Рішення № 123366318, 25.11.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57075/23-ц

пр. 2-4840/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/57075/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, -

представник відповідача - Олешко О. М.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 59 530, 55 грн, 3 % річних у розмірі 10 421, 92 грн від простроченої суми боргу за весь час прострочення виконання основного зобов`язання, а всього разом суму в розмірі 69 952, 47 грн, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13.04.2017 року, справа 1527/4804/12, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумного строку судового розгляду кримінальної справи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.04.2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумного строку судового розгляду кримінальної справи задоволено частково, стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн, в решті позову відмовлено.

04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, видано виконавчий лист.

Листом Державної казначейської служби України від 26.01.2022 року №5-11-11/2089 повідомлено, що із 28.12.2021 року у Казначействі обліковується виконавчий лист №1527/4804/12, виданий 04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн, який буде виконаний в порядку черговості та в межах асигнувань за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Вказує, що рішення суду не було виконано в строк, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 та грошові були перераховані позивачу лише 22.09.2023 року, що підтверджується копією роздруківки про рух коштів на пенсійному картковому рахунку ОСОБА_1 .

Вважає, що оскільки боржник прострочив виконання зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України, з Державного бюджету України шляхом безспірного списання підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 10 421, 92 грн та інфляційні втрати у розмірі 59 530, 55 грн за період часу 23.02.2021 року по 21.09.2023 року за несвоєчасне виконання судового рішення, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 29).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 30).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження - 05.03.2024 року (а. с. 33), на електронну пошту ухвалу доставлено - 07.02.2024 року (а. с. 31).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 28.02.2024 року (а. с. 34), на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 07.02.2024 року (а. с. 32).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

19.03.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а. с. 35-41).

19.03.2024 року надійшов відзив на позов відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що судове рішення у справі №1527/4804/12 було виконано Казначейством з дотриманням законодавства, зокрема, принципу використання бюджетних коштів, у порядку, визначеному Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 та за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб». Вказує, що Казначейство вжило всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання постанови апеляційного суду на користь позивача, у порядку та спосіб, визначені законодавством, не допускаючи порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 . Зазначає, що Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, не встановлено конкретного строку перерахування боржнику коштів з Державного бюджету, тому у цьому випадку не можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Вважає, що Казначейство не є боржником у розумінні ст. 625 ЦК України, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі положень ст. 625 ЦК України є безпідставними та задоволенню не підлягають (а. с. 42-94).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2024 року клопотання відповідача Олешка О. М. про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду - залишено без задоволення (а. с. 95-96).

04.04.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій, зокрема, долучає судову практику щодо аналогічних правовідносин (а. с. 98-122).

Згідно із ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13.04.2017 року, справа 1527/4804/12, у відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумного строку судового розгляду кримінальної справи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.04.2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням розумного строку судового розгляду кримінальної справи задоволено частково, стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн, в решті позову відмовлено (а. с. 13-17).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 22.09.2021 року, справа №1527/4804/12, касаційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, змінено у такій редакції: «стягнути із Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000, 00 грн».

04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, видано виконавчий лист (а. с. 18).

08.11.2021 року ОСОБА_1 направив до Державної казначейської служби України заяву про прийняття документів для виконання судового рішення разом із оригіналом виконавчого листа №1527/4804/12, виданого 04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, яку зареєстровано 15.11.2021 року вх. №Т-11-5748 (а. с. 56-57).

Листом Державної казначейської служби України від 26.01.2022 року №5-11-11/2089 повідомлено, що із 28.12.2021 року у Казначействі обліковується виконавчий лист №1527/4804/12, виданий 04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн, який буде виконаний в порядку черговості та в межах асигнувань за бюджетною програмою КПКВК 3504030 (а. с. 21-22).

22.09.2023 року на виконання виконавчого листа №1527/4804/12, виданий 04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, Державна казначейська служба України здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується копією роздруківки про рух коштів на пенсійному картковому рахунку ОСОБА_1 (а. с. 25).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як визначено у ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Як визначено у ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Так, ОСОБА_1 пред`явив виконавчий лист №1527/4804/12 про стягнення із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди для його виконання до ДКС України 15.11.2021 року (дата його отримання Державною казначейською службою України).

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Як визначено у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейських обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено «Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок), яким встановлюється механізм, особливості виконання рішень про стягнення коштів з вказаних органів.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19) зазначено, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Вказаний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) зроблено висновок про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, постановою Одеського апеляційного суду від 23.02.2021 року, справа №1527/4804/12, яка набрала законної сили 23.02.2021 року, стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, проте вказане судове рішення виконано 22.09.2023 року. Тобто, рішення суду виконано більше ніж через визначені чинним законодавством три місяці.

За таких обставин, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, відтак, позовні вимоги про стягнення індексу інфляції а також 3 % річних від простроченої суми є обґрунтованими.

Щодо доводів Державної казначейської служби України про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством про виконавче провадження, суд зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження№14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: «У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника».

Таким чином, доводи Державної казначейської служби України про те, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з Державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання, суд вважає також необґрунтованими та такими, що не звільняють відповідача від відповідальності за порушення виконання зобов`язань на підставі ст. 625 ЦК України.

Щодо доводів Державної казначейської служби України відносно того, що виконання судових рішень про відшкодування за рахунок Держави шкоди, завданої незаконними діями державних органів, здійснюється не підставі Закону про гарантії, але згідно із нормами Порядку № 845, який прийнятий відповідно до пункту 9 розділу VI БК України та те, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів виконуються на підставі виконавчих документів у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства, суд відхиляє, з огляду на наступне.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845).

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Суд зауважує, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов`язаних з виконанням рішень судів.

Таким чином, судом встановлено та сторонами не заперечується, що рішення суду у справі №1527/4802/12 про стягнення грошових коштів на користь позивача вчасно не виконано, а отже до відповідача підлягає застосуванню відповідальність за порушення виконання зобов`язань на підставі ст. 625 ЦК України.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду не виконувалось у період із 23.02.2021 року по 21.09.2023 року, та просить стягнути інфляційні втрати у розмір 59 530, 55 грн та 3 % річних у розмірі 10 421, 92 грн за період прострочення 634 дні, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок.

Разом з тим, суд зазначає, що 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати не з дня ухвалення судом постанови про стягнення коштів на користь позивача, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Отже, три місяці для виконання виконавчого листа №1527/4802/12 від 04.11.2021 року, пред`явленого позивачем до виконання Державній казначейській служби України 15.11.2021 року (дата отримання Державною казначейською службою України заяви про прийняття документів для виконання судового рішення разом із оригіналом виконавчого листа №1527/4804/12, виданого 04.11.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси), сплинули 15.02.2022 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 16.02.2022 року, а кінцевою датою нарахування - 21.09.2023 року (день, що передує повному виконанню рішення суду).

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Таким чином, 3 % річних за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року розраховується за наступною формулою: (200 000, 00 грн х 3 х 583 (кількість днів прострочення) : 365 : 100 та становить 9 583, 56 грн.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Розрахунок сукупного індексу інфляції за період прострочення платежу здійснюється за формулою IIc (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) = 1.26713067.

Таким чином, інфляційні втрати за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року становлять: 200 000, 00 грн (сума боргу) x 1.26713067- 200 000, 00 грн (сума боргу) = 53 426,13 грн.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3 % річних за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року у розмірі 9 583, 56 грн та інфляційних втрат за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року у розмірі 53 426, 13 грн.

При цьому, суд зазначає, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню із Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року, справа №757/24363/20-ц, провадження №61-20822св21, а також постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №554/5980/18, постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №352/2255/19, постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі №591/6891/18, постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18, постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі №751/7182/19.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року, справа №910/23967/16 та постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року, справа №569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08.09.2021 року, справа №751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 509, 625 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду - задовольнити частково.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року у розмірі 9 583, 56 грн, інфляційні втрати за період із 16.02.2022 року по 21.09.2023 року у розмірі 53 426,13 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя Г.О.Матійчук