Ухвала суду № 123464235, 02.12.2024, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/2311/24

Провадження №1-в/127/37/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_4 ,

адвоката ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду № 12 клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла скарга засудженого ОСОБА_6 про скасування рішення комісії Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (далі ДУ «ВУВП (№ 1)») про відмову в представленні до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк від 04.04.2023 (протокол № 9).

Скарга мотивована тим, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.11.2008 він засуджений за статтею 94 Кримінального кодексу України (далі КК) в редакції 1960 року та пунктами 7, 13 частини другої статті 115, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК з урахуванням приписів статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.03.2009 вирок в частині кваліфікації його дій та призначеного покарання залишений без змін, однак вирок скасований в частині цивільного позову потерпілого і в цій частині призначений новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Скаржник зауважив, що винуватість у вчиненні діянь, за які він засуджений, він не визнавав у повному обсязі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2022 йому зарахований строк попереднього ув`язнення з 28.12.2007 по 17.03.2009 до строку призначеного покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Покарання в ДУ «ВУВП (№ 1)» він відбуває з 30.07.2011. За час відбування призначеного йому покарання він жодного разу не був викликаний для співбесіди працівником соціально-психологічної служби.

04.04.2023 відбулось засідання адміністративної комісії ДУ «ВУВП (№ 1)» з розгляду питання щодо можливості його представлення до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким за його присутності. Засідання комісії для нього стало несподіванкою, оскільки про таку подію його ніхто не попередив і він не міг належним чином підготуватись до засідання комісії. За результатами засідання комісія прийняла рішення про відмову в можливості його представлення до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, оскільки члени комісії дійшли висновку, що він не став на шлях виправлення. Зауважив, що процедура прийняття рішення тривала не більше 30 секунд і мала суто формальний характер. Також зауважив, що визначення ступеню його виправлення та складання висновку було здійснене без участі уповноваженого органу з питань пробації.

Зауважив, що не був складений індивідуальний план, з ним не була проведена будь-яка виховна робота та робота щодо виправлення і ресоціалізації.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що оскаржуване рішення є свавільним і упередженим, а тому має бути скасоване.

Засуджений ОСОБА_7 у судовому засіданні скаргу підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі.

Прокурор вважав, що правові підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки комісія при ухваленні оскаржуваного рішення діяла в межах наданих їй повноважень і прийняла рішення, яке ґрунтується на приписав відповідних нормативно-правових актів.

Представник установи підтримав думку прокурора.

Захисник засудженого підтримав думку свого підзахисного, просив скаргу задовольнити з підстав, викладених у скарзі.

Заслухавши думку засудженого, його захисника, прокурора, дослідивши матеріали особової справи, а також надані суду матеріали, суд дійшов до такого висновку.

З особової справи випливає, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.11.2008 ОСОБА_7 засуджений за статтею 94 Кримінального кодексу України (далі КК) в редакції 1960 року та пунктами 7, 13 частини другої статті 115, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК з урахуванням приписів статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.03.2009 вирок в частині кваліфікації діяння ОСОБА_7 та призначеного покарання залишений без змін, однак вирок скасований в частині цивільного позову потерпілого і в цій частині призначений новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 13-1 частини першої статті 537 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Зі змісту пункту 1 частини другої статті 539 КПК випливає, що у разі необхідності вирішення питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань відповідне клопотання (подання) подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-(ІІ)/2021 від 16.09.2021 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 КК в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

06.11.2022 набрали чинності Закони України № 2689-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2690-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану».

Зазначеними Законами були внесені зміни до КК, КПК та КВК, зокрема щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Так, Законом № 2690-ІХ внесені зміни до положень статті 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м`яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.

Відповідно до частини першої статті 82 КК невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

При цьому частиною п`ятою статті 82 КК визначено, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Згідно з частиною шостою статті 82 КК до осіб, яким покарання замінене більш м`яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини третьої статті 81 КК регламентовано, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом, зокрема, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк.

Відповідно до частини третьої статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК), стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

З наданих суду матеріалів випливає, що рішенням адміністративної комісії ДУ «ВУВП (№1)» від 04.04.2023 ОСОБА_7 було відмовлено в можливості представлення до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, як засудженого, що не став на шлях виправлення.

Як на підставу для задоволення скарги засуджений ОСОБА_7 здійснив посилання на недотримання приписів пункту 2, 5 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2021 за № 847/5 та пункту 2 розділу І Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30.05.2023 за № 2055/5.

Оцінюючи доводи засудженого в цій частині, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Як суд зазначив вище, оскаржуване рішення було прийняте 04.04.2023.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі Указ 493/92) з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 2 Указу 493/92 державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту статті 3 Указу 493/92 випливає, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до частини першої статті 1 Указу Президента України від 10.06.1997 за № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі Указ 503/97) закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Відповідно до частини другої статті 1 Указу 503/97 офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр».

Зі змісту частини третьої статті 1 Указу 503/97 випливає, що офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».

При цьому частиною четвертою статті 1 Указу 503/97 визначено, що офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Як випливає, що частини п`ятої статті 1 Указу 503/97, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Як суд зазначив вище, в якості підстави для задоволення скарги ОСОБА_7 здійснив посилання на недотримання приписів Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2021 за № 847/5 та пункту 2 розділу І Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30.05.2023 за № 2055/5. Однак ці нормативно-правові акти були прийняті 30.05.2023, зареєстровані в міністерстві юстиції України 31.05.2023 за № 910/39966. Зі змісту пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 30.05.2023 за № 2055/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.12.2023 за № 910/39966 випливає, що цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Опублікований цей наказ був 20.06.2023 в «Офіційному віснику України».

Саме тому, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення скарги засудженого, суд має використовувати ту редакцію нормативно-правового акта, яка була чинною на момент виникнення правовідносин. Посилання на редакції нормативно-правового акту, який набув чинності після прийняття оскаржуваного рішення не ґрунтується на приписах наведених вище нормативно-правових актів.

Визначення ступеню виправлення засудженого здійснюється відповідно до Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 19.01.2023 за № 294/5 (далі Методика). При цьому, як суд зазначив вище, оцінюючи доводи учасників судового провадження суд має використовувати саме реакції Методики, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, тобто в редакції наказу Міністерства юстиції України від 19.01.2023 за № 294/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2023 за № 117/39173.

Зокрема, згідно з пунктом 1 розділу І Методика визначає єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 КК, та в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.

Пунктом 2 Розділу І Методики регламентовано, що ступінь виправлення засудженого визначається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, проведеної згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України та з використанням підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, а також стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим (далі - Індивідуальна програма засудженого), яка є складовою Щоденника індивідуальної роботи із засудженим, Щоденника соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім, визначених Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2013 року за № 1863/24395 (далі - Щоденник), та відображається у висновку щодо ступеня виправлення засудженого (далі - Висновок), форма якого наведена в додатку до цієї Методики.

Пунктом 1 Розділу ІІ Методики визначено, що під час складання проєкту висновку враховуються: інформація, отримана з матеріалів особової справи; дані з Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту; оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, визначена за допомогою підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту; стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим; дані Щоденника.

Відповідно до пункту 9 Розділу ІІ Методики складений проєкт висновку подається для подальшого обговорення та розгляду комісією, визначеною розділом VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269 (далі - комісія).

Методикою визначено, що у структурі висновку передбачаються шість розділів: І «Загальна інформація», II «Критерії оцінки виправлення засудженого», III «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», IV «Стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого».

Згідно з пунктом 10 Розділу ІІ Методики після обговорення результатів інформації, наведеної у проєкті висновку, комісією підсумовується загальний бал розділів ІІ-VІ та визначається відповідний ступінь виправлення засудженого, а саме: якщо бал варіюється від «0» до «60» включно, то засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 КК; якщо бал становить «61» та вище, то засуджений став на шлях виправлення (довів своє виправлення) та має бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 КК.

З наданого суду висновку щодо ступеню виправлення засудженого ОСОБА_7 вбачається, що він був складений відповідно до зазначених вище приписів.

Згідно з витягом з протоколу № 11 від 13.04.2023 після обговорення результатів інформації, наведеної у проєкті висновку щодо ОСОБА_8 , комісією підсумовано загальну кількість балів розділів ІІ-VІ висновку, яка становить 49 балів, що свідчить про те, що засуджений не став на шлях виправлення та не може бути представлений до заміни покарання на підставі статті 82 КК, а тому комісією ДУ «ВУВП №1» прийняте про відмову ОСОБА_8 в можливості представлення його до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Як суд зазначив вище, засуджений в якості обґрунтування поданої скарги здійснив посилання на те, що він не був завчасно попереджений про час та місце засідання комісії, відповідно не міг здійснити підготовку до цього засідання. Однак положення Методики не містять відповідних застережень у цій частині. Саме тому суд вважає, що посилання ОСОБА_7 на відсутність часу для підготовки не може бути визнане судом підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Оцінюючи доводи засудженого в частині відсутності Щоденника, який має бути врахований при підготовці проекту рішення про його виправлення, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Вище суд зазначив, що пунктом 1 Розділу ІІ Методики визначено, що під час складання проєкту висновку враховуються, зокрема, дані Щоденника. Ведення Щоденника регламентоване Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 за № 2300/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.11.2013 за № 1863/24395 (далі Положення). При цьому суд, з урахуванням наведених вище приписів, має керуватись при оцінці доводів засудженого Положенням у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин, тобто у редакції наказу від 19.08.2021 за № 2924/5.

Відповідно до абзацу першого пункту 9 розділу І Положення соціально-виховна та психологічна робота із засудженими здійснюється відповідно до індивідуальних програм, які складаються за результатами медичного обстеження, психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення, кримінологічної, кримінально-правової характеристики, оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та реалізуються, в тому числі за допомогою програм диференційованого виховного впливу.

Згідно з абзацом другим пункту 9 розділу І Положення ступінь виправлення засуджених визначається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Зі змісту абзацу четвертого пункту 9 розділу І Положення випливає, що у результаті проведення оцінки ризиків визначаються криміногенні потреби засудженого, на мінімізацію яких спрямовуються цілі та заходи в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 9 розділу І Положення індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим складається начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого було розподілено засудженого.

Абзацом шостим пункту 9 розділу І Положення визначено, що індивідуальна програма є документом, який постійно використовується в роботі із засудженим, коригується та доповнюється за необхідності.

Згідно з реченням першим абзацу сьомого пункту 9 розділу І Положення перша індивідуальна програма соціально-виховної роботи складається у термін не пізніше 30 днів з дня прибуття засудженої особи до установи виконання покарань.

Абзацом восьмим пункту 9 розділу І Положенням визначено, що кожні шість місяців індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим переглядається начальником відділення соціально-психологічної роботи, до якого розподілено засудженого, з метою визначення досягнутих результатів, рекомендацій щодо подальшої соціально-виховної роботи з засудженим, які вносяться у відповідний розділ Щоденника індивідуальної роботи із засудженим.

Відповідно до речення першого абзацу дев`ятого пункту 9 розділу І Положення кожні шість місяців здійснюється перегляд оцінки ризиків, під час якого враховуються отримані результати соціально-виховної роботи із засудженим за попередній період та інформація щодо факторів ризику засудженого. При цьому реченням другим цієї норми визначено, що за результатами перегляду оцінки складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим на наступні шість місяців, яка може містити як нові цілі та заходи до них, так і передбачати продовження роботи над цілями, поставленими на попередньому етапі, та включати актуальні заходи на цей період.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що права начальника відділення соціально-психологічної служби визначені розділом ІІ Положення, а його обов`язки розділом ІІІ Положення. При цьому розділом IV Положення регламентована службова документація відділення соціально-психологічної служби. Приписи розділу IV не містять застережень щодо обов`язкової наявності підпису засудженого за результатами проведення з ним відповідних заходів, визначених розділом І Положення. Тому доводи засудженого в частині відсутності доказів його ознайомлення з відповідною програмою суд вважає такими, що не ґрунтуються на приписах наведених вище норм.

Оцінюючи доводи засудженого в частині відсутності в матеріалах особової справи та в розпорядженні комісії на час прийняття оскаржуваного рішення відповідної Індивідуальної програми, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Абзацом десятим пункту 9 розділу І Положення визначено, що з метою контролю результатів реалізації індивідуальних програм роботи із засудженими, фіксації соціально-виховних та психологічних заходів ведуться у кримінально-виконавчих установах - Щоденник індивідуальної роботи із засудженим (додаток 1), у виховних колоніях - Щоденник соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім (додаток 2).

При цьому зі змісту речення першого абзацу одинадцятого пункту 9 розділу І Положення випливає, що за наявності відповідної технічної можливості щоденник ведеться в електронній формі у Єдиному реєстрі засуджених та осіб, узятих під варту. Реченням другим цієї норми передбачено, що у такому випадку ведення його у паперовій формі не вимагається.

Засуджений в якості доказу протиправності оскаржуваного рішення надав суду копію рішення адміністративного суду. Однак суд вважає, що посилання на це рішення не може бути враховане судом у цьому провадженні. Зокрема, надане засудженим рішення є знеособленим і містить посилання на інший протокол, ніж той, що є предметом дослідження у цьому провадженні.

З огляду на викладене, враховуючи, що в судовому засіданні об`єктивними, допустимими та достовірними доказами не доведено, що висновок щодо ступеню виправлення засудженого ОСОБА_7 був прийнятий з порушенням встановленого на час його прийняття порядку, а тому правові підстави для визнання зазначеного висновку, а відтак і рішення комісії ДУ «ВУВП (№ 1)» від 04.04.2023, незаконними відсутні. Саме тому суд дійшов до переконання, що у задоволенні скарги засудженого ОСОБА_7 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 371, 539 КПК, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той же строк з дня вручення копії ухвали.

Суддя: