Рішення № 123308310, 25.11.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року м. Київ №320/11733/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі по тексту - ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області, відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідач про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 07.09.2016 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосїївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на недотримання порядку його прийняття та відсутності для цього правових підстав. Зокрема, позивач наполягає на відсутності обставин підробки ним документів або зазначення завідомо неправдивих відомостей під час оформлення паспорта громадянина України, що, відповідно, свідчить про безпідставність оскаржуваного рішення.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що викладені в позові підстави є такими, що не ґрунтуються на вимогах матеріального права, наголошує на обґрунтованості прийнятого ним оскаржуваного рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою суду від 18.03.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

25.04.2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.

12.11.2024 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення.

Разом з відзивом відповідачем подано до суду заяву відповідача про залучення третьої особи.

Ухвалою суду від 13.11.2024 у задоволені клопотання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про залучення третьої особи відмовити.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, судом встановлені відповідні обставини.

16.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

Разом із заявою про оформлення набуття громадянства України, позивачем подано зобов`язання припинити громадянство Республіки Азербайджан протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Республіки Азербайджан, або ж у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства Республіки Азербайджан - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина Республіки Азербайджан до уповноваженого органу цієї держави.

07.09.2016 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про оформлення позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

13.09.2016 позивач подав до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Позивач від 14.09.2016 був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , а також 30.09.2016 - паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , орган що видав 8037.

Листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 27.10.2023 № 6.4/14218/6-23 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано копію листа Державного бюро розслідувань (далі - також ДБР) від 27.09.2023 №10-3-04-03-23098 з додатками та лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІСЕ) від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 з додатками, щодо позивача для вжиття заходів відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України».

Так, відповідно до вищевказаних листів в ході проведення комплексу оперативно-розшукових заходів встановлено, що громадянин рф ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з використанням паспорту громадянина Азербайджанської Республіки на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , незаконно набув громадянство України та документований паспортами громадянина України.

Разом з цим, відповідно до листа КНДІСЕ від 18.10.2023 № 15899/17025-3-23/35 з додатками, на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності визнано, що можна стверджувати, що особа зафіксована у копіях заяви про видачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , заяви про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням від імені ОСОБА_1 , заяви про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , у додатку до листа ДБР від 29.09.2023 № 10-3-04-03-23437, є однією і тією ж особою.

При цьому, позивачем при оформленні набуття громадянства України було долучено копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 10.06.1954 Новомосковським бюро ЗАГС на ім`я діда ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого місцем народження є м.Новомосковськ, Дніпропетровська обл.

Проте, уповноваженим працівником ДБР було26.09.2023 прийнято пояснення від громадянки ОСОБА_4 , в якому повідомлено наступне: «...мій батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народився в м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., навчався в м. Новомосковськ в школі, після в музичному училищі в м. Дніпропетровськ. Весь час проживав на території УРСР. По професії ОСОБА_3 був музикантом, у відрядження на територію інших країн колишнього радянського союзу не виїжджав.

До 1996 року мій батько проживав в м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., де познайомився з моєю мамою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. 07.07.1966 мої батьки одружилися, після чого переїхали за призначенням мого батька, як молодого спеціаліста, по закінченню музичного училища м. Дніпропетровська, ум. Сміла Черкаської обл. З 1967 року мої батька переїхали до м. Вишневого Київської обл., де народилася я.

Крім того, мені не відомі жодні рідні близькі по лінії батька, які проживали/перебували на території інших країн колишнього радянського союзу. Зокрема мені не відомі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 30.10.2023 на підставі листів та копій документів ДБР та КНДІСЕ, прийняло рішення відносно позивача про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням згідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» у зв`язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Приписами статті 15 Загальної декларації прав людини заборонено безпідставне позбавлення особи громадянства або права змінити своє громадянство.

Подібне положення міститься й у статті 4 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. (ратифіковано із застереженням та заявою Законом N163-V від 20.09.2006), де записано, що «…правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.

Таким чином, з викладеного вбачаєтеся, що зазначені міжнародно-правові документи не містять абсолютної заборони щодо позбавлення громадянства. Вони лише вказують на те, що позбавлення громадянства повинно здійснюватися за наявності відповідних підстав, передбачених нормами національного законодавства. При цьому у статті 1 Європейської конвенції про громадянство записано, що внутрішньодержавне право держав-учасниць має узгоджуватися з принципами та правилами, що стосуються громадянства фізичних осіб, встановлених цим документом

Так правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі також - Закон № 2235-ІІІ).

При цьому відповідно до положень ст.2, п.2 ст.6, ч.1, 5, 8 Закону №2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

запобігання виникненню випадків без громадянства;

неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

визнання права громадянина України на зміну громадянства;

неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Пунктом 2 статті 6 Закону №2235-ІІІ передбачено, що громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.

Частиною 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Разом з тим, Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно з пунктом 26 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України,

Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:

а) документ, який підтверджує факт народження відповідно батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір`ю, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:

а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;

б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

Водночас, приписами статті 21 Закону №223 5-III визначено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.03.2020 у справі №826/15115/17, 14.11.2018 у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.

