Рішення № 123404473, 27.11.2024, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7335/24

Провадження № 2/711/2626/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.,

за участі:

відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ ФАЙНЕНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ ФАЙНЕНС», в особі представника адвоката Ружицького О.А., який діє на підставі ордеру від 11.09.2024 року, звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його (позивача) користь заборгованість за Договором №001-23752-270513 від 27.05.2013 року в загальній сумі 55556 грн. 32 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 27.05.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №001-23752-270513, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в сумі 15 000 грн., строком користування на 48 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 99,9% річних та зі сплатою комісії в розмірі 3,49% в місяць за обслуговування кредитної заборгованості. Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість. 02.06.2020р. між АТ «Дельта-Банк» та ТзОВ «ПРОФІТ ФАЙНЕНС» був укладений договір №2253/К про відступлення права вимоги, на підставі якого право вимоги до відповідачки перейшло до ТзОВ «ПРОФІТ ФАЙНЕНС». У зв`язку з порушенням відповідачкою порядку повернення кредитних коштів в неї утворилась заборгованість в загальній сумі 55556 грн. 32 коп., з яких: заборгованість за сумою (тілом) кредиту 12630 грн. 06 коп.; заборгованість за нарахованими процентами 5348 грн. 23 коп.; 36645 грн. заборгованість зі сплати комісії; 3% річних від основної суми боргу за період прострочення повернення кредиту 655 грн. 47 коп.; 3% річних від суми процентів за період прострочення повернення відсотків 277 грн. 56 коп.

Оскільки відповідачка не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідачки заборгованість в загальній сумі 55556 грн. 32 коп., а також витрати на правничу допомогу та судовий збір по справі.

Від відповідачки заперечень проти позову не надходило.

27.09.2024р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Разом з тим, представником позивача, в особі представника адвоката Ружицького О.А., в позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи без участі представника позивача на підставі наявних у справі доказів.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги визнала частково, а саме в частині заборгованості за тілом кредиту на суму 12630 грн. 06 коп., заборгованості за процентами на суму 5348 грн. 23 коп. В іншій частині позову просила відмовити в зв`язку з його безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

27.05.2013р. між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений Договір про надання кредиту №001-23752-270513 /а.с. 6, 7/. Зазначений факт не заперечувався відповідачкою.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 15 000 грн., зі строком користування кредитом 48 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,99% на місяць та комісії у розмірі 3,49% на місяць (п.п. 2.1, 2.2 договору).

В свою чергу позичальник ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти та комісії за користування кредитом.

Погашення кредитної заборгованості мало здійснюватися щомісячно не пізніше 27-ого числа кожного місяця, шляхом зарахування суми грошових коштів у сумі 904 грн. у відповідності до Графіку платежів (додаток №1), який є невід`ємною частиною договору (п. 3.1 договору).

Згідно заяви про надання/перерахування кредитних коштів позичальник ОСОБА_1 просила здійснити надання кредитних коштів в сумі 15000 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , що відкритий в АБ «Укргазбанк» /а.с. 8/.

Згідно довідки від 28.05.2013 року по рахунку № НОМЕР_1 (позичальник ОСОБА_1 ). 28.05.2013 року на даний рахунок було зараховано 15000 грн. /а.с. 11/. Факт отримання кредитних коштів у сумі 15000 грн. визнається і самою відповідачкою, тому вказані обставини не підлягають доказуванню.

02.06.2020р. між ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «ПРОФІТ ФАЙНЕНС» був укладений Договір про відступлення права вимоги №2253/К (далі Договір №2253/К) згідно умов якого до ТзОВ «ПРОФІТ ФАЙНЕНС» перейшло право грошової вимоги заборгованості до Боржників, які зазначені в Реєстрі боржників (Додаток №1 до договору №2253/К), в тому числі і право вимоги заборгованості за Договором про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року, укладеним із ОСОБА_1 /а.с. 12-18/. На момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідачки складав 54623 грн. 29 коп., з яких: 12 630 грн. 06 коп. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 5 348 грн. 23 коп. заборгованість за процентами, 36645 грн. заборгованість за комісією /а.с. 15-16/.

Разом з тим, за період прострочення зобов`язання позивач нарахував 3% річних на прострочену суму заборгованості за кредитом, за період прострочення з 02.06.2020 року по 23.02.2022 року, в загальній сумі 655 грн. 47 коп. та на прострочену суму заборгованості за процентами, за період прострочення з 02.06.2020 року по 23.02.2022 року в загальній сумі 277 грн. 56 коп.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за Договором про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року, на підставі якого відповідачкою 27.05.2013 року були отримані кредитні кошти в розмірі 15 000 грн., які вона зобов`язувалася повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, але в порушення умов договору не зробила цього.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року і вона користувалася кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею обчислюється заборгованість за вищевказаним Договором про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року в загальному розмірі 54623 грн. 29 коп., з яких: 12 630 грн. 06 коп. заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 5 348 грн. 23 коп. заборгованість за процентами, 36645 грн. заборгованість за комісією.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку та у строки, передбачені договором, не повернула і після відступлення права грошової вимоги не здійснювала жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості в частині основного боргу на суму 12 630 грн. 06 коп. та процентів за користування кредитними коштами на суму 5 348 грн. 23 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому, варто звернути увагу на те, що відповідачка зазначені суми боргу визнала та не заперечувала проти їх стягнення на користь позивача.

Разом з тим, підлягають до задоволення і вимоги позивача в частині стягнення із відповідачки 3% річних за період прострочення з 02.06.2020 року по 23.02.2024 року в загальній сумі 933 грн. 03 коп.

За загальним правилом, передбаченим ст. 599 ЦК, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин, відповідачка зобов`язана сплатити позивачеві три проценти річних нараховані на суму заборгованості по кредиту та на суму заборгованості по процентах.

Згідно наданого позивачем розрахунку три проценти річних, нараховані на прострочену суму заборгованості за кредитом, за період прострочення з 02.06.2020 року по 23.02.2022 року складають 655 грн. 47 коп., а три проценти річних, нараховані на прострочену суму заборгованості за процентами, за період прострочення з 02.06.2020 року по 23.02.2022 року складають 277 грн. 56коп. Аналіз наведеного позивачем розрахунку зазначених сум свідчить, що такий розрахунок здійснений у відповідності до вимог, передбачених законом.

За таких підстав, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в цій частині та стягнення із відповідачки на його користь трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язань за Договором про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року за період з 02.06.2020 року по 23.02.2022 року в загальній сумі 933 грн. 03 коп.

Таким чином, всього до стягнення із відповідачки на користь позивача підлягає заборгованість за Договором про надання кредиту №001-23752-270513 від 27.05.2013 року в загальній сумі 18911 грн. 32 коп., з яких: заборгованість за сумою (тілом) кредиту 12 630 грн. 06 коп.; заборгованість за процентами 5 348 грн. 23 коп., три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань за договором 933 грн. 03 коп.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення із відповідачки комісії в загальній сумі 36645 грн., то вони не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Суд звертає увагу, що ПАТ «Дельта Банк» надав відповідачці кредит на власні потреби, тобто у формі споживчого кредиту зі сплатою крім відсотків комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,49% щомісяця.

Відповідно до частини четвертої статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зроблено висновок про те, що банк не міг стягувати плату за управління кредитом, адже такі дії не є банківською послугою, яку замовив позичальник.

Враховуючи те, що кредит надавався відповідачці на споживчі потреби, а банк не мав права встановлювати плату за дії, які вчиняє на власну користь, адже отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, то така умова договору є нікчемною та не потребує визнання недійсною. Тому позовні вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 36645грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 3 028грн. /а.с. 33/.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 18 911 грн. 32 коп., що відповідає 34,04% від загальної ціни позову (55556 грн. 32 коп.), а отже на підставі ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України позивачу має бути відшкодовано за рахунок відповідачки 1030 грн. 73 коп. судового збору, виходячи із наступного розрахунку: 3028 грн. * 34,04% = 1030 грн. 73 коп.

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, про які заявляє позивач у позовній заяві 5000 грн., то слід зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу, позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення ним таких витрат, зокрема договором про надання правничої допомоги, актом виконаних робіт, і т.д., тому відповідно і підстав для стягнення цієї суми на користь позивача немає.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимогиТовариства зобмеженою відповідальністю«ПРОФІТ ФАЙНЕНС»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ ФАЙНЕНС» (код ЄДРПОРУ 43160452, місцезнаходження за адресою: м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, 212, офіс 413) заборгованість за Договором №001-23752-270513 від 27.05.2013 року в загальній сумі 18911 грн. 32 коп. та судовий збір в розмірі 1030 грн. 73 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 27 листопада 2024 року.

Головуючий : В.М. Скляренко