Рішення № 123635074, 27.11.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2024Справа № 910/11152/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/11152/24

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (Україна, 04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5; ідентифікаційний код: 35591059)

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код: 30019775)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" (Україна, 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 1, корп. Б, поверх 1; ідентифікаційний код: 42137747)

про стягнення 4 992 273,53 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Бондаренко Р.В., довіреність від 02.02.2023;

від відповідача: Сидорченко В.В., довіреність №2-192д від 10.07.2024,

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про стягнення 4 992 273,53 грн, з яких 4 570 193,41 грн безпідставно набутих коштів, 290 608,80 грн інфляційних втрат та 131 471,32 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/14987/23 та 910/17393/23 було встановлено факт безпідставного набуття відповідачем грошових коштів за банківською гарантією в сумі 4 570 193,41 грн, позивач просить суд повернути вказані грошові кошти, отримані відповідачем без достатньої правової підстави, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11152/24, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 16.10.2024.

02.10.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 03.10.2024 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

14.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 16.10.2024 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 16.10.2024 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, оголошено перерву до 06.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/11152/24 призначено на 06.11.2024.

18.10.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення щодо відповіді на відзив, які 21.10.2024 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 06.11.2024 з`явився представник відповідача, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 06.11.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.11.2024.

У судове засідання 27.11.2024 з`явились представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 27.11.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

07.06.2023 між Акціонерним товариством "Комерційний Банк "Глобус" (далі - банк, гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" (далі - принципал) було укладено Договір про надання гарантії №33027/ЮГ-23 (далі - Договір гарантії) та видано Банківську гарантію №33027 від 07.06.2023.

Відповідно до п. 1.1 Договору гарантії, даний договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору, з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі: "23П- 115 761100007 - Послуги пов`язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах AT "Укргазвидобування" (оголошення №UA- 2023-04-21-001638-а від 21.04.2023), укладеного принципалом з Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - бенефіціар).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору гарантії сума і валюта гарантії: 4 570 193,41 грн (код валюти платежу - 980 (гривня) UАН).

Строк дії гарантії - з "07" травня 2023 року до "14" квітня 2025 року включно.

До позивача надійшла вимога відповідача (SWIFT - повідомлення від 13.09.2023) про сплату грошової суми за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023, що була надана на користь бенефіціара, в розмірі 4 570 193,41 грн.

20.09.2023 позивачем було перераховано на користь відповідача гарантійний платіж за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 у розмірі 4 570 193,41 грн, що підтверджується копією меморіального ордера №9189 від 20.09.2023.

Не погоджуючись з вимогою бенефіціара про сплату грошової суми за Банківською гарантією №33027, принципал звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до AT "Укргазвидобування" та АТ "КБ "Глобус" про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.

За наслідками розгляду позову принципала, Господарським судом міста Києва 10.01.2024 було ухвалено рішення у справі № 910/14987/23 про відмову у задоволенні позову. Вказане рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024.

Посилаючись на встановлені судами під час розгляду справи № 910/14987/23 обставини, що свідчать про відсутність підстав для виплати бенефіціару гарантійного платежу за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 4570193,41 грн безпідставно набутих коштів, 290608,80 грн інфляційних втрат та 131471,32 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частино 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до приписів статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні (ч. 1). Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2). До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 4).

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами 1, 2 статті 561 Цивільного кодексу України визначено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Приписами статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 8, 9 частини 3 розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (в чинній редакції), гарантійний випадок - це одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Гарант має право на зворотню вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, який є загальним щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Подібний правовий висновок також викладено в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією (постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 31.03.2021 у справі №910/17942/19, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19).

Відтак, суд вважає за необхідне першочергово встановити факт існування підстав для виплати позивачем, як банком-гарантом, гарантійного платежу за Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 на користь відповідача, як бенефіціара.

Так, наведеними нормами законодавства встановлено, що підставою для виплати банком на користь бенефіціара грошової суми за банківською гарантією є вимога кредитора, що заснована на порушенні принципалом забезпеченого такою гарантією зобов`язання.

Зі змісту вимоги бенефіціара (SWIFT - повідомлення від 13.09.2023, копія якого наявна в матеріалах справи) вбачається, що підставою для звернення з вимогою про виплату гарантії стало невиконання принципалом зобов`язань, в забезпечення яких видана гарантія, а саме: принципал не виконав взятих на себе зобов`язань в повному обсязі та у встановлені строки, відповідно до договору №УГВ359/13-23 про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування" від 13.06.2023.

У свою чергу, в рішенні Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/14987/23, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024, суд встановив наступне:

"Шляхом аналізу змісту вимоги відповідача-1 щодо сплати гарантійної суми, направленої відповідачу-2 12.09.2023, суд дійшов висновку, що вказана вимога не містить вказівки на те, в чому саме полягає порушення позивачем умов Договору, а відтак не відповідає умовам гарантії та не становить належного представлення.

Відповідно до п. 7.2. Договору виконання Банк-гарант мав право обґрунтовано відмовити Бенефіціару у задоволенні його вимоги.

У позовній заяві позивач (ТОВ "Оіліндустрія ЛТД") наводить аргументи, що ним не порушені умови Договору, натомість відповідач-1 своїми діями не створив належних умов позивачу для надання послуг.

…

З огляду на наведені вище обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність гарантійного випадку та відсутність порушення умов Договору з боку позивача, а відтак і відсутні підстави для виплати Банком-гарантом на користь відповідача-1 (Бенефіціара) Гарантійної суми в розмірі 4 570 193,41 грн. за Гарантією.

Крім того, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, наявні обґрунтовані припущення щодо свідомих дій з боку відповідача-1 з метою відтермінування надання послуг."

Окрім того, залишаючи в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі № 910/14987/23, Північний апеляційний господарський суд у постанові від 25.03.2024 зазначив:

"В матеріалах справи відсутні як будь-які докази фіксації порушення позивачем умов договору в порядку п. 13.7. договору, так і докази звернення замовника із претензіями чи вимогами щодо неналежного виконання позивачем договору.

Зважаючи на те, що доводи позивача про відсутність порушення ним договірних зобов`язань через недотримання замовником зустрічного обов`язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора) знайшли своє підтвердження матеріалами справи, то колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність обставин настання гарантійного випадку та, відповідно, і підстав для виплати банком-гарантом гарантійного платежу згідно банківської гарантії."

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Оскільки вказані судові рішення набрали законної сили, є обов`язковими до виконання та не можуть бути поставлені під сумнів, суд вважає встановлені в них обставини доведеними та такими, що не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.

Отже, встановленим є факт відсутності порушення третьою особою зобов`язання, забезпеченого Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023, що було підставою для виплати позивачем на користь відповідача гарантійної суми.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, та зазначає, що навіть якщо бенефіціар звернеться до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання, то таке правопорушення не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив таке:

"Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов`язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.

Перш за все - це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов`язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.

Обов`язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.

Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.

Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні.

Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією."

Водночас суд відзначає, що правовідносини, щодо яких зробив відповідні висновки Верховний Суд у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, не є релевантними до правовідносин, що виникли між сторонами цієї справи.

Так, на відміну від обставин, щодо яких зробив висновки Верховний Суд у вищезазначеній справі, у цій справі гарант (позивач) вже виконав свої обов`язки за банківською гарантією, після отримання вимоги бенефіціара (відповідача), а питання повернення безпідставно набутих коштів постало вже після виплати гарантійної суми та встановлення факту відсутності порушення принципалом (третьою особою) основного зобов`язання.

Крім того, дії позивача відповідають позиції Верховного Суду про те, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13, від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.

В даному випадку судами під час розгляду справи № 910/14987/23 було встановлено факт відсутності порушення принципалом забезпеченого Банківською гарантією №33027 від 07.06.2023 зобов`язання, що також свідчить про відсутність підстав набуття бенефіціаром гарантійної суми в розмірі 4 570 193,41 грн.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача коштів у сумі 4570193,41 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 290 608,80 грн інфляційних втрат та 131 471,32 грн 3 % річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджені з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховується 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої цієї статті.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

У статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в сумі 4 570 193,41 грн настав у відповідача в момент, коли він отримав зазначені кошти внаслідок вчинення ним відповідних дій, а саме звернення до позивача з вимогою. Тобто обставина про безпідставність утримання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування коштів у сумі 4 570 193,41 грн на його рахунок, відповідно до меморіального ордера №9189 від 20.09.2023.

Відтак позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за період з 21.09.2023 по 04.09.2024.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат не є арифметично вірними. Між тим, розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом. У свою чергу 3% річних розраховані позивачем вірно. Отже позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно набуті кошти в сумі 4570193,41 грн, інфляційні втрати в розмірі 290608,80 грн та 3% річних у розмірі 131471,32 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 74884,00 грн покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) на користь Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (Україна, 04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5; ідентифікаційний код: 35591059) безпідставно набуті кошти в сумі 4570193 (чотири мільйони п`ятсот сімдесят тисяч сто дев`яносто три) грн 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 290608 (двісті дев`яносто тисяч шістсот вісім) грн 80 коп., 3% річних у розмірі 131471 (сто тридцять одна тисяча чотириста сімдесят одна) грн 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 74884 (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.12.2024

Суддя О.В. Нечай