Вказана судова практика Верховного Суду є обов`язковою для врахування відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріали справ судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що ДБР листом від 27.09.2023 № 10-3-04-03-23098 повідомило ДМС України, що у межах кримінального провадження здійснює документування протиправної діяльності злочинного угрупування. Під час оперативно-розшукових заходів встановили, що позивач є громадянином РФ та з використанням паспорту громадянина Азербайджанської Республіки незаконно набув громадянство України.

До листа на підтвердження викладеного додано, пояснення громадянки ОСОБА_4 та картка з бази «АС «Российский паспорт», що на думку ДБР підтверджують незаконне набуття громодянства України.

Між тим суд зазначає, що в жодному листі ДБР не вказуєтеся в межах якого саме кримінального провадження встановлені дані обставини (номер, дата порушення тощо), також і не зазначається про протиправну діяльність вчинену позивачем. Будь-яких підтверджуючих документів про те, що гр. ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до пояснень не долучено.

Що ж стосується листа ДБР від 27.09.2023 № 10-3-04-03-23098, суд, додатково до вказаного вище, звертає увагу на те, що згідно з частиною 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У справі №360/4754/19 від 16.09.2021 Верховний Суд зазначив, що: "необхідною і обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону №2235-III є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Окрім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих або фальшивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2020 року та від 27 січня 2021 року у справах № 520/2915/19, № 826/15657/16 відповідно".

Отже, доказом подання позивачем підроблених документів може слугувати відповідний вирок суду, який відповідачем не був поданий, а отже і лист Посольства Російської Федерації адресований безпосередньо заступнику голови ДМС України, вхідний від 17.09.2020 №20576-20, в розумінні ч. 1 ст. 74 КАС України є недопустимим доказом.

При цьому, положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що лише за наслідком оцінки судом у межах здійснення відповідного кримінального провадження, відповідні докази, зібрані на етапі досудового розслідування, можуть бути визнані такими, що підтверджують або спростовують вину обвинуваченого.

Враховуючи висновки Верховного Суду відповідно, лише за наслідком оцінки судом відповідних пояснень громадянки ОСОБА_4 у межах відповідного кримінального провадження, що буде відображено у кінцевому судовому рішенні за наслідком його здійснення, можливо буде стверджувати про дійсність вказаних такою громадянкою обставин.

Між тим, оскільки відповідачем до матеріалів справи таких доказів надано не було, більше того, так як оскаржуване рішення не ґрунтується на таких доказах, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відомості зазначеного вище листа ДБР.

Отже, оскільки факт обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, не встановлено належними органами, суд доходить висновку, що відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем за відсутності визначених законом правових підстав.

У свою чергу ДМС України звернулося до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У листі поставлено питання про те чи одна і та сама особа зафіксована на фотозображеннях, які містяться на копіях документів наданих ДБР та поданих ДМС України ОСОБА_1 .

Суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» належним документом, що засвідчує проведення відповідної експертизи є саме письмовий висновок, оформлений за наслідком проведення експертного дослідження.

Проте, матеріали справи не містять такого експертного висновку, який би стверджував про обставини, вказані у листі КНДІСЕ від 18.10.2023 №15899/17025-3-23/35. Більше того, аналіз оскаржуваного рішення свідчить, що воно ґрунтується саме на відомостях вказаного листа КНДІСЕ, не підкріпленого будь-якими письмовим висновком експерта.

Водночас суд зауважує, що доказів здійснення відповідачем перевірки, встановлення та підтвердження вказаних у листі обставин, матеріали справи не містять і про такі відповідач у запереченнях на позов не зазначав. При цьому, обов`язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.

Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах сформульований Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2020 року у справі №20/4398/19.

У контексті наведеного, суд вважає, що листи ДБР та КНДІСЕ, на підставі яких винесено оскаржуване рішення, не є належними та достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало йому право набути громадянства України за територіальним походженням.

Суд наголошує, що обов`язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах і свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Салов проти України від 06.09.2005 ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Так, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia).

Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia), п. 46, "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.

Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 в справі №1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.

Як і зазначалося, рішення уповноваженого органу державної влади щодо оформлення набуття громадянства України позивачу є індивідуальним рішенням, що юридично вважається правочином, з якого в останнього виникли відповідні права та обов`язки, але на даний час відповідач скасував раніше прийняте рішення, тобто в односторонньому порядку відмовляється від вчиненого правочину.

Суд звертає увагу на те, що на підставі ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Рішенням відповідача скасовано набуття громадянства позивачу, що з огляду на наведені вище нормативні обґрунтування та докази є неприпустимим, суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство (ратифіковано Законом № 163-V (163-16) від 20.09.2006), зокрема приписам ст. 4, 7, 16, 18.

Відповідно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Окремо суд зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Однак, відповідачем не було враховано, що для позивача скасування рішення про набуття громадянства України має наслідком повну зміну способу життя.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Ураховуючи, що відповідач не надав беззаперечні докази того, що набуття позивачем громадянства України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, на переконання суду відповідач дійшов передчасних висновків щодо наявність правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Беручи до уваги викладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак як наслідок суд вважає протиправними та таким, що підлягає скасуванню рішення відповідач про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 07.09.2016 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 . При цьому, оскільки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення, тому і похідна вимога про зобов`язання відповідача вилучити відомості про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016 підлягає задоволоенню.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, висновків Верховного Суду та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

VІ. Судові витрати.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до

положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 30.10.2024 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 07.09.2016 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 14.09.2016.

Стягнули за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) понесені останнім судові витрати у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Жук Р.В.