Рішення № 123252001, 06.11.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44647/24-ц

пр. № 2-8120/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача списані з 15 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року грошові кошти на загальну суму 3 632, 27 грн з його рахунків:

№ НОМЕР_4 (USD) суму у розмірі 1, 95 (USD), що на день подання позову становить 80, 27 грн;

№ НОМЕР_6 (UAH) ( НОМЕР_1 ) суму у розмірі 54, 57 (UAH);

№ НОМЕР_2 (UAH) ( НОМЕР_3 ) суму у розмірі 1 217, 95 (UAH);

№ НОМЕР_2 (UAH) ( НОМЕР_3 ) суму у розмірі 239, 25 (UAH);

№ НОМЕР_2 (UAH) ( НОМЕР_3 ) суму у розмірі 29, 24 (UAH);

№ НОМЕР_4 (USD) ( НОМЕР_5 ) суму у розмірі 48, 85 (USD), що на день подання позову становить 2 010, 99 грн разом на загальну суму у розмірі 3 632, 27 грн;

А також стягнути суми витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн та витрати на поштові пересилання 60, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що безпідставне списання відповідачем неіснуючої заборгованості з карток позивача, відбувається не вперше, тому позивач звертався з позовом до суду, про що є відповідне рішення на його користь. Відповідач, списуючи грошові кошти з позивача, завжди посилається на заборгованість, питання щодо якої вирішено та ухвалено судом рішення, яке набрало законної сили та виконано.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, у відзиві вказав, що послуги з надання позики / кредиту банком фізичній особі завжди є оплатними, а розмір відсотків визначається домовленістю сторін або законом. Враховуючи те, що у справі №752/5864/17 26 січня 2021 року постановою Київського апеляційного суду встановлено факт прострочення заборгованості по тілу кредиту за кредитною карткою в розмірі 4 300, 59 грн, рішення про таке вступило в законну силу, відтак за відсутності письмово погодженого сторонами розміру %, банк правомочний нараховувати % в розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України. У зв`язку з цим, сума боргу була перерахована з урахуванням залишку % відповідно до статті 1048 ЦК України. Таким чином, розмір списаних банком коштів в рахунок погашення заборгованості знаходиться у межах належних до сплати позивачем відсотків, визначених законом за користування кредитними коштами згідно з ст.1048 ЦК України, яка відповідно до розрахунку становить 8 106, 55 грн за період з 23 січня 2014 року (дата останнього платежу) до 27 березня 2021 року (фактичне погашення кредиту).

У відповіді на відзив представник позивача вказала, що 27 березня 2021 року позивач сплатив заборгованість в повному розмірі, що становить 4 425, 59 грн на підставі постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 752/5864/17, що підтверджується квитанцією від 27 березня 2021 року № 0.0.2068736332.1 (код квитанції 9227-7646-6926-6560). На підставі постанови Київського апеляційного суду у справі № 752/5864/17 від 26 січня 2021 року відповідачем повернуто позивачеві витрати на правничу допомогу у розмірі 13 800, 00 грн, що є фактичним визнанням відповідачем цієї постанови. Оскільки законодавством не передбачено нарахування відсотків за користуванням кредитом поза строком його дії, списання відповідачем з позивача грошових в розмірі 8106,55 грн., як відсотків за користування кредитом в період з 23 січня 2014 року до 27 березня 2021 року є незаконним.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

01 жовтня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 04 жовтня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

07 жовтня 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному порядку без виклику сторін у судове засідання.

31 жовтня 2024 року через Електронний суд представник відповідача подав відзив на позов.

05 листопада 2024 року через Електронний суд представник позивача подала відповідь на відзив.

Згідно з частиною першою ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено частиною восьмою ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року у справі № 752/5864/17 задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього на користь банку 55 262, 47 грн заборгованості та судового збору 1 600, 00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року у частині стягнення процентів у розмірі 44 254, 14 грн, пені у розмірі 3 600, 00 грн та штрафів: фіксована частина - 500, 00 грн, процентна складова - 2 607, 74 грн скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині. Змінено рішення у частині стягнення судового збору, стягнувши із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 125, 00 грн, у решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року залишено без змін. Також вказаною постановою стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 200, 00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 800, 00 грн /а. с. 26-32/.

22 березня 2021 року на адресу адвоката Гулько Ж. В., як представника позивача надійшов лист з АТ КБ`ПРИВАТБАНК» від 10 березня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-210309/13868 на заяву про добровільну сплату заборгованості та виконання рішення суду (постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 752/5864/17), в якому зазначались реквізити для оплати позивачем заборгованості.

27 березня 2021 року позивач сплатив заборгованість в повному розмірі, що становить 4 425, 59 грн на підставі постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 752/5864/17, що підтверджується квитанцією від 27 березня 2021 року № 0.0.2068736332.1 (код квитанції 9227-7646-6926-6560). На підставі постанови Київського апеляційного суду у справі № 752/5864/17 від 26 січня 2021 року відповідачем повернуто позивачу витрати на правничу допомогу у розмірі 13 800, 00 грн.

15 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_4 (USD) АТ «КБ «ПриватБанк» списано суму у розмірі 1, 95 (USD).

15 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_6 (UAH) ( НОМЕР_1 ) списано суму у розмірі 54, 57 (UAH);

15 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ( UAH ) ( НОМЕР_3 ) списано суму у розмірі 1 217, 95 (UAH);

17 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ( UAH ) ( НОМЕР_3 ) списано суму у розмірі 239, 25 (UAH);

18 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ( UAH ) ( НОМЕР_3 ) списано суму у розмірі 29, 24 (UAH);

30 серпня 2024 року з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_4 (USD) ( НОМЕР_5 ) списано суму у розмірі 48, 85 (USD).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За загальним правилом статей 15. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України. або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

За частиною другою вказаної статті Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, тобто відповідач не має законних підстав нараховувати відсотки згідно ст. 1048 ЦК України із позивача.

У відповідності до частини першої ст. 1212 ЦК України. особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до частини другої цієї статті положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З приписів частини другої ст. 1214 ЦК України. глави 13 ЦК України (зокрема ст. ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Згідно з частиною другою ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає у силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої ст. 1212 Цивільного кодексу України положення Глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і вимога про стягнення безпідставно списаних грошових коштів з рахунків позивача підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із критеріями визначеними у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вказує, що з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та/або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 вказано Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З огляду на зазначене позивачем та адвокатом погоджено гонорар за оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі, в розмірі 50 000, 00 грн за надання адвокатом послуг у цій справі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, четвертою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

При цьому, суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (підпункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 141 ЦПК України. Проте, у частині четвертій статті 137 ЦПК України наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20.

З огляду на викладене вище, виходячи із предмету спору та обсягу наданих адвокатом послуг у межах розгляду даної справи, складність останньої, заперечення відповідача у цій частині, заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн на переконання суду є надмірним та необґрунтованими, штучно завищеними з метою надмірного збагачення.

Так суд зазначає, що дана справа не є складною, розглядалась без проведення судом засідання, а представником позивача подано дві заяви по суті.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що розмір заявлених до відшкодування позивачем витрат не відповідає вимогам пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, а відтак суд вважає розумним та обґрунтованим покласти на відповідача відшкодування лише суми таких витрат у розмірі 8 000, 00 грн.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до пункту 6.5 постанови від 03 березня 2019 року у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначеним вище нівелюються заперечення відповідача у частині неналежності доказів оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати позивача на відправлення поштової кореспонденції у сумі 60, 00 грн підтверджуються фіскальним чеком від 11 вересня 2024 року, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 24, 41, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 316-320, 321, 328, 530, 536, 1212, 1214 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул. Михайла Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 3 632, 27 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн, витрати на відправлення поштової кореспонденції у розмірі 60, 00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул. Михайла Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001) в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова