Рішення № 123641435, 03.12.2024, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/536/24

Провадження № 2/931/216/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року смт. Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Кідиби Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

представника позивача - Змієвської Т.П. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

23.07.2024 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивує тим, що 14.10.2021 між ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77227223.

Відповідно до п. 2 даного договору про надання позики сума позики становить 18000,00 грн, строк позики - 30 днів, процентна ставка (базова, фіксована) - 1,99 %, яка нараховується за кожен день користування позикою.

Згідно з договором позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Відповідно до положень договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

22.02.2022 року було укладено договір №22/02/2022, відповідно до якого ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" відступило на користь ТзОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77227223.

01.10.2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТзОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77227223.

Таким чином, TOB «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором №77227223.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №77227223 від 14.10.2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 55180,95 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 18000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги -37178,00 грн, нараховані 3% річних - 2,95 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект центр» заборгованість за договором № 77227223 від 14.10.2021 року у розмірі 55180,95 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 17000,00 грн.

Ухвалою судді від 02.08.2024 року відкрито провадження за даною позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

30.08.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким він позовні вимоги визнає частково. Відзив мотивує тим, що розрахунок заборгованості за кредитним договором за процентами, наданий позивачем, є неналежним доказом, оскільки містить хибний зміст.

Так, договором позики визначений строк його дії, який становить 30 днів - з 14 жовтня 2021 року, тому лише протягом даного строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.

Посилання позивача на п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів", яким передбачено нарахування процентів, починаючи з першого дня понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів, вважає безпідставним, оскільки позивачем не надано підтверджень про підписання відповідачем конкретних, саме цих, Правил.

Як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відсотки за період строку кредитування, тобто з 14.10.2021 по 13.11.2021 нараховувались в розмірі 1,99 %, а за період поза межами строку кредитування, тобто з 14.11.2021 по 22.02.2022 нараховані саме як проценти за користуванням кредитом, а не як міра відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.

Крім того, вказує, що позивачем надано розрахунок заборгованості, за яким визначено, що відповідачем було сплачено 5806,00 грн. на виконання зобов`язання за договором позики №77227223 від 14.10.2021 р. Однак, дану суму позивачем було зараховано на погашення відсотків за користування кредитом відповідно до п.6.12 Правил, що прямо суперечить нормам ст.19 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом.

За таких обставин, вважає правильним наступний розрахунок: (18000,00 грн. - 5806,00 грн.) + (242,67 грн. х 30 днів) = 19474,10 грн.

Також повідомив, що сторона відповідача вже понесла 9000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу, отже попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 9000,00 грн, про що надав відповідні докази та які просить стягнути з позивача.

Крім того, просить зменшити суму витрат на правничу допомогу позивача з 17000 грн до 1200 грн.

23.09.2024 року представником позивача подано письмові пояснення у справі, де зазначено, що на дату укладення договору надання позики № 77227223 від 14.10.2021 року діяли Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» в редакції, затвердженій наказом № 12/08/21 від 12.08.2021 року і у п.5.2 договору міститься застереження про те, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті.

Данезастереження засвідчене особистим електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, що беззаперечно підтверджує факт ознайомлення відповідача з цими Правилами.

Також Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте позивач таким правом не скористався.

Відсотки за договором були нараховані з 14.10.2021 року по 23.02.2022 року, відтак виключно в межах погодженого строку, відповідно до п.6.5 Правил, які є невід`ємною частиною договору.

Посилання представника відповідача на неналежний розрахунок заборгованості є безпідставним, оскільки були проведені відповідно до 6.12 Правил, де визначено, що сплачені позичальником кошти в першу чергу зараховуються на всі прострочені проценти за користування позикою.

Також вважає, що відсутні будь які підстави щодо відмови чи зменшення витрат на правничу допомогу позивача, проте вимоги представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки сам відзив на позовну заяву є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

03.12.2024 року представником відповідача подано додаткові пояснення, у яких позов визнає частково із підстав, зазначених у відзиві, а також вказує на те, що роздруковані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, не можуть братись до уваги, позаяк цей доказ повністю залежить від позивача і може бути відмінним від того, що пропонувався відповідачу.

Просить провести перерахунок боргу відповідно до того, як зазначено у відзиві, в іншій частині позовних вимог відмовити. Також просить здійснити розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог та стягнути на користь відповідача усі понесені судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні 03.12.2024 року позов підтримала із підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача 04.11.2024 року подала заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача. Просила ухвалити рішення відповідно до поданого відзиву та додаткових пояснень (а.с. 110, 111).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України та умовами укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що 14.10.2021 між ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77227223, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику кошти в сумі, визначеній п. 2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту становить 18000 грн. Кредит надається загальним строком на 30 днів з 14.10.2021 року до 13.11.2021 року. Знижена процентна ставка складає 1,99%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70% (а.с. 6).

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Дана обставина не заперечується сторонами і визнається судом, як факт укладення договору позики № 77227223 між ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 .

Уклавши кредитний договір, сторони взяли на себе відповідні зобов`язання.

З розрахунку заборгованості ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" вбачається, що ОСОБА_1 надано кредит в сумі 18000 грн та нараховано процентів з 14.10.2021 по 11.02.2022 на суму 42984,00 грн. 01.12.2021 року ОСОБА_1 було сплачено суму 5806 грн, яку позивачем зараховано на списання процентів. Загальна сума заборгованості становить 55180,95 грн, з яких: 18000 грн тіло кредиту, 37178 грн проценти, 2,95 грн 3% річних (а.с. 16, 17).

22.02.2022 року було укладено договір №22/02/2022, відповідно до якого ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" відступило на користь ТзОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77227223, яке своїм розрахунком підтвердило заборгованість ОСОБА_1 на суму 55180,95 грн (а.с. 19-26).

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, згідно з яким ТзОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 3 від 10.01.2023 року до договору № 10-01/2023 ТОВ ТзОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 55180,95 грн, з яких: 18000 грн тіло кредиту, 37178 грн проценти, 2,95 грн 3% річних (а.с. 27-33).

З метою стягнення коштів за кредитним договором № 77227223 від 14.10.2021 року у примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Доказами, наданими позивачем, підтверджується, що до позивача перейшли права вимоги за спірними кредитними договорами і він вправі пред`являти відповідні вимоги про стягнення коштів.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка розглядається, кредитний договір № 77227223 від 14.10.2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що сторонами не заперечується.

При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач не заперечує факту отримання грошових коштів за спірним кредитним договором. У відзиві та поясненнях представник відповідача не покликався на ту обставину, що кредитних коштів за кредитними договорами ОСОБА_1 не отримував, однак при цьому зазначав про невірний розрахунок його заборгованості.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 77227223 від 14.10.2021 року, суд зазначає, що він розрахований невірно і підлягає перерахунку, виходячи з наступного.

Так, суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Проте суд підкреслює, що зазначене не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання, зазначене є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

Щодо посилання позивача на п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів", яким передбачено нарахування процентів, починаючи з першого дня понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики № 77227223, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо нарахування процентів не більше 90 календарних днів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила, відсутність у договорі, що підписаний відповідачем, домовленості сторін про такий термін нарахування відсотків, надані банком Правила надання грошових коштів у позику не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в договорі позики позичальника, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, суд вважає, що Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів", які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.10.2021 року шляхом підписання договору позики. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді нарахування процентів не більше 90 календарних днів понадстрокового користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами договору № 77227223 від 14.10.2021 року, останній укладено на строк 30 днів, з 14.10.2021 по 13.11.2021. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором до 11.02.2022 року, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Як вбачається із розрахунку заборгованості ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів", сума нарахованих ОСОБА_1 відсотків за період з 14.10.2021 по 13.11.2021 становить 10746 грн (358,20х30) із розрахунку 1,99% за 1 день користування, тіло кредиту - 18000 грн (а.с.16,17), внаслідок чого до примусового стягнення за цим договором підлягає виключно ця сума.

Разом з тим, відповідно до вказаного вище розрахунку вбачається і не заперечується сторонами, що відповідачем було частково (01.12.2021 року), внесено кошти на погашення заборгованості в сумі 5806 грн.

Представником відповідача проведено власний перерахунок заборгованості, відповідно до якого вважає правильною суму 19474,10 грн, що складається з: (18000,00 грн - 5806,00 грн) + (242,67 грн. х 30 днів), на підставі ст.19 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом, і повністю заперечує доводи позивача про можливість зарахування внесених коштів відповідно до п.6.12 Правил, де визначено, що сплачені позичальником кошти в першу чергу зараховуються на всі прострочені проценти за користування позикою.

Суд зауважує, що у статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Таким чином, суд вважає у випадку зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості кредитодавець повинен керуватись нормами закону, який регулює подібні правовідносини, в даному випадку ст.19 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, суд також не погоджується із проведеним представником відповідача розрахунком, виходячи з того, що ОСОБА_1 сума 5806,00 грн була сплачена 01.12.2021 року, тобто по закінченню встановленого договором № 77227223 строку кредитування (до 13.11.2021), коли відсотки за вказаний період уже були нараховані і складали суму 10746 грн.

