Рішення № 123417787, 13.11.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7647/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Степанової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 509/7647/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

25.12.2023 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтувала наступним, 20.02.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . З травня 2021 року між сторонами між сторонами було припинено фактичні шлюбні відносини, та рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.05.2023 року по справі № 947/35696/21 шлюб між подружжям розірвано. Після припинення шлюбних відносин сторони почали проживати окремо, та зустрічі батька з сином ставали усе рідшими, проте як вказує позивачка, вона усіляко сприяла спілкуванню батька з сином. З часом позивачка помічати, що після зустрічі з батьком дитина повертається додому у пригніченому стані, не бажає спілкуватися з членами родини, поводить себе замкнено та відсторонено. Також зазначила, що батько припинив приймати участь у забезпеченні сину належних умов розвитку та проживання. Рішенням суду було задоволено позов, та з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина. Позивач вважає що у діях ОСОБА_2 наявні ознаки ухилення від виконання своїх зобов`язань, які виражаються в умисному завданні шкоди моральному та психологічному здоров`ю малолітнього сина ОСОБА_3 , що призвело до небажання дитини продовжувати спілкування зі своїм батьком, тому вважає що є всі підстави для задоволення даного позову.

28.12.2023 року судом було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі. Ухвалою також зобов`язано Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування підготувати висновок щодо розв`язання спору за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та подати його до суду.

09.02.2024 року від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву про позбавлення батьківських прав, у якому відповідач просив у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, посилаючись на те, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №947/35696/21 від 18.05.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/2360/22 від 17.07.2023 року з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 стягуються аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з дати звернення до суду 01.07.2022 року до досягнення дитиною повноліття. В серпні 2023 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про визначення порядку участі батька у вихованні дитини та встановлення графіку побачень. Також після отримання зазначеного рішення ОСОБА_2 збирається звернутись із відповідним позовом до суду з огляду на те, що позивачка не надає йому дитину до спілкування з травня 2023 року (докази будуть надані додатково після отримання рішення комісії). Відповідач неодноразово звертався до правоохоронних органів з повідомленням, що позивачка не надає йому спілкуватись із дитиною та чинить перешкоди у такому спілкуванні. Відповідач не згодний із позовною заявою про позбавлення його батьківських прав, вважає її надуманою, безпідставною, необґрунтованою та зазначає про відсутність виключних обставин, які можуть слугувати підставами для позбавлення його батьківських прав. Відповідач не судимий, наркотичної залежності не має, офіційно працює та має дохід, має на праві власності об`єкти рухомого та нерухомого майна, дитина прописана разом із відповідачем в квартирі відповідача, що є його особистою власністю, відповідач сплачує аліменти. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, натомість відповідач не є недобросовісним батьком та бажає приймати участь у житті своєї дитини. Відповідач вважає, що позбавлення його батьківських прав буде суперечити інтересам дитини. кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Матеріальне забезпечення дитини матір`ю не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

16.02.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів з проханням поновити відповідачу строк на подання таких доказів, а саме долучення копії листа Служби у справах дітей Одеської міської ради від 25.12.2023 року, копії листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від 05.10.2023 року, копії листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від 08.12.2023 року.

21.02.2024 року від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, які були відсутні у відповідача на момент подання відзиву та прохання поновити строк на поданні доказів, а саме копії висновку Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способів участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , звернення до поліції відповідача по факту невиконання позивачкою зазначеного висновку, квитанції про сплату аліментів відповідачем.

30.04.2024 року від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи висновку Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 у відношенні малолітнього ОСОБА_3 , за результатами якого Київська районна адміністрація Одеської міської ради вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

20.05.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про призначення експертизи, проведення якої доручити Одеському науково-дослідницькому інститут судових експертиз Міністерства юстиції України, на розгляд експерта поставити наступні питання: 1) яке ставлення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до свого біологічного батька - ОСОБА_2 , чи прихильний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до біологічного батька ОСОБА_2 , як складаються їх психоемоційні стосунки у родині? НОМЕР_1 ) які наслідки появи в життєвому середовищу малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , біологічного (рідного) батька дитини? 3) чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ? Якщо так, то чи завдані дитині, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , страждання та які саме? 4) Яким чином індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_2 , особливості його виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ? 5) Чи існує вірогідність негативних наслідків для малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із позбавленням його біологічного батька ОСОБА_2 батьківства?

20.05.2024 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової психологічної експертизи відмовлено.

20.05.2024 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.08.2024 року.

15.10.2024 року від представника Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

У судове засідання 13.11.2024 року з`явився відповідач, проти задоволення позову заперечував, підтримав відзив, інші сторони не з`явились, повідомлялись належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та заслухавши свідків, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №947/35696/21 від 18.05.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/2360/22 від 17.07.2023 року з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 стягуються аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з дати звернення до суду 01.07.2022 року до досягнення дитиною повноліття.

Інформації щодо перебування виконавчого листа на примусовому виконанні в державній виконавчій службі про стягнення аліментів гр. ОСОБА_2 на користь гр. ОСОБА_1 на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем не надавалась.

Натомість, відповідачем надано підтвердження сплати аліментів шляхом здійснення грошових переказів через АТ «Укрпошта» (код ЄДРПОУ - 21560045).

В серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про визначення порядку участі батька у вихованні дитини та встановлення графіку побачень.

У грудні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав з посиланням на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та здійснює психологічне насильство над дитиною.

31.01.2024 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради складено висновок про визначення способів участі гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого визначено порядок та спосіб участі у вихованні та спілкуванні гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом встановлення його систематичних побачень з дитиною, наступним чином: кожної суботи та неділі місяця з 15.00 години по 18.00 годину у присутності матері дитини гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами по факту невиконання позивачкою ОСОБА_1 вищезазначеного висновку Київської районної адміністрації Одеської міської ради та відмови у зустрічах із сином ОСОБА_3 .

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №509/1561/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі в її вихованні.

18.04.2024 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради складено висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , відповідно до якого діючи виключно в інтересах дитини, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у відношенні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач у справі просив суд у задоволенні позовної заяви про позбавлення його батьківських прав - відмовити у повному обсязі у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю. Відповідач не судимий, наркотичної залежності не має, офіційно працює та має дохід, має на праві власності об`єкти рухомого та нерухомого майна, дитина прописана разом із відповідачем в квартирі відповідача, що є його особистою власністю, відповідач сплачує аліменти.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

За змістом ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі N 300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 рокута протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається долю дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав позивач посилається, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками".

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Матеріальне забезпечення дитини матір`ю не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Наявність заборгованості по сплаті аліментів також не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У даній справі підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів умисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, які могли б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно дитини, позивачем не надано.

Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі N 553/449/20 (провадження N 61-2701св24)).

Суд враховує, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц (провадження N 61-12305св18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі N 631/2406/15-ц (провадження N 61-36905св18) зазначено, що: "тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Таким чином, в судовому засіданні позивачем не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини.

Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії").

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Хант проти України" вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі N 753/9433/17 (провадження N 61-3462св20) зазначено, що: "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, суд, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із малолітнім сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, приходить обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи позивача про те, що дитина зовсім не потрібна батьку, судом відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать про конфлікт, який обумовлений напруженими конфліктними стосунками між батьками дитини. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини.

Так, дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав, на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Судом, крім факту не проживання батька із дитиною після розлучення сторін спору, не встановлено будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судом також не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своєму сину, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. У цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини, тобто у відносинах, які склалися між дитиною та відповідачем, не було нічого, що могло б виправдати позбавлення батьківських прав. В даному спорі позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі N 185/9339/21 (провадження N 61-8918сво23) вказано, що: "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19".

За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та встановлених обставин, відсутнє підтвердження винної поведінки відповідача, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, висновком органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не містить підстав для позбавлення батьківських прав, відсутні були підстави для позбавлення батьківських прав відповідача щодо своєї дитини, а тому в задоволені позовних вимог про позбавлення батьківських прав - необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 265, 268, 280, 284, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22.11.2024 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко