Рішення № 123505844, 04.12.2024, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/2052/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючої судді Інни Зубчук, за участю секретаря Анни Кривенької, розглянув цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернулося до суду із вищевказаним позовом згідно із прохальною частиною якого просило суд вирішити питання стосовно стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року в сумі 44 686,75 грн.

У обґрунтування заявленого, ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» повідомило, що 08 вересня 2021 року між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТзОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 102523843. Водночас, відповідач у добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання по поверненню кредитних коштів у зв`язку із чим виникла вищевказана заборгованості. У подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права вимоги до ОСОБА_1 щодо оспорюваної заборгованості.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Підстав для зміни такого порядку розгляду справи сторонами не наведено і судом не встановлено.

Разом із тим, від представником відповідача адвокатом Лугіною С.А. поданий відзив на позовну заяву згідно із яким сторона відповідача повністю заперечує проти позовних вимог ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». У обґрунтування своєї позиції сторона відповідача повідомила, що дійсно між відповідачем та первісним кредитором ТзОВ «Мілоан» укладений договір про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року. Водночас, ОСОБА_1 вказує на те, що розмір заборгованості, пред`явлений позивачем в межах цього провадження не відповідає дійсності та умовам вищевказаного кредитного договору. Зокрема, із розрахунків наданих ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» убачається, що первісним кредитором після закінчення строку кредитування обумовленого п. 1.3. Договору продовжували нараховуватися проценти за користування кредитними коштами в порядку п. 2.3.1.2., який врегульовує питання пролонгації кредитного договору. Однак, ОСОБА_1 стверджує, що будь-яких дій на пролонгацію вищевказаного договору останній не вчиняв, а тому нарахування процентів в порядку ст. 1048 ЦК України після 07 жовтня 2021 року є протиправним. Із огляду на викладене, відповідач зауважує, що такі проценти не підлягають до стягнення із відповідача. Окрім цього, останній звернув увагу суду на те, що ним частково погашалася заборгованість, що утворилася на підставі зазначеного кредитного договору. Однак позивачем зазначеного не враховано, а тому відповідач вказав, знову ж таки, що розмір заборгованості, який заявлений ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» є помилковим. Також ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведений факт переходу до нього права вимоги за вище згаданим кредитним договором до відповідача, а тому, на переконання ОСОБА_1 підстав для задоволення позову ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» немає.

Дослідивши матеріали справи судом установлені наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.

08 вересня 2021 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 102523843 за умовами якого останній отримав кредит в сумі 15 000 грн (п. 1.2. Договору) строком на 29 днів (п. 1.3. Договору), тобто до 07 жовтня 2021 року (п. 1.4. Договору) зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. Договору) (а.с. 6).

Окрім цього, за умовами п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с. 6).

Відповідно до п.1.5.1 Договору комісія за надання кредиту 1 650 грн нараховується за ставкою 11 відсотків від суми кредиту одноразово (а.с. 6).

Пунктом 1.7. Договору визначено, що тип процентної ставки за цим Договором фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (а.с. 6)

Також, відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (а.с. 6).

За правилами п. 2.3.1.1. Договору, зокрема, для продовження кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управлінням та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості про кредиту.

Приписами п. 2.3.1.2. Договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів (а.с. 6 зворот).

Умовами п. 2.3.2. Договору перебачено, що розділ 2.3. Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у: а) здійсненні платежу(ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно з п. 2.3.1.1. Договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно з п. 1.3., п. 2.3.1.1. та п. 2.3.1.2. Договору. Після настання визначених в підпунтках «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3., термін (дата) повернення кредиту і сплата винагород (плати) визначений п. 1.4., змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитором в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятися від додатку № 1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки 1, 2 та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені оновленим графіком (а.с. 7).

Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця (а.с. 8 зворот).

Окрім цього, положеннями п.п. 6.1., 6.4. та 6.5. Договору визначено, що: він укладається у електронній формі у особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ "Мілоан" зокрема через сайт товариства та/або відповідний додаток чи інші засобами; укладення цього договору в електронній формі еквівалентно отриманню ТзОВ "Мілоан" ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язальні наслідки; цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (а.с. 9).

Вищевказаний кредитний договір підписами ОСОБА_1 08 вересня 2021 року об 15 год. 00 хв. одноразовим ідентифікатором L33714 (а.с. 6).

Відповідно до платіжного доручення № 32168908 від 08 вересня 2021 року на виконання умов вищевказаного кредитного договору ТзОВ «Мілоан» на належну ОСОБА_1 картку з кредитним номером № 537541ХХХХХХ609 перераховано 15 00 грн (а.с. 13).

Із розрахунку заборгованості, наданого ТзОВ «Мілоан» убачається, що із метою виконання вищезгаданого кредитного договору за період із 09 вересня 2021 року по 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплачено зазначеному товариству загалом 12 123,50 грн (а.с. 13 зворот а.с. 14 зворот).

10 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладений договір факторингу № 10-02/2022-50 на підставі якого останнє набуло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року (а.с. 17-22).

У подальшому, 10 березня 2022 року право вимоги за вищевказаним договором про споживчий кредит перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року (а.с. 23-29).

Із розрахунку заборгованості, проведеного ТзОВ «Коллект Центр» убачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року станом на 08 березня 2024 року становить 44 686,75 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту 12 551 грн; заборгованості за процентами 30 485, 75 грн; заборгованості за комісією 1 650 грн (а.с. 16).

Нормами законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Приписи ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою та другою ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому п.12 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" унормовує, що одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною першою ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ч. 1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частина друга ст.1081 ЦК України визначає, що грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Згідно з положеннями ст.1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Так, позивач з метою захисту своїх порушених прав, що знайшли своє відображення у порушенні відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов`язань, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, як одним із способів та видів такого захисту. Також, суд встановив, що тривале порушення боргових зобов`язань у причинно-наслідковому зв`язку потягнуло за собою появу вищевказаної заборгованості.

Водночас, щодо вимог позивача стосовно стягнення заборгованості за комісією суд звертає увагу на таке.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту,у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом,іншимиактами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 п` ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.

Окрім цього, Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 виснувано, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Також, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.

Відтак, ураховуючи норми законодавства, якими врегульоване питання комісії при наданні кредиту, а також зважаючи на усталену судову практику з цього приводу, суд уважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимог в частині стягнення із позивача комісії в сумі 1 650 грн, так як це прямо суперечитиме законодавству України, оскільки суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Стосовно заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами суд вказує наступне.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права.

Так, за умовами договору про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року сторони встановили строк кредитування 29 днів, тобто до 07 жовтня 2021 року, включаючи дату отримання та повернення позики. Відтак, судом установлено, що, строк кредитування погоджений сторонами та становив 29 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 5 437,50 грн за період з 08 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року, виходячи з розрахунку: 15 000 грн (тіло кредиту) х 1,25% (процентна ставка встановлена п. 1.5.2. Договору) х 29 днів (строк кредитування).

Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності у відповідача заборгованості по процентам за договором споживчого кредиту в сумі 30 485,75 грн.

У свою чергу, відповідно до наданих первісним кредитором відомостей про щоденні нарахування та погашення щодо позичальника ОСОБА_1 за договором по споживчий кредит № 102523843 вбачається, що останнім сплачені грошові кошти у загальному розмірі 12 123,50 грн в рахунок погашення заборгованості (а.с. 13 зворот а.с. 14 зворот).

Отже, ОСОБА_2 здійснював погашення заборгованості, однак після закінчення строку кредитного договору останній не в повній мірі повернув грошові кошти, тому із нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 8 314 грн (із розрахунку (15 000 грн (тіло кредиту) + 5 437,50 грн (проценти за користування кредитом)) - 12 123,50 грн (сума сплачена відповідачем) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором)).

Посилання ж представника відповідача щодо того, що позивач не набув права вимоги за вищевказаним кредитним договором не заслуговують на увагу з огляду на те, що матеріали справи не містять і сторонами у встановленому процесуальним законом порядку суду не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори факторингу визнані недійсними. Тобто, за таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Окремо суд звертає увагу на те, що за правилами п. 6.1.4. Договору факторингу № 10-02/2022-50 від 10 лютого 2022 року передбачено, що право вимоги переходить до фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту примаймання-передавання реєстру боржників (додаток № 4), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовного переданого права вимоги (а.с. 17 зворот). Так, на виконання вимог зазначеного договору 11 лютого 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» сплачено 2 143 656,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 0330100000 (а.с. 19 зворот). Тобто, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» у встановленому договором та законодавством порядку набуло право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Щодо договору № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року суд вказує, що за умовами п. 5.2. договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (а.с. 24 зворот). Із копії акту прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, що він підписаний уповноваженими представниками сторін договору і на ньому містяться відбитки печаток останніх (а.с. 26). Отже, із наведеного убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.

За таких обставин, доводи сторони відповідача стосовно того, що позивач не набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102523843 від 08 вересня 2021 року спростовуються матеріалами справи.

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» частково.

Окрім зазначеного, оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати за розгляд цієї справи які складаються із суми судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в сумі 563,20 грн.

Щодо питання стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу останнім до матеріалів позову долучено: договір про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02 січня 2023 року; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; копію платіжної інструкції № 413000008 від 09 лютого 2024 року та витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 13 лютого 2024 року.

Зокрема, із зазначеного акту виконаних робіт убачається, що адвокатським об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в межах цього провадження надані послуги зі складання позовної заяви, вартість яких становить 9 000 грн, а також послуги із усної консультації та вивчення документів в сумі 4 000. Загальна вартість наданої правової допомоги згідно із актом виконаних робіт від 09 лютого 2024 року становить 13 000 грн.

Разом із тим, відповідач у відзиві на позову заяву вказує, що розмір таких витрат є значно завищеним, а тому просить суд зменшити вказаний розмір до 2 000 грн.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 виснувано, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.

У подальшому від вищевказаної правової позиції Верховний Суд не відступав (постанова від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19).

Із урахуванням викладеного, а також зважаючи на розмір вимог, які задоволені судом за наслідками розгляду цієї справи та з урахуванням позиції сторони відповідача суд уважає за необхідне стягнути із останнього на користь позивача 2 000 грн витрат на професійну правову допомогу. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд уважає таким, що відповідає принципу співмірності та розумності зазначених витрат.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (вул. Мечнікова, 3, оф. 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором про споживчий кредит № 102523843 від 08 вересня 2021 року в сумі 8 314 (вісім тисяч триста чотирнадцять) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір 563 (п`ятсот шістдесят три) гривні 20 копійок судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 2 000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 грудня 2024 року.

Суддя Інна Зубчук