Отже, суд вважає, що правильним розміром заборгованості ОСОБА_1 перед TOB «Коллект центр» за договором № 77227223 від 14.10.2024 року є сума 22940,00 грн, що складається з: 18000,00 (тіло кредиту) 5806,00 (сплачена сума) + 10746,00 грн (нараховані відсотки в межах 30 днів), і саме ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3028 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією (а.с.5). Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1258,74 гривень судового збору.

Щодо вимог представників позивача та відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, то судом встановлено наступне.

Згідно із ч.1, п.1 ч.3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3 ч.2 ст.141ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.1, 2 ст.30Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За змістом ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами.

Представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги від 07.06.2024 року № 07-06/2024, укладений ТзОВ "Коллект центр" із адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (а.с. 37, 38), заявку на надання юридичної допомоги № 756 від 07.06.2024 року (а.с. 41), прайс-лист вартості послуг (а.с. 39), витяг з акту №3 із розрахунком витрат на юридичну допомогу від 10.06.2024 року за вказаним договором, з якого вбачається види юридичних послуг, наданих позивачу, та їх вартість, а саме: надання усної консультації з вивченням документів 4000 грн, підготовка пропозицій 1000 грн, складання позовної заяви - 12000 грн, всього на суму 17000 грн (а.с. 42), платіжна інструкція № 0440640000 від 11.06.2024 року на суму 200000 грн за надання правової допомоги за договором від 07.06.2024 року № 07-07/2024 (а.с. 40).

Представником відповідача надано суду договір про надання правничої допомоги від 19.08.2024 року № 1034, укладений ОСОБА_1 із адвокатом Цокало Т.М. та ордер (а.с. 76, 80-82), детальний опис робіт: надання усної консультації 1500 грн, ознайомлення із матеріалами позовної заяви 1000 грн, підготовка та написання заяв, відзиву 6500 грн, всього 9000 грн (а.с. 78), квитанцію № 1034 від 19.08.2024 року на суму 9000 грн (а.с. 77), акт прийому-передачі наданої правничої допомоги № 1 від 30.08.2024 року (а.с. 79).

Відповідно до ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача заявлено про відмову у задоволенні витрат на правничу допомогу відповідача в повному обсязі.

Представником відповідача визнаються частково понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 1200 грн, в решті просить відмовити.

Враховуючи характер інституту судових витрат, оплата послуг адвоката безпосередньо пов`язана з розглядом справи, а тому до уваги судом беретьсяскладність справи, час, витрачений адвокатом на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання позовної заяви, клопотань, заяв, тощо, а також участь у судових засіданнях.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналізуючи вищевикладене та обсяг наданих представниками позивача та відповідача послуг та виконаних робіт у даній справі, суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання, а додаткові пояснення надані представником по суті є підтвердженням обставин, викладених у позовній заяві.

Щодо підготовки відзиву та письмових пояснень, наданих представником відповідача, то їх підготовка також є нескладною. Судова практика, щодо неможливості нарахування відсотків поза строком кредитування, яка застосована стороною і підтверджена судом, не потребувала особливих зусиль.

Виходячи з наведеного, враховуючи складність справи (розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з малозначністю спору), ціну позову, обсяг наданих послуг, вимоги співмірності, розумності та справедливості, а також розмір задоволених та відхилених позовних вимог, суд приходить до висновку, що клопотання як представника позивача, так і представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу підлягають до задоволення, і заявлені до стягнення представниками позивача та відповідача суми витрат на правничу допомогу доцільно зменшити до 5000 грн, кожному. У задоволенні решти вимог позивача та відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що на користь позивача та відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в однаковому розмірі, а саме по 5000 гривень, суд вважає за можливе провести взаємозалік покладених витрат, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 468/1095/15-ц, без додаткового стягнення таких витрат на користь одне одного.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 11, 204, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1080, 1082 ЦК України, ст.ст. 3,11,12 Закону України "Про електронну комерцію", ст.19 Закону України «Про споживче кредитування», суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за кредитним договором № 77227223 від 14.10.2021 року в сумі 22940 (двадцять дві тисячі дев`ятсот сорок) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 1258 (одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) грн 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

Провести взаємозалік задоволених судом сторонам витрат на правничу допомогу в розмірі по 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп., кожній, у зв`язку з чим сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній розмір таких витрат.

У задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн - відмовити.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30 - денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 09.12.2024 року.

Суддя Локачинського районного суду Т.О. Кідиба