Рішення № 123391278, 29.11.2024, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2220/24

2/703/999/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання: Крамної Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Сміла, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості .

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 29.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L5681353 з ОСОБА_1 .

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно розрахунку загальний розмір заборгованості становив 27438,01 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 12500,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 14938,01 грн.

01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 01072019 на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором кредитної лінії L5681353 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача.

Станом на дату укладення договору № 01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідача перед новим кредитором становила 27438,01 грн.

Всупереч умов кредитного договору відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Кредитний договір укладено з відповідачем у електронній формі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 27438,01 грн., сума збитків з урахуванням 3% річних - 2473,19 грн., сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 11350,75 грн., а всього на загальну суму 41261,95 грн., які просять стягнути з відповідача, а також судові витрати та витрати на правничу допомогу. Крім того, просять поновити строк позовної давності на підставі п.19 Прикінцевих положень ЦК України.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31.05.2024 у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив про розгляд справи без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, відзиву не подавав.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За згодою позивача, викладеної в письмовій заяві, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

У зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.19 «Перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії", тому строк позовної давності не пропущено, також і відповідачем заяви про застосування строку позовної давності не подавалось.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 29.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L5681353 з ОСОБА_1 .

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 01072019 на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором кредитної лінії L5681353 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача.

Станом на дату укладення договору № 01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідача перед новим кредитором становила 27438,01 грн.

12.10.2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» змінило назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС» згідно даних ЄДРПОУ.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 слідує, що за змістом вказаних вище положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Із наданого позивачем розрахунку, загальний розмір заборгованості відповідача становить 27438,00 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 12500,00 грн., процентів для початково зазначеної тривалості 2438,00 грн., нараховані штрафи/пеня 6250,00 грн., комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 6250,00 грн.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 підлягають до стягнення на користь позивача тіло кредиту в розмірі 12500,00 грн., процентів для початково зазначеної тривалості 2438,00 грн., комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 6250,00 грн.

Що ж стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу/пені у сумі 6250,00 грн. та суми збитків з урахуванням 3% річних в розмірі 2473,19 грн., а також збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань в сумі 11350,75 грн., то відповідно до п.18 «Перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За таких умов, у стягненні штрафу/пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат необхідно відмовити.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати понесені позивачем за оплату судового збору в розмірі 1243,90 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Що стосується стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, а також значення справи для сторони.

Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю та суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі № 178/1522/18.

Суд, враховує, що визначення обсягу доказової бази, в тому числі на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, є безпосереднім правом кожного учасника справи, а вирішення питання щодо належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів належить до компетенції суду під час розгляду заяви щодо розподілу судових витрат по суті.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний врахувати подані стороною докази та надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

В матеріалах справи наявна копія договору № 36 від 25.04.24 про надання правової допомоги, копія додаткової угоди до договору від 25.04.2024, детальний опис робіт, відповідно до яких вартість правової допомоги становить 5000 грн.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надану правничу допомогу зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивачів є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3000 гривень витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 549, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України,ст.ст.4,12,13,76,81,141,263,264,265,268,274,352,354ЦПКУкраїни,суд,

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) заборгованість за кредитним договором № L5681353 від 29.11.2018 у розмірі 21188 (двадцять одну тисячу сто вісімдесят вісім) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) судовий збір в розмірі 1243 (одну тисячу двісті сорок три) грн. 00 грн..

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: Ю. В. Крива