Рішення № 123602109, 05.12.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 грудня 2024 р. Справа № 120/14576/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду працевлаштування в Естонській Республіці та в призначенні і виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зокрема, акцентує увагу на тому, що відповідачем безпідставно не зараховано зазначений період працевлаштування, що призвело до порушення права позивачки на належне пенсійне забезпечення.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позову. Серед іншого вказує на відсутність правових підстав для виплати грошової винагороди в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відсутні, так як у позивачки відсутній необхідний страховий стаж. Також вказує на неможливість зарахування періоду роботи в Республіці Естонія, з огляду на Угоду між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року. Окрім того, звертає увагу на пропущення позивачкою строку звернення до суду.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.

Позивачка з 12.12.2022 року перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком.

26.06.2024 року позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із запитом на інформацію щодо нарахованого їй розміру пенсійного забезпечення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.

З листа відповідача від 25.07.2024 року позивачкою встановлено, що розрахований головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області стаж за вислугою років становить 29 років 4 місяці 28 днів на момент звернення за призначенням пенсії за віком (20.01.2023 року). Так, відповідачем до стажу позивачки не було зараховано період працевлаштування з 11.08.1988 року по 27.07.1989 року в Таллінській лікарні Меріметса (Естонська Республіка). Окрім того, вказаним листом позивачку повідомлено про відсутність законних підстав для призначення грошової допомоги в розмірі, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не зарахування зазначеного періоду працевлаштування та не призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивачка звернулася за захистом свої прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким нормативно-правовим регулюванням.

Відповідно до п. 7-1 р. XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон - № 1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Згідно із п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (Перелік № 909), незалежно від віку.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком № 909.

Згідно із п. 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 року у справі № 466/5637/17.

Відповідно до матеріалів справи, позивачці після з 12.12.2022 року було призначено пенсію за віком.

Водночас, відповідачем не було нараховано та виплачено позивачці грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, що передбачена п. 7-1 р.ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.

Так, позивачці до страхового стажу позивачки, який дає право на пенсію за вислугою років зараховано 29 років 4 місяці 28 днів.

Водночас, позивачці не зараховано період роботи на посаді лікаря-інтерна в Таллінській лікарні Меріметса (Естонська Республіка) з 11.08.1988 року до 27.07.1989 року.

Суд зауважує, що відповідно до ст.48 КЗпП України та статті 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд наголошує, що записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.11.1980 року підтверджено, що позивачку 11.08.1988 року прийнято на посаду лікаря-інтерна в Таллінську лікарню Меріметса (наказ № 143-к від 11.08.1988 (запис № 5)) та 27.07.1989 року звільнено з роботи п. 5 ст. 33 КЗоТ у зв`язку із закінченням інтернатури (наказ № 18-к від 13.07.20200 (запис № 6)).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 року № 1906-IV, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року (набула чинності 01.02.2012 року), оскільки вони не стосуються питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після обрання незалежності обома країнами.

У свою чергу, питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.

Тобто Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов`язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.

Суд звертає увагу, що в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі, та не пов`язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.

Саме на таке розуміння Угоди вказує і її преамбула, відповідно до якої держави-учасники мають зобов`язання відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їх території або на території інших республік за час їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасників Угоди.

Судом враховано, що Естонська Республіка не є учасником аналізованої Угоди.

Разом з тим, оскільки Естонська РСР в той час, входила в склад СРСР, а відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, Україна взяла на себе зобов`язання зараховувати в страховий стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж набутий на території колишнього СРСР.

Суд враховує, що Естонія проголосила своє незалежність та вийшла з СРСР з 20.08.1991 року. За таких обставин, враховуючи вимоги ч.2 ст.6 Угоди, Україна визнає стаж набутий громадянам на території Естонії саме до цієї дати - до 20.08.1991 року.

Підсумовуючи наведене, період роботи позивачки з 11.08.1988 року по 20.07.1989 року в Естонській Республіці повинен бути зарахований до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відтак, вказане свідчить про наявність підстав для призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незарахування окресленого періоду роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не призначення позивачці одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

Суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати період роботи позивачки з 11.08.1988 року по 20.07.1989 року в Естонській Республіці до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначити та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачкою строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Суд зауважує, що предметом оскарження у цій справі є встановлена бездіяльність органу територіального управління Пенсійного фонду.

Тобто, у контексті наведеного, необхідно виходити з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) стосовно фізичної особи.

Важливо зазначити, що предметом позову в категорії справ щодо соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежить також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Суд зауважує, що позивачка не могла достовірно оцінити розмір пенсійних виплат та встановити незарахування наявного страхового стажу.

Відтак, позивачка після призначення пенсії правомірно сподівалася на отримання належних їх виплат, у тому числі і одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

Окрім того, судом враховано, що після виникнення у позивачки сумніву щодо подальшого нарахування грошової допомоги, яке не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою, у відповідь на яку (лист 25.07.2024 року) дізналася про підстави не нарахування та не виплати їй одноразової грошової допомоги.

Таким чином, з урахування моменту з якого позивачка дізналася про порушення своїх прав на соціальне забезпечення, суд констатує, що встановлений строк зверення до суду не порушено.

Більше того, відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд наголошує, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення без розгляду позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України.

Підстави для розподілу судових витрат на професійну правову допомогу наразі відсутні, з огляду намір представника позиваки подати докази понесених витрат на правничу допомогу у порядку ч. 7 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 11.08.1988 року по 27.07.1989 року та щодо не призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 11.08.1988 року по 27.07.1989 року до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та призначити та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн, за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович