Рішення № 123473787, 29.11.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 рокусправа №380/11755/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі відповідач-2), у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 04.12.2023 №143250017979 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію з дати звернення з відповідною заявою.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії. Рішенням від 04.12.2023 №143250017979 Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області відмовило у призначенні пенсії. Із вказаного рішення встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано конкретні періоди. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки, на його переконання, відповідальність за заповнення трудової книжки, а також сплату страхових внесків покладена на роботодавця, а не працівника. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 10.06.2024 у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового відмовлено.

Ухвалою судді від 10.06.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою судді від 25.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви страховий стаж позивача склав 12 років 8 місяців 29 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи з 28.03.1989 по 06.12.1989, оскільки дата наказу про прийняття на роботу дописана іншим чорнилом; період роботи з 02.11.1995 по 21.06.1996, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, при цьому порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок; період роботи з 04.07.1996 по 28.02.2000, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою на якій відсутній код підприємства, при цьому порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок; період роботи з 05.03.2000 по 15.06.2003, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 фермерське господарство враховується тільки по сплаті страхових внесків. Відтак, дії Головного управління не суперечать чинному законодавству України.

Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказує, що необхідний стаж, визначений статтею 32 Закону №1058, становить 14 років. Водночас страховий стаж позивача становить 12 років 8 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач 04.12.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 04.12.2023 прийняло рішення №143250017970 про відмову у призначенні пенсії.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною ч. 1 ст. 30 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

для осіб з інвалідністю II та III груп:

до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;

від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;

від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;

від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;

від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;

від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;

від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;

від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;

від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;

від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;

від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Позивач, як особа з інвалідністю ІІІ групи, 30.11.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Оскільки вік позивача станом на день звернення із відповідною заявою становив 58 років 6 місяців 14 днів, то для призначення йому пенсії по інвалідності необхідно 14 років страхового стажу.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 04.12.2023 прийняло рішення №143250017970 про відмову у призначенні пенсії.

Із спірного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 12 років 8 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення йому пенсії по інвалідності.

Водночас, у рішення відповідач-2 вказує, що до страхового стажу не враховано:

- період роботи з 28.03.1989 по 06.12.1989, оскільки дата наказу про прийняття на роботу дописана іншим чорнилом;

- період роботи з 02.11.1995 по 21.06.1996, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, при цьому порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок;

- період роботи з 04.07.1996 по 28.02.2000, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою на якій відсутній код підприємства, при цьому порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1193 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі Інструкція №58).

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637).

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях було затверджено постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Пунктом 2.3 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 18 Порядку №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі Інструкція №58).

Пунктом 2.4 Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 прийнято постанову №301 «Про трудові книжки» (далі Постанова №301), пунктом 4 якої передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, суд зауважує, що вказані відповідачем-2 недоліки (вписання дати наказу іншим чорнилом, недоліки печатки, якою засвідчено запис) жодним чином не спростовують факт роботи позивача у спірні періоди, зважаючи на наявність дат прийняття та звільнення, назв посад, підстав внесення таких записів.

Відтак, період роботи з 28.03.1989 по 06.12.1989, з 02.11.1995 по 21.06.1996, з 04.07.1996 по 28.02.2000, зважаючи на їх підтвердження записами трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Також із оскаржуваного рішення вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано також період роботи з 05.03.2000 по 15.06.2003, оскільки згідно Постанови №637 від 12.08.1993 фермерське господарство враховується тільки по сплаті страхових внесків.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача-2 з огляду на таке.

З трудової книжки вбачається, що у період з 05.03.2000 по 15.06.2003 позивач працював у фермерському господарстві на посаді фермера.

У спірний період економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закон України від 20.12.1991 №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон №2009-XII).

За змістом статті 28 Закону №2009-XII особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку підлягають пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства, а також загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства.

Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з усіх видів заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку.

Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування.

Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі №340/1454/21, вирішуючи питання зарахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи у фермерському господарству за відсутності інформації про сплату страхових внесків.

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що період роботи з 05.03.2000 по 15.06.2003 належить зарахувати до страхового стажу позивача.

З огляду на спростування тверджень відповідача-2, які були покладені в основу спірного рішення, суд доходить висновку про протиправність такого та наявність підстав для його скасування.

Також позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію з дати звернення з відповідною заявою.

Суд зазначає, що в силу положень статті 32 Закону №1058-IV для призначення позивачу (58 років) пенсії, як особі з інвалідністю ІІІ групи, необхідним є страховий стаж у розмірі 14 років.

Оскільки з урахуванням зарахованих судом спірних періодів роботи страховий стаж позивача перевищить 14 років, він має право на призначення пенсії по інвалідності з дати звернення.

Водночас, суд вважає, що позивач помилково заявляє вимогу зобов`язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за по інвалідності.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії по інвалідності має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача підлягає сума у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 04.12.2023 №143250017979 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.03.1989 по 06.12.1989, з 02.11.1995 по 21.06.1996, з 04.07.1996 по 28.02.2000, з 05.03.2000 по 15.06.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дати звернення з відповідною заявою.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом безпосередньо до суду апеляційної інстанції тридцяти днів з дня складення повного судового рішення..

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна