Рішення № 123438036, 08.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокуСправа №160/5388/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї загиблого згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", викладену у листі за №58283-49614/М-01/8-0400/23 від 23.11.2023р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_2 , який працював в ПрАТ "ІНГЗК" та 16.12.2022р. о 09.00год. загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом за формою Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) від 20 лютого 2023 року, при цьому до моменту його смерті ОСОБА_2 проживав разом із матір`ю за однією адресою, за якою вони обидва були зареєстровані, та вели сумісне господарство, іншої сім`ї (дружини, дітей) у помрлого не було. У зв`язку із смертю сина 13 листопада 2023 року позивач звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виплату страхової виплати відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, проте в задоволенні цієї заяви протиправно відмовлено з посиланням на те, що з 16.12.2022р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує щомісячні страхові виплати, як особа, яка не перебувала на утриманні померлого, але має право на отримання страхових виплат, водночас, відповідно до ст.35 Закону №1105-XIV, п.5.2.5 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018р. №11 (далі - Порядок №11), права на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого вона не має. Позивач вважає, що має право на отримання від відповідача одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого відповідно до положень ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV, а тому відмова в призначенні та виплаті такої допомоги є протиправною, тим паче, що позивачем разом із заявою про призначення спірної одноразової допомоги надано відповідачу докази проживання з померлим сином однією сім`єю, в тому числі, й довідку з місця проживання, натомість, відповідач, відмовляючи у виплаті такої допомоги, жодним чином не обґрунтував з яких підстав він не вважає позивача членом сім`ї померлого ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5388/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 20.03.2024 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

22.03.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на відсутність у позивача права на призначення одноразової допомоги сім`ї потерпілого, передбаченої ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV. Так, під час виконання трудових обов`язків 16.12.2022р. з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого останній помер. За наслідками нещасного випадку складено Акт форми Н-1/П (акт спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком) від 23.02.2023р., в якому, зокрема, зазначено, що ОСОБА_2 членів родини, які перебувають на утриманні померлого, не мав. При цьому позивач звернулася до УПФ Криворізького р-ну м. Кривий Ріг із заявою на виплату страхових коштів у зв`язку із загибеллю сина через нещасний випадок на виробництві. Належні страхові виплати за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання позивачеві призначені. Так, з 16.12.2022 ОСОБА_1 отримує щомісячні страхові виплати, як особа, яка не перебувала на утриманні померлого, але має право на отримання страхових виплат. Натомість, права на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого відповідно до положень ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV позивач не має, бо її твердження про сумісне мешкання з померлим сином ще не є доказом того, що вони були однією сім`єю, оскільки, на момент смерті її сину було 49 років, він був повнолітньою, дорослою, дієздатною людиною, працював, тому природно міг і повинен надавати допомогу матері, відтак, син виконував свої обов`язки, надаючи їй свою підтримку та турботу. Таким чином, вимога про виплату страхової виплати у вигляді одноразової допомоги на сім`ю потерпілого є такою, що суперечить чинному законодавству та не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 26 жовтня 1973 року в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за № 481, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 26 жовтня 1973 року Інгулецьким м/б ЗАГС Дніпропетровської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 22 грудня 2022 року виконавчим комітетом Карпівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про що складено відповідний актовий запис № 85.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 16.12.2022р. о 09.00год. в ПрАТ "ІНГЗК", що підтверджується актом за формою Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) від 20 лютого 2023 року, затвердженим начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 23.02.2023р.

Відповідно до висновку комісії (розділ 7) нещасний випадок з машиністом млинів основної виробничої дільниці №2 Рудозбагачувальної фабрики №2 ПрАТ "ІНГЗК" Маруніним С.С. визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 16.12.2022р. отримує щомісячні страхові виплати як особа, яка не перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 , але має право на отримання страхових виплат.

В подальшому, 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою (вх.№49614/М-0400-23 від 13.11.2023) про призначення і виплату страхової виплати відповідно до ч.5 ст.36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №58283-49614/М-01/8-0400/23 від 23.11.2023р. відмовило позивачеві у призначенні такої одноразової допомоги, з посиланням на те, що позивач з 16.12.2022р. перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує щомісячні страхові виплати як особа, яка не перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 , але має право на отримання страхових виплат, водночас, відповідно до ст.35 Закону №1105-XIV, п.5.2.5 Порядку №11 непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо), мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.

Вважаючи відмову відповідача у призначенні та виплаті одноразової допомоги сім`ї потерпілого, передбаченої ч.6 ст.35 Закону №1105-XIV, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Відповідно до ст.35 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;

3) інваліди члени сім`ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Згідно з ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:

1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Наведене свідчить, що законодавець встановлює чітке розмежування між такими видами допомоги у разі смерті потерпілого, як щомісячні страхові виплати та одноразова грошова допомога сім`ї потерпілого, яка в свою чергу ділиться на два різні види одноразової грошової виплати: одноразова допомога сім`ї померлого та одноразова допомога дитині чи особам, що перебували на його утриманні.

Подібний підхід сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 22 квітня 2021 року у справі №360/1239/19, де Суд вказав, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Згідно з ч.1 ст.37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Частиною 2 статті 37 Закону №1105-XIV визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:

1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;

2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;

3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;

4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;

5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;

6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;

7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;

8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;

9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;

10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.3 ст.37 Закону №1105-XIV потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.38 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Статтею 39 Закону №1105-ХІV установлено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:

1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;

2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;

3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.

Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Відповідно до статей 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання затверджений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (Порядок №11).

Відповідно до пункту 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-ХІV установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.

Станом на момент спірних правовідносин порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат визначався Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11.

Розділом V Порядку № 11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого, де також, шляхом встановлення різних умов призначення, визначено наявність двох окремих видів одноразової допомоги на сім`ю померлого та на кожну особу окремо.

Пунктом 5.1 розділу V Порядку №11 установлено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

копії паспорта;

копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

У розрізі викладеного, суд зазначає, що Фонд соціального страхування, який був наділений відповідними повноваженнями згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону №1105-XIV, Порядком №11 чітко визначив механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, який згідно з вищевказаними положеннями пункту 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-ХІV діє до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України, отже, з урахуванням приписів Порядку №11 реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов`язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім`ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві, водночас, для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім`ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв`язків з померлим потерпілим.

Суд зазначає, що враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 16.12.2022р. о 09.00год. в ПрАТ "ІНГЗК", що підтверджується актом за формою Н-1/П розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) від 20 лютого 2023 року, затвердженим начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 23.02.2023р., то члени його сім`ї мають право на одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, відповідно до ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV.

Суд звертає увагу, що Законом №1105-ХІV визначений виключний перелік випадків, за яких пенсійний орган відмовляє у страховій виплаті.

При цьому суд також зазначає, що у розглядуваному випадку жодної з перелічених у статті 39 Закону №1105-ХІV підстав для відмови у страховій виплаті відповідач не вказав.

Підпунктом 5.2.2 пункту 5.2, підпунктом 5.3.1 пункту 5 розділу V Порядку №11 установлено, що право на отримання страхових виплат у осіб, які мають право на страхові виплати, настає з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на їх виплату. Одноразова допомога сім`ї та особам, які мають на це право, виплачується у місячний строк з дня смерті потерпілого (а також при призначенні страхових виплат за рішенням суду, яке набрало законної сили) за наявності всіх необхідних документів, але не пізніше 30 календарних днів після прийняття управлінням (відділенням) Фонду постанови про призначення страхової виплати.

При цьому право на одноразову допомогу сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві настає з дати визнання комісією з розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком таким, що пов`язаний з виробництвом.

Щодо твердження відповідача проте, що сумісне мешкання позивача та померлого сина, ще не є доказом того, що вони були однією сім`єю, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 23.11.2024р. позивач подала заяву про отримання одноразової допомоги як член сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві (вх.№49614/М-0400-23 від 13.11.2023) та надала докази наявності родинних зв`язків позивача з померлим потерпілим (свідоцтво про народження потерпілого - її сина) та докази проживання з померлим сином за однією адресою однією сім`єю, в тому числі, й довідку з місця проживання, що відповідачем не заперечується.

Відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні і виплаті спірної допомоги (лист №58283-49614/М-01/8-0400/23 від 23.11.2023р.), не зазначив про неналежність поданих позивачем документів, а також не запропонував подати інші додаткові документи (в разі необхідності), а лише обмежився цитуванням норм законодавства України.

Водночас, вже у відзиві на позовну заяву відповідачем на обґрунтування наданої ним відмови вказано про те, що, на його думку, сумісне мешкання позивача та її померлого сина, ще не є доказом того, що вони були однією сім`єю, оскільки, на момент смерті її сину було 49 років, він був повнолітньою, дорослою, дієздатною людиною, працював, тому природно міг і повинен надавати допомогу матері, відтак, син виконував свої обов`язки, надаючи їй свою підтримку та турботу, таким чином, вимога про виплату страхової виплати у вигляді одноразової допомоги на сім`ю потерпілого є такою, що суперечить чинному законодавству та не підлягає задоволенню.

Разом з цим, як зазначалося вище, відповідно до пункту 5.1 Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються, зокрема, копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого).

Водночас, ані Законом №1105-XIV, ані Порядком №11 поняття родини/сім`ї не визначається.

Згідно зі статтею 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 26 жовтня 1973 року Інгулецьким м/б ЗАГС Дніпропетровської області, та про що 26 жовтня 1973 року в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за №481.

Відповідно до відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_1 з 08.02.1980р.

Згідно з листом Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб у Інгулецькому районі Управління з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради від 14.06.2023р. №02-01-47/6-546 за відомостями, що містяться у Реєстрі Криворізької міської територіальної громади, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 16.02.1993р., знятий з реєстрації 22.12.2022р. у зв`язку зі смертю. Станом на 16.12.2022р. (день смерті ОСОБА_2 ) за вищевказаною адресою зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, відповідно до Довідки від 06.02.2024р. №1, виданої головою правління ОСББ «Каткова,45», ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 проживала за даною адресою постійно, сумісно зі своїм сином ОСОБА_2 , по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 та вели спільне сумісне господарство.

Отже, встановленими у справі обставинами підтверджується, що син позивачки, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, до смерті проживав разом із своєю матір`ю однією сім`єю за одною адресою та вів з нею спільне господарство. Іншої сім`ї (дружини, дітей) у ОСОБА_2 не було, доказів протилежного відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

При цьому, як вказано вище, наданими позивачем разом із заявою про призначення одноразової допомоги відвідачу документами було підтверджено як наявність родинних зв`язків позивача з померлим потерпілим, так і факт реєстрації їх місця проживання за однією адресою до самої смерті потерпілого, як то передбачено вимогами Порядку №11 і у розумінні приписів п.5.1 розділу V Порядку №11 є достатнім документальним підтвердженням для отримання одноразової допомоги на сім`ю.

З огляду на наведене, відповідач дійшов помилкових висновків щодо відсутності у позивача права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, передбаченої частиною 5 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", викладеної у листі №58283-49614/М-01/8-0400/23 від 23.11.2023р.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 26 червня 2016 року у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним - таким, що забезпечує поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав, суд зазначає, що повноважень органів Пенсійного фонду України є дискреційними тоді, коли приймати рішення вони можуть з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у ряді постанов (зокрема, від 17 лютого 2021 у справі №П/811/397/18, від 27 травня 2021 у справі №442/3936/17, від 15 червня 2021 року у справі №804/881/18, від 23 листопада 2021 року у справі №580/704/21 та ін.).

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні та виплаті спірної одноразової допомоги через твердження про ненадання позивачем необхідного документального підтвердження для призначення одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, передбаченої частиною 5 статті 36 Закону №1105-XIV, водночас, судом за наслідками розгляду справи встановлено, що позивач при зверненні до відповідача із заявою про призначення такої допомоги всі визначені чинним законодавством, в тому числі п.5.1 розділу V Порядку №11, документи для призначення цієї допомоги надав, що, в свою чергу, вже є достатнім для її призначення і виплати, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення та виплата позивачеві такої одноразової допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач, прохаючи суд зобов`язати відповідача призначити та виплатити їй спірну одноразову допомогу, вказав неправильний розмір такої допомоги (40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату), що не відповідає розміру, встановленому ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV (40 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату).

Відтак, ці позовні вимоги підлягають задоволенню в частині щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням його функцій при вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, та зобов`язання останнього прийняти рішення, яке входить до його компетенції, зумовлене обов`язковістю ефективного механізму захисту порушеного права.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, передбаченої частиною 5 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", викладеної у листі №58283-49614/М-01/8-0400/23 від 23.11.2023р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, 49094) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) страхову виплату відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн (вісімсот сім гривень 47 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова