Рішення № 123366288, 25.11.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 760/10137/23-ц

пр. 2-3950/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №760/10137/23-ц

учасники справи:

позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС»

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

представник позивача - Нечай Ю. В.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із вказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС») в якості відшкодування шкоди, суму у розмірі 27 746, 94 грн; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 29 липня 2020 року між ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №006-0476198/01HT, предметом якого є страхування транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 .

26 жовтня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований та транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2020 року, справа №755/16727/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

26.10.2020 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування.

12.11.2020 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» із заявою про виплату страхового відшкодування.

ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» на підставі рахунку №AK-106 від 29.10.2020 року було складено страховий акт №91657/1 від 12.11.2020 року та розрахунок суми страхового відшкодування, що належить до виплати ОСОБА_2 .

Вказує, що на підставі вищевказаних документів ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі: 55 947, 80 грн, двома частинами: 1-ша частина страхового відшкодування у розмірі 45 620, 20 грн була перерахована ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням №231526 від 20.11.2020 року, а 2-га частина у розмірі 10 327, 60 грн була зарахована в рахунок погашення платежів по страховому договору на підставі Заяви від 12.11.2020 року.

На момент ДТП цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», яка сплатила на користь ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту в розмірі 28 200, 86 грн.

Вказує, що різниця зі сплати відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та сумою, що відшкодувало ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» у розмірі 27 746, 94 грн, підлягає стягненню із відповідача, як винуватця ДТП, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Кушнір С. І. (а. с. 17-18).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.05.2023 року вказана справу направлено за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а. с. 20).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2024 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а. с. 26-27).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 28).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 29).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження - 30.10.2023 року (а. с. 31), на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 11.09.2023 року (а. с. 30, 33).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 32).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 29 липня 2020 року між ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №006-0476198/01HT, предметом якого є страхування транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 (а. с. 4-6).

26 жовтня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований та транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2020 року, справа №755/16727/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а. с. 8).

26.10.2020 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування (а. с. 9).

12.11.2020 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» із заявою про виплату страхового відшкодування (а. с. 10).

Протоколом огляду колісного транспортного засобу від 26.10.2020 року визначено пошкодження транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП (а. с. 11).

ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» на підставі рахунку №AK-106 від 29.10.2020 року (а. с. 12) було складено страховий акт №91657/1 від 12.11.2020 року та розрахунок суми страхового відшкодування, що належить до виплати ОСОБА_2 (а. с. 13).

ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі: 55 947, 80 грн, двома частинами: 1-ша частина страхового відшкодування у розмірі 45 620, 20 грн була перерахована ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням №231526 від 20.11.2020 року (а. с. 14), а 2-га частина у розмірі 10 327, 60 грн була зарахована в рахунок погашення платежів по страховому договору на підставі Заяви від 12.11.2020 року (а. с. 10).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

Положеннями статті 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

При вирішенні спірних правовідносин суд виходить з того, що за своїм правовим характером вони є деліктними, тобто такими, що виникли внаслідок заподіяння шкоди.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування передбачене ч. 1 ст. 22 ЦК України.

Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Частиною 3 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 своєї Постанови № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснив, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану винною особою, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зі змісту постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2020 року, справа №755/16727/20, вбачається, що за участю транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований та транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , сталась саме з вини водія транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Таким чином, з огляду на наведені вище норми права особою, що повинна відповідати за завдану шкоду є відповідач по справі.

Статтею 979 ЦК України обумовлено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК України).

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, справа №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), зроблено висновок, що «стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

Разом з тим, за правилами статтей 9, 12, 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при визначенні розміру страхового відшкодування при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, страховиком не відшкодовується франшиза, якщо інше не передбачено договором та витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 32.7 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Системний аналіз пункту 32.7 частини 1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу 3 пункту 3 частини 1 статті 988, статтей 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у розмірі коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу, що замінюються, повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року, справа № 420/998/18 (провадження №61-11714св19).

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (далі - ПДВ). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Таким чином, у разі проведення ремонтних робіт у особи, яка є платником ПДВ, позивач має право на відшкодування сплаченого ним податку за рахунок страхової компанії, якщо понесення витрат зі сплати цього податку буде підтверджено відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, факт пошкодження транспортного засобу марки ««FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 підтверджено протоколом огляду колісного транспортного засобу від 26.10.2020 року.

Також, встановлено, що на момент ДТП цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», яка сплатила на користь ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту в розмірі 28 200, 86 грн.

Вказане не спростовано відповідачем.

Згідно зі ст. 29, п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Положеннями статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Таким чином, різниця зі сплати відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та сумою, що відшкодувало ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» у розмірі 27 746, 94 грн, підлягає стягненню із відповідача, як винуватця ДТП.

Разом з цим, відповідачем, ОСОБА_1 не було надано будь яких доказів підтверджуючих здійснення останнім відшкодування завданих збитків потерпілій особі, також не надано доказів, що виплачене позивачем потерпілому відшкодування складає меншу суму, або пошкодження транспортного засобу «FORD MUSTANG», д.н.з. НОМЕР_1 , не відповідають тим, що зазначені у протоколі огляду колісного транспортного засобу від 26.10.2020 року та рахунку-фактури №АК-0000106 від 29.10.2020 року або фактичним пошкодженням.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 2 481, 00 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 979, 992, 993, 1166, 1187, 1188, 1191, 1194 ЦК України, ст. ст. 9, 12, 29, 32, 36, 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 28 Закону України «Про страхування», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» в якості відшкодування шкоди, суму у розмірі 27 746, 94 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» судовий збір у розмірі 2 481, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС», адреса: вул. Білоруська, 3, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 20344871.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Г.О.Матійчук