Ухвала суду № 123598828, 18.11.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12839/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2024 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.06.2024 за №12024100040001920 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, установив :

І. Суть питань, що вирішуються ухвалою

У провадження суду надійшов обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні з огляду на, що, у ньому, було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст. 314-316 Кримінальним процесуальним кодексом (далі КПК) України.

Також, прокурором подано клопотання, у порядку ч. 3 ст. 315 КПК, про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

ІІ. Позиції сторін

Прокурор вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає.

Захисник вказав, що в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, в обвинувальному акті при викладені обвинувачення ОСОБА_5 надана оцінка законності дій і іншої особи без вказівки про процесуальний статус такої особи у даному кримінальному провадженні, зокрема громадяну ОСОБА_6 , який за встановленими органом досудового розслідування обставинами діяв за попередньою змовою із ОСОБА_5 .В свою чергу, пряме зазначення конкретних прізвищ осіб, які фактично обвинувачуються у вчиненні злочинів, спільно з обвинуваченим за відсутності визначеного їх процесуального статусу у кримінальному провадженні, відсутності даних про наявність щодо такої особи обвинувальних вироків, є порушенням загальних засад кримінального провадження: принципу верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя та інших, що у сукупності може ставити під сумнів законність будь-якого вироку, що буде постановлений за наслідками розгляду кримінального провадження на підставі складеного обвинувального акту у такий спосіб.

Щодо запобіжного заходу, то захист не убачав підстав визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК.

ІІІ. Правове регулювання питання проведення підготовчого провадження

З правової природи та мети підготовчого судового провадження, яке є першою стадією судового провадження і завданням якого є з`ясування можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, а також вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду.

Положення ст. 314, 315 КПК України, які регулюють порядок проведення підготовчого судового засідання, не передбачають дослідження та оцінку доказів, які стосуються винуватості або невинуватості обвинуваченого.

Зокрема, відповідно до ст. 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.

З метою підготовки до судового розгляду суд: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду; 2) з`ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; 3) з`ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.

ІV. Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження зауважує наступне, в силу виниклих перед ним питань у ході підготовчого судового провадження:

(і) щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта

Дане кримінальне провадження, враховуючи адресу огляду - м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 29, підсудне Дніпровському районному суду м. Києва.

Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону, позаяк

(а) відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК виключною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є його невідповідність вимогам закону, а саме наявність таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (див. постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к);

(б) згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України у обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Тож суд враховує, що визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані, в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора;

(в) суд позбавлений можливості перевірити правильність кваліфікації інкримінованого кримінального правопорушення на даному етапі, оскільки вимогами ч. 4 ст. 291 КПК України (якою заборонено до початку судового розгляду надавати суду інші документи, крім обвинувального акту та додатків до нього), для перевірки обвинувального акту на відповідність вимогам КПК у розпорядженні суду на стадії підготовчого судового провадження фактично є лише сам обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов.

Щодо доводів захисту, то є дійсним факт, що на підставі їх врахування ухвалою цього місцевого суду від 29 липня 2024 року (суддя ОСОБА_7 ) обвинувальний акт було повернуто прокурору. Однак таке судове рішення було скасовано ухвалою КАС від 23 вересня 2024 року з вказівкою на те, що колегія суддів беззаперечно погоджується з тим, що зазначення у фактичних обставинах кримінального правопорушення та формулюванні обвинувачення про вчинення кримінального правопорушення у співучастю з конкретною особою, а саме, ОСОБА_6 , якому було повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженню, проте не пред`явлено обвинувачення у цьому кримінальному провадженні і вину якого не встановлено обвинувальним вироком, є порушенням презумпції невинуватості, і це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, у висновках якого відображений принцип, що забороняє формування передчасної позиції суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону. Водночас, підставою для повернення обвинувального акта не може слугувати будь-яка його формальна невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка перешкоджає призначенню судового розгляду. Тобто суд може повернути обвинувальний акт прокурору лише за наявності суттєвих недоліків, які можуть потягти за собою порушення права на захист з огляду на суперечливість або незрозумілість суті обвинувачення. Невідповідність обвинувального акта загальним засадам кримінального провадження сама по собі не перешкоджає призначенню судового розгляду, а тому не може бути самостійною підставою для його повернення прокурору, оскільки суд має можливість у будь-якому судовому рішенні викласти у знеособленому виді дані про вказану особу.

Згідно ч. 3 ст. 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Тому, в силу ч. 3 ст. 415 КПК, доводи захисту з цього питання, котрі відображені у п. ІІ цієї ухвали, відхиляються судом з мотивів вказаних в ухвалі Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року.

Окрім того, судом зауважується супутньо, що дійсно обвинувальний акт містить дані про співучасника частково в частині ПІБ. Тому підстав вважати, що даним актом висунуто обвинувачення іншій особі, крім ОСОБА_5 , немає, і в якості обвинуваченого така особа в даному обвинувальному акті не зазначена. У той час, як презумпція невинуватості може бути порушена судом лише у випадку постановлення судового рішення по суті обвинувачення. Лише самою ухвалою про призначення судового засідання особа не може бути визнана винуватою. Крім цього, ухвалою про призначення підготовчого засідання від 23 липня 2024 року призначено підготовче засідання з розгляду обвинувального акту лише в частині обвинувачення щодо ОСОБА_5 , а тому, навіть, при наявності всіх даних іншого співучасника як обвинуваченого, без призначення підготовчого засідання з обвинувачення в іншій частині, якщо б воно і було висунуте, суд має право вирішувати проведення підготовчого засідання саме в межах призначеного засідання (див. з цього питання тотожну позицію вказану в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №757/20661/18-к).

Крім того, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду у своїй постанові від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19 наголошує на тому, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. 91, 92, 277, 291 КПК.

Тому, прокурор предметно покликається на те, що в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, відповідно і формулювання обвинувачення викладається у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор. Разом із цим, спосіб викладення формулювання обвинувачення може бути предметом оцінки суду лише під час судового розгляду кримінального провадження, який, згідно з вимогами ст.337 КПК України, здійснюється лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. 5-8, 10 ч. 1, ч. 2 ст. 284 КПК України судом не встановлено.

Таким чином, відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК.

За відсутності обставин, які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до судового розгляду, Суд, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 314 КПК України, вважає за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.

(іі) вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду

Перелік питань, вирішення яких необхідне для призначення судового розгляду, закріплений у ч. 2 ст. 315 КПК України.

В цій справі судом проведено підготовку до судового розгляду у ході якої, відповідно до ст. 315 КПК України, вирішено питання визначені п. 1-5 ч. 2 вказаної статті зазначеного Кодексу.

Так, у підготовчому судовому засіданні, згідно положень ч. 2 ст. 318, п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України, судом визначено коло осіб з боку обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді.

Визначено, що зазначене судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ст. 27 КПК України, відсутні.

(ііі) запобіжній захід

Прокурор у клопотанні про обрання запобіжного заходу покликається у т.ч. на те, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК та те, що ураховуючи дані про його особу, що визначених ст. 178 КПК є дійсними такі ризики з числа передбачених ст. 177 вказаного Кодексу, як-то:

1. переховуватися від суду, позаяк встановлено, що ОСОБА_5 , достовірно усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає та не зможе завадити вчиненню протиправних дій, знаючи про можливість застосування відносно нього покарання пов`язаного з позбавленням волі, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, а також є вірогідність, що вказана вище особа з метою ухилення від кримінальної відповідальності та усвідомлюючи, яке покарання йому може бути призначено за вчинення даного кримінального правопорушення групою осіб, може переховуватись територією України, що значно ускладнить виконання завдань кримінального провадження. Варто уваги, що інший підозрюваний у вчинений даного злочину наразі перебуває у розшуку правоохоронних органів, у зв`язку з переховуванням;

2. незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні. Позаяк підозрюваний під час досудового розслідування шляхом погроз, вмовляння, підкупу може схиляти потерпілого, свідків та осіб які причетні до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, з яким діяв за попередньою змовою, до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, вчиненні дій спрямованих на приховування слідів вчинення даного злочину, що негативно вплине на хід досудового розслідування, крім того ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами допитів свідків, де зазначені анкетні дані, місця проживання та реєстрації, місця роботи свідків може перешкодити виконанню завдань кримінального провадження та мети кримінальної відповідальності.

3. перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у т.ч. ухиляючись від явки до судових засідань з метою затягування розгляду справи, що з часом ускладнить повноту та об`єктивність розгляду справи у розумні строки;

4. вчинити інше кримінальне правопорушення, адже є підстави вважати, що ОСОБА_5 , будучи раніше неодноразово судимим за майнові злочини, нещодавно звільнившись з місць позбавлення волі у 2023 році, не маючи тісних соціальних зв`язків, постійного стабільного джерела доходу та вчинивши умисний тяжкий злочин, може продовжити свою злочину діяльність.

Неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого, зокрема, у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що ОСОБА_5 , не будучи позбавленим можливості вільного пересування та вибору місця проживання, може вчиняти злочини або спробувати переховуватися від суду і поза межами м. Києва. Неможливість застосування домашнього арешту пов`язана з тим, що ОСОБА_5 не працює, забезпечує свої життєві потреби внаслідок злочинної діяльності та, перебуваючи на свободі може впливати на свідків, які ще не допитані у суді. Крім цього, обвинувачений, проживає не за місцем реєстрації та може змінювати місце проживання, оскільки не має стабільних соціальних зв`язків, оскільки неодружений, не має утриманців та не має місця роботи, а тому на даний час відсутні об`єктивні переконання у тому, що він буде належним чином виконувати обов`язки покладені на нього рішенням суду про застосування саме цього запобіжного заходу.

Також, прокурор зауважує на потребу врахування обставин, передбачених ст. 178 КПК України:

- п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК - в ході досудового розслідування встановлена наявність вагомих доказів про вчинення ОСОБА_5 вказаного кримінального правопорушення;

- п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК - тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється;

- п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК - ОСОБА_5 с повнолітньою особою, на обліку у лікарняних установах не перебуває, групи інвалідності не має, є фізично здоровою, працездатною особою;

- п. 4, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 178 КПК - ОСОБА_5 не має місця працевлаштування, неодружений, дітей не має, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв`язків;

- п. 8 ч. 1 ст. 178 КПК - ОСОБА_5 раніше неодноразово засуджений;

- п. 12 ч. 1 ст. 178 КПК - ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Відтак є достатні дані вважати, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, об`єктивно наявні та запобігти їм шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, неможливо.

Отже, є дійсними передумови для визначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас, захист вказував, що достатнім запобіжним заходом був би і домашній арешт обвинуваченого. Також захист зауважив, що висунути обвинувачення ґрунтується на припущеннях.

Суд заслухавши позиції сторін у справі та дослідивши матеріали провадження зауважує, що порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі №671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує в ч. 3 ст. 315 КПК, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу (ч. 3 ст. 315 КПК), які передбачають у собі таке:

- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);

- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);

- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);

- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК)

- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);

- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).

Отже, застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб`єктом його вчинення.

Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.

В цій ситуації відносно обвинуваченого встановлено такі відомості, як-то:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Києва, громадянин України, із середньо-спеціальною освітою, розлучений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- раніше неодноразово судимий, зокрема, в останнє 22 листопада 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України до 6 років позбавлення волі, звільнений 15 грудня 2023 року по відбуттю строку покарання;

- за своїм віком, має задовільні соціальні зв`язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію;

- станом здоров`я прийнятний;

- у цьому провадженні повідомлено про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тобто у незаконному заволодінні ТЗ, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної матеріальної шкоди.

В розрізі наведеного, вирішуючи по суті поставлене питання, Суд має з`ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор:

(і) щодо обґрунтованості підозри

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведеного достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

(іі) щодо наявності ризиків

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.

З його (стандарту) урахуванням Суд погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків:

(а) переховування від суду, який визначати з урахуванням того, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.

Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.

Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.

Підсумовуючи наведене, Суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05.08.2022).

Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).

Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб`єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.

Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, Суд враховує, що (1) обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти;

(b) впливу, оцінюючи який у кримінальному провадженні, Суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення злочину, у якому останній обвинувачується, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.

(с) вчинення іншого кримінального правопорушення, котрий слідує з минулого обвинуваченого у т.ч. даних про його судимості у 2011, 2013, 2018 роках.

Відповідно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України. Однак Суд відхиляє доводи дійсності ризик перешкоджання іншим чином, позаяк він не ґрунтується на вагомих даних.

(ііі) щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів

Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.

Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Доводи сторони захисту вказаних висновків не спростовують.

За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду питання клопотання прокурора задовольнити та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

При цьому, Суд уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання. Проте також звертає увагу, що в цій справі продовження строку тримання під вартою не є для обвинуваченого безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачатиме в якості альтернативи заставу.

Та відповідно визначаючись з розміром застави ураховує, що виходячи із структури статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в цілому, та її третього пункту, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (див. зокрема, пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі «Musuc v. Moldova» від 06.11.2007, заява №. 42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Макаров проти Росії» від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув`язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі «Mangouras v. Spain»).

Отже, положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «середовище»; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин; (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

У контексті обставин цього кримінального правопорушення Суд вважає, що застава в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатна буде забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов`язків та запобігти встановленим ризикам.

Така сума (застави) оцінена враховуючи данні про особу та його поведінку його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави обумовлюється судом тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, на обвинуваченого у разі внесення застави, з дня її внесення, слід покласти на 2 місяці наступні обов`язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту - м. Київ без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати при наявності на зберігання до відповідних ОДВ свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, адже такі обов`язки будуть пропорційними, помірними, та такими, що не становитимуть надмірний тягар для підозрюваного, у зв`язку з чим не суперечитимуть п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України.

Таким чином, Суд вважає за доцільне наведені клопотання прокурора задовольнити.

V. Висновок

Отже, підготовка до судового розгляду є завершеною, а тому Суд, у порядку ч. 1 ст. 316 КПК України, постановляє ухвалу про призначення судового розгляду. При визначенні строку проведення судового розгляду Суд виходить з положень ст. 28, 316 КПК України.

З цих підстав Суд, керуючись ст. 314-318, 369-372, 376 КПК України, постановив:

призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.06.2024 за №12024100040001920 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Пластова, 3, каб. 24 на 28.11.2024 о 12:30 год.

Клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва від 13.11.2024 року про обрання (застосування) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляд тримання під вартою до 15 січня 2025 року.

Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 (сто пятдесят одна тисяча чотириста) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок ТУ ДСА у місті Києві (одержувач - ТУДСАУ у місті Києві, код ЄДРПОУ - 26268059, банк одержувач - Державна казначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, розрахунковий рахунок - № р/р № UA128201720355259002001012089).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі суду, протягом строку її дії.

У разі внесення застави зобов`язати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибувати до суду за першою вимогою у рамках цього кримінального провадження та у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов`язки:

? прибувати до суду із встановленою періодичністю;

? не відлучатися із населеного пункту - м. Київ без дозволу суду;

? повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

? здати при наявності на зберігання до відповідних ОДВ свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити 2 місячний термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення, в межах строку досудового розслідування

З моменту звільнення з-під варти, у зв`язку з внесенням застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У судове засідання викликати учасників кримінального провадження (ч. 2 ст. 318, п. п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала в іншій частині окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:30 год. 21.11.2024.

С у д д я ОСОБА_1