Рішення № 123571815, 06.12.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

cправа № 752/7121/23

провадження №: 2/752/1127/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2024 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Ляр Д.Ю., звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву б/н від 21.11.2012. 14.06.2018 відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача у Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 58000,00 грн. Відповідач порушив зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 20.03.2023 становить 73241,20 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 21.11.2012 у розмірі 73241,20 грн станом на 20.03.2023 складається із: заборгованості за кредитом - 59914,02 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом та судові витрати.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.04.2023 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

У серпні 2023 відповідач надала до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначила, що 21.11.2012 відповідач підписала Заяву про приєднання № б/н. 21.07.2020 відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 58000,00 грн. 11.11.2021 невідома особа шляхом незаконного доступу до банківського рахунку відповідача двома платежами списала з рахунка відповідача кошти на загальну суму 57870 грн. В той же день відповідач звернулась до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення.

04.01.2022 відповідач звернулась із відповідною заявою до позивача з повідомленням, що вона не може оплатити суму в 57870 грн з проханням про реструктуризацію, в якій описала фактичні обставини списання коштів. Позивач зазначає, що підстави для задоволення позову банку відсутні, оскільки не встановлений факт умисної або необережної передачі відповідачем секретної платіжної інформації стороннім особам.

У серпні 2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт і відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах і магазинах, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна». Оскільки проведення таких операцій неможливо без наявності картки. Крім того, що з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором. Тому, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, всебічно, повно, та об`єктивно дослідивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

У ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву б/н від 21.11.2012. згідно якої банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 58000,00 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Щодо встановлення та зімни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.2.3., 2.1.2.4. Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Станом на 20.03.2023 за вищевказаним договором існує заборгованість в сумі 73241,20 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 59914,02 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 13327,18 грн.

Як зазначила відповідач, 11.11.2021 невідома особа шляхом незаконного доступу до банківського рахунку відповідача двома платежами списала з рахунка відповідача кошти на загальну суму 57 870 гривень (о 8:43 списано 30950,99 грн; о 8:48 списано 26913,90 грн).

Списанню коштів передував телефонний дзвінок з номера НОМЕР_1 , в ході якого невідома особа представилась відповідачу співробітником Приватбанку та запропонувала захистити банківські рахунки відповіадача, у відповідь на що ОСОБА_1 не повідомила згаданій особі платіжну інформацію.

В той же день відповідач звернулась до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, доказом чого є талон- повідомлення ЄО № 62109 від 11.11.2021 відповідно до якого «надійшла заява гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 про те що 11.11.2021 о 08:00 по АДРЕСА_1 невідомою особою шляхом довіри з картки Приват банка були зняті кредитні гроші в сумі 58000 гривень.»

Разом з цим, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 12021105010001927 від 07.10.2021 вбачається, що 07.10.2021 близько 14 год. 58 хв. за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 8, невідомі особи через мобільний додаток "Приват 24" шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами у розмірі 43878 грн. ЄО-57899, 21.10.2021 року до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві,надійшла заява від гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те що, 19.10.2021 року близько 12 год 00 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. К. Малевича, 11, невстановлена особа, шахрайським шляхом, представившись співробіником банку, заволоділа грошовими коштами. ЄО-61694, до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, надійшла заява гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про те, що 05.11.2021 року о 16 год 00 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 невстановлена особа, здійснивши телефоний дзвінок, та представившись співробітником банку, шляхом обману, заволоділа грошовими коштами на суму 35 998 грн. 00 коп., які знаходились на кредитному рахунку "ПриватБанку" заявника ЄО-55154 від 15.12.2021, до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, надійшла заява гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що 04.12.2021 року о 22 год ЗО хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 невстановлена особа, з, шляхом обману, заволоділа грошовими коштами на суму 17000 грн. 00 коп., які знаходились на рахунку АТ КБ "ПриватБанку" (4149 6293 1877 5434) заявника; ЄО-71822 від 11.11.2021, до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, надійшла заява гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 11.11.2021 року о 08 год 00 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 невстановлена особа, з, шляхом обману, заволоділа грошовими коштами на суму 58000 грн. 00 коп., які знаходились на рахунку АТ КБ "ПриватБанку".

Таким чином, за даним фактом було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та об`єднано матеріали з кримінальним провадженням ЄРДР N° 12021105010001927, в якому з 07.10.2021 розслідуються декілька епізодів аналогічних кримінальних проваджень за кваліфікацією ч. 1 ст. 190 КК України, в якості доказу надано відповідний витяг з ЄРДР.

04.01.2022 ОСОБА_1 звернулась із заявою дои ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій просила провести розслідування з приводу того, що 11.11.2021 невідомою їй особо був скоєний злочин шахрайства, в результаті чого з її Універсальної картки Голд був знятий кредитний ліміт у сумі 57870,00 грн та просила провести реструктуризацію цієї суми.

Листом ПАТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-220104/30968 від 19.01.2022 ОСОБА_1 повідомлено про те, що позивач відмовив у вищевказаних проханнях відповідача.

Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Відповідно до пункту 11 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доводити так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд встановив, що по кредитній картці відповідача НОМЕР_2 станом на 01.05.2024 була відсутня заборгованість перед банком.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач отримав платіжний інструмент кредитну картку, що підтверджується випискою по рахунку, користувався кредитним лімітом, вчиняв операції, є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком, повертав суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками.

Наявні у справі докази, на переконання суду, безспірно не підтверджують, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 11.11.2021 щодо перерахування із карткового рахунку грошових коштів.

Доводи позивача стосовно того, що саме дії відповідача, в порушення Умов та правил надання банківських послуг, призвели до несанкціонованого зняття коштів з її карткового рахунку, оскільки вона своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.

Позивач не навів конкретні обставини, які підтвердженні належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт того, що відповідач своїми діями сприяла розкриттю конфіденційної інформації, внаслідок чого стало незаконне списання грошових коштів з її карткового рахунку.

Натомість судом встановлено факт звернення відповідача ОСОБА_1 до банку, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування/використання коштів.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову належить відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Щодо вимоги відповідача про стягнення на її користь з позивача витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2. ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, ст. 136 ч. 4 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 136 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного в постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.

Верховний Суд у справі №727/4597/19 від 16.04.2020 у своїй постанові зазначив, що процесуальним кодексом не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат, понесених на правничу допомогу відповідача ОСОБА_1 до суду надано не надано належних та допустимих доказів для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, вимоги відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню.

На підставі ст.141 ЦПК Українисуд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним, з урахуванням відмови у позові, сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на сторону позивача.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Ю.Ю.Мазур