Рішення № 123294292, 25.11.2024, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1274/24

(2/199/1395/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

25.11.2024

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого суддіСпаї В.В.,

секретар судового засідання Піскова С.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», де третя особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального Управління юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинений виконавчий напис про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованості в розмірі 3786,36 грн., про що позивач дізналася, отримавши постанову старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС у місті Дніпрі Південно- Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відкриття виконавчого провадження №66025008. На переконання позивача, виконавчий напис є незаконним, він вчинений приватним нотаріусом з порушенням порядку вчинення виконавчих написів, що є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (стала правова позиція, викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року по справі №910/10374/17).

Виконавчий напис був вчинений на підставі кредитного договору від 01.06.2017 р. №609300390, що був укладений між позивачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА»; стягнення за оспорюваним виконавчим написом відбувається на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», що нібито набуло право вимоги.

Позивач випадково дізнався про відкрите щодо нього виконавче провадження, до цього позивач не отримував від відповідача позасудову вимогу щодо дострокового повернення кредиту чи повідомлення-застереження про те, що відповідач розпочинає процедуру стягнення боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, позивач не підписувала із відповідачем жодних договорів, зокрема жодного нотаріально посвідченого договору, тому в принципі не могла знати про ймовірну заборгованість перед відповідачем; оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням порядку його вчинення в частині перевірки безспірності заборгованості при його вчиненні, що є підставою для його визнання таким, що не підлягає виконанню.

При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, зокрема з виконавчого напису, позивач дізналася про те, що оспорюваний виконавчий напис був вчинений на підставі кредитного договору від 01.06.2017 р. № 609300390, який був укладений між позивачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА, а стягнення за оспорюваним виконавчим написом відбувається на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», що нібито набуло право вимоги. Позивачем наголошується, що вона не укладала жодного нотаріально посвідченого кредитного договору чи договору позики, тому кредитний договір також не міг бути нотаріально посвідчений, що й було підтверджено при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження: кредитний договір, на якому було вчинено оспорюваний виконавчий напис, та який був переданий виконавцю на виконання, як підстава для відкриття виконавчого провадження, не посвідчений нотаріально.

Законодавством не передбачено можливість вчиняти виконавчі написи на боргових документах, що нотаріально не посвідчені.

Позивач у позові заявила вимоги:

1.визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №15192, вчинений 30.03.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет»;

2.стягнути з ТОВ «Фінпром маркет» користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 3786,36 грн. та збитки в розмірі 648,60 грн.;

3.стягнути з ТОВ «Фігпром маркет» на користь ОСОБА_1 сплачені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Учасники справи не скористалися правом брати участь у судових засіданнях.

Представник позивача в окремо наданій суду заяві просив суд про розгляд справи у відсутності позивача та його представника, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 25).

Відповідач в окремо поданій суду заяві повідомив про визнання позову (а.с. 70).

Треті особи не скористалися правом брати участь у судових засіданнях.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як встановлено судом на підставі виконавчого напису (а.с. 11 звор.), останній вчинений 30.03.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Є.Остапенком, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» 3786,36 грн.; ТОВ «Фінпром маркет» відступлено право вимоги за кредитним договором від 01.06.2017 р., укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, встановлено, що 12.07.2021 р. старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кравченко Ю.О. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №15192, виданого 30.03.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Є.Остапенком, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованості в розмірі 3786,36 грн. (а.с. 12).

27.10.2021 р. старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кравченко Ю.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №66025008: вимоги виконавчого документа виконані в повному обсязі (а.с. 14).

Позивач є боржником за кредитним договором 01.06.2017 р. №609300390, який був укладений між позивачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Вказаний договір укладений в простій письмовій формі.

Суду не надано доказів про виконання позивачем кредитного договору.

Виконавчий напис був пред`явлений стягувачем до виконання, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.07.2021 р. (ВП 66025008), яка винесена старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кравченко Ю.О. (а.с. 12).

27.10.2021 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням виконавчого документа в повному обсязі (а.с. 14).

Кошти в розмірі 3786,36 грн. стягнуті в межах виконавчого провадження на користь відповідача.

Позивач заперечує правомірність вчинення виконавчого напису з підстави відсутності доказів про безспірність вимог стягувача, а також через те, що виконавчий напис вчинений на договорі, який не посвідчений нотаріально.

Відповідач позов визнав (а.с. 70).

В окремому клопотанні відповідач просив суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу з 10000,00 грн. до 2850,00 грн.

Процесуальні дії у справі:

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2024 р. позовну заяву залишено без руху;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2024 р. справа прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі;

- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.09.2024 р. задоволено заяву позивача про витребування доказів та витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15б), копію кредитного договору від 01.06.2017 №609300390, який був укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», на якому було вчинено виконавчий напис №15192, виданий 30.03.2021 р.

Правовідносини між учасниками справи виникли із захисту прав боржника у договірному зобов`язанні.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову (частково), виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві Юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі по тексту - Порядок № 296/5).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 цього Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Порядок вчинення нотаріальних дій № 296/5 містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктом 3.1 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі по тексту - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище Постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

Відповідно до ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, які встановлені ст. 12,13 ЦПК України, саме сторона визначає коло доказів, які вона надає суду.

Під час розгляду справи, учасниками не надано суду доказів, про надання приватному нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача перед відповідачем, а тому, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15.

Сторонами не надано доказів, які б свідчили, що при вчиненні спірного виконавчого напису, нотаріусу, разом з відповідною заявою стягувача, було надано первинні фінансові документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Отже, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Верховний Суд у Постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, провадження № 61-12629св19 дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 31.10.2020 р., тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Як встановлено судом, кредитний договір від 01.96.2017 р. №609300390, укладений між позивачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», за невиконання умов якого приватним нотаріусом вчинено оспорюваний виконавчий напис, укладався сторонами та не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18 та у Постанові Великої палати Верховного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

За таких обставин, враховуючи те, що суду не надано доказів, що при вчиненні спірного виконавчого напису нотаріусу були надані відповідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, не надано нотаріально посвідченого договору, з приводу якого виникла така заборгованість, суд приходить до висновку, що оспорюваний боржником виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно вимоги позову про стягнення сплачених сум з виконання оспорюваного виконавчого напису, то судом на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.10.2021 р. встановлено, що вимоги виконавчого документа виконанні в повному обсязі, тобто в розмірі 3786,36 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Тобто у випадку, якщо правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, які були стягнуті в процесі примусового виконавчого провадження із позивача на підставі виконавчого документу відпали, а отже це майно має бути йому повернуто саме на підставі ст. 1212 ЦК України.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах (постанова ВС від 06.03.2019 по справі № № 910/1531/18, та постанова Верховного Суду від 28.01.2020 по справі № 910/16664/18).

Виходячи з вищенаведеного, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 3786, 36 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплати судовий збір подання позовної заяви (2422,00 грн.).

Втім, відповідач визнав позов, про що повідомив суд в окремій заяві.

Відповідно до ч.1ст.142ЦПК України,у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету 1211,20 грн.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач просила суд про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмір 10000,00 грн.

Відповідач в окремому клопотанні просив суд зменшити їх розмір до 2850,00 грн. (а.с. 50).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначеннісуми відшкодуваннясуд маєвиходити зкритерію реальностіадвокатських витрат(встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового стануобох сторін.Ті самікритерії застосовуєЄСПЛ,присуджуючи судовівитрат напідставі статті41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Судом встановлено,що адвокатЯресько Т.В.є представником позивача,що підтверджуєтьсяордером (а.с. 14); між адвокатом та позивачем 15.02.2024 р. був укладений договір №22036 про надання правничої допомоги (а.с. 21 ).

На підставі акту приймання передачі до договору про надання правничої допомоги №1 від 15.02.2024 р., який укладений між позивачем та адвокатом, судом встановлено, що його учасники погодили отримання наступної послуги та її вартість: надання правничої допомоги щодо визнання виконавчого напису №15192 від 30.03.2021 р. таким, що не підлягає виконанню, згідно якого було відкрито виконавче провадження №66025008 та повернення безпідставно стягнутих коштів в суді 1 інстанції, ціна 10000,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін(пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом , відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, суд погоджується з слушністю доводів представника відповідача, що такі витрати не є співмірними з ціною позову, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 3000,00 грн.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст.ст. 12, 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст. ст. 23, 89, ч. 1 ст. 142, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст. 265, ч. 4 ст. 268, ст. 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», де третя особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального Управління юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 15192, який вчинений 30.03.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» в розмірі 3786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 36 коп.

Повернути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір, перерахований відповідно до квитанції ID: 3237 3872 9053 1976 від 19.02.2024 р. в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ЄДРПОУ 43311346, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9а, офіс 204) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (трьох тисяч) грн. 00 коп.

Дата складення повного судового рішення 25.11.2024 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї