Постанова № 123600036, 09.12.2024, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/295/24

Справа № 356/585/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024 Березанський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Капшученко І. О.

за участю секретаря Хоменко Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Березанського міського суду Київської області перебуває вказана вище цивільна справа.

14.10.2024 представник відповідача ОСОБА_1 через канцелярію суду подав клопотання про зупинення провадження у справі, обґрунтоване тим, що відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу у складі ЗСУ, у зв`язку з чим не може приймати участь у судових засіданнях та захищати свої інтереси. Враховуючи викладене, просить суд зупинити провадження у справі до закінчення військового стану відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України (а.с.37).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, при зверненні до суду в позові просив розгляд справи проводити за відсутності їхнього представника (а.с.4,55).

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило (а.с.56-59).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути подане клопотання за відсутності вказаних учасників справи відповідно до положень ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, проаналізувавши наведені в ньому доводи та додані до нього документи, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зупиняє провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду, та передбачити усунення яких неможливо. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 645/331/17).

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема, на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов`язку суду щодо повного та об`єктивного дослідження судом всіх обставин справи.

Провадження у справі підлягає зупиненню лише у випадку наявності обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Вказані висновки за змістом відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.08.2023 у справі № 174/760/21.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України 16.11.2022 № 2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3564-IX, Указом Президента України від 06.05.2024 № 271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3684-IX, Указом Президента від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, та Указом Президента від 28.10.2024 № 740/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4024-IX, продовжений до теперішнього часу.

За приписами статей 1,3 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Структура Збройних Сил України визначається статтею 3 Закону № 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).

З аналізу пункту 12 Положення випливає, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Верховний Суд у своїх постановах від 09.11.2022 в справі № 753/19628/17, від 21.12.2022 в справі № 456/2541/19, в ухвалах від 11.10.2023 у справі № 127/1407/22, від 09.11.2023 у справі № 402/540/19, від 29.08.2022 в справі № 461/5209/19, від 17.01.2023 у справі № 501/1699/17, від 14.12.2022 в справі № 757/52540/16-ц, сформував сталу позицію та дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, якщо такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, приймають участь у виконанні бойових завдань або беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в матеріалах цивільної справи мають бути не лише належні докази перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, приймають участь у виконанні бойових завдань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № N 8-рп/2002, п. 3).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України» від 30.11.2006, заява N 23786/02, п. 51).

Частиною третьою статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що не відповідає як завданню цивільного судочинства, так і змісту та меті п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, а також суперечить частині другій статті 64 Конституції України, відповідно до якої право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно вимог статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведеному вище, представником відповідача при зверненні до суду з вказаним клопотанням не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач перебуває у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, зокрема, приймає участь у виконанні бойових завдань чи бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, у зв`язку з чим не має можливості приймати участь у розгляді справи.

Надана представником позивача довідка № УП/1/416 від 02.09.2022 за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , не є належним та достовірним доказом н підтвердження того, що ОСОБА_4 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, про що неодноразово вказував Верховний Суд у постановах від 14.02.2024 у справі № 466/8799/22, від 09.11.2022 у справі № 753/19628/17, від 29.03.2023 у справі № 756/3462/20.

Окрім того, вказана довідка подана до суду в копії, про що безпосередньо зазначено у клопотанні представником відповідача.

Вимоги до письмових доказів встановлені статтею 95 ЦПК України, згідно з ч.ч. 2, 5 якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

За ч. 4 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Однак в порушення вказаних вимог, додана до клопотання копія довідки не засвідчена у встановленому законом порядку, що не дає змоги стверджувати про відповідність її копії оригіналу.

Окрім того, вказана довідка датована 02.09.2022, тобто з моменту її видачі минуло понад 2 роки і 2 місяці, отже, як доказ вона не може достовірно підтверджувати зазначені у ній обставини, на які посилається представник позивача, на момент розгляду справи.

Суд також відхиляє доводи представника відповідача щодо неможливості відповідача брати участь у розгляді справи та захищати свої інтереси, оскільки як вбачається з матеріалів, відповідач у даній справі представлений адвокатом Вітровчаком В. А., що діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АМ № 110403 від 14.10.2024, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги № 510/1 від 09.10.2024, яким повноваження адвоката не обмежуються (а.с.38-на звороті,39).

Крім того, суд також враховує, що відповідач особисто отримує поштову кореспонденцію за адресою місця свого проживання, що зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, які містяться в матеріалах справи, отримує процесуальні документи електронною поштою, та не позбавлений можливості реалізувати надані йому цивільним процесуальним законодавством права, зокрема, шляхом надсилання до суду заяв по суті справи в письмовому вигляді, в яких викласти свої міркування чи заперечення, надати суду докази чи викласти свою позицію по суті спору, приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в тому числі, з використанням власних технічних засобів (а.с.6-7,27,33,36,43-45,48,53,57-58).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Враховуючи викладене, зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання про зупинення провадження, тому у його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12-13, 251, 253 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І. О. Капшученко