Рішення № 123498383, 29.11.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2024м. ХарківСправа № 922/154/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

секретар судового засідання Кончаренко В.Ю.

розглянувши в загальному позовному провадженні справу

за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області за участю прокуратури Харківської області до першого відповідача - Харківської міської ради другого відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради третього відповідача - Коваленко Олени Володимирівни четвертого відповідача - ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів та повернення майна

за участю представників:

прокуратури - Ткаченко К.О.

Харківської міської ради - не з`явився

Управління комунального майна та приватизації - не з`явився

Коваленко О.В. - не з`явився

ОСОБА_1 - Орлов О.О.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області 18.01.2022 р. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ФОП Коваленко Олени Володимирівни, ОСОБА_1 , згідно якої просить суд:

- визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити їх;

- визнати незаконним та скасувати п. 24 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 №5397-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Коваленко Оленою Володимирівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за № 384, скасувавши його державну реєстрацію;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 2,16,17, розташовані у житловому будинку «А-14», за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення;

- припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2017 (номер запису про право власності: 21857720).

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що рішення Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, є незаконними, оскільки у даному випадку ФОП Коваленко О.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила, у звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також у приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні ФОП Коваленко О.В. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавала документів, передбачених п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації; Харківська міська рада та орган приватизації незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв`язку із чим відповідний пункт рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договори купівлі-продажу суперечать вимогам законодавства і підлягають визнанню недійсними; оскільки спірні нежитлові приміщення вибули із власності держави поза волею власника, що свідчить, що вказаний правочин вчинено не в інтересах держави та територіальної громади, що є самостійною підставою для визнання його недійсним з одночасним скасуванням права державної власності та витребуванням нерухомого майна у кінцевого набувача. Також прокурор вважає, що встановленустаттею 257 ЦК України позовну давність пропущено ним з поважних причин, а строк звернення до суду підлягає поновленню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 18.01.2022 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/154/22 та визначено її до розгляду судді Прохорова С.А..

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/154/22, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, у справі розпочате підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 14.02.2022 о 12:20.

07.02.2022 від третього відповідача - ФОП Коваленко О.В. надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2873), відповідно до змісту якого відповідач наголошує про здійснення ним невід`ємних поліпшень про що свідчить зростання вартості майна відповідно до Звітів про оцінку майна станом на 08.11.2013 25700 грн та 31.08.2016 46700 грн. Також зазначає, що зазначені поліпшення були здійсненні особистими зусиллями, не винаймаючи будівельно-підрядних організацій та не отримуючи дозвіл орендодавця (Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ ХМР), оскільки на її думку, в подальшому не планували відшкодовувати кошти за їх здійснення. Крім того, відповідач зазначає, що прокурором пропущено строк позовної давності та застосування до вимог прокурора наслідків пропуску такого строку.

10.02.2022 на адресу суду від першого відповідача Харківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №3246) відповідно до змісту якого, зазначено, щозаконом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"не обмежуються повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації комунального майна, встановленіЗаконом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вирішення питань приватизації майна, що є у комунальної власності, у тому числі прийняття відповідних правових актів, належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. При проведенні процедури приватизації та прийнятті рішення Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Харківська міська рада діяли в межах своїх повноважень, відповідно доЦивільного кодексу України, Господарського кодексу України,Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11. Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень. Крім того, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Обрати спосіб проведення приватизації може виключно Управління комунального майна та приватизації. Таким чином, прокурором не доведено наявність протиправної поведінки з боку Відповідача 3 та 4 яка б могла вплинути на дії органів приватизації, тому, вимоги прокуратури щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу та витребування приміщень є безпідставними, необґрунтованими та незаконними. Також, ХМР вважає, що прокурор немає підстав для звернення до суду з даним позов та під час такого звернення ним порушено строки позовної давності.

14.02.2022 від представника четвертого відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. №3401).

Ухвалою суду від 14.02.2022 провадження по справі № 922/482/22 зупинено до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

17.02.2022 прокурором подано до суду відповідь на відзив першого відповідача (вх. №3882).

18.02.2022 від четвертого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3929), відповідно до змісту якого, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора та зазначає, що прокурор не мав права звертатись з даним позовом до суду, оскільки він не навів доказів існування спору, права держави або суспільства не порушені і він не є стороною договору купівлі продажу зазначених приміщень. Також, вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності. Одночасно, зазначено про попередній розрахунок судових витрат відповідача, який складається з надання їй правової допомоги та становить станом на 10.02.2022- 10000 грн.

Одночасно, четвертим відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності (вх. №3930).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2024 року поновлено провадження у справі 922/154/22 та призначено підготовче засідання на 09 вересня 2024 о 12:30.

28.08.2024 через підсистему "Електронний суд"прокурором надано письмові пояснення (вх. №21963/24) із викладенням правової позиції у справі з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справі № 925/1133/18 та ще раз наголосив про пропуск позовної давності з поважних причин та вважає його таким, що підлягає поновленню.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601) відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . У разі встановлення факту перебування зазначених осіб на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, витребувати у Міністерства соціальної політики України наступні відомості: - дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; - адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону.

09.09.2024 через підсистему "Електронний суд"прокурором подано заяву про зміну предмету позову (вх. № 22542), в якій він не змінюючи підстав позову, зазначених у позовній заяві, просить позовні вимоги по справі надалі вважати викладеними в наступній редакції:

1. Визнати незаконним та скасувати п. 35 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 № 5397-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Коваленко Оленою Володимирівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою і зареєстрований в реєстрі за №384.

3. Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 2,16, 17 у житловому будинку літ. «А-14», загальною площею 21,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційни номер об`єкта нерухомого майна: 126835663101).

У підготовчому засіданні 09.09.2024 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання на 21.10.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі до 21.10.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 прийнято до розгляду заяву Керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області про зміну предмету позову вх. №22542 від 09.09.2024 та продовжено розгляд справи №922/154/22 з її урахуванням.

21.10.2024 через підсистему "Електронний суд"прокурором подано додаткові документи по справі (вх. № 26370).

Ухвалою суду від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на08.11.2024 р. об 11:30.

06.11.2024 від третього відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (вх. №27912), однак, вказані пояснення не мають підпису відповідача або його представника, а тому не приймаються судом до уваги.

07.11.2024 від представника четвертого відповідача ОСОБА_3 надійшли клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №28119) та надання доступу до системи «Електронний суд» (вх. №28118).

У судовому засіданні 08.11.2024 р. було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 29.11.2024 р. об 11:30, в порядку ст. ст. 202, 216 ГПК України.

18.11.2024 від четвертого відповідача надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву по справі (вх. №28959) та відзив на позовну заяву (вх. №28961), в якому зазначено, що четвертий відповідач набула право власності на спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку за відплатним договором, спірні правовідносини не зачіпають інтересів суспільства, а виникли лише з обставин неналежного виконання обов`язків третіх осіб, а тому право на «мирне володіння майном» ОСОБА_1 підлягають захисту на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, зазначає про орієнтовний розрахунок судових витрат понесених у зв`язку з отриманням правничої допомоги.

18.11.2024 через підсистему "Електронний суд"прокурором подано відповідь на відзив четвертого відповідача (вх. № 28878).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 задоволено клопотання 4-го відповідача ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву, поновлено ОСОБА_1 строк на подання відзиву, долучено до матеріалів відзив на позовну заяву вх. № 28961 від 18.11.2024.

27.11.2024 від четвертого відповідача надійшла заява (вх. №29788) про закриття провадження у справі в частині вимог про витребування у ОСОБА_1 приміщень. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що спір не підлягає розгляду в господарських судах.

Згідно ізст.129 Конституції Україниоднією з засад судочинства є змагальність.

За змістомст. 13 Господарського процесуального кодексу України(в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Присутній в судовому засіданні 29.11.2024 р. прокурор повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи та заперечував проти доводів першого, третього та четвертого відповідачів викладених у відзивах на позовну заяву.

Представник першого та другого відповідачів у судове засідання 29.11.2024 не з`явився.

Третій відповідач у судове засідання 29.11.2024 не з`явився.

Представник четвертого відповідача у судовому засіданні підтримав свою позицію викладену у відзиві, просив суд закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 .

Про дату, час та місце розгляду справи учасники були повідомлені належним чином, про що свідчать відмітки про відправлення ухвал суду на адреси учасників. Крім того, судом неодноразово було оприлюднено оголошення про виклик особи на офіційному сайті Судової влади України.

В силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справіСмірнова проти України).

Відповідно до ч. 9ст. 165 ГПК України, ч. 2ст. 178 ГПК Українивизначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановленихГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст. ст.13,74 ГПК Україниякими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання 1, 2 та 3 відповідачів.

Відповідно дост. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 29.11.2024 відповідно дост. 240 Господарського процесуального кодексу Українисудом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд зазначає наступне.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової владиКонституціїта законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №922/154/22 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Абзацом 1 частини 3статті 23 Закону України «Про прокуратуру»визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей6,7,13та143 Конституції Україниможе виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру»наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4статті 53 ГПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5статті 53 ГПК Україниу разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру»обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду, також, неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, стверджуючи про незаконне включення Радою спірного нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, а також незаконне подальше відчуження спірного нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади м. Харкова, у приватну власність ТОВ «Весна» на підставі договору, укладеного з Управлінням, що порушує трава та інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У даній справі, яка розглядається, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Харкова. При цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, з урахуванням того, що уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив відповідачів.

Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5статті 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі №922/3575/21.

Таким чином, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для звернення до суду прокурором спростовуються вищенаведеними обставинами справи та висновками суду.

Щодо суті спору, суд виходить з наступного.

25.12.2013 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - відповідач 2, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Коваленко Оленою Володимирівною (далі - відповідач 3, орендар) було укладено договір оренди №5309 (далі - договір).

В подальшому, шляхом укладання 26.11.2015 - Додаткової угоди № 1 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 5309 від 25.12.2013, зазначений договір було викладено в іншій редакції.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м. (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 05.07.2013, інвентиризаційна справа №700903), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14» та відображається на обліку управління комунального майна та приватизації ДЕКМ ХМР.

Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу управління комунального майна та приватизації №2535 від 23.12.2013.

Умовами пункту 1.2. договору погоджено, що майно передається в оренду з метою надання побутових послуг населенню.

Відповідно до пункту 2.1. договору набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно пункту 3.1. договору вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 25700 грн. без ПДВ станом на 08.11.2013 р.

Умовами пункту 4.7., 4.8. договору передбачено, що орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Поліпшення зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість.

Пунктом 10.1. договору погоджено, що договір діє з 25.12.2013 до 25.11.2016

ФОП Коваленко О.В. звернулася до орендодавця з заявою від 27.01.2016 (вх. №1133), у якій просила дозволити приватизацію нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14».

Рішенням 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 06.07.2016 №283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова, на підставіЗаконів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)»,ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись ст. 59 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

Пунктом 35 переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем підлягають нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14».

Матеріали справи також свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву про приватизацію об`єкта шляхом викупу №3386 від 27.01.2016.

Відповідно до звіту про оцінку нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14», складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.В., ринкова вартість приміщень склала 46 700грн. без ПДВ. станом на 31.08.2016.

У подальшому, 18.11.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та фізичною особою-підприємцем Коваленко Оленою Володимирівною (покупець) на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр" та рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №5397-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. зареєстрований за №384.

Розділом 1 договору передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14», орендоване ФОП Коваленко О.В. згідно з договором оренди №5309 від 25.12.2013.

Розділом 2 договору визначено, що оціночна вартість об`єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженоїпостановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки, затверджених Управлінням 13.10.2016 і складає 46700, 00 грн. Згідно зПодатковим кодексом Українисума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об`єкта приватизації та складає 9340, 00 грн. Разом ціна продажу об`єкта приватизації вказаного в розділі 1 становить 56040,00 грн.

Умовами пункту 4.1., 4.2. договору передбачено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця лише за умови сплати у повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлена цим договором. Передача об`єкта приватизації продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.

Згідно Акту прийому-передачі №5397-В-С від 29.11.2016 продавець передав, а покупець прийняв продані 18.11.2016 шляхом викупу нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14», яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.

06.12.2016 на підставі договору купівлі-продажу №5397-В-С від 18.11.2016, акту прийому-передачі №5397-В-С від 29.11.2016, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за відповідачем 3 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 18.11.2016.

В подальшому, 14.08.2017 між ФОП Коваленко О.В (продавець) та Костилєвою Ю.О. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гібадуловою Л.А., зареєстрований за №5961.

