Вирок № 123263267, 25.11.2024, Галицький районний суд м. Львова

Єдиний державний реєстр судових рішень

757/17295/22-к

1-кп/461/152/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.11.2024 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю:

секретарів судових засідань ОСОБА_2

та сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.12.2019 року за № 62019140000001414 відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Млинів, Млинівського району Рівненської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має неповнолітнього сина ОСОБА_7 , 2013 року народження; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, працює начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 пред`явлене обвинувачення в тому, що начальник Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що земельна ділянка площею 26,7041 га кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради є комунальною власністю, незважаючи на свою обізнаність щодо відсутності повноважень здійснення розпорядження зазначеною земельною ділянкою, діючи з прямим умислом, 03 грудня 2019 року, у невстановлений під час досудового розслідування час, перебуваючи у приміщенні службового кабінету Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, проспект В. Чорновола, 4, підписав та тим самим надав статус офіційного документу наказ №13-9027/16-19-СГ про надання згоди на поділ земельної ділянки площею 26,7041 га кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, розташованої на території Зимноводівської сільської ради, також підписав накази про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою наступним громадянам: ОСОБА_8 площею 0,2500 га №13-9026/16-19-СГ; ОСОБА_9 площею 2,0000 га №13-9024/16-19-СГ; ОСОБА_10 площею 2,0000 га №13-9021/16-19-СГ; ОСОБА_11 площею 2,0000 га №13- 9023/16-19-СГ; ОСОБА_12 №13-9022/16-19-СГ; ОСОБА_13 площею 2,0000 га № 13-9017/16-19-СГ; ОСОБА_14 площею 2,0000 га №13-9020/16-19-СГ; ОСОБА_15 площею 2,0000 га №13-9015/16-19-СГ; ОСОБА_16 площею 2,0000 га №13-9028/16-19-СГ; ОСОБА_17 площею 2,0000 га №13-9018/16-19-СГ; ОСОБА_18 площею 2,0000 га №13-9016/16-19-СГ.

06 грудня 2019 року, у невстановлений під час досудового розслідування час, перебуваючи у приміщенні службового кабінету Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, проспект В. Чорновола, 4, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, підписав та тим самим надав статус офіційних документів наказам: №13-9359/16-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 03.12.2019 №13-9025/16-19-СГ», яким змінено площу з 1,0000 га на 1,2709 га; №13-9358/16-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в і д 03.12.2019 №13-9029/16-19-СГ», яким змінено площу з 1,6830 га на 1,6933 га; №13-9360/16-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 03.12.2019 №13-9019/16-19-С1», яким змінено площу з 0,7500 га на 2,0000 га.

У подальшому стороною обвинувачення попереджено неправомірне вилучення земельної ділянки із земель комунальної власності вартістю 113 663 705 гривень, у зв`язку з чим начальник Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_4 з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

Таким чином, ОСОБА_4 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України, тобто у незакінченому замаху на перевищення влади, умисному вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень та які спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні не визнав себе винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні. Заперечив обставини, наведені в обвинувальному акті. Суду пояснив, що в основу цієї підозри покладено абсолютно необґрунтоване припущення органу досудового розслідування, що Держгеокадастр у Львівській області розпорядився землями комунальної власності, розпорядником яких він не був. Абсурдність такого висновку підтверджується рішеннями Львівського окружного адміністративного суду, які згодом, після їх апеляційного оскарження, набрали законної сили: від 12.07.2018 року у справі № 813/1106/18; від 26.04.2018 року у справі № 813/1221/18; від 10.05.2018 року у справі № 813/1145/18; від 26.04.2018 року у справі № 813/1218/18; від 17.04.2018 року у справі № 813/124/18. У вищевказаних судових рішення суди дійшли одностайного висновку про те, що земельні ділянки, про які йде мова у обвинувальному акті належать до земель державної власності (сільськогосподарського призначення), відтак їх розпорядником було Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. Зі змісту вказаних рішень (суду першої інстанції та апеляційного суду) вбачається, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови вказаним громадянам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту з підстав належності цих земельних ділянок до комунальної власності, розпорядником яких відповідно не є Держгеокадастр, є протиправним. Вказаними рішеннями зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяви осіб про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішень. При цьому судами чітко і одностайно встановлено, що землі, про які йде мова в обвинувальному акті, належать до державної форми власності. В окремих рішеннях Держгеокадастр під час повторного розгляду звернень громадян зобов`язано врахувати висновки суду щодо належності спірних ділянок до державної форми власності. Відтак судом по суті констатовано, що Держгеокадастр є розпорядником цих земельних ділянок.

У такий спосіб суди у цих справах, зобов`язавши повторно розглянути клопотання громадян, фактично зобов`язали Держгеокадастр надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність саме з тієї причини, що вказані земельні ділянки належать до держаної форми власності, а відтак їх розпорядником є лише Держгеокадастр у Львівській області.

ОСОБА_4 наголосив, що не міг відмовити в підписанні наказів про дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність так як: ч. 7 ст. 118 ЗК України чітко встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні таких дозволів, які в силу згаданих рішень судів були відсутні на момент підписання оскаржуваних наказів; зазначені судові рішення набрали законної сили і за фактом їх невиконання, а саме через не видання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, слідчим управлінням ГУНП у Львівській області зареєстроване кримінальне провадження № 12018140000000039 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 366, та ч. 3 ст. 382 КК України.

Крім цього, питання законності підписання спірних наказів було також предметом дослідження дисциплінарної комісії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за результатами засідання якої ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади, так як комісія дійшла хибного рішення, що ці земельні ділянки належать до комунальної форми власності.

Обвинувачений дав показання, що питання видання спірних наказів стало предметом дослідження у справі про поновлення його на посаді начальника Держгеокадастру у Львівській області. Як наслідок, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 380/177/20 (яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року) констатовано законність видання описаних наказів, адже судами повторно встановлений факт приналежності земельних ділянок до державної форми власності. Відтак вкотре підтверджено, що розпорядником цих земельних ділянок на час видання відповідних дозволів був Держгеокадастр у Львівській області.

Також обвинувачений наголосив, що діяв правомірно, законно і не порушував закон.

Представник потерпілого - Зимноводівської сільської ради - ОСОБА_20 , у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був належно повідомлений. Попередньо подав клопотання, згідно якого просив здійснити розгляд даної справи без участі представника потерпілого, а крім цього зазначив, що претензій до обвинуваченого немає. Суд на підставі ч. 1 ст. 325 КПК України вирішив провести судовий розгляд без представника потерпілого.

В судовому засіданні досліджені наступні докази:

Том 1:

-досліджено витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 26.04.2022 року на 2 арк. та №62019140000001414 від 17.02.2020 року на 1 арк.;

-досліджено звернення сільського голови Зимноводівської сільської ради Гутника від 06.12.2019 року;

-досліджено службову записку слідчого від 19.12.2019 року про внесення відомостей в ЄРДР;

-досліджено доручення про проведення досудового розслідування від 19.12.2019 року

-досліджено повідомлення про початок досудового розслідування від 19.12.2019 року;

-досліджено постанову про створення слідчої групи від 19.12.2019 року;

-досліджено постанову про визначення групи прокурорів від 20.12.2019 року;

-досліджено копію заяви адвоката ОСОБА_21 про кримінальне правопорушення в інтересах Зимноводівської сільської ради;

-досліджено відповідь адвокату ОСОБА_21 на його заяву;

-досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 4623681600:04:000:0076;

-досліджено копію витягу з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру по земельній ділянці кадастровий номер 4623681600:04:000:0076;

-досліджено копію ухвали Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2019 №461/90000/19 про скасування арешту земельної ділянки;

-досліджено копію доручення в порядку ст. ст. 40, 41 КПК України №19250 та матеріали, скеровані в порядку виконаного доручення;

-досліджено клопотання про арешт майна від 21.12.2019 року згідно якого слідчий просив накласти арешт на земельну ділянку, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, загальною площею 26,7041 га. кадастровий номер 4623681600:04:000:0076;

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 №1-кс/463/5687/19 про арешт земельної ділянки;

-досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 4623681600:04:000:0076;

-досліджено клопотання про проведення обшуку від 21.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_3 ;

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 №463/11009/19 про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якою надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_3 ;

-досліджено протокол обшуку від 23.12.2019 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_3 ;

-досліджено протокол огляду документів від 06.02.2020 року;

-досліджено клопотання про проведення обшуку від 23.12.2019 року в автомобілі марки «Audi»А8, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Еталонхаус», та перебуває в користуванні ОСОБА_4

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 №463/11009/19 про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якою надано дозвіл на проведення обшуку в автомобілі марки «Audi»А8, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Еталонхаус», та перебуває в користуванні ОСОБА_4

-досліджено клопотання про проведення обшуку від 23.12.2019 року у всіх наявних службових приміщеннях, що перебувають в користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі;

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 №463/11009/19 про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якою надано дозвіл на проведення обшуку у всіх наявних службових приміщеннях, що перебувають в користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі;

-досліджено протокол обшуку від 23.12.2019 року який проведено в ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі (а.с. 112-114).

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даного доказу недопустимим з огляду на наступне. Як вбачається із даного протоколу обшуку речі, які вилучено під час обшуку неідентифіковані (п. п. 38-42). Так, відповідно до ст. 234 КПК України у клопотанні слідчого (детектива), прокурора про дозвіл на обшук мають бути зазначені індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв`язок із вчиненим кримінальним правопорушенням. Статтею 184 ЦК України яка визначено що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Протокол обшуку, в якому відсутні ідентифікаційні ознаки виявлених та вилучених речей є недопустимим доказом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №306/2629/17 від 24.09.2020 року та №303/2594/20 від 29.01.2021 року.

-досліджено клопотання про проведення обшуку від 23.12.2019 року у приміщенні будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 в якому проживає ОСОБА_4 та який на праві власності належить ОСОБА_22 , з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та вилучення оригіналів документів, вказаних в клопотанні;

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2019 №463/11009/19 про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якою надано дозвіл на проведення обшуку у приміщенні будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 в якому проживає ОСОБА_4 та який на праві власності належить ОСОБА_22 , з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та вилучення оригіналів документів, вказаних в ухвалі;

-досліджено протокол обшуку від 23.12.2019 року який проведено в будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 123-127) та додаток до протоколу обшуку від 23.12.2019 року (а.с.128-129).

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання цього доказу недопустимим, оскільки під час проведення обшуку не забезпечено право на захист особі, вилучено речі та документи, які не були зазначені в ухвалі слідчого судді та які не мають відношення до даного кримінального провадження. Як вбачається із протоколу обшуку від 23.12.2019 року власник домоволодіння - ОСОБА_22 заявила клопотання про забезпечення права на захист і повідомила, що захисник прибуде через 40 хв., однак не дочекавшись захисника, обшук проведено без захисника.

Також під час обшуку вилучено 36 документів невідомого походження, що не були об`єктом пошуку, та які не вказані в ухвалі слідчого судді.

-досліджено протокол огляду документів від 02.03.2022 року в ході якого слідчий ГСУ ДБР ОСОБА_23 , перебуваючи у службовому кабінеті №203 ТУ ДБР у м. Львові з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень провела огляд вилучених в ході обшуку в будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 , речей.

Стороною захисту заявлено клопотання, що цей доказ є неналежним, оскільки в ньому описані документи, які не мають відношення до даної справи.

-досліджено клопотання про проведення обшуку від 26.12.2019 року у всіх службових приміщеннях, що належать на праві комунальної власності Жирівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_5 .

-досліджено копію ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02.01.2020 №463/11009/19 про дозвіл на обшук у всіх службових приміщеннях, що належить на праві комунальної власності Жирівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_5 , з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та вилучення оригіналів документів, вказаних в ухвалі;

-досліджено протокол обшуку від 10.01.2020 року який проведено у всіх службових приміщеннях, що належить на праві комунальної власності Жирівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_5 .

-досліджено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №194572758 від 23.12.2019, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076, площею 26,7041 га за адресою: Львівська область, Зимноводівська сільська рада державної форми власності.

-досліджено інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076, площею 26,7041 га за адресою: Львівська область, Зимноводівська сільська рада, дата державної реєстрації 23.12.2019 року, номер 34826251, орган що здійснював державну реєстрацію - Жирівська сільська рада Пустомитівського району. Право постійного користування - ТОВ Фірма «Галімпекс-склодзеркальний завод», номер 34826251, орган що здійснював державну реєстрацію - Жирівська сільська рада Пустомитівського району.

-досліджено рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 року у справі №813/124/18 яким апеляційну скаргу Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 813/124/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким частково задоволений позов ОСОБА_10 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, що викладено в листі №Б-12326/0-8149/6-17 від 25 жовтня 2017 року про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_10 від 21 вересня 2017 року (вх. № Б-12326/0/5-17 від 26 вересня 2017 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту, із прийняттям за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

-досліджено вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 11.05.2019 року, яким державного реєстратора ОСОБА_24 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Згідно вироку державний реєстратор обвинувачувався органами досудового розслідування в тому що без достатньої правої підстави у графі форма власності вказав «комунальна».

-досліджено копію державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №002831, який видано Зовнішньоекономічній асоціації «Галімпекс» Зимноводівською сільською Радою народних депутатів Пустомитівського району Львівської області.

-досліджено копію рішення Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №315 від 29.05.2012 року «Про затвердження генплану села».

-досліджено копію рішення Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №376 від 11.10.2012 року «Про погодження проекту землеустрою зміни меж с. Зимна Вода».

-досліджено копію протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12.04.2017 року згідно якого в приміщенні Пустомитівської районної державної адміністрації на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 22.03.2017 року проведено тимчасовий доступ до речей і документів, під час якого вилучено оригінали відповідних зазначених в ухвалі документів;

Том 2.

-досліджено відповідь Пустомитівської районної ради Львівської області №02-вих-43 від 31.01.2020 року та додатки до неї, а саме: рішення №447 від 13.02.2014 року 31 чергової сесії 6го скликання Пустомитівської районної ради Львівської області «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни межі с. Зимна Вода Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області» та документів, які стали підставою для його видачі;

-досліджено запит слідчого ТУ, розташованого у місті Львові ДБР ОСОБА_25 №12-03/1-1767 вих-20 від 21.01.2020 року та відповідь на нього ГУ Держгеокадастру у Львівській області №8-13-0.14-1001/2-20 від 12.02.2020 та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №11-28-0.17-2253/2-2 від 05.03.2020

-досліджено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року, яким визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 28.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_4 » та поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області з 29.12.2019 року.

-досліджено постанову про призначення судової експертизи з питань землеустрою від 11.03.2020 року, згідно якої слідчий ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_26 призначив у даному кримінальному провадженні судову експертизу з питань землеустрою.

-досліджено постанову про призначення судової експертизи з питань землеустрою від 14.053.2020 року, згідно якої слідчий ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_27 призначив у даному кримінальному провадженні судову експертизу з питань землеустрою.

-досліджено висновок експерта за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №543/20-22 від 10.07.2020 року. Згідно даного висновку надати висновок стосовно відповідності розробленої документації із землеустрою на земельні ділянки ОСОБА_28 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та відповідності зміни цільового призначення, а також їхнє затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативно-правовим актам в галузі землеустрою та землекористування - не вбачається за можливе з огляду на те, що земельні ділянки, що відводяться у власність - не сформовані, не проведена державна реєстрація земельних ділянок, кадастрові номери не присвоювались, як це вимагається положеннями ст. 79-1 ЗК України, ст. 21, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076 знаходиться в межах населеного пункту с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, що затверджені рішенням №447 від 13.02.2014 року Пустомитівської районної ради «Про погодження проекту землеустрою щодо зміни межі с. Зимна Вода Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області».

-досліджено постанову слідчого першого відділу СУ ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_32 від 17.02.2020 року про призначення земельно-оціночної експертизи.

-досліджено висновок експерта за результатами проведення земельно-оціночної експертизи №304/1660/1661/20-28 від 16.07.2020 року. Згідно висновку експерта земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076 станом на 2019 рік, з урахуванням того, що вона не належить до пайового фонду, а знаходиться в межах населеного пункту і виходячи з можливості проведення розподілу на дрібніші земельні ділянки, із зміною цільового призначення, її ймовірна ринкова вартість, яка округлена до цілих становить 113 663705 грн. Згідно правовстановлюючих документів, на момент проведення експертизи, земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076 площею 26.7041 га є державної форми власності.

-досліджено відповідь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №11-28-0.17-5557/2-20 від 18.06.2020 року та додатки до неї, зокрема положення про ГУ Держгеокадастр у Львівській області, наказ про призначення на посаду, характеристика начальника ГУ Держгеокадастр у Львівській області ОСОБА_4 , наказ про поновлення на посаді, наказ про звільнення, наказ про відсторонення.

Том 3.

-досліджено звернення сільського голови ОСОБА_33 на адресу ТУ ДБР у м. Львові та відповідь на нього, згідно яких сільський голова просив вжити заходів щодо розслідування кримінального провадження №62019140000001414, та не допустити незаконного позбавлення Зимноводівської сільської територіальної громади прав на земельну ділянку кадастровий номер 4623681600:04:000:0076;

- досліджено дисциплінарну справу Кавецького від 24.12.2019 року;

-досліджено копію запиту ТУ ДБР розташованого у м. Львові на адресу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в порядку ст. 93 від 15.05.2020 року №11610;

-досліджено відповідь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на запит ТУ ДБР розташованого у м. Львові №11610;

-досліджено положення про ГУ Держгеокадастру у Львівській області в редакції від 20.02.2020 №53;

-досліджено копію наказу про звільнення ОСОБА_4 від 28.12.2019 року №256-то;

-досліджено копії наказів про поновлення на посаді ОСОБА_4 №147-то від 08.11.2019;

-досліджено копію запиту ТУ ДБР розташованого у м. Львові скерованого на адресу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області в порядку ст. 93 від 15.05.2020 року №11609 ;

-досліджено відповідь ГУ Держгеокадастру у Львівській області на запит ТУ ДБР розташованого у м. Львові від 15.05.2020 року №11609;

Том 4.

-досліджено копію звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області;

-досліджено копію технічної документації із землеустрою на земельну ділянку щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

-досліджено копію технічної документації із землеустрою на земельну ділянку щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

-досліджено копію поземельної книги земельної ділянки з кадастровим №4623681600040000076;

-досліджено запит ДБР в порядку ст. 93 КПК України від 04.05.2022 №5660, скерований в Львівську обласну прокуратуру про надання матеріалів кримінального провадження №62019140000001414 від 19.12.2019 року, речових доказів, копії постанови прокурор від 11.11.2021 про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень №62020140000001266 від 27.10.2020 та №62019140000001414 від 19.12.2019 року та постанови про визнання речовими доказами;

-досліджено копію відповіді Львівської обласної прокуратури №31/1-396вих22 від 11.05.2022 про скерування для долучення до матеріалів кримінального провадження матеріалів проведених слідчих та процесуальних дій;

-досліджено копію запиту Львівської обласної прокуратури №15/4/1-3787-20 від 16.01.2021 року направленої на адресу ГУ Держгеокадастру у Львівській області;

-досліджено копію відповіді ГУ Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.32-392/2-21 від 22.01.2021 та додатки до неї.

Том 5.

-досліджено проект землеустрою щодо зміни межі с. Зимна Вода Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Том 6.

-досліджено лист управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.4-345/90-20 від 16.04.2020;

-досліджено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №133-ДК/92/АП/09/01/-20 від 04.03.2020 року.

Стороною захисту зауважено що даний доказ не є належним доказом, оскільки акт стосується земельних ділянок розташованих на території Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області. До акту долучено накази та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які стосуються земельних ділянок розташованих на території Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, а тому доказового значення для матеріалів даного кримінального провадження не мають.

Том 7.

-досліджено клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю від 19.03.2020 року, згідно якого слідчий першого відділу СУ ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_26 просив Личаківський районний суд м. Львова надати тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а саме оригіналу наказу ;56/6 від 05.03.2020 року, висновку комісії з розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного реєстратора суб`єктів державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за результатами розгляду скарги ТОВ Фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод» №47/0/6-2006-12 від 13.02.2020 року на дії державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_34 , зокрема на рішення державного реєстратора від 25.12.2019 про скасування реєстрації земельної ділянки площею 26,7041 га. (4623681600:04:000:0076) в. с. Зимна Вода Пустомитівського району, Львівської області, скарги з відповідними додатками ТзОВ Фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод» №47/0/6-2006-12 від 13.02.2020, документів, які стали підставою для реєстрації права власності за ГУ Держгеокадастру у Львівській області та внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про право власності та речові права на земельну ділянку, щодо земельної ділянки, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області загальною площею 26,7041 га., кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, яка згідно державного акту на право постійного користування землею II-ЛВ №002831 перебуває у користуванні ТОВ «Галімпекс Склодзеркальний завод».

-досліджено ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 23.03.2020 року, якою слідчим Першого слідчого відділу (Відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові надано тимчасовий доступ до речей і документів з можливістю вилучення речей і документів, які перебувають у володінні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а саме оригіналу наказу ;56/6 від 05.03.2020 року, висновку комісії з розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного реєстратора суб`єктів державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за результатами розгляду скарги ТОВ Фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод» №47/0/6-2006-12 від 13.02.2020 року на дії державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_34 , зокрема на рішення державного реєстратора від 25.12.2019 про скасування реєстрації земельної ділянки площею 26,7041 га. (4623681600:04:000:0076) в. с. Зимна Вода Пустомитівського району, Львівської області, скарги з відповідними додатками ТзОВ Фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод» №47/0/6-2006-12 від 13.02.2020, документів, які стали підставою для реєстрації права власності за ГУ Держгеокадастру у Львівській області та внесення змін в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про право власності та речові права на земельну ділянку, щодо земельної ділянки, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області загальною площею 26,7041 га., кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, яка згідно державного акту на право постійного користування землею II-ЛВ №002831 перебуває у користуванні ТОВ «Галімпекс Склодзеркальний завод».

-досліджено протокол тимчасового доступу до речей і документів від 27.03.2020 року та опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду згідно якого слідчий ОСОБА_26 у приміщенні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вилучено вказані в протоколі документи.

-досліджено висновок колегії з розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного реєстратора суб`єктів державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за результатами розгляду скарги ТОВ Фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод» №47/0/6-2006-12 від 13.02.2020 року на дії державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_34 , зокрема на рішення державного реєстратора від 25.12.2019 про скасування реєстрації земельної ділянки площею 26,7041 га. (4623681600:04:000:0076) від 04.03.2020 року

-досліджено наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) №56/6 від 05.03.2020 року, яким задоволено скаргу ТОВ Фірми «Галімпекс-Склодзеркальний завод».

-досліджено наказ Міністерства юстиції України №71/5 від 09.01.2020 року «Про затвердження Положення про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції;

-досліджено наказ Міністерства юстиції України №35/6 від 24.01.2020 року «Про створення Положення про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції;

-досліджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції;

-досліджено матеріали за скаргою ТОВ Фірми «Галімпекс-Склодзеркальний завод» від 05.03.2020 року;

-досліджено постанову слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_23 від 15.04.2022 року про закриття кримінального провадження в частині, якою кримінальне провадження №42019140000001414 від 19.12.2019 року закрито в частині можливих неправомірних дій державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_34 у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України в діях останнього;

Том 8.

-досліджено постанову про зміну групи прокурорів у кримінальному проваджені від 16.01.2021 року;

-досліджено доручення начальника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ОСОБА_35 про проведення досудового розслідування від 31.03.2021 року;

-досліджено клопотання Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 26.10.2021 року про скасування постанови від 20.12.2019 року про визнання земельної ділянки речовим доказом в кримінальному провадженні;

-досліджено постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР ОСОБА_36 про відмову в задоволенні клопотання від 28.10.2021 року

-досліджено постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР ОСОБА_36 про закриття кримінального провадження від 17.11.2021 року; Згідно якої кримінальне провадження № 62019140000001414 від 19.12.2019 року закрито у зв`язку із відсутністю в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру у Львівській області, співробітників ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» чи будь-яких інших осіб, ознак складу кримінального правопорушення;

-досліджено постанову прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Львівської обласної прокуратури ОСОБА_37 від 10.12.2021 року, якою постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 від 17.11.2021 року скасовано;

Стороною захисту подано письмове клопотання про закриття кримінального провадження № 62019140000001414 від 19.12.2019 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. Клопотання мотивовано тим, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази про отримання процесуальним керівником копії постанови слідчого, що свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК. Недотримання прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, вимог частини 6 статті 284 КПК у кримінальних провадження, у яких до скасування постанови про закриття кримінального провадження жодній особі не повідомлялося про підозру, тягне за собою визнання повідомлення про підозру незаконним, а кримінальне провадження у таких випадках підлягає закриттю на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру;

-досліджено клопотання старшого слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 про продовження строку досудового розслідування від 31.12.2021 року;

-досліджено ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/189/22), якою клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року повернуто слідчому (т. 8 а. с. 189-190).

- досліджено клопотання слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування від 11.01.2021 року;

-досліджено ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/304/22) якою клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року задоволено. Продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року на 12 місяців до 11.01.2023 року.

Сторона захисту в клопотанні про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України зазначила про таке. 19.12.2019 року внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжких. Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК України). Відтак слідчий повинен був подати клопотання про продовження строку досудового розслідування не пізніше 14.06.2021 року. Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутнє клопотання слідчого та ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування. Натомість, в матеріалах кримінального провадження - т. 8 а.с 186-188 наявне клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 від 31.12.2021 року згідно якого «11.01.2021 року закінчується строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні…».

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/189/22) клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року повернуто слідчому (т. 8 а. с. 189-190).

У вказаній ухвалі зазначено, дослівно:

1.«При цьому клопотання слідчого датоване груднем 2021 року, однак таке було подане до Личаківського районного суду м. Львова лише 5 січня 2022 року, тобто поза межами строку визначеного ч. 5 ст. 294 КПК України та вже після завершення строку досудового розслідування.».

2.«Оскільки клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 295-1 КПК України, подане після завершення строку досудового розслідування, а нормами чинного КПК України не передбачено можливості поновлення пропущеного строку на звернення до суду з таким клопотанням, а тому слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає поверненню.».

Попри це, в матеріалах справи (т. 8 а.с. 191) наявне клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року яке датоване 11.01.2021 року. Зі змісту даного клопотання вбачається, що дослівно: «11.01.2021 року закінчується строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні…». Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/304/22) слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року задоволено. Продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року на 12 місяців до 11.01.2023 року. В даній ухвалі слідчий суддя також вказав, що слідчий звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова з клопотанням про продовження строку досудового розслідування 11.01.2021 року. Сторона захисту звертає увагу Суду на порушення слідчим в даному випадку положень ч. 5 ст. 294 КПК України, у відповідності до якої клопотання про продовження строку досудового розслідування подається не пізніше п`яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленого статтею 219 цього Кодексу.

Однак, всупереч вищевказаній нормі права, слідчий звернувся до суду із клопотанням про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року тільки 11.01.2022 року, що підтверджується вхідним штампом Личаківського районного суду м. Львова. За викладених обставин, оскільки слідчий звернувся із даним клопотанням менш як за п`ять днів до спливу строку досудового розслідування, в задоволенні клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019140080002621 від 02.10.2019 року слід було відмовити. Як визначено ч. 5 ст. 294 КПК України строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає. Аналізуючи наведене, сторона захисту подала клопотання, в якому просила закрити кримінальне провадження, як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

-досліджено постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_39 про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 02.02.2022 року, якою здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 доручено слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань;

Стороною захисту зроблено зауваження, з покликанням на те, що обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування. Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі й на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК України. У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення. Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості. Разом з тим, долучена прокурором постанова не відповідає даним критерієм, оскільки в такій жодним чином не обґрунтовано та не вмотивовано, що досудове розслідування здійснювалося неефективно. А відтак, ставлять під сумнів результати проведеного досудового розслідування, а докази не відповідають оцінці допустимості. На підтвердженні свої позиції покликалися на постанову об`єднаної палати ККС ВС у справі №640/5023/19 у відповідності до якої в разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснити досудове розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матимуть місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК України та порушення вимог статей 214, 216 КПК України. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку. Крім того, наголосили, що перевірку постанови, ухваленої прокурором на підставі ст. 110 КПК України, щодо зміни підслідності у разі неефективного розслідування справи органом здійснює суд.

-досліджено постанову про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні (слідчої групи) та старшого слідчої групи від 07.02.2022 року;

-досліджено постанову про закриття кримінального провадження від 05.03.2022 року, згідно якої кримінальне провадження №62019140000001414 від 19.12.2019 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК України;

-досліджено постанову прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів ДБР, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення Офісу Генерального прокурора ОСОБА_40 від 06.04.2022 року, якою постанову старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_23 від 05.03.2022 року скасовано;

Стороною захисту заявлено клопотання про закриття кримінального провадження № 62019140000001414 від 19.12.2019 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 365 КК України на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. Клопотання мотивовано тим, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази про отримання процесуальним керівником копії постанови слідчого, що свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК. Недотримання прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, вимог частини 6 статті 284 КПК у кримінальних провадження, у яких до скасування постанови про закриття кримінального провадження жодній особі не повідомлялося про підозру, тягне за собою визнання повідомлення про підозру незаконним, а кримінальне провадження у таких випадках підлягає закриттю на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру;

-досліджено постанову слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, ГСУ ДБР ОСОБА_23 від 15.04.2022 року про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення, згідно з якою у кримінальному провадженні №62019140000001414 відомості про яке внесені до ЄРДР 19.12.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, перекваліфіковано з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України.

Сторона захисту зазначила, що дана постанова є незаконною, оскільки винесення такої не передбачено КПК. Покликалися на правову позицію викладену в постанові ВС у справі №464/5140/18 від 06.07.2022). Також захисником наголошено, що постанова про перекваліфікацію винесена до повідомлення про підозру, а відтак постає запитання, що перекваліфіковували. Слідчий при винесенні такої постанови вийшла поза межі своїх повноважень.

-досліджено повідомлення про підозру від 19.04.2022 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_4 підозрюється у незакінченому замаху на перевищення влади, тобто умисному вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень та які спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 3 ст. 15, ч. 3 ст. 365 КК України.

В судовому засіданні допитано свідків:

Допитана свідок ОСОБА_41 - начальник управління Державного земельного кадастру показала суду, що з 2015 року по даний час працює на вказаній посаді, до кола її повноважень входить, зокрема організація ведення Державного земельного кадастру на території Львівської області. Підтвердила, що візувала накази ГУ Держгеокадастру у Львівській області які надав прокурор їй для огляду. Зазначила, що вказані накази, як і всі інші, які надаються їй для візування вона перевіряє на предмет чи зареєстрована земельна ділянка, що планується до передачі у власність в державному земельному кадастрі; чи відповідає площа земельної ділянки зазначена в проекті наказу фактичній площі, зазначеній в Державному земельному кадастрі; чи не накладається дана земельна ділянка на інші ділянки. Все вище наведене було перевірено і при візуванні вказаних наказів. Наведене відповідало всіх необхідним вимогам, тому нею завізовано вказані накази.

Оцінюючи показання даного свідка суд приходить до переконання, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого. Більше того, суд вважає, що такі показання є послідовними та свідчать про дотримання начальником ГУ Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_4 норм чинного законодавства під час підписання спірних наказів.

Допитаний в якості свідка в суді начальник Управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_42 зазначив наступне. Працює в Головному управління Держгеокадастру у Львівській області з 2014 року на різних посадах, а станом на 2016 року обіймав посаду начальника юридичного відділу. У посадові обов`язки входило, зокрема перевірка відповідності проектів наказів, що видавалися начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з питань їх відповідності вимогам чинного законодавства та відомчим нормативно-правовим актам. Розказав суду детально всю процедуру підготовки наказу про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до її затвердження та про «візування» наказів. Підтвердив, що візував надані йому для огляду накази. Пояснив, що рішеннями Львівського окружного адміністративного суду ГУ Держгеокадастру у Львівській області було зобов`язано повторно розглянути заяви громадян з врахуванням висновків зазначених в рішеннях суду. У вказаних рішеннях Суд прийшов до переконання, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076 перебувала в державній власності розпорядником якої був ГУ Держгеокадастру у Львівській області. Також наголосив, що процедура передання земельної ділянки включає два етапи. Видання наказу про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації не передбачає автоматичного передання земельної ділянки у власність. Свідок чітко зазначив, що зі змісту рішень суду першої та апеляційної інстанцій вбачалося, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови вказаним громадянам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту з підстав належності цих земельних ділянок до комунальної власності, розпорядником яких відповідно не є Держгеокадастр, є протиправним. Вказаними рішеннями зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяви осіб про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішень. При цьому судами чітко і одностайно встановлено, що землі, про які йде мова в підозрі, належать до державної форми власності. В окремих рішеннях Держгеокадастр під час повторного розгляду звернень громадян зобов`язано врахувати висновки суду щодо належності спірних ділянок до державної форми власності. Відтак судом по суті констатовано, що Держгеокадастр є розпорядником цих земельних ділянок. Свідок показав, що суди у цих справах, зобов`язавши повторно розглянути клопотання громадян, фактично зобов`язали Держгеокадастр надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність саме з тієї причини, що вказані земельні ділянки належать до держаної форми власності, а відтак їх розпорядником є лише Держгеокадастр у Львівській області.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_43 суд дає їм оцінку як таких, що не доводять неправомірності дій обвинувачення, а навпаки спростовують обвинувачення, наведене в обвинувальному акті. Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі підтверджують законність дій обвинуваченого.

В суді допитано у якості свідка ОСОБА_44 , який показав суду, що у його провадженні перебувало виконавче провадження з примусового виконання рішення суду. Він згідно чинного законодавства прийняв виконавчий лист до виконання, відкрив виконавче провадження та скерував боржнику для виконання. Як йому відомо, та на скільки пам`ятає, ГУ Держгеокадастру у Львівській області було зобов`язаного повторно розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Свідок пояснив, що особисто начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області не знає, із працівниками не спілкувався, а лише скерував поштою виконавчий лист до виконання.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_45 показав суду, що з квітня 2006 року по даний час перебуває на посаді Зимноводівського сільського голови. Повідомив, що земельна ділянка 4623681600:04:000:0076 була комунальної власності, однак на публічній кадастровій карті змінено форму власності з комунальної на державну, та відповідно право розпорядження перейшло до ГУ Держгеокадастру у Львівській області. Також зазначив, що до сільської ради зверталися громадяни з метою отримання земельних ділянок у власність в межах умовних меж земельної ділянки 4623681600:04:000:0076, площею 26,7 га. На запитання сторони захисту про те на якій підставі свідок вважає, що дана земельна ділянка перебувала в комунальній власності не відповів. При чому, після репліки сторони захисту про те, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації рішення сільської ради - не зміг на це нічого пояснити. Свідок не зміг відповісти на запитання сторони захисту на якій підставі все ж таки свідок вважає, що дана земельна ділянка була комунальної власності, оскільки вироком суду притягнуто до кримінальної відповідальності кадастрового реєстратора, який змінив форму власності земельної ділянки. Повідомив, що до нього особисто ніхто не звертався із клопотаннями про передання земельних ділянок.

Оцінюючи показання даного свідка суд приходить до переконання, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого. Навпаки, свідок не зміг дати відповідь на запитання щодо неправомірності передання та розпорядження земельною ділянкою ГУ Держгеокадастру у Львівській області. Також свідок не пояснив, на якій підставі він вважав, що земельна ділянка перебувала в комунальній власності. На запитання сторони захисту відповів, що на його думку, вона перебувала в комунальній власності.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_46 показала суду, що працює в ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» працює з 2006 року. Пояснила, що на скільки їй відомо в постійному користуванні ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 4623681600:04:000:0076. Також пояснила, що не може пригадати якої форми власності була дана земельна ділянка і хто мав право розпорядження нею. Також повідомила, що їй відомо, що була група працівників, як зверталися до директора ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» із заявами про надання їм у власність земельних ділянок за рахунок вищенаведеної земельної ділянки, але не пригадує результат розгляду цих заяв. Повідомила суду, що має ускладнення після перенесеної хвороби на ковід 19, а тому повідомити обставини, які мають доказове значення не може.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

В суді допитаний свідок ОСОБА_47 , пояснив, що був кадастровим реєстратором з 2017 року у Відділі №1 ГУ Держгеокадастру у Львівській області. В коло його обов`язків входить розгляд заяв громадян та належної документації із землеустрою, внесення відомостей в Державний земельний кадастр на підставі поданих документів. Пам`ятає, що було подано заяву від генерального директора ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» про поділ земельної ділянки. Також пояснив, що ним було складено рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з виявленими порушеннями. Більш детально не пам`ятає у зв`язку з плином часу.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав суду, що працює головним бухгалтером в ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» з 2000 року. Повідомив, що від працівників йому стало відомо, що є можливість отримання земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод». Він зібрав необхідні документи (які точно не пам`ятає), написав заяву та подав. Однак отримав відмову. Подальшу долю даної заяви не пам`ятає, однак земельної ділянки не отримав.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав суду, що працює в ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» з 1997 року. Повідомив, що від працівників йому стало відомо, що є можливість отримання земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод». Від зібрав необхідні документи (які точно не пам`ятає), написав заяву та подав. Однак отримав відмову. Подальшу долю даної заяви не пам`ятає, однак земельної ділянки не отримав.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав суду, що працював в ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод». Повідомив, що в 2017 році від працівників йому стало відомо, що є можливість отримання земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод». Зібрав необхідні документи (які точно не пам`ятає), написав заяву та подав. Однак отримав відмову. Подальшу долю даної заяви не пам`ятає, однак земельної ділянки не отримав.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що в період з 2015-2019 рр. проходив військову службу з місцем дислокації у м. Львові. Від колег по службі дізнався про можливість отримання земельної ділянки в межах с. Зимна Вода Пустомитівського району. В 2019 року зібрав необхідні документи та звернувся в ГУ Держгеокадастру у Львівській області із заявою про надання земельної ділянки. Які саме ще документи подавав не пригадує. Результати розгляду заяви не пригадує.

Даючи оцінку показанням свідка суд висновковує, що такі не підтверджують незаконність дій обвинуваченого.

Оцінка доказів із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає певні докази.

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат (ст. 91 КПК України).

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Водночас, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Саме кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, у підсумку слід зауважити про таке.

За критерієм належності та допустимості.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Щодо клопотання про визнання протоколів обшуку недопустимим доказами.

Стороною захисту подано клопотання про визнання недопустимими доказами протоколів обшуку від 23.12.2019 року, які проведено в ГУ Держдгеокадасту у Львівській області за адресою: АДРЕСА_4, а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі та в будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд з приводу цього зазначає таке.

Згідно протоколу обшуку від 23.12.2019 року, який проведено в ГУ Держдгеокадасту у Львівській області за адресою: АДРЕСА_4, а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі (а.с. 112-114)вилучені під час обшуку речі та документи під пунктами 38-42 неідентифіковані. Так, відповідно до ст. 234 КПК України у клопотанні слідчого (детектива), прокурора про дозвіл на обшук мають бути зазначені індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв`язок із вчиненим кримінальним правопорушенням.

Протокол обшуку, в якому відсутні ідентифікаційні ознаки виявлених та вилучених речей є недопустимим доказом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №306/2629/17 від 24.09.2020 року та №303/2594/20 від 29.01.2021 року.

Аналізуючи наведене, суд погоджується із зауваженнями сторони захисту, що вказані в протоколі обшуку документи під пунктами 38-42 не є належними та допустимими доказами, оскільки неідентифіковані.

Згідно протоколу обшуку від 23.12.2019 року, який проведено в будинку у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 123-127) та додаток до протоколу обшуку від 23.12.2019 року (а.с.128-129), в ході обшуку вилучено 36 документів, які не мають жодного відношення до даного кримінального провадження, а тому не є належним доказом.

Щодо незабезпечення права на захист особі, власнику домоволодіння ОСОБА_22 оскільки слідчі розпочали обшук, не дочекавшись захисника, суд зазначає наступне. Норми КПК України не передбачають такого обов`язку сторони обвинувачення як забезпечення обов`язкової участі під час проведення обшуку захисника. Однак його допуск у випадку прибуття - є обов`язковим. Тому, як тільки захисник прибув на місце проведення слідчої дії, його необхідно допустити для здійснення захисту. Підсумовуючи наведене, суд не вбачає порушення права на захист в цьому випадку.

Згідно доктрини плодів отруйного дерева, як похідний доказ від обшуку в будинку, у тому числі підсобних та інших приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 , протокол огляду документів від 02.03.2022 року в ході якого слідчий ГСУ ДБР ОСОБА_23 , перебуваючи у службовому кабінеті №203 ТУ ДБР у м. Львові з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень провела огляд вилучених в ході обшуку, речей є недопустимим доказом.

Щодо підслідності.

Доводи щодо порушення правил підслідності обумовлені її зміною без наявності фактів «неефективності розслідування» та порушеннями положень ст. 36, 216, 218 КПК України при їх прийнятті та, як наслідок, здобуття доказів органом досудового розслідування з порушенням правил підслідності, не є обґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок щодо реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, та про наслідки її недотримання, а саме вказавши, що

- за змістом ч. 5 ст. 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК визначається належна правова процедура реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, яка містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні постанові; г) вмотивованість такої постанови;

- обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.

Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі і на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК;

- у кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення;

- постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості;

- у разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК;

- наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Тобто, на переконання суду в цій справі, формулювання у ч. 5 ст. 36 КПК України «у разі неефективного досудового розслідування», що надає повноваження відповідному прокурору доручити розслідування іншому органу, не може тлумачитися таким чином, щоб обмежувати повноваження прокурора передати провадження більш ефективному органу розслідування лише випадком, коли вже доведено, що розслідування органом за визначеною законом підслідністю є неефективним.

У відповідного прокурора вже на початку розслідування можуть бути підстави вважати, що розслідування органом, визначеним законом, буде неефективним. З урахуванням вимоги негайності й ефективності розслідування зволікання із передачею справи з одного органу до іншого лише для того, щоб впевнитися в неефективності розслідування органом, визначеним ст. 216 КПК України, може мати негативні наслідки для розслідування, які в більшості випадків не можуть бути компенсовані навіть за умови ефективного, але спізнілого розслідування.

Саме забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування, є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи іншому органу із самого початку.

Це можуть бути і відомості про особисту зацікавленість посадових осіб певного органу розслідування у результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації у того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо.

Враховуючи важливість швидкого прийняття рішень на початкових стадіях розслідування злочину, не можна тлумачити положення ч. 5 ст. 36 КПК України як таке, що вимагає від прокурора очікувати провалу розслідування для того, щоб впевнитися, що розслідування визначеним ст. 216 КПК України органом є неефективним, і доручити розслідування іншому органу.

В той час, як оцінка питання «ефективності розслідування» перебуває у межах дискреційних повноважень суб`єкта його прийняття, в той час, як у ході розгляду провадження, ключовим при оцінці такого рішення є питання того, яким чином його прийняття вплинуло на забезпечення прав людини і основних свобод під час кримінального провадження та на справедливість судового розгляду в цілому і, врешті решт, на здатність суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на зазначене, на погляд суду в цій справі, тлумачення ч. 5 ст. 36 КПК України таким чином, щоб перешкодити відповідним прокурорам забезпечити ефективне розслідування, якщо вони з самого початку розуміють, що розслідування за визначеною законом підслідністю буде неефективним, не відповідає точному змісту цього положення, взятого в сукупності з обов`язком органів правопорядку забезпечити швидке, повне та неупереджене розслідування.

У підсумку, повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що підстави передачі справи від одного органу до іншого в дійсності були обумовлені реальними підставами з числа передбачених КПК для вчинення даної дії, та з огляду на зміни в законодавстві щодо органів досудового розслідування, котрі мають право його проводити.

Щодо постанови про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення.

Судом досліджено постанову слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, ГСУ ДБР ОСОБА_23 від 15.04.2022 року про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення (т. 9 а. с. 12-14), згідно з якою у кримінальному провадженні №62019140000001414 відомості про яке внесені до ЄРДР 19.12.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України перекваліфіковано з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 365 КК України.

Сторона захисту зазначила, що дана постанова є незаконною, оскільки винесення такої не передбачено КПК. Покликалися на правову позицію викладену в постанові ВС у справі №464/5140/18 від 06.07.2022). Також захисником наголошено, що постанова про перекваліфікацію винесена до повідомлення про підозру, а відтак постає запитання, що було перекваліфіковано. Слідчий при винесенні такої постанови вийшла поза межі своїх повноважень.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Вказаний нормативний припис свідчить про те, що законодавець не може передбачити всі можливі ситуації під час розслідування кримінального провадження та затвердити вичерпний перелік постанов, виносити які може слідчий, прокурор, а тому в такий спосіб наділяє слідчого, прокурора правом виносити необхідні постанови на їхній розсуд з метою виконання завдань кримінального провадження.

Слідчий у межах своїх повноважень із декількох альтернатив (кожна з яких є законною) вибирає варіант поведінки, яка або прямо передбачена у правовій нормі, або випливає з її змісту, або виникає через недостатність конкретності чи повноти нормативного закріплення, у формі кримінально-процесуального акту (рішення) в рамках конкретного кримінально-процесуального провадження.

Суд погоджується, що положення чинного КПК України не передбачають винесення постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення, однак винесення такої постанови слідчим не свідчить про незаконність такої.

Винесення такої постанови входить в дискреційні повноваження слідчого.

Щодо клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження.

В ході дослідження письмових доказів стороною захисту заявлено, що прокурором порушено двадцятиденний строк, передбачений ч. 6 ст. 284 КПК України, на скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження. На цій підставі подано письмове клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_36 від 17.11.2021 року кримінальне провадження № 62019140000001414 від 19.12.2019 року закрито у зв`язку із відсутністю в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру у Львівській області, співробітників ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» чи будь-яких інших осіб, ознак складу кримінального правопорушення (т. 8 а.с. 166-175).

Як вбачається із п. 3 резолютивної частини постанови слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_36 від 17.11.2021 року, дослівно: «Вказана постанова може бути оскаржена слідчому судді або прокурору впродовж 10 днів з моменту отримання копії постанови в порядку, передбаченому ст. ст. 284, 303, 304 КПК України.».

Постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Львівської обласної прокуратури ОСОБА_37 від 10.12.2021 року постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_36 від 17.11.2021 року кримінальне провадження № 62019140000001414 від 19.12.2019 року скасовано.

У постанові прокурора вказано, що вказана постанова слідчого від 17.11.2021 року разом із супровідним листом надійшла до Львівської обласної прокуратури для перевірки законності прийнятого рішення 24.11.2021 року.

Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження таких покликань.

Скасування прокурором, який здійснював процесуальне керівництво, постанови слідчого про закриття даного кримінального провадження зі спливом двадцятиденного строку визначеного законом, за відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про отримання ним копії постанови слідчого, свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 03.04.2023 року справа №367/1335/21, провадження № 51-2448 км 22.

Однак Закон чітко встановлює часові рамки для вчинення відповідних дій та кримінальні процесуальні санкції, тобто негативні наслідки для сторони обвинувачення, які настають у разі недотримання таких строків.

Послідовно реалізуючи політику, спрямовану на підвищення гарантій захисту прав і свобод людини, український законодавець протягом останніх декількох років вносив зміни до чинного КПК стосовно строків досудового розслідування, зокрема щодо впровадження механізму судового контролю за строками розслідування, введення процесуальних санкцій, під якими необхідно розуміти негативні наслідки для сторони обвинувачення у разі недотримання нею вимог КПК і вчинення процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень поза межами цих строків.

Закон надає право слідчому, дізнавачу закрити кримінальне провадження у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 4-1, 9, 9-1 частини 1 статті 284 КПК, якщо жодній особі не повідомлялося про підозру. Право закрити кримінальне провадження надано слідчому, дізнавачу й у випадках, передбачених абзацом 2 частини 10 статті 284 КПК.

Відповідно до частини 6 статті 284 КПК копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю.

Згідно з частиною 6 статті 36 КПК Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Скасування незаконних та необґрунтованих постанов детективів Національного антикорупційного бюро України та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути здійснено Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов`язки, чи керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Таким чином, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво (а саме йому слідчий, дізнавач направляють копію постанови про закриття кримінального провадження) має право скасувати постанову слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови, а Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їх перші заступники та заступники, реалізуючи повноваження, передбачені частиною 6 статті 36 КПК, мають право скасувати постанову слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, але в межах строків, передбачених статтею 219 КПК.

Суд вважає, що, виходячи із завдань кримінального провадження, сформульованих у статті 2 КПК, а саме захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, що є позитивним обов`язком Держави у світлі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також обов`язку прокурора, слідчого вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (стаття 25 КПК), у разі скасування прокурором відповідного рівня постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з її незаконністю та необґрунтованістю час між винесенням постанови про закриття та її скасуванням не включається у строки досудового розслідування за умови, якщо постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження винесена уповноваженим прокурором та у строки, встановлені КПК.

Скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами встановленого частиною 6 статті 284 КПК двадцятиденного строку з дня отримання копії постанови, а Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, керівником окружної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками - постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами строків, передбачених статтею 219 КПК, позбавляють слідчого за погодженням з прокурором або прокурора права повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким розпочато дане досудове розслідування.

Таким чином, законним необхідно вважати рішення прокурора, який здійснює процесуальне керівництво, про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження виключно, якщо воно було прийняте не пізніше двадцяти днів з моменту отримання її копії.

У свою чергу, законною необхідно вважати постанову Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, керівника окружної прокуратури, їх перших заступників та заступників про скасування постанови слідчого або прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлялося про підозру, виключно, якщо вона була постановлена в межах строків, передбачених частиною 2 статті 219 КПК (дванадцять місяців з дня внесення відомостей до ЄРДР - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину; вісімнадцять місяців з дня внесення відомостей до ЄРДР - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину) або в межах строків, на які досудове розслідування було продовжено на підставі частини 1 статті 294 КПК та в порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК.

Надаючи оцінку клопотанню сторони захисту про закриття кримінального провадження суд погоджується, що недотримання прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, вимог частини 6 статті 284 КПК у кримінальних провадження, у яких до скасування постанови про закриття кримінального провадження жодній особі не повідомлялося про підозру, тягне за собою визнання повідомлення про підозру незаконним, а кримінальне провадження у таких випадках підлягає закриттю на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру;

Також стороною захисту заявлялося клопотання про закриття кримінального провадження на тій підставі, що постановою про закриття кримінального провадження від 05.03.2022 року кримінальне провадження №62019140000001414 від 19.12.2019 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК України. Ця постанова скасована на 31 день з дня винесення постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів ДБР, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення Офісу Генерального прокурора ОСОБА_40 від 06.04.2022 року.

Аргументація сторони захисту аналогічна наведеній вище, що недотримання прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, вимог частини 6 статті 284 КПК у кримінальних провадження, у яких до скасування постанови про закриття кримінального провадження жодній особі не повідомлялося про підозру, тягне за собою визнання повідомлення про підозру незаконним, а кримінальне провадження у таких випадках підлягає закриттю на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру;

Суд висновковує, що скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами встановленого частиною 6 статті 284 КПК двадцятиденного строку з дня отримання копії постанови, позбавляють слідчого за погодженням з прокурором або прокурора права повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким розпочато дане досудове розслідування.

Скасування прокурором, який здійснював процесуальне керівництво, постанови слідчого про закриття даного кримінального провадження зі спливом двадцятиденного строку визначеного законом, за відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про отримання ним копії постанови слідчого, свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК.

Недотримання прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, вимог частини 6 статті 284 КПК тягне за собою визнання повідомлення про підозру незаконним, а кримінальне провадження у таких випадках підлягає закриттю на підставі абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 284 КПК як таке, у якому строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру, крім випадків скасування постанов дізнавача, слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження за скаргами учасників кримінального провадження, зазначених в частині 6 статті 284 та пунктах 3, 4 частини 1 статті 303 КПК України.

Окрім цього, сторона захисту аргументувала подане клопотання про закриття кримінального провадження тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутня ухавала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, а ті ухвали, які наявні в матеріалах прийняті з порушенням процесуальних норм та містять істотні неточності.

Даючи оцінку поданому клопотанню суд зазначає наступне.

19.12.2019 року внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України (в кваліфікації, яка була в 2019 році), у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжких.

Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК України).

Відтак слідчий повинен був подати клопотання про продовження строку досудового розслідування не пізніше 14.06.2021 року.

Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутнє клопотання слідчого та ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування.

В судовому засіданні прокурор зазначив, що ухвала про продовження строку досудового розслідування внесена в Єдиний державний реєстр судових рішень, а з технічних причин не долучена в копії до матеріалів кримінального провадження.

Суд погоджується із аргументами прокурора, та зазначає, що відсутність в матеріалах кримінального провадження процесуального рішення не свідчить про незаконність такого рішення.

Також судом досліджено наступні документи.

В матеріалах кримінального провадження - т. 8 а.с 186-188 наявне клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 від 31.12.2021 року згідно якого «11.01.2021 року закінчується строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні…».

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/189/22) клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_38 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року повернуто слідчому (т. 8 а. с. 189-190).

В матеріалах справи (т. 8 а.с. 191) наявне клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року яке датоване 11.01.2021 року.

Зі змісту даного клопотання вбачається, що дослівно: «11.01.2021 року закінчується строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні…».

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 11.01.2022 року (справа № 463/6774/21. Провадження №1-кс/463/304/22) слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_36 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року задоволено. Продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року на 12 місяців до 11.01.2023 року.

Сторона захисту звертала увагу суду на порушення слідчим в даному випадку положень ч. 5 ст. 294 КПК України, у відповідності до якої клопотання про продовження строку досудового розслідування подається не пізніше п`яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленого статтею 219 цього Кодексу. Також наголошувала, що оскільки слідчий звернувся із даним клопотанням менш як за п`ять днів до спливу строку досудового розслідування, в задоволенні клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62019140000001414 від 19.12.2019 року слід було відмовити. Оскільки як визначено ч. 5 ст. 294 КПК України строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.

Однак, даючи оцінку вказаним обставинам суд зазначає, що положення ст. 294 КПК України не передбачають наслідків невиконання слідчим обов`язку щодо подання клопотання за п`ять днів до закінчення строку. Тобто, слідчий повинен звернутися до слідчого судді до закінчення строку досудового розслідування.

Аналізуючи наведене, слід вказати, що до повноважень суду не входить можливість надавати оцінку ухвалам слідчого судді з точки зору їх законності і обґрунтованості, а також скасовувати їх за результатами відповідної оцінки.

Разом з тим, суд дає оцінку доказам, зібраним за результатами проведення відповідних процесуальних дій.

Повертаючись до обставин даної справи, в контексті аргументів сторони захисту про незаконність ухвал слідчих суддів про продовження строку досудового розслідування суд висновковує, що приймаючи ухвали про продовження строку досудового розслідування слідчі судді на підставі долучених матеріалів приходили до переконання про необхідність продовжити строк. Суд не вправі давати оцінку законності цих ухвал, однак вважає, що оскільки КПК України не встановлює наслідків недотримання п`ятиденного строку на подання клопотання, а підстав для відмови у задоволенні клопотання немає, оскільки фактично клопотання подається в межах строку досудового розслідування, строки досудового розслідування продовжені правомірно.

Підстави для виправдання обвинуваченого.

Щодо об`єктивної сторони кримінального правопорушення.

У підсумку, враховуючи вказані обставини у їх сукупності, суд констатує, що відповідно до ст. 94 КПК України суд здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, з урахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 зауважено, що законодавець в ст. 94 КПК вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий стандарт доказування передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на недоведеності важливих для справи обставин або певних установлених судом обставинах, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

З урахуванням того, що Верховний Суд у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17 зазначив, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

В цій справі у ході її розгляду судом забезпечено дотримання вимог ст. ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами, та за наслідками їх урахування Суд дійшов висновку про недоведеність у проваджені обставин про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному висновку, форми вини, мотиву і мети їх вчинення.

Отже, вказуючи про недоведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, суд виходив з такого у своїх висновках.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

З урахуванням того, що згідно ч. 1 ст. 2 КК України, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, відповідно до ст. 11 цього ж Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Склад кримінального правопорушення являє собою абстрактну теоретичну конструкцію і включає чотири елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону. Кожен елемент включає певний набір ознак: обов`язкових і факультативних для кваліфікації діяння як злочину.

Обов`язковими ознаками складу злочину «Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу» насамперед, є ознаки, які прямо названі в диспозиції ст. 365 КК (конституюючи ознаки) і наявність яких необхідно доводити у цьому кримінальному провадженні:

-спеціальний суб`єкт - працівник правоохоронного органу;

-діяння - перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень;

-наслідки - шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (істотна шкода (ч. 1) або тяжкі наслідки (ч. 3);

-вина - у формі умислу чи змішана форма вини (діяння вчиняється з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як у формі умислу, так і необережності);

-об`єкт злочину - інтереси служби.

Окрім того, ознаками складу цього злочину є також ті, обов`язковість яких випливає з положень Загальної частини КК або ж виводиться зі змісту конституюючих ознак:

-причинно-наслідковий зв`язок між діянням та наслідками;

-загальні ознаки суб`єкта: а) досягнення 16-річного віку (визначено з урахуванням ч. 2 ст. 22 КК); б) осудність.

З урахуванням зазначеного, розглядаючи питання наявності в діянні ОСОБА_4 складу кримінально правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України, та беручи до уваги зміст висунутого обвинувачення, суд має встановити чи вказують надані стороною обвинувачення докази на те, що:

- обвинувачений є працівником правоохоронного органу (спеціальний суб`єкт);

- обвинувачений вчинив діяння (дію чи бездіяльність), які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень;

- протиправність такого діяння, яке за формою схоже із законним на вчинення якого службова особа має право, але за своєю суттю воно суперечить інтересам служби;

- спричинення діянням обвинуваченого тяжких наслідків для охоронюваних законом державних інтересів та інтересів юридичної особи;

Перевищення влади або службових повноважень визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень; 2) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність відповідного складу злочину.

Під причинним зв`язком слід розуміти об`єктивно існуючий зв`язок між діянням - дією чи бездіяльністю (причиною) і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

Про наявність причинного зв`язку між злочинним діянням особи й наслідками, що настали, можна говорити лише тоді, коли це діяння (дія чи бездіяльність) виступає необхідною умовою, без якої було б неможливе настання злочинного результату (принцип «conditio sine qua non»). Для цього слід довести, що відповідне діяння передує у часі наслідкам, є головною, визначальною умовою настання цих наслідків та з неминучістю викликає їх настання.

Отже, дослідження причинного зв`язку доцільно здійснювати у такій послідовності: 1) перша ланка причинності - конкретна суспільно небезпечна протиправна дія чи бездіяльність суб`єкта злочину; 2) за часом таке діяння має передувати настанню суспільно небезпечного наслідку; 3) діяння має відігравати у ланцюгу детермінації роль необхідної передумови настання суспільно небезпечного наслідку (виключивши із зазначеного ланцюга певне діяння, треба переконатись у тому, що без нього наслідок не настав би); 4) діяння має бути визнано причиною настання суспільно небезпечного наслідку в конкретній ситуації; 5) спочатку треба встановлювати причинний зв`язок, який має об`єктивний характер, а далі - можливість його передбачення суб`єктом злочину.

Суб`єктивна сторона перевищення характеризується прямим умислом. Службова особа усвідомлює, що дії, які вона вчиняє, виходять за межі наданих їй владних чи службових повноважень, бажає їх вчинити шляхом застосування насильства, з огляду на що бажає чи свідомо припускає наслідки його застосування, до деяких з яких не виключається необережне ставлення. Мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Доказування суб`єктивної сторони кримінального правопорушення досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) ознак суб`єктивної сторони.

Недоведеність цих елементів злочину, навіть за умови встановлення помилок або порушень, допущених при виконанні службових повноважень, виключає злочинність діяння.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Усвідомлення означає розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу злочину, а також, розуміння його суспільної небезпеки.

Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії. Під час вчинення злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкода, яка буде заподіяна об`єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.

Під бажанням слід розуміти прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.

Окрім цього, наведені в обвинувальному акті фактичні обставини щодо послідовності та змісту дій ОСОБА_4 , на переконання суду свідчать про те, що у поведінці обвинуваченого був відсутній злочинний умисел на вчинення протиправних дій, які б виразилися в об`єктивній стороні даного кримінального правопорушення.

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Аналізуючи об`єктивну сторону даного кримінального правопорушення, яке викладено в обвинувальному акті слід зазначити.

Рішеннями Львівського окружного адміністративного суду, що згодом, після їх апеляційного оскарження, набрали законної сили: від 12.07.2018 р. у справі № 813/1106/18; від 26.04.2018 р. у справі № 813/1221/18; від 10.05.2018 р. у справі № 813/1145/18; від 26.04.2018 р. у справі № 813/1218/18; від 17.04.2018 р. у справі № 813/124/18 суди дійшли одностайного висновку про те, що земельні ділянки, про які йде мова в обвинувальному акті належать до земель державної власності (сільськогосподарського призначення), відтак їх розпорядником було Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Зі змісту вказаних рішень (суду першої інстанції та апеляційного суду) вбачається, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови вказаним громадянам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту з підстав належності цих земельних ділянок до комунальної власності, розпорядником яких відповідно не є Держгеокадастр, є протиправним. Вказаними рішеннями зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяви осіб про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. При цьому судами чітко і одностайно встановлено, що землі, про які йде мова в підозрі, належать до державної форми власності. В окремих рішеннях Держгеокадастр під час повторного розгляду звернень громадян зобов`язано врахувати висновки суду щодо належності спірних ділянок до державної форми власності. Відтак судом по суті констатовано, що Держгеокадастр є розпорядником цих земельних ділянок.

У такий спосіб суди у цих справах, зобов`язавши повторно розглянути клопотання громадян, фактично зобов`язали Держгеокадастр надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність саме з тієї причини, що вказані земельні ділянки належать до державної форми власності, а відтак їх розпорядником є лише Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 25.10.2017 №Б-12326/0-8149/6-17 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 813124/18 скасовано. Прийняти нове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_1. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, що викладено в листі №Б-12326/0-8149/6-17 від 25 жовтня 2017 року про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 вересня 2017 року (вх. № Б-12326/0/5-17 від 26 вересня 2017 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району за межами населеного пункту, із прийняттям за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Водночас, як слідує з тексту спірних дозволів, вони стосуються конкретно визначених суб`єктів, тобто є актами індивідуальної дії.

Індивідуальний акт - це акт суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акту застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп в справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Зважаючи на вищенаведене, спірні дозволи є актами індивідуальної дії, оскільки: видані у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта, уповноваженого згідно ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України на надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою; не розраховані на багаторазове застосування та вичерпують свою дію після розроблення проекту землеустрою.

У такий спосіб надані ОСОБА_4 дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, будучи актами індивідуальної дії, всупереч наведеним стороною обвинувачення в підозрі припущенням, апріорі не можуть завдати шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Так як єдиний наслідок їх підписання - це отримання громадянином права звернутися в ліцензовану землевпорядну організацію з метою виготовлення проекту землеустрою, після виготовлення якого ці дозволи вичерпують (припиняють) свою дію.

Жодних інших наслідків підписання цих дозволів не може завдати. Так як передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України можлива лише на наступному, завершальному етапі визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, який може і не мати місця, так як виготовлені проекти землеустрою підлягають відповідним перевіркам, погодженням, експертизам… При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у жодний спосіб не може означати позитивного рішення про надання її в майбутньому у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц прийшла до висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

У такий спосіб підписавши накази про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 не завдав і не міг завдати жодної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

Також із показань свідка ОСОБА_48 та ОСОБА_49 , які допитані в судовому засіданні вбачається, що вказаними вище рішеннями апеляційного суду ГУ Держгеокадастру зобов`язано повторно розглянути заяви громадян з урахуванням висновків, які наведені у мотивувальних частинах рішень. При цьому судами чітко і одностайно встановлено, що землі, про які йде мова в обвинувальному акті, належать до державної форми власності. В окремих рішеннях Держгеокадастр під час повторного розгляду звернень громадян зобов`язано врахувати висновки суду щодо належності спірних ділянок до державної форми власності. Відтак судом по суті констатовано, що Держгеокадастр є розпорядником цих земельних ділянок.

Також судом враховано, що один наказ про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації може надаватися декільком особам, і його видання не несе за собою правовстановлюючих наслідків у вигляді затвердження документації та передання у власність. А відтак, підписання даного наказу про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації не може свідчити про наявність умислу та не становить частину об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України.

В контексті наведеного та з урахуванням положень законодавства України суд зазначає.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З аналізу цих норм випливає, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України включає серед іншого два ключових етапи:

1. звернення громадянина України з клопотанням та отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або відповідної мотивованої відмови у його наданні;

2. звернення громадянина України з клопотанням та отримання наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання у власність такої земельної ділянки.

Суд після всебічного, повного і неупередженого дослідження сукупності усіх обставин справи висновує, що пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення ґрунтується на припущеннях, оскільки стороною обвинувачення на основі сукупності наданих доказів, не доведено формулювання обвинувачення в такій спосіб, щоб підтвердити існування обставин, викладених в обвинувальному акті, а відтак стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК, й тому такий підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Але в даній справі так і не отримано даних, котрі б вказували на те, що в діях ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі «Barbera Messegu ahd Iabardo v Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитись на користь підсудного.

Відповідно до роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані - суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Недоведеність об`єктивної сторони пред`явленого обвинувачення вже саме собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється судом у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність визнати ОСОБА_4 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України, та виправдати останнього через недоведеність що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Процесуальні витрати

Нормами КПК визначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).

Відповідно до ст. 118 КПК України витрати пов`язані з залученням експерта є процесуальними витратами.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Отже, позаяк, щодо ОСОБА_4 ухвалюється виправдувальний вирок, у порядку ст. 124 КПК України, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи те, що суд ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2023 року скасував арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2022 р. на земельну ділянку площею 26,7041 га, кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, що розташована на території Зимноводівської сільської ради за адресою: с. Зимна вода, Львівський район, Львівська область, власником якої є Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області та яка перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс Склодзеркальний завод», суд у вироку не вирішує дане питання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 - не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_4 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України.

Виправдати ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 365 КК України.

Витрати на проведення експертиз віднести на рахунок держави.

Речовий доказ у справі, а саме: земельну ділянку площею 26,7041 га, кадастровий номер 4623681600:04:000:0076, що розташована на території Зимноводівської сільської ради за адресою: с. Зимна вода, Львівський район, Львівська область, власником якої є Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області та яка перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс - Склодзеркальний завод», арешт на яку скасований ухвалою Галицького районного суд міста Львова від 16.10.2023 року - залишити у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс - Склодзеркальний завод».

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Головуючий суддя ОСОБА_1