Рішення № 12323902, 09.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/20709.11.10 За позовом          Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»

про                     стягнення 83427,35 грн.

За зустрічним

позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»

до                     Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

про                     визнання недійсним окремих положень договору

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Бегейович Р.В.          

Від відповідача Данилова Л.А.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»про стягнення основної заборгованості та штрафних санкцій по Договору від 10.03.09р. №02.1.2-25-174, всього в сумі 62890,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2010р. порушено провадження у справі.

Позивачем Заявою від 31.08.10р. збільшено позовні вимоги, а саме позивач просить стягнути з відповідача також заборгованість та штрафні санкції і за період після подання позову –за березень-липень 2010р., і загалом позивач просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість та штрафні санкції всього в сумі 83427,35 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом по справі №2/207 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»про визнання недійсними з моменту укладення ч. 9 п. 1.1. та п. 2.2.1. Договору від 10.03.09р. №02.1.2-25-174.

Ухвалою від 14.09.10р. зустрічний позов прийнятий судом до розгляду разом з первісним позовом.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувались перерви для дослідження вже наданих сторонами доказів та пояснень, і для витребування нових.

Судове засідання призначене на 04.11.10р. не відбулось, оскільки суддя, що розглядає дану справу, з 04.11.10р. по 08.11.10р. перебувала на лікарняному. Відповідно до Розписки від 04.11.10р. судове засідання було перенесено на 09.11.10р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у первісному позові обставини, та просив позовні вимоги первісного позову задовольнити в повному обсязі з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.08.10р.; проти зустрічного позову представник позивача заперечував повністю.

Представник Відповідача у судових засіданнях підтримував викладені у зустрічному позові обставини, та просив позовні вимоги зустрічного позову задовольнити в повному обсязі; проти первісного позову представник відповідача заперечував повністю.

В судовому засіданні 09.11.10р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

По зустрічному позову.

01.10.08р. між РВ ФДМУ по Київський області, Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»(Відповідач) було укладено Договір оренди № 02.1.2-24-137/670 (надалі –Договір оренди), на підставі якого Відповідачу було передано в оренду приміщення №45 на другому поверсі офісної будівлі СПВО площею 15,6 кв.м. (надалі –Приміщення), яке знаходиться на балансі балансоутримувача –Позивача, та розміщене за адресою: Київська область, місто Бориспіль, аеропорт.

Відповідно до п. 5.9. Договору оренди Відповідач зобов’язався укласти з Балансоутримувачем орендованого по цьому договору майна (Позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

10.03.09р. Позивачем та Відповідачем було укладено «Договір про надання комунальних послуг для орендованого приміщення»№02.1.2-25-174 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, у зв’язку з наданням Відповідачу в оренду майна аеропорту (Договір оренди), Позивач надає, а Відповідач отримує наступні комунальні послуги:

1. Забезпечення приміщень теплом (теплова енергія),

2. Забезпечення санітарно - гігієнічних умов праці,

3. Використання води для прибирання орендованих Приміщень самостійно Відповідачем,

4. Прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів,

5. Прибирання приміщення загального користування,

6. Електрозабезпечення,

7. Передача електроенергії мережами Аеропорту,

8. Компенсація на земельний податок на 2009р,

9. •Сприяння збільшенню вантажах перевезень Відповідача через Аеропорт,

•Підтримання Аеропортом в належному стані своєї інфраструктури (доріг, перону тощо), які використовує Відповідач в процесі своєї діяльності,

•Проведення інструктажу з пожежної та авіаційної безпеки та надання службою пожежної безпеки Позивача допомоги Відповідачу при розробці інструкцій щодо дотримання вимог «Правил пожежної безпеки України)»(тут і надалі –Послуги).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору, Відповідач зобов’язується щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним, в якому надавались Послуги, надавати в бухгалтерію Позивача довідку про чистий дохід, пов’язаний з діяльністю Відповідача на території Позивача.

Відповідно до Протоколу розбіжностей Договору, сторони вирішили зменшити розмір оплати за послуги передбачені в ч. 9 п. 1.1 Договору до 3000 грн. щомісячно без ПДВ, та вирішили виключити п. 2.2.1 з Договору. Даний Протокол розбіжностей підписаний Відповідачем 25.05.09р., та підписаний (погоджений) Позивачем 02.07.09р. (дати підпису протоколу).

