Рішення № 123473023, 22.11.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року м. Київ № 640/6420/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., за участю секретаря Ющенка Д.А. та представників:

позивача: Філімоненка А.С.,

відповідача: Дубаневича О.З.,

третьої особи: Сабадаша О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доНаціонального агентства з питань запобігання корупції

третя особа Міністерство юстиції України

провизнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 23.07.2021 №449/21 "Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування" в частині необхідності внесення даних для ідентифікації за межами України про суб`єктів декларування.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Національним агентством з питань запобігання (далі - НАЗК) 23.07.2021 року прийнято наказ від 23.07.2021 №449/21 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування». Позивач вважає, що відповідно до вказаного наказу було безпідставно доповнено декларацію та вимоги її заповнення викладені у Порядку даними про ідентифікацію особи за межами України. На думку позивача наказ в оскаржуваній частині суперечить нормам чинного законодавства тому підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову та вважає, що викладені в позові підстави є такими, що не ґрунтуються на вимогах матеріального права. Наголошує на обґрунтованості прийнятого ним оскаржуваного наказу з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття. При цьому жодних обмежень в частині визначення Національним агентством форми декларації чинне законодавство не містить. Вказана форма узгоджена із вимогами Закону України "Про запобігання корупції", які безпосередньо встановлюють інформацію, що зазначається в декларації.

Третьою особою Міністерством юстиції України подано до суду пояснення, в яких зазначено, що частина перша статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" встановлює, що НАЗК визначає х формі декларації дані, що повинні зазначатися з метою ідентифікації фізичних або юридичних осіб, у тому числі іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, а також об`єктів декларування, інформація щодо яких подається у декларації. Тому третя особа вважає, що дії НАЗК, пов`язані з прийняттям наказу №449/21 є правомірними.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2022 відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.

10.05.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 залучено до участі у справі Міністерство юстиції України як тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

26.09.2022 року від третьої особи подано до суду пояснення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали даної адміністративної справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2024 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено розгляд справи за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги адміністративного позову, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

В судовому засіданні 22.11.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 , є народним депутатом України IX скликання, набуття депутатських повноважень 29 серпня 2019 року.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» Закону №1700-VII, позивач є суб`єктом на якого поширюється дія цього Закону.

Позивач на виконання вимог Закону №1700-VII щороку подає до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування

01.12.2021 набрав чинності наказ Національного агентства від 23.07.2021 № 449/21 «Про затвердження форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.07.2021 за № 987/36609 (далі - наказ).

Відповідно до вказаного наказу у розділах 2.1, 2.2 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація) «Інформація про суб`єкта декларування» та «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування» додано блок полів «Для ідентифікації за межами України», «Прізвище, ім`я, по батькові для ідентифікації за межами України, документ, що посвідчує особу».

Також пп. 3 п. 2 та п. З розділу IV «Правила заповнення розділів декларації» Порядку заповнення та подання декларації передбачено, що за наявності документів для ідентифікації особи за межами України суб`єкт декларування у блоці полів «Для ідентифікації за межами України» обирає позначку «Дані наявні» та вказує такі відомості: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) (латиницею); країна, в якій видано документ, що посвідчує особу; тип документа, що посвідчує особу; реквізити документа, що посвідчує особу; ідентифікаційний номер (за наявності).

За відсутності документів для ідентифікації особи за межами України слід обрати позначку «Дані відсутні».

За наявності документів для ідентифікації особи члена сім`ї за межами України суб`єкт декларування вказує такі відомості: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) (латиницею);

громадянство; країну, в якій видано документ, що посвідчує особу; тип документа, що посвідчує особу; реквізити документа, що посвідчує особу; ідентифікаційний номер (за наявності).

Відомості, що ідентифікують особу за межами України, зазначаються відповідно до пп.3 п.2 цього розділу.

Позивач вважаючи, що оскаржуваний наказ в частині порушує його права та інтереси, шляхом неправомірного розширення даних щодо ідентифікації особи - суб`єкта декларування та членів його сім`ї, які мають бути відображені у декларації, тому звернувся з даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Перевіряючи оскаржуваний наказ на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Так, відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом «Про запобігання корупції» №1700-VII від 14 жовтня 2014 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності НАЗК, відповідно до частини четвертої цієї ж статті, становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Приписами статті 11 Закону №1700-VIІ визначені повноваження Національного агентства.

Пунктом 7-1 вищезазначеної статті передбачено, що до повноважень Національного агентства належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так за змістом частини першої статті 50 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Також обов`язковій повній перевірці підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Вимоги Закону №1700-VII передбачають декларування достовірних даних щодо вартості майна, які, за відсутності останньої грошової оцінки, зазначаються за договором купівлі-продажу у розмірі на дату придбання. Дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і реєстру прав власності на нерухоме майно не розкривають зміст про походження відомостей щодо вартості майна, а виходячи з фактичних обставин, у реєстрах відображена сааме балансова вартість квартири, що застосовується до юридичної особи - забудовника, а не для покупця, як вартість придбання об`єкта нерухомості.

З аналізу вищезазначених норм судом вбачаєтеся, що метою Закону №1700-VII є комплексне реформування системи запобігання корупції у відповідності до міжнародних стандартів та успішних практик іноземних держав. Важливою складовою Закону є правила щодо системи об`єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців, що полягає, зокрема, у поданні декларацій в електронній формі, комплексі перевірок декларацій антикорупційним превентивним органом.

При цьому на Національне агентство покладена функція запобігання корупції, що є одним із напрямів державної політики у сфері національної безпеки.

Відповідно до частини 1 ст.45 Закону №1700-VII, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті З цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

У свою чергу приписами статті 46 Закону №1700-VII визначено відомості, що зазначається в декларації.

Так, відповідно до пункту абзацу першого пункту 1 частини першої цієї встановлено перелік відомостей про особу, яка подає декларацію, а також членів сім`ї такої особи.

Водночас абзацом 2 частини другої даної статті передбачено, що Національне агентство визначає у формі декларації дані, що повинні зазначатися з метою ідентифікації фізичних або юридичних осіб, у тому числі іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, а також об`єктів декларування, інформація щодо яких подається у декларації.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі вищезазначених вимог Закону №1700-VII Національне агентство оновило з 01.12.2021 форму декларації доповнивши її полями:

- у Розділі 2.1. Декларації «Інформація про суб`єкта декларування», НАЗК було додано блок полів «Для ідентифікації за межами України»;

- у Розділі 2.2. Декларації «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування», НАЗК було додано блок, в якому мають зазначатись наступні дані - «Прізвище, ім`я, по батькові для ідентифікації за межами України, документ, що посвідчує особу».

Звернувшись до суду з позовом у даній справі, позивач стверджує, що відповідач діючи усупереч нормам Закону №1700-VII, незаконно та безпідставно розширив вимоги щодо переліку відомостей про особу, яка подає декларацію, а також членів сім`ї такої особи додавши дані, які не передбачені чинним законодавством, зокрема даними дня ідентифікації за межами України.

У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Норми Основного Закону держави є нормами прямої дії, з погляду сприйняття Закону №1700-VII джерелом антикорупційного законодавства необхідно звернути увагу на такі положення Конституції України: чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з частиною третьою статті 7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року, ратифікованої Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V, установлено, кожна Держава-учасниця також розглядає можливість прийняття належних нормативно-правових актів й вжиття відповідних адміністративних заходів, сумісних із цілями цієї Конвенції й відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, з метою посилення прозорості у фінансуванні кандидатур на виборні державні посади та, у належних випадках, у фінансуванні політичних партій.

Таким чином, вбачається, що питання запровадження і функціонування інституту декларування є невід`ємною частиною системи запобігання корупції, а відповідальність за подання недостовірних відомостей у декларації про майновий стан чи неподання самої декларації є вимогою, поставленою перед державами, що ратифікували зазначені документи. При цьому слід зауважити, що зазначені міжнародні договори та акти м`якого права однаково поширюються на всіх посадових осіб

Водночас, за змістом норм законодавства України, які стосуються політичного фінансування, ключовим органом контролю за партійними фінансами є НАЗК, оскільки законодавець відніс до його повноважень здійснення контролю за законним і цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених їм з державного бюджету, а також за своєчасністю, повнотою й достовірністю фінансової звітності і, як наслідок, надав НАЗК повноваження застосовувати санкції. При цьому, аналіз повноти й достовірності відображених у звіті відомостей здійснюється НАЗК шляхом зіставлення і звірки цього звіту з доданими до нього документами, а також з інформацією з інших джерел.

Аналізуючи вищевикладені у рішенні матеріальні норми суд дійшов переконання, що для запобігання та протидії корупції, а також з метою забезпечення відкритості й прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, саме Національним агентством здійснюється фінансовий контроль. Фінансовий контроль - антикорупційний механізм, вид управлінської діяльності, врегульований нормами законодавства про запобігання корупції, здійснюваний центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, виявлення правопорушень і вжиття заходів щодо їх припинення, встановлення причин та умов їх учинення, притягнення винних до відповідальності.

Однією з форм фінансового контролю у сфері запобігання корупції є декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Як вже зазначалося судом раніше, частиною 1 ст.45 Закону №1700-VII визначено, що особи встановлені Законом зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування затверджена Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10.06.2016 №3 втратила чинність з 01.12.2021 на підставі наказу від 23.07.2021 №448/21, яким затверджено Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Положеннями п.5 ч.1 ст.12 Закону №1700-VIІ Національне агентство з метою покладених на нього повноважень має право, з-поміж іншого, приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти.

Судом з аналізу зазначеної норми вбачаєтеся, що Національне агентство в межах своїх повноважень приймає рішення, організовує та контролює їх виконання. Зазначені рішення (у вигляді нормативно-правових актів) є обов`язковими до виконання державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності та громадянами, яким вони адресовані.

Прикладами прийняття обов`язкових для виконання нормативно-правових актів «Порядок проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів Національним агентством з питань запобігання корупції» від 28 липня 2016 р. №1 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2016 р. за № 1184/2931) або Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції «Про затвердження Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» від 10 лютого 2017 р. № 56 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 р. за № 201/30069); Рішення від 10 червня 2016 р. № 3 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 р. за № 906/29090), яким визначена форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування тощо.

При цьому, абзацом 2 ч.2 ст.46 Закону №1170-VII передбачено, що Національне агентство визначає у формі декларації дані, що повинні зазначатися з метою ідентифікації фізичних або юридичних осіб, у тому числі іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, а також об`єктів декларування, інформація щодо яких подається у декларації.

Тобто у формі декларації Національне агентство самостійно визначає той перелік відомостей, заповнення яких буде достатнім для виконання покладених Законом повноважень.

Нормою встановлено, що метою наділення таких повноважень є ідентифікації фізичних та юридичних осіб.

Ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. Ідентифікація проводиться органами Державної міграційної служби для виготовлення документів , що підтверджують особу (Закон України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус.

Суд зауважує, що законодавцем вищезазначена норма Закону сформульована достатньою мірою чіткості та розуміння, вона не допускає неоднозначного або множинного тлумачення. При цьому дана норма не обмежує прав і свобод людини і громадянина.

Тому на відповідача як на орган, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, покладено Законом обов`язок щодо визначення внутрішньої структури, змісту та затвердження форми декларації, яка повинна бути достатньою для проведення передбачених заходів фінансового контролю, з метою недопущення корупційних порушень.

Разом з цим, суд зауважує також наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. №731, затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Так п.2 Положення №731 передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Пунктом 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, встановлено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти як 11 х відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Водночас із зазначеною нормою кореспондуються положення ч.9 ст.12 Закону, якими визначено, що нормативно-правові акти НАЗК підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до вимог п.4 Положення №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає, у тому числі, у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (асдиіз ЄС), антикорупційної та тендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Метою проведення державної реєстрації є недопущення застосування незаконних нормативно-правових актів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Тобто, правова експертиза і державна реєстрація нормативно-правового акта гарантує його відповідність Конституції України та актам чинного законодавства. Нормативно-правові акти, які видані з перевищенням повноважень чи обмежують, порушують права, свободи й законні інтереси громадян або підприємств відповідно не можуть бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що оскаржуваний наказ був поданий на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та зареєстрований 29.07.2021 за №987/36609.

Поряд з цим правомірність процедури реєстрації Наказу № 449/21 та відсутність підстав для відмови у його реєстрації підтверджується Висновком Міністерства про державну реєстрацію нормативно-правового акту №1289-10.1.2-21 від 29.07.2021.

Відповідно до вказаного Висновку, перед реєстрацією зазначеного нормативно-правового акту передувало проведено цілої низки експертиз.

Так, за результатами правової експертизи Наказу № 449/21 встановлено, що зазначений нормативно-правовий акт відповідає Конституції України та вимогам законодавства України, зокрема, й пункту 5 частини першої статті 12, частини першої статті 45, статті 46 Закону.

Згідно з висновком Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 29.07.2021, Наказ № 449/21 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини

Відповідно до довідки Управління правового співробітництва з міжнародними організаціями Департаменту міжнародного права Мін`юсту від 28.07.2021 № 3240-12 .3.2-2 І Наказ № 449/21 не суперечить зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву ЄЄ.

Також, у зазначеному акті не виявлено положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень. Згідно з проведеною анти дискримінаційною експертизою, у зазначеному акті відсутні положення, що створюють підстави для дискримінації.

Крім того, 22.07.2021 Наказ №449/21 погоджено з Міністерством цифрової трансформації України.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини також раніше висловлювався з приводу необхідності подання декларації про майновий стан посадовими особами у рішенні від 25 жовтня 2005 року №2428/05 у справі «Випич проти Польщі» зазначив, що перебування особи на посаді, пов`язаній із здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві. При цьому публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя. Це, в свою чергу, включає і розширення меж допустимого втручання й у особисте та сімейне життя членів сім`ї таких осіб.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що населення має законний інтерес у встановленні того, що місцева політика є прозорою і доступ до декларацій в Інтернеті робить доступ до такої інформації ефективним і простим. Без такого доступу зобов`язання не мало б практичного значення або реального впливу на ступінь інформованості населення з політичних процесів.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року №1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (п 6).

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі за №9901/43/21вказала, що вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

З огляду на викладене вище, здійснивши системний аналіз чинного законодавства суд дійшов переконання, що позивачем не доведено протиправність оскаржуваного наказу, в той час, як відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час прийняття оскаржуваної наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об`єктивну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін (їх представників), суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної заяви та відсутність підстав для її задоволення.

VІ. Судові витрати.

З огляду на результат вирішеного спору відповідно до вимог ст.ст.132-139 КАС України понесені позивачем судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.

Повний текст рішення виготовлений 29.11.2024.