09.2024 р. 17:16, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно ч. 6 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Частиною 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Станом на 11.12.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду справи по суті, відзив на позовну заяву, а також витребувані судом докази від відповідача до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що до червня 2009р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.06.2017р. по справі № 208/7673/16 визнано протиправним рішення Дніпродзержинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 69 від 14.12.2016р. про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії. Зобов`язано Кам`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області взяти її на облік, витребувати електронну пенсійну справу, перерахувати та поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру передбаченим діючим законодавством.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018р. постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.06.2017р. скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення суд апеляційної інстанції зазначив що за поновленням виплати пенсії позивач повинен звернутися саме до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.».

21.05.2024 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив перерахувати розмір, поновити з 01.12.2009р. з компенсацією втрати частини доходів, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «ОщадБанк» відповідно зазначеним в заяві реквізитам.

Листом від 19.06.2024 року №35636-24074/А-01/8-0400/24 представнику повідомили, що відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або іншій документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до пункту 2.22 зазначеного Порядку для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні. З огляду на вищезазначене, розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 можливо після надання заявницею відповідної заяви та документів до органу Пенсійного фонду України особисто, в електронній формі через вебпортал або Портал Дія з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Вважаючи протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , невиплати компенсації втрати частини доходу, невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, позивач через свого представника звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Тому, суд звертає увагу, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 Пічкур проти України від 7 лютого 2014 року.

Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п. 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає нарахованою в момент призначення пенсії і залишається такою (нарахованою) до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

При цьому законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Верховний Суд в постанові від 20 січня 2022 року по справі № 280/4551/21 зазначив наступне: відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду; крім того, як вже зазначено вище, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведения виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів; очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Таким чином, Верховний Суд сформував наступний правовий висновок: подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1 та від 16.12.2020 року № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-ІV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596, визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.

Згідно з п. 4 Порядку №1596, виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).

Згідно з п. 6 Порядку №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Відповідно до п.8, п.9 Порядку №1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Згідно з п.10 Порядку №1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

За змістом приписів п.12, п.13 Порядку №1596, органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають:

- списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;

- опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.

Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту.

Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п.10 Порядку №1596 двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку.

Аналогічні положення закріплені у п.1.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596.

Таким чином, вбачається, що органи Пенсійного фонду України уповноважені здійснювати виплату пенсії через поточні рахунки в банках у разі наявності заяви про виплату пенсії або грошової допомоги (бланк якої є Додатком №1 до Порядку №1596).

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, 21.05.2024 року звертався безпосередньо до відповідача та просив, зокрема, пенсію виплачувати в АТ Ощадбанк відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 2.8 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1.2 та пункту 1.5 Порядку №22-1, заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому висновки пенсійного управління про те, що позивач повинен особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії є помилковими.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 5 лютого 2020 року у справі № 501/28/17 та від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20.

Також суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача.

Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

Як вже було зазначено, листом від 19.06.2024 року №35636-24074/А-01/8-0400/24 представнику повідомили, що відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або іншій документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до пункту 2.22 зазначеного Порядку для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні. З огляду на вищезазначене, розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 можливо після надання заявницею відповідної заяви та документів до органу Пенсійного фонду України особисто, в електронній формі через вебпортал або Портал Дія з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Таким чином, позивач фактично не згодна з діями відповідача щодо відмови у призначенні (поновленні) виплати їй пенсії.

При цьому, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та невиплаті пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Щодо позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, слід врахувати, що заборгованість щодо спірного періоду по пенсії відповідачем наразі не виплачено, що підтверджується змістом листа відповідача від 03.08.2021 року №25767-20322/С-01/8-0400/21 буде виплачена після виділення додаткових бюджетних асигнувань, докази виплати такої заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно, за відсутності виплаченого доходу, компенсація такого доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати проводитися не могла.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.05.2023 року по справі № 200/14129/19-а, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, вимоги позивача в частині компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2статті 2 КАС України).

При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінністатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. по справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. по справі №2а-204/12, від 18.06.2020 р. по справі №802/1827/17-а).

Таким чином, оскільки позивачу пенсія виплачувалася до її виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити, перерахувати розмір пенсії та здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 07.10.2009 року на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

При цьому вимога ОСОБА_1 виплачувати пенсію є такою, що заявлена передчасно, оскільки, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 14.09.2020у справі №560/2120/20 судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності своїх дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями2,9,72-77,242-246,255,257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву представника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити, перерахувати розмір пенсії та здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 07.10.2009 року на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2024 року.

Суддя О.М. Неклеса