Постанова № 1235017, 18.12.2007, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "18" грудня 2007 р. Справа № 17/375

м. Чернігів «18 »грудня 2007 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.

Представника позивача: Асаулко О.О. -начальник відділу, довіреність №03-395/844 від 06.03.2007р.;

Представника відповідача: ОСОБА_1 -представник, дов. б/н від 14.12.07р.

матеріали справи №17/375

За ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

15676, Чернігівська область, Менський район, с. Ушня

Про стягнення 1972,52 грн.

СУТЬ СПОРУ :

Відділенням Фонду соцзахисту інвалідів у Чернігівській області заявлено позов до СПД ОСОБА_2 про стягнення адміністративного-господарських санкцій в сумі 1865грн. та 107,52 грн. пені за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідач відзив на позовну заяву або письмові пояснення суду не надав, представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що в с. Ушня не має інвалідів, які б бажали працювати. Крім того, їх ніхто про необхідність працевлаштування інвалідів у 2006 році не повідомляв, інваліди для працевлаштування у Відповідача державними органами не направлялись.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ :

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. (далі -Закон №875):

«Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.»

Згідно ч.ч.1,3 ст.18 Закону №875:

«Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чиним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»

З аналізу викладених норм слідує, що до направлення органами державної служби зайнятості, або іншими уповноваженими органами, інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство зобов'язане:

1. Створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.

2. Проінформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про створені місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно форми №10-ПІ державно-статистичної звітності “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2006 рік середньо облікова чисельність штатних працівників у Відповідача становить 10 штатних працівників.

4% норматив становить 1 робоче місце.

Згідно вищевказаного звіту у 2006 році у Відповідача інваліди не працювали.

Виходячи з викладених вимог, середньо облікова чисельність штатних працівників-інвалідів у Відповідача становить 1 особа.

Згідно листа Менського райцентру зайнятості протягом 2006 року СПД ОСОБА_2 звітів форми 3-ПН не надавала, направлення на працевлаштування інвалідів до вказаного підприємця не проводилось.

Витребувані судом документи, які могли б підтвердити, створення приватним підприємцем в належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про них державної служби зайнятості, Відповідач не надав.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Відповідачем не виконано його обов'язок, передбачений ст.19 Закону №875, створити робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про них державну службу зайнятості.

На підставі зазначеного, суд не приймає доводи представника Відповідача, що в с.Ушня не має інвалідів, які б бажали працювати, підприємця ніхто про необхідність працевлаштування інвалідів у 2006 році не повідомляв, інваліди для працевлаштування у Відповідача державними органами не направлялись.

Таким чином, невиконання нормативу становить 1 робоче місця.

Відповідно до ч.1,2,4,9,10 ст.20 Закону №875:

«Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.»

Середньорічна заробітна плата штатного працівника Відповідача обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність штатних працівників, становить 3730 грн., таким чином сума штрафних санкцій, яку має сплатити Відповідач, становить 1865 грн.

Дані вимоги Відповідач не виконав та штрафні санкції в установлений строк не сплатив.

Враховуючи вищевикладене, Позивачем була нарахована Відповідачу відповідна пеня.

Розмір пені на день подання позовної заяви становить:

8 х120 /100/365 - 0,026 % х 1865 грн. = 0,48 грн. - розмір пені за один день.

Кількість днів прострочення на день подання позовної заяви - 224.

Розмір пені становить - 0,48 грн. х 224 дні = 107,52 грн.

Претензію Позивача за №03-1633/2867 від 06.09.2007р. Відповідач залишив без задоволення.

Докази, які спростовують вищевказані обставини, Відповідач не надав.

На підставі викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:

“У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.”

Покладення на Відповідача держмита у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею взагалі не передбачено.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідача обов'язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 (15676, Чернігівська область, Менський район, с. Ушня, ід. код НОМЕР_1, р/рНОМЕР_2 в ЧОД Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805) в дохід Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Менського району, банк отримувача: УДК у Чернігівській області, рахунок: 31218230700276, МФО 853592, код 21401016) 1865 грн. адміністративно - господарських санкцій та 107 грн. 52 коп. пені.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

3. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя І.В. Кушнір