В обґрунтування позовних вимог прокурором у позовній заяві зазначено, що пункт 35 додатку до рішення Харківської міської ради №283/16 від 06.07.2016 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку із тим, що прийнято з порушенням вимогст. 345 ЦК України,ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. с. 1, 2, 4, 29Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст.11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Стверджує, що відповідачем 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснено та не подано до органу приватизації документи, що підтверджують невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди. Отже, прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідний пункт рішення міської ради підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним, а нежитлові приміщення підлягають витребуванню у Костилєвої Ю.О. на користь територіальної громади м. Харкова.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2ст.345 Цивільного кодексу Українита частини 1ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного майна»встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цьогоЗакону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (частина 6ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Відповідно до частини 1ст.5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна»з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Частиною 2ст.5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна»визначено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Викуп об`єктів малої приватизації, згідно з частиною 2ст.16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна»здійснюється відповідно доЗакону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (ст.3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до частини 1ст.8 Закону України «Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)»з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За рішенням органів приватизації провадиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки (ст.9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»).

Відповідно до частин 1, 3 ст.11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об`єкті в малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абзацом 1 частини 1ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженоїпостановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891(далі - Методика).

Відповідно до пункту 69 Методики (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 70 Методики для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно доЗакону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом № 1 (пункт 71 Методики).

Згідно з абзацом 6 пункту 73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: - договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; - погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; - аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; - довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; - інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Відповідно до частини 5ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5ст. 60 зазначеного Законувизначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьомуст.19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Ураховуючи, що жодних поліпшень орендованих ФОП Коваленко О.В. нежитлових приміщень, не проводилось, Харківською міською радою всупереч вимог частини 1ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»(у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.

В той же час, щодо змісту заявлених прокурором позовних вимог суд враховує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (предмет позову - визнання неправомірним і скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки) сформульовано правовий висновок, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей387,388 ЦК Українивикладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.36).

При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34)).

За таких обставин позовні вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 35 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.07.2016 № 283/16 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 № 5397-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Коваленко Оленою Володимирівною - не підлягають задоволенню саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова (аналогічний висновок викладено в пунктах 73, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 922/459/22.

Оскільки, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам в цій частині вимог (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Отже, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна.

Розглядаючи вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 40, літ. «А-14» (об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101), суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено такі юрисдикції: предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23); інстанційна юрисдикція (статті 24-26); територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31).

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

При цьому, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 17 червня 2020 року у справі №922/2246/19 та у постанові Великої палати Верховного суду від 15 травня 2018 року у справі №911/4144/16.

З матеріалів справи вбачається використання спірних нежитлових приміщень ОСОБА_1 не пов`язується з будь-якою підприємницькою діяльністю. Більш того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 взагалі не зареєстрована як фізична особа підприємець ні на час придбання спірних приміщень ні на час прийняття рішення у справі.

Вимога прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень підвальної частини №2, АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 126835663101) виникла із спору, який має приватно-правовий характер, а відтак, спір у відповідній частині має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 24.09.2024 у справі №922/2246/19.

На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень підвальної частини №2, 16, 17, розташовані у житловому будинку літ. А-14 загальною площею 21,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 126835663101) слід закрити на підставі пункту 1 частини 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності.

Суд вважає за необхідне зазначити, щоперш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом відмовлено в позові з підстав обрання прокурором неєфективного способу захисту, а відносно 4-відповідача суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, заяви відповідачів про застосування позовної давності підлягають відхиленню.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Господарський суд зазначає, що прокурором всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 та закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннямист. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову покладає витрати по сплаті судового збору на прокурора.

Також, 4-відповідачем заявлено про понесення ним судових витрат та про надання таких доказів після розгляду справи, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне встановити відповідачу строк на подання доказів понесення ним судових витрат.

Додатково суд зазначає наступне.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на теперішній час.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", повноваження судів не можуть бути припинені.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.

Суд зазначає, що поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі господарського суду з міркувань безпеки, та постійними повітряними тривогами, розгляд даної справи здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 2, 4, 5, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 221, 231, 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 - відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - закрити.

Встановити відповідачу - ОСОБА_1 5-денний строк з дня прийняття рішення на подання суду доказів понесення судових витрат.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "04" грудня 2024 р.

СуддяС.А. Прохоров