Рішення № 123368879, 27.11.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 листопада 2024 р. Справа № 120/7828/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у виключенні із страхового (трудового) стажу при визначенні розміру пенсії за віком періодів з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976;

- зобов`язати перерахувати з листопада 2023 року пенсію із включенням до страхового (трудового) стажу періодів трудової діяльності з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області як одержувач пенсії за віком, у період з 2013 року по 20.03.2023 одержував пенсію по інвалідності.

У листопаді 2023 року з наданого відповідачем розрахунку його страхового стажу, позивач з`ясував, що ГУ ПФУ у Вінницькій області без достатніх на те підстав протиправно було виключено зі страхового стажу ОСОБА_1 попередньо враховані періоди трудової діяльності з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Вказані обставини і зумовили звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 20.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву. Витребувано у сторони відповідача додаткові докази.

09.07.2024 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказав про наступне.

Позивач отримував пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням даних про стаж та заробіток з 09.07.2013.

Згідно поданої заяви від 20.03.2023 за № 7364, йому було проведено перерахунок пенсії шляхом переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за матеріалами пенсійної справи та даних системи персоніфікованого обліку. На виконання заяви позивача від 07.04.2023 № 674 про перерахунок пенсії з урахуванням стажу роботи до 01.01.2004, зазначеного в довідках, виданих КП "Районний трудовий архів" Липовецької міської ради" № 387/1-17.388/1-17.389/1- 17.390/1-17 про період роботи в колгоспі "Україна" с. Зозів з 1975 року по 1981 рік та з урахуванням актів проведення перевірки достовірності та обґрунтованості виданих довідок № 0200-1103-13746 та № 0200-1103-1/3747, було проведено перерахунок пенсії з урахуванням вище зазначеного страхового стажу. Водночас, до страхового стажу не зараховано період з 01.01.1981 по 14.04.1981, оскільки не було надано жодного документу, що підтвердив би трудову діяльність позивача.

В подальшому на виконання судового рішення у справі № 120/13843/23 проведено перерахунок пенсії позивача з 20.03.2023, зарахувано до страхового стажу період роботи з 01.01.1981 по 14.04.1981.

Разом з тим, пенсійна справа позивача була приведена у відповідність до чинного законодавства, а саме, виключено із страхового стажу періоди трудової діяльності з 15.06.1975 по 25.08.1975, та з 15.05.1976 по 15.08.1976, оскільки статтею 188 Кодексу законів про працю України, затвердженого Законом Верховної Ради УРСР від 10.12.1971 № 322-VIII (зі змінами, внесеними Законом Верховної Ради УРСР від 20.03.1991 № 871-XII та Законом Верховної Ради України від 05.06.1992 № 2418-XII), визначено вік, з якого допускається прийняття на роботу, тоді як не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. В період роботи з 15.06.1975 по 28.05.1975 позивачу було лише 12 років, в період з 15.05.1976 по 15.08.1976 - лише 13 років, що свідчить про те, що він не міг бути прийнятим на роботу в колгосп "Україна" с. Зозів.

Відповідач вказує, що Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивача.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 09.07.2013 по 20.03.2023 перебував на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримував пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 20.03.2023 позивача переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, що не заперечується сторонами.

Як самостійно вказує відповідач при призначенні пенсії за віком у березні 2023 року пенсійний орган врахував страховий стаж позивача набутий ним у період з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976 за роботу у колгоспі "Україна", зазначеного в довідках, виданих КП "Районний трудовий архів" Липовецької міської ради" № 387/1-17.388/1-17.389/1- 17.390/1-17 та з урахуванням актів проведення перевірки достовірності та обґрунтованості виданих довідок № 0200-1103-13746 та № 0200-1103-1/3747.

В подальшому на виконання судового рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 120/13843/23 проведено перерахунок пенсії позивача з 20.03.2023, зараховано до страхового стажу період роботи з 01.01.1981 по 14.04.1981.

З розрахунку трудового стажу ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем було виключено із страхового стажу періоди трудової діяльності з 15.06.1975 по 25.08.1975, та з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Як вказує відповідач у відзиві, статтею 188 Кодексу законів про працю України, затвердженого Законом Верховної Ради УРСР від 10.12.1971 № 322-VIII (зі змінами, внесеними Законом Верховної Ради УРСР від 20.03.1991 № 871-XII та Законом Верховної Ради України від 05.06.1992 № 2418-XII), визначено вік, з якого допускається прийняття на роботу, тоді як не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. В період роботи з 15.06.1975 по 28.05.1975 позивачу було лише 12 років, в період з 15.05.1976 по 15.08.1976 - лише 13 років, що свідчить про те, що він не міг бути прийнятим на роботу в колгосп "Україна" с. Зозів.

Не погоджуючись з такими діями суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.

Так, судом встановлено та не заперечується сторонами, що при первинному призначенні позивачу пенсії за віком у березні 2023 року відповідач зарахував страховий стаж позивача набутий ним у період з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976 за роботу у колгоспі "Україна", зазначеного в довідках, виданих КП "Районний трудовий архів" Липовецької міської ради" № 387/1-17.388/1-17.389/1- 17.390/1-17 та з урахуванням актів проведення перевірки достовірності та обґрунтованості виданих довідок № 0200-1103-13746 та № 0200-1103-1/3747.

В подальшому з розрахунку трудового стажу ОСОБА_1 відповідачем було виключено із страхового стажу періоди трудової діяльності з 15.06.1975 по 25.08.1975, та з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Надаючи оцінку таким діям суб`єкта владних повноважень та мотивам таких дій, суд зважає на наступне.

Як вже встановлено судом, вищевказані періоди роботи позивача з 15.06.1975 по 25.08.1975, та з 15.05.1976 по 15.08.1976 не зараховано до його страхового стажу, оскільки заявник на момент такої роботи не досяг 16 річного віку. При цьому в межах заявленого спору відповідач не ставить під сумнів дійсну роботу позивача у спірні періоди в колгоспі "Україна".

У наявних в матеріалах справи архівних довідках КП "Трудовий архів" Липовецької міської ради від 05.04.2023 № 388/01-17, № 389/01-17 вказано, що у документах колгоспу "Україна" значиться ОСОБА_1 , у цих же довідках місяться відомості про заробітну плату ОСОБА_1 у період травня-серпня 1976 року, червня-серпня 1975 року.

Судом також встановлено, що на момент роботи в колгоспі "Україна" йому виповнилося 12 років.

При цьому відповідно до статті 188 Кодексу законів про працю Української РСР № 322-VIII від 10.12.1971 (у редакції станом на день набрання ним чинності з 01 червня 1972 року), не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п`ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров`ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Разом із тим за змістом статті 187 Кодексу законів про працю Української РСР неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Крім того, Розділом VI зазначеного Примірного Статуту колгоспу встановлено, що всі роботи в суспільному господарстві колгоспу виконуються особистою працею колгоспників. Прийом на роботу спеціалістів та інших працівників допускається лише у тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних спеціалістів або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні строки силами колгоспників. Формами організації виробництва та праці є дільниці, ферми, бригади, ланки та інші виробничі підрозділи.

При цьому варто зауважити, що наявними матеріалами справи підтверджено роботу позивача у спірних періодах, жодних доказів зворотного відповідачем не надано. Більше того, позивач не може та не має нести відповідальність за порушення роботодавцем норм чинного на то й час трудового законодавства щодо прийому на роботу особи до досягнення визначеного законом віку.

Так, за нормами частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).

За нормами п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно п.4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

З огляду на наведені норми, суд вважає неприпустимим виключення з страхового стажу попередньо зарахованого стажу при вирішенні питання про призначення пенсії за віком.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що у відносинах з позивачем відповідач діяв не послідовно та у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, без дотримання власних процедур, принципу належного урядування, що призвело до юридичної невизначеності в питанні обрахунку страхового стажу позивача.

З огляду на наведене, враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо виключення зі страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 при визначенні розміру пенсії за віком періоду з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Щодо обраного способу захисту порушеного права та вимог зобов`язального характеру, суд вказує про таке.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

З огляду на викладене вище, встановлене порушення діями відповідача прав позивача , суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, незалежно від заявленого у цій справі формулювання позовних вимог, буде визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо виключення із страхового (трудового) стажу при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 за віком періодів з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976 та зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976, у зв`язку із чим здійснити перерахунок та виплату пенсії з 20.03.2023 (дати призначення пенсії за віком) з урахуванням виплачених сум.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про сукупність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору, суд вказує таке.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій у області щодо виключення зі страхового (трудового) стажу при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 за віком періодів з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій у області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.06.1975 по 25.08.1975, з 15.05.1976 по 15.08.1976, та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 20.03.2023 з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.11.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович