Рішення № 123473810, 29.11.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 рокусправа № 380/302/22 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 26.10.2021 до 29.11.2021;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 26.10.2021 до 29.11.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1303,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 25.10.2021 його звільнено з військової частини НОМЕР_1 . Стверджує, що на момент виключення зі списків особового складу відповідачем своєчасно не проведено з ним повного розрахунку - не здійснено виплату грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки відповідно до ст. 162 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 ст. 12 розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та грошову компенсацію у розмірі 23195,37 грн на підставі довідки № 56 про вартість речового майна, що належить до видачі при звільненні. Як стверджує позивач, виплату таких сум відповідачем здійснено 25.11.2021 та 29.11.2021. Позивач вважає, що у період з 25.10.2021 по 29.11.2021 існувала затримка розрахунку у зв`язку із звільненням з військової служби, відтак він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за вказаний період.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу передано для розгляду судді Сакалошу В. М.

Ухвалою від 10.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 17.03.2022 зупинено провадження у справі.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Львівського окружного адміністративного суду Качур Роксолані Петрівні.

Ухвалою від 17.04.2023 прийнято адміністративну справу № 380/302/22 до провадження судді Качур Р. П.

Ухвалою суду від 26.05.2023 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.07.2023 витребувано додаткові докази у справі та продовжено строк розгляду справи.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 52863 від 13.07.2023) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших, військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Вказав, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Також зазначив, що визначення конкретного розміру суми, зазначеного в позовних вимогах, є дискреційним повноваженням органу військового управління. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 по 25.10.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.10.2021 № 216 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28.08.2021 № 300 у запас за підпунктом „а (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 25 жовтня 2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вказаним наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки відповідно до статті 162 Закону України «Про відпустки» зі змінами та пункту 12 статті 12 розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та грошову компенсацію у розмірі 23195,37 грн на підставі довідки № 56 про вартість речового майна, що належить до видачі при звільненні.

Вищевказані суми грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки відповідно до статті 162 Закону України «Про відпустки» зі змінами та пункту 12 статті 12 розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачені позивачу у розмірі 51862,19 грн виплачені позивачу 25.11.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 01.12.2021 № FE0JCVKAABIEE15R, копія якої наявна у справі.

У свою чергу, грошова компенсація у розмірі 23195,37 грн (з урахуванням сум військового збору) виплачена позивачу 29.11.2021, що також підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 01.12.2021 № FE0JCVKAABIEE15R, копія якої наявна у справі.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено суми грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки та компенсації за неотримане речове майно у день звільнення зі служби, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки суму грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки у розмірі 51862,19 грн та суми компенсації за неотримане речове майно у розмірі 23195,37 грн позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 25.10.2021, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. При цьому суд враховує, що відповідач у наказі про звільненні позивача з військової служби вказав на необхідності виплатити позивачу вищезазначені суми. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справах «C.G. та інші проти Болгарії» від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39; «Олександр Волков проти України» від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32; «Вєренцов проти України» від 11.04.2013, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», зокрема у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Разом з цим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки у розмірі 51862,19 грн 25.11.2021 та виплатою компенсації за неотримане речове майно у розмірі 23195,37 грн 29.12.2021, а не при виключенні останнього із списків частини 25.10.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 26.10.2021 по 25.11.2021 та з 26.10.2021 по 29.11.2021 за затримку строком 30 днів та 34 дні відповідно.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період з липня 2021 року по червень 2022 року, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 60995,60 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 999,93 грн (за останні 2 місяці - 60995,60 грн / 61 календарні день за останні два повні місяці серпень та вересень 2021 року).

Ураховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення суми грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки виплачена позивачу 25.11.2021 у розмірі 51862,19 грн, а компенсації за неотримане речове майно виплачена позивачу становить 22847,44 грн, яка виникла за 31 календарний день та 35 календарних днів суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 34997,55 грн (середньоденна заробітна плата * кількість днів затримки розрахунку).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки та компенсації за неотримане речове майно) за період із 26.10.2021 по 29.11.2021 у розмірі 34997 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн 55 коп.

Зважаючи на обчислену судом суму середньоденної заробітної плати, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, відтак судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) за період із 26.10.2021 по 29.11.2021 у розмірі 34997 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн 55 коп.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур