Рішення № 123550209, 05.12.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21371/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити пенсію,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29.04.2024 №155450003525 про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням зарахованого стажу відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі 420/30819/23, починаючи з 12.06.2022.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право вийти на пенсію за Списком №2, адже він досягнув 55-річного віку, має визнаний трудовий стаж 26 років 5 місяців 21 днів та пільговий стаж 14 років 04 місяців 13 днів, що також відповідає змінам встановлених у законодавстві на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а тому і підстав для відмови у призначенні пенсії у територіального органу Пенсійного фонду України немає.

Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для позивача, а саме - така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На думку позивача, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Також відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, окрім того пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки Позивач подав заяву у строк протягом 3 місяців після настання 55-річного віку, то він має право на отримання пенсії з 12.06.2022.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 09.07.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

29.07.2024 року за вхід.№30581/24/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача. 29.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення за №155450003525 про відмову у призначенні пенсії, з наступних підстав.

З урахуванням вимог, викладених у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 по справі №420/30819/23 до страхового стажу враховано періоди проходження військової служби з 16.10.1985 по 11.11.1987 року та зарахування до пільгового та страхового стажу повністю періоду роботи з 02.07.2009 по 02.07.2018 року.

До страхового стажу не враховано період навчання згідно диплому №223221 в Одеському СПТУ№34, оскільки дата закінчення та дата видачі диплома на заповненій сторінці українською мовою « 03 квітня 1985 року» не відповідає даті закінчення навчання та даті видачі диплома на заповненій сторінці російською мовою « 03 июня 1985 года».

За результатами повторного розгляду заяви Позивача, встановлено, що страховий стаж складає 26 років 05 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 складає 14 років 04 місяці 13 днів.

Таким чином, з урахуванням усіх представлених документів страховий стаж становить менше за необхідний- 29 років, тому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.

Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 05.07.24 року по справі №420/21371/24 надіслано одержувачу Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету: 05.07.24 о 15:40.

Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 09.07.24 року по справі №420/21371/24 надіслано одержувачу Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету: 09.07.24 о 13:55.

У строк, визначений в ухвалі про відкриття провадження у справі, та на час розгляду справи відзив на позов Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не надано.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20.06.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення йому пенсії за Списком №2 з 12.06.2022 (дати досягнення 55-річного віку) відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Враховуючи принцип екстериторіальності, вказана заява була передана на розгляд ГУ ПФУ в Тернопільській області.

За результатами розгляду вищевказаної заяви Позивача Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області було прийнято рішення від 27.06.2022 про відмову в призначенні пільгової пенсії, оскільки документи, які надані для підтвердження спеціального стажу, оформленні неналежним чином та всупереч положенням чинного законодавства, тому не можуть братися до уваги ГУ ПФУ в Тернопільській області як такі, що підтверджують пільговий стаж Позивача, який має складати 12 років 6 місяців.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі №420/17922/22 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №155450003525 від 27.06.2022.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У рішенні суду встановлено: «Враховуючи викладене, суд вважає, що періоди роботи позивача з 01.06.1995 по 03.12.1997, з 16.02.2006 по 26.12.2008, з 02.07.2009 по 02.07.2018 підтверджені записами у трудовій книжці та повинні бути зараховані до пільгового стажу».

На виконання вище вказаного рішення ГУ ПФУ у Тернопільській області прийняло рішення від 10.05.2023 №155450003525, яким Позивачу було повторно відмовлено у призначені пенсії, оскільки, до страхового стажу було зараховано 22 роки 03 місяці 03 дні, а до пільгового 12 років 02 місяці 22 дні.

ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахував не весь період з 16.02.2006 по 26.12.2008 та з 02.07.2009 по 02.07.2018, а лише частинами в межах вказаних періодів, що підтверджується розрахунком стажу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №420/30819/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 16.10.1985 року по 11.11.1987 року.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування повністю ОСОБА_1 до пільгового та страхового стажу періоду роботи з 02.07.2009 року по 02.07.2018 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.05.2023 року №155450003525 про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 16.10.1985 року по 11.11.1987 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового та страхового стажу повністю період роботи з 02.07.2009 року по 02.07.2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі 420/30819/23 ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянув заяву та виніс рішення від 29.04.2024 №155450003525 яким втретє відмовив у призначені пенсії, оскільки, попри зарахований загальний стаж у розмірі 26 років 5 місяців 21 днів та пільговий стаж 14 років 04 місяців 13 днів, через відсутність у Позивача необхідного страхового стажу 29 років.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб`єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.

Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІVрозділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком№ 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону №1788-XIIзі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону№1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років, а також наявність стажу не менше 25 років, в іншому випадку 29 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Враховуючи вищевказане, Позивач має право вийти на пенсію за Списком №2, адже він досягнув 55-річного віку, має визнаний трудовий стаж 26 років 5 місяців 21 днів та пільговий стаж 14 років 04 місяців 13 днів, що також відповідає змінам встановлених у законодавстві на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а тому і підстав для відмови у призначенні пенсії у територіального органу Пенсійного фонду України немає.

Суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач не врахував всі фактичні обставини справи та вдався до «надмірного формалізму» через занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).

У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Особливо небезпечно допускати відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.

Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При обранні способу захисту суд враховує вимоги пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Такий висновок цілком узгоджується з правовим висновком, сформованим Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 968,96 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №0530-8444-7178-2610 від 05.07.2024 року.

Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити пенсію задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29.04.2024 №155450003525 про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням зарахованого стажу відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі 420/30819/23, починаючи з 12.06.2022.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім гривень) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд. 3, ЄДРПОУ 14035769).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення підписано 05.12.2024 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

ОСОБА_1 (адреса: 68414, Одеська область, Болградський район, селище Новохолмське, РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд. 3, ЄДРПОУ 14035769, електронна пошта: gu.ternopil@pfu.gov.ua)

Головуючий суддяНінель ПОТОЦЬКА