Постанова № 12325887, 30.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2010                                                                                           № 27/190

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Мкртичян Д.А. – дов. б/н від 27.05.2010р.;

          Багдасарова Д.Р. - дов. б/н від 27.05.2010р.;

від відповідача: не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Ранг"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.06.2010

у справі № 27/190 ( .....)

за позовом                               Приватне підприємство "Спецбудтехніка"

до                                                   Приватне підприємство "Ранг"

про                                                   стягнення 116154,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Спецбудтехніка” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “Ранг” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 116154,45 грн. (з них: 105000,00 грн. – основний борг, 11154,45 грн. – пеня), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором №07/04 від 07.04.2009р. в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з роботи екскаватора та самоскидів.

Відповідач у відзиві на позов не заперечував проти вимоги щодо стягнення суми основного боргу, однак заперечував проти вимоги щодо стягнення пені, посилаючись на встановлений в Договорі строк для розгляду претензій, та стверджував про невірно визначений позивачем період нарахування санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2010р. у справі №27/190 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 105 000,00 грн. основного боргу, 5425,48 грн. пені, 1104,25 грн. державного мита та 224,37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010р. у справі №27/190 змінити в частині стягнення пені з відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2010р.

27.08.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечував проти доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача у судове засідання 30.08.2010р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

07.04.2009р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №07/04 про надання послуг екскаватора “САТ-320”та самоскидів КРАЗ 6510 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.п.1.1, 2.3, 4.2) позивач зобов’язався надавати, а відповідач - приймати послуги екскаватора “САТ-320” та самоскидів КРАЗ 6510 для БМР на об’єкті “Готельний комплекс апартаментного типу на 160 місць в урочищі “Сідло” за адресою: с. Волосянка Сколівського району Львівської області. Надання послуг оформляється щомісячно відповідним актом виконаних робіт, який підписується сторонами по факту виконання робіт і є підставою для проведення розрахунків. За несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 150000,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 21.05.2009р. на суму 114850,00 грн. та від 08.07.2009р. на суму 35150,00 грн., копії яких залучені до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання, оскільки лише частково оплатив вартість наданих позивачем послуг у розмірі 40000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення №210 від 26.05.2009р. на суму 15000,00 грн., №245 від 15.06.2009р. на суму 25000,00 грн. та №247 від 16.06.2009р. на суму 5000,00 грн. Залишок несплачених коштів складає 105000,00 грн.

Оскільки строк (термін) виконання відповідачем обов’язку з розрахунку сторони не визначили, у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, позивач направив відповідачу лист-вимогу №13 від 30.10.2009р., в якому просив здійснити повний розрахунок за послуги, надані на підставі Договору №07/04 від 07.04.2009р. (квитанція відділення поштового зв’язку №563 від 23.11.2009р. про надіслання листа-вимоги наявна в матеріалах справи).

Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування, сума боргу сплачена не була.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача всю суму основного боргу та 5425,48 грн. пені, зазначивши про невірний розрахунок останньої позивачем.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та документально підтвердженими, з огляду на наступні обставини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під час судового розгляду було встановлено, що позивач надав відповідачу послуги загальна вартість яких становить 150000,00 грн., натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, сплативши 40000,00 грн., у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 105000,00 грн.

З огляду на те, що строк виконання відповідачем обов’язку з розрахунку сторонами визначений не був, на підставі ст. 530 Цивільного кодексу України позивач направив відповідачу лист-вимогу №13 від 30.10.2009р., в якому просив здійснити повний розрахунок за послуги, надані на підставі Договору №07/04 від 07.04.2009р.

Відповідач зобов’язаний був розрахуватися з позивачем за надані послуги у термін до 30.11.2009р., однак у встановлений строк відповідач борг не сплатив. Факт існування названої вище суми боргу відповідачем не заперечується.

Зважаючи на те, що ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 150000,00 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до п.4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Посилаючись на прострочення відповідачем оплати на даних послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 11154,45 грн. за період з 21.12.2009р. по 22.03.2010р.

Посилання відповідача у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на те, що позивачем було невірно розраховано період прострочення та на встановлений у Договорі строк для розгляду претензій не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки звернення до боржника (особи, яка порушила права і законні інтереси) з письмовою претензією є інструментом досудового врегулювання господарським спорів, порядок якого регламентується ІІ розділом Господарського процесуального кодексу України та статтею 222 Господарського кодексу України. При цьому, лист-вимога позивача №13 від 30.10.2009р. є вимогою в розумінні ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якою визначено строк виконання боржником обов’язку у разі, якщо строк (термін) виконання такого обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Оскільки судом було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання за спірним Договором з 01.12.2009р., нарахування пені за період прострочення є обґрунтованим, але згідно з розрахунком суду за вказаний вище період прострочення з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 5425,48 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, хоча в тексті позовної заяви позивач навів розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, але в резолютивній (прохальній) частині позову не зазначив цих вимог, під час розгляду справи не уточняв позовні вимоги та не звертався до суду з клопотанням про вихід за межі позовних вимог, суд повинен був розглядати виключно вимоги про стягнення з відповідача сум основної заборгованості та пені.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

В ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження належного виконання своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до пп. „г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на розмір майнових вимог у даній справі, що оспорюється відповідачем, а саме у сумі 5425,48 грн., за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити державне мито у розмірі 51,00 грн.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010р. у справі №27/190 відповідачем було сплачено державне мито у розмірі 581,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №143 від 01.07.2010р., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 530,00 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 46, 47, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Ранг” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2010р. у справі №27/190 – без змін.

2. Повернути Приватному підприємству „Ранг” (03148, м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, 7-А, код ЄДРПОУ 32424281) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) зайво сплачене державне мито у розмірі 530,00 грн. (п’ятсот тридцять гривень 00 коп.), сплачене згідно з платіжним дорученням №143 від 01.07.2010р. Оригінал платіжного доручення №143 від 01.07.2010р. знаходиться в матеріалах справи №27/190.

3. Матеріали справи №27/190 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.09.10 (відправлено)