Рішення № 123274179, 22.11.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року № 640/16131/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 01 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;

- зобов`язати уповноважену кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та Офіс Генерального прокурора призначити новий час (дату) для проходження співбесіди (III етапу атестації).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 01 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року в справі №640/16131/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2022 року справу № 640/16131/20 передано на розгляд головуючому судді Аблову Є.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 суддею Абловим Є.В. прийнято справу № 640/16131/20 за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 25 травня 2023 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки під час співбесіди не було встановлено факти, які мали б вирішальне значення для його прийняття та свідчили про сумніви у компетентності як прокурора, його професійній етиці та доброчесності.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач-2, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості оскаржуваного рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з липня 2004 року проходить службу в органах прокуратури на різних посадах, з листопада 2019 року призначений на посаду заступника прокурора Харківської області.

На підставі пункту 10 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

У зв`язку з успішним проходженням перших двох етапів атестації, був допущений до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до оскаржуваного рішення № 2 Чотирнадцятої кадрової комісії від 01 липня 2020 року на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі особової справи, а також пояснень прокурора під час співбесіди, матеріалів, що знаходяться у відкритому доступі, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо доброчесності позивача та відповідності його критерію професійної етики.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Проведення атестації прокурорів здійснювалося в силу Закону №113-ІХ як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

У разі неуспішного проходження атестації прокурором такий прокурор підлягає звільненню суб`єктом владних повноважень.

Аналізуючи доводи Офісу Генерального прокурора в межах перевірки касаційної скарги щодо наявності у кадрової комісії у цій справі дискреційних повноважень на прийняття рішення за результатами проведеної співбесіди та, відповідно, відсутності у судів попередніх інстанцій повноважень здійснювати переоцінку висновків щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди.

Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку №221.

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року (справа № 640/1083/20), від 22 вересня 2022 року (справа № 200/7541/20-а), від 29 вересня 2022 року (справа №260/3026/20), від 20 жовтня 2022 року (справа № 140/17496/20 та №640/18156/20), 06 жовтня 2022 року (справа № 640/777/20), від 24 жовтня 2022 року (справа №640/1358/20), від 03 листопада 2022 року (справа № 640/1088/20), від 08 листопада 2022 року (справа № 640/1559/20), від 17 листопада 2022 року (справа №280/7188/20).

Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Пунктами 10, 11, 13 розділу IV Порядку №221 визначено, що фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Відповідно до пункту 14 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У постанові від 03 листопада 2022 року у справі №600/1450/20-а Верховний Суд зазначав, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вказаних вище конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків.

Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.

Відсутність у законі визначення поняття "доброчесність", яке використовується у процедурі атестації прокурорів, не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.

Пунктами 15-16 розділу IV Порядку №221 встановлено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Таким чином, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Матеріали атестаційної справи відповідно до Порядку №233 можуть містити інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Кадрова комісія враховує вказану вище інформацію та відомості щодо прокурора, який проходить співбесіду, у тому числі декларації, у яких міститься інформація, що підлягає оцінці комісією.

Повертаючи дану справ на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд наголосив на необхідності, під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, витребувати та дослідити декларації позивача за 2015-2016 роки, відомості з яких стали підставою для висновку про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності; дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення кадрової комісії.

Також Верховний Суд звернув увагу на необхідності перевірки оскаржуваного рішення кадрової комісії щодо кожного з аргументів комісії, які лягли в основу висновку про порушення прокурором вимог доброчесності та професійної етики (щодо сумнівів членів кадрової комісії у самостійному виконанні та захисті прокурором дисертаційного дослідження), а також висновку про недоброчесність прокурора в частині викликаних сумнівів у правдивості його пояснень, наданих комісії, щодо користування кімнатами у місті Харкові.

У контексті наведеного суд зазначає таке.

Під час співбесіди з позивачем встановлено, що відповідно до даних декларації позивача за 2015 рік, грошові активи (заощадження) прокурора та членів його родини складали 1 250 000 грн. Цей же показник за даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік складав 890 000 грн. (різниця 360 000 грн). Згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої позивачем за 2016 рік, у цьому році він придбав автомобіль Volkswagen Jetta вартістю 532 664 грн. З урахуванням різниці між рівнем задекларованих грошових активів прокурора та членів його родини за 2015-2016 роки очевидно, що 172 664 грн. вартості автомобіля мали покриватися за рахунок доходів, отриманих прокурором у 2016 році.

Відповідно до даних цієї ж декларації позивач та члени його сім`ї отримали 322 641 грн доходів, 296 492 грн з яких складала заробітна плата. Враховуючи, що отримані сім`єю прокурора доходи підлягали оподаткуванню, чистий розмір доходу з заробітної плати не перевищував 240 тисяч грн., а загальний дохід 267 000 грн.

Враховуючи той факт, що з суми 267 000 грн. мало бути сплачено 172 664 грн. вартості автомобіля, на прожиття прокурору та членам сім`ї залишалося менше ніж 95 000 грн. на рік.

Крім того, відповідно до наданих робочою групою матеріалів щодо позивача, на співбесіді встановлено, що у 2016 році позвиачем разом з членами родини здійснено 2 тривалі закордонні подорожі. Під час співбесіди прокурор пояснив, що на кожну з цих подорожей витрачено 40-50 тисяч грн. При цьому очевидно, що прокурором здійснювалися також і інші витрати, пов`язані зокрема з обслуговуванням автомобіля, його реєстрацією, витратами на харчування протягом року тощо.

Підставою для такого твердження є самостійно здійснений комісією розрахунок показників декларацій позивача за 2015 та 2016 роки (копії яких долучені до матеріалів справи), на підставі якого зроблено висновок, що коштів, які залишилися у позивача в розпорядженні після придбання у 2016 році автомобіля Volkswagen Jetta, було недостатньо для того способу життя, який він, за припущенням комісії, міг вести. При цьому вказано, що на прожиття прокурору та членам сім' ї залишалося менше ніж 95 000 грн. на рік.

Позвиачем зазначено, що у 2016 році він мав два виїзди за кордон - 7 днів взимку та 11 днів влітку. Зазначене, на думку суду, не можна назвати тривалими подорожами.

При цьому, як зазначив позивач та що не було спростовано відповідачами, одна з вказаних поїздок, здійснена у січні 2016 року, оплачувалася позивачем у 2015 році з доходів, отриманих у 2015 році, а тому не повинна була включатися у розрахунки витрат 2016 року, зроблені комісією.

Крім того, Генеральною прокуратурою України у 2016 році проводилося службове розслідування щодо виїздів працівників органів прокуратури за межі України, зокрема щодо позивача, відповідно до висновку якого порушень під час таких виїздів позивача не встановлено, а витрати на подорожі були співрозмірними з доходами, одержаними із законних джерел (витяг з висновку службового розслідування від 19.10.2016).

При цьому, Комісією не враховано та не надано оцінку доводам позивача про те, після вимушеного переміщення у зв`язку із збройною агресією російської федерації з окупованої частини Луганської області до міста Харкова, позивач разом з родиною мешкали у друзів, не сплачуючи кошти за користування приміщенням та комунальні послуги.

Крім того, згідно наданих пояснень, періодично сім`я позивача отримувала допомогу від його батьків та батьків дружини продуктами, речами та грошима, про він я повідомив під час співбесіди.

При цьому, відповідно п. 45 Роз`яснення «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року № 3 подарунки у формі грошових коштів у розмірі до 6 890 грн на кожного члена сім`ї не повинні відображатись у декларації (загалом 20 670 грн).

Тобто, матеріали справи не свідчать про те, що коштів, що були у розпорядженні позивача протягом 2016 року, вистачило б для проживання, як це було встановлено комісією.

Враховуючи викладене, висновок про невідповідність способу життя позивача задекларованим доходам є необґрунтованим, оскільки він не відповідає дійсному стану справ, не підтверджується як даними декларацій за 2015-2016 роки позивача, так і фактично здійсненими ним витратами.

Щодо висновку комісії про наявність обґрунтованих сумнівів у самостійному виконанні та захисті позивачем дисертаційного дослідження у 2008 році, що, на думку комісії, є порушенням вимог доброчесності та професійної етики, суд зазначає таке.

Так, з 2005 по 2008 рік позивач навчався в аспірантурі Харківської державної академії фізичної культури під керівництвом наукового керівника доктора біологічних наук професора ОСОБА_2 , та підготував дисертаційне дослідження на тему «Роль саморегуляції в успішності професійної діяльності прокурорів».

Після трьох років навчання та роботи відбувся попередній захист дисертації на кафедрі Харківської державної академії фізичної культури та позивача було рекомендовано до прилюдного захисту, який відбувся на засіданні спеціалізованої вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України.

Дисертаційне дослідження позивача було предметом вивчення експертної ради Вищої атестаційної комісії України в м. Києві, на засіданні якої мною безпосередньо представлено його результати. Після цього позивач здобув науковий ступінь кандидата наук та отримав диплом кандидата наук НОМЕР_1 .

При цьому, самостійне виконання та захист позивачем дисертаційного дослідження підтверджується:

- участю у міжнародних та національних конференціях, опублікованими науковими статтями (Вісник Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна. Харків, 2007. № 759. С. 30-36; Право і безпека. Харків, 2007. Т.6, №1. С. 39-42; Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Соціальна філософія, психологія. Харків, 2007. вип. 3(29). С. 159-164; Вісник Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна. Харків, 2008. № 793. С. 19-22; Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні наукові технології - 2008». - Дніпропетровськ, 2008. С. 54-58),

- рішенням кафедри щодо попереднього захисту дисертації та рішенням спеціалізованої вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України за результатами прилюдного захисту, протоколом № 22-06\8 та рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 12.11.2008 за результатами особистого представлення та захисту дисертаційного дослідження та перевірки його на плагіат.

На думку суду, обставини того, що позивач під час співбесіди не зміг швидко пригадати прізвища опонентів на захисті, що мав місце у 2008 році, не згадав назви книжок, які він читав при написанні дисертації за 12 років до того, не спростовує обставин самостійного здійснення позивачем дисертаційного дослідження.

При цьому, під час співбесіди позивач вірно повідомив і захисту, і місце навчання, що підтверджується відповідним відеозаписом.

Також суд звертає увагу на те, що безпідставною є зазначена у рішенні комісії підстава для перевірки обставин підготовки та захисту дисертаційного дослідження - отримання позивачем надбавки в розмірі 5% від посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505. Так, вказану надбавку позивач не отримував, оскільки доплата за науковий ступінь виплачуються працівникам, якщо їх діяльність збігається за профілем з науковим ступенем, у даному випадку - це психологія, що не збігається з діяльністю позивача на посаді прокурора.

У декларації за 2016 рік вказано, окрім іншого, про наявність у позивача права користування двома кімнатами у місті Харкові.

Так, з 07 листопада 2016 року позивач та члени його родини були офіційно зареєстровані у гуртожитку по АДРЕСА_1 , що відображено у відповідних розділах декларації.

Крім того, у декларації вказано, що позивач з членами родини тимчасово проживав у кімнаті по АДРЕСА_2 з 22 травня 2014 року.

Як вже зазначалось, позивач зазначав, що через агресію російської федерації він разом із дружиною та донькою вимушено покинув місце нашого постійного проживання - місто Ровеньки Луганської області, та, на пропозицію друзів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вони проживали в одній із кімнат квартири за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому за домовленістю, родина позивача не сплачувала кошти за користування кімнатою та витрати за комунальні послуги.

З метою підтвердження вказаного факту, ОСОБА_4 надані нотаріально засвідчені письмові пояснення, якими вона підтверджує факт проживання позивача разом з сім`єю в одній із кімнат квартири у 2014-2016 роках, та факт несплати коштів за користування кімнатою та комунальних послуг.

Крім того, таке проживання також підтверджується листом Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради від 09.09.2020, та довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на кожного члена сім`ї, дії яких припинено та замінено 22 серпня 2018 року у зв`язку із зміною місця проживання, даними декларацій за 2015-2016 роки.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені судом обставини, що не були спростовані відповідачами за час розгляду справи, вбачається, що відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд доходить висновку, що рішення Кадрової комісії №14 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 01 липня 2020 року №2 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог про зобов`язання уповноваженої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур та Офісу Генерального прокурора призначити позивачу новий час (дату) для проходження співбесіди (III етапу атестації) суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на таке.

Скасування рішення Кадрової комісії №14 про неуспішне проходження прокурором атестації є достатнім способом захисту прав позивача.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення є реалізованим, оскільки на його підставі відповідач-2 прийняв наказ про звільнення позивача з посади заступника прокурора Харківської області та з органів прокуратури, який в подальшому був скасований в судовому порядку Верховним Судом (постанова від 10 лютого 2023 року по справі № 640/32365/20), яким також вирішено поновити позивача на посаді заступника прокурора Харківської області з 24 листопада 2020 року.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15), Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 01 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.