Рішення № 123666120, 28.11.2024, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1665/24

Провадження № 2/355/864/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року Баришівський районній суд Київської області в складі:

головуючого суддіЧальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Котенко Л.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

23.08.2024року позивачзвернувся досуду зпозовом довідповідача про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову вказав, що він, ОСОБА_1 , є громадським діячем з 2014 року у смт. Баришівка Київської області, перебуває на сесіях, форумах, різних громадських заходах, беру участь, як вільний слухач на юридичних і судових засіданнях. З 2015 року по 2019 рік - голова територіальної виборчої комісії депутатів ради. Він за відкритість, справедливість, законність, правопорядок і справедливій суд. Його громадські дії та висловлювання деяким громадянам з цього приводу не подобалися, в тому числі і гр. ОСОБА_2 , який кепкував з нього попри його вік. Неправдива інформація щодо позивача була поширена відповідачем в присутності мешканців будинку, його сусідів та офіційно в письмових поясненнях про вчинення ОСОБА_1 правопорушень представникам органів поліції та прокуратури. Внаслідок таких дій відповідача, інформація про те, що позивач начебто викрав замок від підвального приміщення будинку АДРЕСА_1 , стала відома його друзям, знайомим і членам громади та органам правопорядку. Обставини поширення відповідачем зазначеної інформації про позивача підтверджуються офіційним текстом у поясненнях самого позивача, наданим представникам правоохоронних органів. Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності. Позивач ніколи в житті нічого і ні в кого не крав і вважає це принизливим. Крім того, позивачу 80 р., він має проблеми зі здоров`ям, що підтверджується групою інвалідності.

Як передбачено ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Згідно абз. 5, 6 п. 15 Постанови № 1, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативною слід вважати інформацію, в якій (презумпція добропорядності) стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Тобто для визнання інформації негативною, а відтак недостовірною, та покладення на відповідача обов`язку довести протилежне, достатньо щоб позивач вважав, що інформація порушує його немайнові права.

Зважаючи на вищезазначене, інформація, поширювана щодо позивача відповідачем, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, так такою, що, на його переконання, порушує його немайнові права; по-друге, не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача.

Беззаперечно, що поширення окресленої інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності особи позивача. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки його професія є соціально важливою, передбачає безперервний процес взаємодії з людьми.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що поширенням недостовірної інформації щодо нього, відповідачем завдано шкоди його немайновим інтересам, порушено його гідність, честь та ділову репутацію. Спричинену моральну шкоду оцінює у 500000, 00 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду із позовом, який просить задовільнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.08.2024р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи своєї позовної заяви; надав пояснення. Аналогічні викладеним у позові.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав; зазначив, що він впевнений , що саме ОСОБА_1 поцупив замок із дверей підвального приміщення. Він звертався із відповідною заявою до правоохоронних органів з приводу крадіжки, однак, даний факт не знайшов свого підтвердження під час проведеної перевірки, оскільки свідків події не було. Він особисто не бачив момент, коли ОСОБА_1 забрав собі замок, однак впевнений, що це зробив саме він, оскільки під час зникнення замку поруч із дверима проходив саме ОСОБА_1 . Про викрадення ОСОБА_1 замку з дверей , він повідомляв мешканців під`їзду, оскільки це є їх спільне майно; а також декілька разів просив ОСОБА_1 повернути викрадене. Крім того, він і раніше неодноразово бачив як ОСОБА_1 брав чужі речі.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, подані у даній цивільній справі, вважає, що позові вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.81 ЦПК України, кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідно до ст. 263 ч.5 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог судом встановлено, що дійсно у поясненнях ОСОБА_2 , наданих 12.03.2022р. дізнавачу сектору дізнання ВП № 1 Броварського ВП ГУНП у Київській області лейтенанту поліції Самойленко М.К., останній зазначив, що « восени 2020р. він помітив як ОСОБА_1 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення. він попросив ОСОБА_1 повернути замок. У 2021 році він повторно звернувся до ОСОБА_1 з вимогою повернути замок. Останній в чергове сказав, що не брав його. У травні 2022р., зустрівши ОСОБА_1 у під`їзді будинку, він знов поросив повернути викрадений замок…» Також у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 додав, що « він вважає, що ОСОБА_3 має психічні розлади, оскільки він неодноразово бачив, як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не належать…» ( а.с.39)

Аналогічні твердження, попри відсутність відповідного кримінального провадження, висновків експертів, медичних висновків тощо, було неодноразово висловлено відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні.

Саме вказану інформацію просить спростувати позивач як таку, що не відповідає дійсності, порочить його честь і гідність.

У відповідності з ст.32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому, суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як на передумову для звернення до суду з даним позовом позивач зазначив, що спірна інформація про вчинення ним кримінального злочину та інші неправдиві висловлювання впливає на зниження цінності особи позивача в очах оточуючих, в очах суспільства як громадського діяча, завдає шкоди його правам як людини та громадянина, тощо. Така інформація викладена в негативному форматі, де його було звинувачено у неодноразовому вчиненні крадіжок, що не відповідає дійсності

Судом встановлено, що дійсно мало місце розповсюдження саме вказаної - спірної інформації з боку відповідача ОСОБА_2 .

Поширення вказаної інформації відповідач підтвердив у відзиві та в судовому засіданні, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України вказана обставина доказуванню не підлягає, оскільки визнається відповідачем.

Відтак, судом встановлено, що вказана спірна інформація доведена до відома великому колу осіб сусідам, мешканцям будинку, іншим членам громади, працівникам правоохоронних органів тощо, що є доведеним факт її поширення та така спірна інформація, з огляду на її зміст, безсумнівно порушує особисті немайнові права і завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача.

Як передбачено ч. 1 та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію", оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як встановлено судом, то спірна інформація є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинності фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань відповідачами суду надано не було. Зокрема, відповідачами не доведено, що позивач здійснив крадіжку навісного замку, неодноразово вчиняв інші крадіжки, жодних вироків суду, що набули законної сили, з цього приводу чи навіть заяв про злочини від будь-яких інших потерпілих осіб ( окрім безпосередньо відповідача по справі) суду не надано.

При цьому, розповсюджена спірна інформація є негативною, стосується безпосередньо позивача, не носить оціночний характер, так як викладена у формі тверджень.

У даному випадку, поширена недостовірна інформація принижує статус позивача як громадянина, громадського діяча в очах суспільства, в колі знайомих, тощо, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у його поведінці загальноприйнятих норм моралі і дотримання законодавства.

Відтак, слід визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_2 , а саме інформацію наступного змісту: «восени 2020р. я помітив як ОСОБА_1 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення та поніс його до свого гаражного приміщення. Я попросив ОСОБА_1 повернути замок. У 2021 році я повторно звернувся до ОСОБА_1 з вимогою повернути замок. Останній в чергове сказав, що не брав його. У травні 2022р., зустрівши ОСОБА_1 у під`їзді будинку, я знов поросив повернути викрадений замок…» Також у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 додав, що «я вважаю, що ОСОБА_1 має психічні розлади, оскільки я неодноразово бачив, як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не належать, неадекватно поводить себе…»

Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд вважає доведеними обставини, на які посилався позивач щодо недостовірності поширеної відповідачами інформації стосовно позивача, й законними підстави вважати її такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. В даному випадку в діях відповідача наявні усі обов`язкові ознаки юридичного складу правопорушення.

За умовами абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Стосовно позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди з відповідача слід зазначити наступне.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Стаття 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода, та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Перелік не має вичерпного характеру.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Крім того, за умовами ч. 1 ст. 31 Закону України «Про інформацію», у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Розмір компенсації зазвичай становить 2000 - 5000 євро. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже, так як судом встановлено порушення прав позивача приниженням честі та гідності внаслідок поширення недостовірної інформації, враховуючи, що позивач тривалий час намагався відновити своє порушене право шляхом звернення до суду з позовом про визнання недостовірної інформації та зобов`язання її спростувати; дотримуючись принципів розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що позивач зазнав моральних страждань та до відшкодування підлягає моральна шкода в розмірі - 10 000,00 грн. з огляду на кількість та форму (недопустимі висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень) визнаних недостовірними висловлювань.

На основі з`ясованих обставин, на які посилалась сторона позивача, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви про визнання спірної інформації недостовірною та зобов`язання відповідача публічно спростувати вищевказану інформацію, яка не відповідає дійсності, а також стягнення на користь позивача моральної шкоди у вказаних розмірах.

В силу ч. 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу ч. 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Позовні вимоги в частині стягнення витрат за надання правової допомоги у розмірі 5000,00 грн. суд залишає без задоволення, оскільки дані витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема на адресу суду не було надано договір про надання юридичної допомоги, квитанцію про сплату отриманих послуг тощо.

На підставі ст.ст.105,110,112,114,115СК Українита керуючись ст.ст.12,13,81,141,200,263-265,281-284,289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захистчесті,гідності таділової репутаціїта відшкодуванняморальної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірноюінформацію,поширену ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,а саме- інформаціюу відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,наступного змісту: «восени 2020р. я помітив як ОСОБА_1 викрав навісний замок з дверей загального підвального приміщення та поніс його до свого гаражного приміщення», « ОСОБА_1 має психічні розлади, оскільки я неодноразово бачив, як ОСОБА_1 брав чужі речі, які йому не належать, неадекватно поводить себе…»

Зобов`язати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після набуття рішенням чинності, публічно спростувати вищевказану недостовірну інформацію.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі - 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ 22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) МФО 899998, Рахунок отримувача: UA 908999980313111256000026001 Код класифікації доходів бюджет: 22030106).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Баришівського

районного суду Т. В. Чальцева