Відповідач (позивач по зустрічному позову) вважає, що ч. 9 п. 1.1. та п. 2.2.1. Договору підлягають визнанню недійсними з моменту укладення договору, зважаючи на наступне. Відповідач вважає, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги»містить вичерпний перелік комунальних послуг, який закріплений у статтях 1, 12, 13 цього закону, а ч. 9 п. 1.1 Договору містить ті послуги, які не є предметом цього Договору - а саме не є комунальними послугами.

Відповідач зазначає, що не погоджувався та не має потреби в отриманні послуг, встановлених ч. 9 п. 1.1 Договору, та що ці послуги вже надаються йому на підставі інших договорів, та зокрема Договору оренди, Договору про обробку вантажів аеропорту від 16.12.09р. № 02.1.1-23.6-212, Договору про надання послуг з прийняття обладнання систем автоматичного протипожежного захисту Клієнта під спостереження на пульт централізованого нагляду від 26.06.2009р. № 02.1.2-25-206.

Відповідач також вважає, що ч.9 п. 1.1 та п. 2.2.1 Договору порушують публічний порядок і спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами Відповідача, тобто як спробу Позивача за рахунок Відповідача отримати додаткові надходження, не передбачені фінансовим планом Позивача як державного підприємства.

Також Відповідач зазначає, що він був позбавлений свободи вибору щодо предмету договору, вибору контрагенту і обов'язків сторін, оскільки Договором оренди встановлено обов'язок Відповідача як орендаря укласти договір на надання комунальних послуг з Позивачем.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється, зокрема, на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору споживачів продукції, що виробляється; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Судом встановлено, що дійсно, згідно п. 5.9. Договору оренди, Відповідач зобов’язався укласти з Балансоутримувачем орендованого по цьому договору майна (Позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Проте, як вбачається з умов Договору оренди та з наданих сторонами письмових доказів и пояснень, та що не заперечується самим Відповідачем, Договір оренди укладений на основі типового договору оренди державного майна, та укладався Відповідачем на основі його вільного волевиявлення та за його ініціативою. Тобто, укладаючи Договір оренди Відповідач на підставі власного вільного волевиявлення (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) погодився та взяв на себе обов’язок (п. 5.9. Договору оренди) укласти з Балансоутримувачем орендованого по цьому договору майна (Позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. В матеріалах справи відсутні докази, що Договір оренди визнаний недійсним повністю або в цій частині (в частині п. 5.9. Договору оренди).

Враховуючи все вищенаведене, судом відхиляються посилання Відповідача, що він був позбавлений свободи вибору щодо предмету Договору і вибору контрагенту Договору.

Щодо посилань Відповідача, що він був позбавлений свободи вибору обов'язків сторін по Договору, то суд зазначає наступне. Відповідачем не надано суду доказів, що Договір на визначених в ньому умовах був укладений Відповідачем на підставі примусу, в зв’язку з введенням Відповідача в оману, проти його волі тощо. Відповідач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного), у випадку якщо його не задовольняли умови Договору запропоновані Позивачем, не укладати цей Договір в запропонованій Позивачем редакції та шляхом переговорів, обміну листами чи пропозиціями, або передавши спір щодо укладення Договору на певних умовах на вирішення суду, спонукати Позивача укласти Договір в іншій редакції його умов.

Натомість, Відповідачем укладено Договір в запропонованій Позивачем редакції, з врахуванням укладеного Протоколу розбіжностей до Договору. Тобто на підставі вільного волевиявлення Відповідач визначив, що має потреби у наданні йому Позивачем послуг згідно з переліком встановленим п. 1.1 Договору і взяв на себе обов’язок виконувати умови Договору.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»(тут і надалі Закон, в редакції що діяла станом на момент укладення Договору), житлово-комунальні послуги –це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 12. Закону, житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, за функціональним призначенням.

Відповідно до ст. 13 Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на 4 види, та зокрема на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 5.9. Договору оренди Відповідач зобов’язався укласти з Балансоутримувачем орендованого по цьому договору майна (Позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд, дослідивши умови Договору дійшов висновку, що даний договір є по своїй суті змішаним договором, що включає в себе умови договорів про надання комунальних послуг, про наданням послуг по утриманню орендованого майна та про надання інших визначених сторонами в ч. 1.1 Договору послуг.

Щодо того, що на думку Відповідача назва договору та назва предмету Договору «комунальні послуги»не відповідає передбаченому договором обсягу послуг що надаються, а саме що не всі послуги по договору є комунальними, то як зазначалося вище –відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Враховуючи вищенаведене суд не вбачає підстав для визнання даного Договору недійсним в частині п. 9 ч. 1.1 Договору, оскільки в даному пункті сторони на підставі власного вільного волевиявлення, що було встановлено вище, вирішили передбачити в Договорі надання і інших послуг, окрім комунальних, право на що надано сторонам на підставі ст. 626-628 ЦК України, тому порушення ст. 1, 12 та 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на які посилається Відповідач, в даному випадку відсутні.

Що до того, що на думку Відповідача назва договору та назва предмету Договору «комунальні послуги»не відповідає передбаченому договором обсягу послуг що надаються, то Відповідач не позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) звернутися до Позивача з пропозицією про внесення відповідних змін до Договору та приведення назви договору на назви предмету у відповідність до назв фактичного погодженого сторонами обсягу послуг, що надаються по Договору.

Щодо посилань відповідача, що ч. 9. п. 1.1 та п. 2.2.1 Договору порушують публічний порядок і спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами Відповідача, то дані посилання Відповідача судом відхиляються як нормативно та документально не обґрунтовані, оскільки передбачене по Договором здійснення оплати за надані послуг та взятий на себе Відповідачем обов’язок надавати інформаційну довідку не свідчать про незаконне заволодіння Позивачем грошовими коштами Відповідача, і оскільки Відповідачем також не обґрунтовано та не доведено яким саме чином ці пункти Договору порушують публічний порядок.

Щодо посилань Відповідача, що Позивач отримує додаткові надходження, не передбачені фінансовим планом державного підприємства, то це є питанням господарської діяльності підприємства Позивача та не стосується предмету спору по даній справі –питання дійсності чи недійсності ч. 9. п. 1.1 та п. 2.2.1 Договору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Відповідачем позовні вимоги зустрічного позову є нормативно та документально необґрунтованими, а тому суд відмовляє Відповідачу в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсними з моменту укладення ч. 9. п. 1.1 та п. 2.2.1 Договору.

Відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Відповідача (позивача по зустрічному позову) відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з зустрічним позовом до господарського суду.

По первісному позову.

Як зазначалось вище, 10.03.09р. Позивачем та Відповідачем було укладено Договір, на підставі кого Позивач надає, а Відповідач отримує Послуги.

Відповідно до п. 1.2-1.6 Договору, нарахування ПДВ на суму оплати за Послуги здійснюється у порядку, визначеному законодавством України. Сплата за Послуги здійснюється Відповідачем з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Приміщення. Розмір оплати за Послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат Позивача, пов'язаних з обсягом Послуг в період їх надання, якості Послуг та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.5 Договору, при порушенні Позивачем умов Договору щодо якості надання Послуг, Сторони протягом двох днів після порушення укладають та підписують Акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні Послуг, тощо. Позивач протягом трьох робочих днів після підписання Акту-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово Відповідачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензії Відповідача вирішуються в суді. Відповідач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред’явленої претензії.

В наданих суду письмових запереченнях, Відповідач зокрема зазначає, що послуги перелічені в ч. 9 п. 1.1 Договору, Відповідачу не надавались.

Проте Відповідачем не надано суду доказів, що він у відповідності до п. 1.5 Договору, якщо вважав, що Позивачем порушенні умови Договору, звертався до Позивача щодо складання та підписання Акту-претензії щодо неналежної якості або неповної комплектності наданих послуг, та такий акт було складено, або ж було відмовлено у його складанні.

Відповідно до п. 1.6 Договору, в разі припинення надання в строкове платне користування Приміщення, сплата за послуги здійснюється до дати фактичного звільнення Відповідачем Приміщення, яке підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі приміщення. (обов’язок повернути Приміщення за актом приймання-передачі після припинення або призупинення дії Договору оренди встановлений також п. 2.4 та 2.5 Договору оренди).

В матеріалах справи відсутні докази, що Приміщення, яке передавалось в оренду за Договором оренди було повернуто Відповідачем Позивачу з оренди за Актом приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору Відповідач зобов’язався щомісячно з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії Позивача рахунок та Акт приймання - здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється Відповідачем до 20 числа того ж місяця. Підписаний Акт приймання-здачі виконаних послуг Відповідач зобов'язаний повернути в бухгалтерію Позивача протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів Акт приймання - здачі виконаних послуг не буде повернутий Позивачу, він вважається підписаним Сторонами. Підписання цього Акту Відповідачем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих Послуг.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору, а саме проводив оплату наданих по Договору Послуг несвоєчасно і не в повному обсязі, а саме Відповідачем не здійснена повна оплата по наступним рахункам-фактурам:

- Рахунок-фактура № 61/471 від 31.07.2009 на суму 28 543,04 грн. (по цьому рахунку-фактурі сума в розмірі 2313,33 грн. була плачена Відповідачем в лютому 2010р., що підтверджується картковим рахунком: 361.61),

- Рахунок-фактура № 61/557 від 27.08.2009 на суму 7 818,60 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/777 від 31.10.2009 на суму 3 723,98 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/852 від 30.11.2009 на суму 3 778,91 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/990 від 31.12.2009 на суму 3 784,93 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/47 від 31.01.2010 на суму 3 816,55 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/159 від 28.02.2010 на суму 3 797,18 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/199 від 31.03.2010 на суму 3 718,42 грн. (по цьому рахунку-фактурі оплата в сумі 223,25 грн. здійснена 13.05.2010 р.),

- Рахунок-фактура № 61/272 від 30.04.2010 на суму 3 704,83 грн.,

- Рахунок-фактура № 61/334 від 31.05.2010 на суму 3 698,76 грн. (по цьому рахунку-фактурі оплата в сумі 1 132,28 грн. здійснена 14.06.2010 р.),

- Рахунок-фактура № 61/400 від 30.06.2010 на суму 3 698,76 грн. (по цьому рахунку-фактурі оплата в сумі 98,76 грн. здійснена 15.07.2010 р.),

- Рахунок-фактура № 61/470 від 31.07.2010 на суму 3 698,76 грн.

Суд погоджується з наданим Позивачем розрахунком заборгованості Відповідача, що наведений в позові та в заяві про збільшення позовних вимог від 31.08.10р., відповідно до якого заборгованість Відповідача по оплаті послуг за Договором на підставі вищенаведених рахунків-фактур становить 70015,10 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми заборгованості, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості за Договором в сумі 70015,10 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наведеним позивачем в позові та в заяві про збільшення позовних вимог від 31.08.10р., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 4.2 Договору, та сума пені складає - 8498,92 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наведений Позивачем в позові та в заяві про збільшення позовних вимог від 31.08.10р. розрахунок інфляційних та 3% річних, відповідно до якого Позивач нарахував Відповідачу 3614,68 грн. –індексу інфляції та 1298,65 грн. –3% річних.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум штрафних санкцій (пені, інфляційних та 3% річних), а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 8498,92 грн. пені, 3614,68 грн. –інфляційних та 1298,65 грн. –3% річних.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги по первісному позову є нормативно та документально обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача по первісному позову стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду. В зв’язку з недоплатою Позивачем при збільшенні позовних вимог 1 коп. державного мита, дана суми державного мита достягується з Відповідача до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги первісного позову задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»(02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11; ідентифікаційний код 31954293) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(08307, Київська область, м. Бориспіль, міжнародний аеропорт «Бориспіль»; ідентифікаційний код 20572069) 70015 (сімдесят тисяч п’ятнадцять) грн. 10 коп. заборгованості, 8498 (вісім тисяч чотириста дев’яносто вісім) грн. 92 коп. пені, 3614 (три тисячі шістсот чотирнадцять) грн. 68 коп. інфляційних, 1298 (одна тисяча двісті дев’яносто вісім) грн. 65 коп. 3% річних, 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 26 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРКАРГО»(02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11; ідентифікаційний код 31954293) 1 коп. державного мита в доход Державного бюджету України.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 15.11.10р.