Рішення № 123611289, 09.12.2024, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2211/2024 Справа № 490/3493/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Вознюк Д.І., за участі позивача, прокурора Качаун А.О.,

розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів м.Миколаєві цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Державна казначейськаслужба України , Миколаївська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури ,-

ВСТАНОВИВ:

02.05.2024 року позивач звернувся до суду за позовом до відповідачів , в якому просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України моральну шкоду, завданунезаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури у сумі 500 000 грн., посилаючись на положенняЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,Конституцію України, положення ст.23,1176 ЦК України.

В обгрунтування позову посилалася на те, що Прокуратурою Миколаївської області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченогост.368ч.3 КК України, в ході якого 11.12.2015 року старшим слідчим СВ Прокуратури Миколаївської області він був затриманий, того ж дня проведено обшук за місцем проживання позиваач.

12.12.2012 рокустаршим слідчим СВ Прокуратури Миколаївської області йому було вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.12.2015 року відносно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 100 000 грн.

25.01.2016 року ОСОБА_1 , був відсторонений від виконання службових обов`язків на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.12.2015.

09.03.2016 року ОСОБА_1 згідно наказу 3 36 о\с був звільнений зі служби в поліції через хворобу .

21.03.2016 року ст. слідчим прокуратури Миколаївської області затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні № 42015150000000306 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України,

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2018 року у справі № 489/1380/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогост.368 ч.3 КК Українита виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.12.2015 р., на домоволодіння по АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 20 000 грн., - скасувати.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27.07.2021 року виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постановою Верховного Судуд від 09.02.2022 року вирок Ленніського районного суду м.Миколаєва від 07.11.2018 ркоу та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27.07.2021 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Таким чином, протиправними діями органів державного обвинувачення йому було завдано моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього , приниженні честі та гідності. Він був відсторонений від роботи та вимушений був шукати інше джерело доходу, в той час як на його утриманні перебувала дружина та маленька донька. Також внаслідок незаконного затримання та проведення обшуку арешту майна та інших процесуальних дій його здоров`я погіршився , що підтверджуєтьяс медичними документами.

Під час досудового слідства та судового розгляду він був обмежений у вільному пересуванні та обранні місця проживання, адже до нього були застосовані забобіжні заходи у вигляді арешту, застави, особистого зобов`язання.

Загальний строк незаконного кримінального переслідування у злочині, якого він не скоював, становить 67 місяців та 17 днів, отже за цей тривалий час мрральна шкода має бути справедливою компенсацією.

До суду втравні 2024 року надійшов відзив від Миколаївської обласної прокуратури, в якому звертають увагу суду на ненадання позивачем належних та допустимих доказів про перевищення розміру відшкодування моральної шкоди у визначеному законом розміру такої шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ЗУ «Про Державний бюджет України» у 7100 грн за час перебування під слідством та судом.

У травні2024 рокунадійшоввідзиву відвідповідача ДКСУкраїни напозов,в якомупросять відмовитиу задоволенніпозову вповному обсязі. Вобгрунтування своїхзаперечень посилаютьсяна необгрунтованезалучення позивачемДКС Українияк відповідачапо справі,адже Казначействоне завдавалопозивачу жодноїморальної шкоди.В обгрунтуваннясвоїх запереченьпосилаються на ненеобгрунтованість розрахункурозміру моральноїшкоди позивачем,вважають щошкода повиннаобраховуватися ,виходячи з базовогокритерію нарахування-згідно ст.8Закону України«Про Державнийбюджет на2024рік»,в якомувстановлена мінімальназарплата,як розрахунковавеличина дляобчислення виплатза рішеннямсуду,у розмірі1600,00грн.- за 67 місяців та 15 днів перебування під слідством судом з часу пред`явлення підозри 12.12.2025 року і до набуття вироком суду законної сили на підставі ухвали суду апеляційної інстанції 27.07.2021 року , і має складає 107 200 грн. (67х 1600).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по даній цивільній справі, розгляд справи призначено в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.07.2024 року закрито підготовче провадження у справі за вказаним позовом.

В судовому засіданні позивач суду пояснив, що зазнав значних моральних страждань під час незаконного його притягнення до кримінальної відповідальності, які полягали у приниженні її честі та гідності, а також ділової репутації . Весь цей час він був обмежений у вільному виборі місця знаходження та проживання, оскільки відносно нього було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.Ці всі події дуже сильно пригнічувало його, в зв`язку з чим стан здоров`я погіршився. Наразі він потребує значних коштів на лікування та реабілітацію .Отже моральна шкода має бути справедливою компенсацію , при цьому він порахував її розміро у мінімальному гарантованому державою розмірі з розрахунку мінімальної заробітної плати на початок 2024 року у 7100 грн за кожен місяць незаокнного перебування під слідством та судом.

Представник відповідача Державної казначейської служби України надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність , просив відмовити у задоволенні позову з викладених у відзиві підстав.

Представник відповідача Миколаївськоїобласної прокуратури Качаун А.О. в судовому засіданні зазначив, що прокуратура визнає факт незаконного перебування позивача під слідством та судом 67 місяців - з моменту затримання і до набуття рішенням суджу законної сили. При цьому моральна шкода, яка має бути стягнута на користь позивача згідно положень закону, повинна визначатися, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням стану його здоров`я та захворювання та притягненням його до відповідальності.

Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Згідно зістаттями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зіст. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно достатті 55Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях56,62 Конституції України,статтях1167,1176 Цивільного кодексу України.

Згідно зістаттею 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею15,16 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомоїстатті 1176 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставіЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, серед іншого громадянинові відшкодовується (повертаються) також моральна шкода.

Згідно зіст. 3Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених уст. 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються наряду з іншим і моральна шкода.

Відповідно до вимог ст. ст.4,13зазначеногоЗаконувідшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди » №4 від 31.03.1995 рокуз подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Матеріалами справи підтверджується, що 11.12.2015 року позивача як підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України було затримано ст. слідчим СВ прокуратури Миколаївської області Алесіним О.В.

12.12.2015 року позивачу було вручено повідомлення у вчиненні кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.12.2015 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 09.02.2015 року з правом внесення застави 100 000 грн.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 16.12.2015 року відсторонено підозрюваного ОСОБА_1 від посади слідчого СУ ГУНП Українив миколаївській області строком на 2 місяці.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, ним було внесено заставу та звільнено з під варти.

Згідно наданих позивачем медичних документів, ОСОБА_1 страждав на хронічний вірусний гепатит, який станом на січень-лютий 2016 ркоу перебував в стадії вираженої активності, це захворювання було визнане таким, що пов`язане з проходженням служби в Національній поліції України.

Позивача було визанно непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку та згідно Наказу від 09.03.2016 ркоу звільнено зі служби в поліції у відставку черех хворобу ( зі зняттям з військвого обліку) на підставі його рапорту від 16.12.2015 року.

Також він перебував на стаціонарному лікуванні з 04 по 11 квітня 2016 року з діагнозом «хронічний вірусний гепатит С , яким хворіє з 2007 року, а стан його погіршився приблизно півроку тому ( тобто приблизно в довтні 2015 року).

Отже, суд не може прийняти надані позивачем медичні документи як належні докази того, що погіршення його здоров`я сталося саме як наслідок вчинення певних процесуальних дій з боку відповідчаа.

21.03.2016 рокупрокурорм затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України,

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2018 року у справі № 489/1380/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогост.368 ч.3 КК Українита виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.12.2015 р., на домоволодіння по АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 20 000 грн., - скасувати.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27.07.2021 року виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 року вирок Ленніського районного суду м.Миколаєва від 07.11.2018 ркоу та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27.07.2021 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Таким чином, на час звернення до суду з позовом у ОСОБА_1 наявне право на відшкодування шкоди, передбаченої частиною 1статті 1176 ЦК України, статтями1,3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР(із змінами), так як передбачений частиною 2статті 1176 ЦК Українитастаттею 2вказаного Закону випадок, з яким пов`язується право на відшкодування шкоди (спеціальний делікт), настав.Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Суд приходить до висновку про виникнення права на відшкодування шкоди, завданої позивачевіяк громадянинові внаслідок незаконно притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу тощо, що обмежувало та порушувало права громадянина, з тих підстав, що має місце передбачений законом випадок, який надає позивачу таке право, а саме виправдувальний вирок в силу недоведеності висунутого обвинувачення.

Судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом, а саместаттею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР(постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі №713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №638/11853/15-ц).

Щодо ОСОБА_1 то передбаченийстаттею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94-ВРвипадок настав, відтак, правові підстави для задоволення заявлених ним вимог наявні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Як зазначено вище, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

За відсутності рішення суду про визнання неправомірними дій слідчого щодо витребування в ході досудового розслідування (до оголошення підозри) вищевказаної інформації чи встановлення у такому рішенні факту незаконного вчинення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, у позивача не виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР.

Крім того, враховуючи вищенаведені положення статей 34, 532 КПК України, а також те, що вирок Ленінського районного суду Миколаївської області, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27.07.2021 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього завершеним.

Відповідно доЗУ «Про Державний бюджет на 2024 рік»у 2024році мінімальназаробітна платаскладає -у місячномурозмірі: з 01 квітня 8 000 гривень.

Враховуючи період перебування позивача під слідством та судом з 11 грудня 2015 року ( затримання позивача) по 27 липня 2021 року ( 67 місяців та 17 днів ), тому сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди має складати 540 000 грн. (8000 грн. х 67 міс + 4000 грн за 17 днів).

Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Разом з тим, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог і задвольнити позов в більшому,, ніж просить позивач , розмірі .

Позивач з урахуванням наведених обставин просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн грн.

Суд констатує, що позивач незаконно перебував під слідством і судом більше 5 років , чим йому було завдано моральних втрат, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації життя.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відшкодуванню позивачу підлягає сума, виходячи з вимог ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, та з урахуванням обставин справи та розміру заявлених позовних вимог суд дійшов висновку, що моральна шкода має бути відшкодована позивачу в повному обсязі в розмірі 500 000 грн.А тому позов підлягає до задоволення.

Аналогічні висновки викладені у Постанові від 17 травня 2023 року у справі № 490/1838/22 (провадження № 61-1978св23) Верховного Суду .

Щодо заперечень відповідчаа ДКС України щодо розрахунової величини нарахування моральної шкоди.

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У пункті 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Тобто, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом і цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), теж йдеться про те, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

У змісті постанов Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21, зазначається, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Проте, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року до спірних правовідносин відсутні.

За такого, обчислення розрахунку має проводитися , виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (8000 грн) помноженого на кількість місяців перебування під слідством та судом.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Судуд від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24)

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020,від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік,є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України,а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу праві гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік`у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні1 600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанова КЦС Верховного суду від 01.10.2020 у справі №639/2981/19).

За таких обставин, кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Держави Україна за кошти Державного бюджету України .

Аргументи Державної казначейської служби України про те, що судом при вирахуванні суми моральної шкоди повинен братися до уваги пункт 3розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат, не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №607/14493/16-ц, від02 жовтня 2019 року у справі №311/842/17, від 17 січня 2020 року у справі №366/2027/18, від 12 лютого 2020 року у справі №295/692/17, від 11 березня 2020 року у справі №295/5199/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

На підставіст. 141-142 ЦПК Українисудовий збір слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Державна казначейськаслужба України , Миколаївська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури, в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО