Ухвала суду № 123315173, 21.11.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43226/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 ,

підозрюваного - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у кримінальному провадженні № 62023100130001776 від 11.05.2022 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

В С Т А Н О В И В:

25.09.2024 року у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором, про надання дозволу на затримання підозрюваного у кримінальному провадженні № 62023100130001776 від 11.05.2022 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Мотивуючи клопотання про застосування запобіжного заходу, що сторона обвинувачення вказує, що вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Згідно з ч. 6 ст. 2, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.05.2023 № 19-РС матроса ОСОБА_5 увільнено від займаної посади у військовій частині НОМЕР_2 та призначено на посаду стрільця-зенітника 2 взводу охорони роти охорони та забезпечення військової частини НОМЕР_2 , обов`язки за якою почав виконувати 08.05.2023 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № НОМЕР_3 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 216 від 31.07.2023 та направлення командира військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2023 № 2259 матроса ОСОБА_5 направлено на стаціонарне лікування до НВМКЦ «ГВКГ».

У подальшому, 13.09.2023 матрос ОСОБА_5 у задовільному стані виписано із НВМКЦ «ГВКГ».

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом по мобілізації на особливий період, матрос ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Однак, матрос ОСОБА_5 під час дії воєнного стану, вчинив злочин про встановленого порядку несення військової служби з наступних обставин.

Так, стрілець-зенітник 2 взводу охорони роти охорони та забезпечення військової частини НОМЕР_2 матрос ОСОБА_5 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, о 08 год 00 хв 13.09.2022 не з`явився із лікувального закладу на службу до розташування військової частини НОМЕР_2 , дислокованої у Подільському районі міста Києва, після чого проводить час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових.

Таким чином, ОСОБА_5 , підозрюється у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

У зв`язку з чим, 20 вересня 2024 року у встановленому законом порядку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тумир Галицького р-ну Івано-Франківської обл., українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, шляхом вручення означеного повідомлення про підозру керівництву військової частини НОМЕР_2 та на його домашню адресу.

У зв`язку із наведеним, 22 вересня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошено в розшук, проведення якого доручено оперативному підрозділу - ГУ МВС України в Івано-Франківській області.

Викладені обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджуються зібраними матеріалами: протоколи допиту свідків, матеріали службового розслідування, а також постановою про оголошення у розшук підозрюваного тощо.

Підставою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під варту є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень та наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню.

Прокурор в судовому засіданні доводи клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є єдиним можливим заходом, що зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання та просили застосувати запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Судовим розглядом встановлено, що Третім слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023100130001776, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.05.2022 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

20 вересня 2024 року у встановленому законом порядку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тумир Галицького р-ну Івано-Франківської обл., українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, шляхом вручення означеного повідомлення про підозру керівництву військової частини НОМЕР_2 та на його домашню адресу.

22 вересня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошено в розшук, проведення якого доручено оперативному підрозділу - ГУ МВС України в Івано-Франківській області.

Ухвалою слідчого судді від 26.09.2024 надано дозвіл органу досудового розслідування на затримання підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

20.11.2024 року підозрюваного Вор ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано на підставі ухвали слідчого судді від 26.09.2024.

20.11.2024 постановою слідчого відновлено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023100130001776 від 20.11.2024.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Положеннями ст.ст. 5, 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя погоджується з доводами сторони обвинувачення та вважає, що дані які вказують на обґрунтовану підозру, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів та підтверджується долученими до матеріалів клопотання доказами, а саме: протоколами допиту свідків, матеріалами службового розслідування, а також постановою про оголошення у розшук підозрюваного тощо.

Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих матеріалах, враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Аналіз представлених доказів об`єктивно зв`язують підозрюваного з інкримінованим кримінальним правопорушенням, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення, вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року.

Відтак, на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування до особи одного із запобіжних заходів, передбачених ст.176 КПК України.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

У відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Вирішуючи питання про застосування підозрюваному запобіжного заходу, суддя враховує не тільки положення, які передбачені КПК, а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Клоот проти Бельгії (Cloot v. Belgium, § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, яке згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, які є джерелом законодавства, у справі «Бойченко проти Молдови» № 41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу». А у справі «Мамедова проти Росії» № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року Європейський суд дійшов такого висновку: «посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальний елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребує позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.

Стороною обвинувачення в судовому засіданні частково доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, прокурором доведено, що ризик ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, строком від п`яти до десяти років, тому розуміючи тяжкість та невідворотність настання подальшого покарання, неможливість ухилитись від кримінальної відповідальності, у підозрюваного є всі підстави ухилитись від органів досудового розслідування всіма можливими засобами та способами, а також враховуючи той факт що він був відсутній на військовій службі із 30.04.2022 по 11.05.2022, та був виключений зі списків військової частини лише на підставі внесення відомостей до ЄРДР.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».

Окрім цього, матеріалами клопотання обґрунтовано наявність ризику передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може мати відповідні зв`язки та авторитет серед військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , який він може використати для того, щоб будь-яким чином схилити заявника у даному провадженні (військову частину НОМЕР_2 ) дати інші покази ніж ті які наявні в матеріалах провадження або вплинути на інших осіб, що за своїми посадовими обов`язками мають доступ до документів, що безапеляційно доводять вину підозрюваного, на їх знищення, зміну, спотворення, або переховування будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити ізолювання останнього від спілкування з даними особами.

Прокурор вказує, на наявність ризику незаконно впливати на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Цей ризик існує у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зловживаючи своїми зв`язками, дружніми відносинами та авторитетом може мати можливість впливати на свідків, зокрема на військовослужбовців військову частину НОМЕР_2 , а також використовуючи наявні можливості має реальну можливість впливати на заявника. Також, маючи довірливе ставлення до нього з боку посадових осіб військовослужбовців військову частину НОМЕР_2 , може використовувати свій особистий вплив на осіб, які були свідками вчинення та продовження вчинення злочину, шляхом їх залякування підкупу чи повідомлення компрометаційних матеріалів, з метою зміни їх свідчень, схилення до дачі неправдивих показів, оскільки у випадку застосування іншого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою підозрюваного фактично не можливо буде ізолювати останнього від спілкування з даними особами.

Окрім цього, слідчий суддя приймає до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Так, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.

У п. 60 рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти Росії» від 21.07.2003 суд відзначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, у якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.

Крім того, питання щодо наявності захворювань, які б вказували про неможливість тримання ОСОБА_5 під вартою і були підставами для його звільнення встановлюється відповідним висновком лікарської комісії та вирішується у передбаченому законом порядку.

Під час досудового розслідування не встановлено будь-яких даних про те, що підозрюваний не може утримуватися під вартою, не встановленого того, що підозрюваний має хронічні захворювання, що у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України віл 15.08.2014 №1348/5/572 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.08.2014 за №990/25767 свідчать про неможливість тримання підозрюваної під вартою.

Варто зазначити, що за вказаних обставин під час судового розгляду встановлено, що застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою є пропорційним легітимній меті, яка ставиться до застосування запобіжних заходів, а відтак приходить до висновку про задоволення клопотання, та не приймає доводи сторони захисту з підстав, викладених в мотивувальній частині ухвали.

За вказаних обставин, враховуючи обґрунтованість підозри, доведеність ризиків у кримінальному провадження та приписи ч. 8 ст. 176 КПК України, приходжу до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.

Між тим, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, необхідність покладення яких вбачається з наведеного в обґрунтування даного клопотання.

Так, згідно п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звільнення може бути обумовлено наданням гарантій явки в суд, й судова практика Європейського суду з прав людини встановлює, що не відповідає п. 3 ст. 5 Конвенції встановлення розміру застави, виключно в залежності від інкримінованої шкоди. Гарантія має мету не відшкодування шкоди, а забезпечення присутності обвинуваченого в залі судового засідання. Тому її розмір повинен відповідати перспективі втрати застави чи обернення на неї стягнення у разі не явки обвинуваченого до суду, й повинен утримувати обвинуваченого в межах належної процесуальної поведінки.

При визначенні ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя наряду з положеннями ст.ст. 182, 183 КПК України враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року

Враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх корисливий мотив, матеріальне становище підозрюваного, тяжкість правопорушення, у якому він підозрюється, суспільну небезпечність злочинів, вік та стан його здоров`я, соціальні зв`язки, слідчий суддя вважає, що застава у розмірі 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень, здатна гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, з урахуванням вказаних обставин, що виправдує мету застосування запобіжного заходу.

Питання щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 202, 205, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання - задовольнити.

Застосувати до підозрюваного у кримінальному провадженні № 62023100130001776 від 11.05.2022 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 02 січня 2025 року включно, із утримання на ІНФОРМАЦІЯ_2 (по АДРЕСА_2 ).

Одночасно визначити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень, поклавши у разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування, свідками у даному кримінальному провадженні, визначених прокурором.

Застава може бути внесена, як самим підозрюваним, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059

Банк отримувача ДКСУ, м.Київ

Код банку отримувача (МФО) 820172

Рахунок отримувача UA128201720355259002001012089

призначення платежу: застава за …(ПІБ, дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали … (назва суду) … від … (дата ухвали).. по справі № …, кримінальне провадження № ….., внесені (ПІБ особи, що вносить заставу) згідно квитанції від (дата та № квитанції).

Термін обов`язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави визначити в межах строку досудового розслідування, а саме до 02 січня 2025 року включно.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, де особа утримується.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа установи, де особа утримується, має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Печерського районного суду м. Києва.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти, у зв`язку з внесенням застави підозрюваним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1