Рішення № 123399044, 22.11.2024, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/16121/24

Провадження № 2/686/4779/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2024 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

в складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі - Дмітрієвій Д.В. за участю позивача та представника - ОСОБА_1 , відповідача та представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав

встановив:

В червні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що відповідач не виконує батьківські обов`язки, ухиляється від виховання дитини, фінансово її не забезпечує. Просить суд позбавити відповідача батьківських прав.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального провадження на 01.07.2024 року.

15.07.2024 року відповідачем подано відзив на позов, у якому заперечуються позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити в їх задоволенні.

12.09.2024 року ухвалою суду закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник та позивач з`явилися, позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, що відповідають змісту позовних вимог.

Представник третьої особи органу опіки та піклування у судове засідання не з`явився, надав суду висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача стосовно неповнолітньої дитини.

Відповідач та представник у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог, надали суду пояснення, що викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 Виданого Хмельницьким МВ ДРАЦС ГТУЮ у Хмельницькій області. Дитина проживає з позивачем та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , який належить останній на праві власності.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28.04.2011 року, що набрало законної сили 11.05.2011 року було розірвано шлюб між сторонами.

Згідно судового наказу Хмельницького міськрайонного суду від 20.12.2021 року стягуються аліменти з відповідача на користь позивача у розмірі частини всіх доходів на утримання ОСОБА_5 2009 року народження з 25.11.2021 року.

Даними висновку №2519 від 10.10.2024 року підтверджується не доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_4 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який береться судом до уваги.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб,які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Як видно з матеріалів справи, сторони по справі фактично припинили шлюбні стосунки у 2011 року, дитина залишилася проживати з матір`ю, відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкувався з нею в необхідному обсязі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймає участь у їх вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.

У відповідності до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Крім того, вказаний висновок органу опіки та піклування оцінений судом у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосовував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний фізичний її розвиток.

Позивачем та представником не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та не представлено доказів, що останній не надає матеріальної допомоги, не цікавиться умовами її життя та станом здоров`я.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що бездіяльність відповідача не свідчить про ухилення останнього від виконання обов`язків щодо дитини, а тому не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Оцінюючи встановлені обставини та надані докази суд приходить до висновку, що відповідач не ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а тому у відповідності до ст.164 СК України його не слід позбавляти батьківських прав відносно дитини та слід відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, враховуючи результати вирішення спору, з ОСОБА_3 на користь відповідача слід стягнути понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., які підтверджені стороною відповідача належними доказами, що містяться в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 141, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 150, 157, 164 Сімейного Кодексу України, 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1988 p., суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в загальному порядку протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Повне рішення суду складене 29.11.2024 року.

Суддя С. Стефанишин