Рішення № 123197221, 18.11.2024, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1575/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

за участю адвоката Бурми О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП ,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , співвідповідачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та з урахуванням заяви про залучення співвідповідачів, просить стягнути з них солідарно на її користь заподіяні ушкодженням здоров`я збитки у вигляді матеріальної шкоди в розмірі 98530 грн та моральної шкоди в розмірі 150000 грн.

Крім того, судові витрати пов`язані із розглядом справи також просить покласти на відповідачів.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивач отримала різного роду і тяжкості тілесні ушкодження, у зв`язку із чим була госпіталізована у КНП «Дубровицька ЦРЛ» Дубровицької міської ради та лікувалась до 14.12.2023.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм мотоцикла ОСОБА_2 , жителем села Золоте, який допустив наїзд на неї ззаду на обочині зазначеної вулиці.

За вказаним фактом, на підставі повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та ухвали Дубровицького районного суду від 20.11.2023 у справі №949/2307/23, до ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення №12023181110000346 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України.

Згідно висновку комісійної судової експертизи, проведеної судовими експертами Державної спеціалізованої установи «Рівненське обласне бюро судово-медичної експертизи» №36 від (01-29.07.2024) тілесні ушкодження ОСОБА_1 у вигляді підшкірної внутрішньотканинної гематоми сідничної ділянки зліва та забійно-рваної рани на внутрішній поверхні середньої третини правої гомілки у відповідності до пункту 2.3.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995, як в своїй сукупності, так і кожне окремо, відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Осаднення та синець лівої нижньої кінцівки відносяться до легких тілесних ушкоджень, що цілком узгоджується із пунктом 2.3.5. вказаних Правил.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень їй заподіяний тривалий розлад здоров`я (понад три тижні (більш як 21 день), оскільки вона була змушена лікуватись 30 днів.

За незабезпечення необхідних умов виховання стосовно батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , що виразилось у керуванні неповнолітнім ОСОБА_2 транспортним засобом та здійснення наїзду на неї, як пішохода, працівниками поліції складений протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 184 КУпАП.

Постановою Дубровицького районного суду від 30.11.2023 у справі №949/2295/23 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП. Дана постанова набрала законної сили.

Крім цього позивач зазначає, що не зберігала відповідні фіскальні чеки, що були у неї в наявності після купівлі медичних препаратів у період лікування, тому надати їх копії немає можливості.

В даний час вона працює на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії - техніка відділення зв`язку шістнадцятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) п`ятої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) та має військове звання штаб - сержант та у зв`язку із отриманням тілесних ушкоджень внаслідок ДТП втратила загальну працездатність.

У зв`язку із перебуванням її на лікуванні внаслідок ДТП вона повністю, за період перебування на листку непрацездатності, втратила заробіток, який підлягає стягненню із відповідача.

Для обрахунку матеріальної шкоди позивачем зроблено відповідний розрахунок на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023. Загалом її заробіток, згідно наданої довідки за вказаний у ній період склав 632592,82 грн., і розрахунок зроблено шляхом ділення вказаної суми на 12 місяців : 632592,82 / 12 - 52716,00 грн.

Позивач вказує, що перебувала на лікуванні через втрату працездатності з 06.11.2023 року по 14.12.2023 року, тобто 39 днів. Таким чином, розмір втраченого нею заробітку склав 68530,00 грн. (52716 - середньомісячний заробіток * 39 - кількість днів втрати працездатності / 30 - кількість робочих днів у місяці втрати працездатності = 68530).

Окрім того, з метою відновлення своїх порушених законних прав та інтересів у справі щодо наїзду на неї, у тому числі захисту її законних прав та інтересів у кримінальному провадженні по факту ДТП, у якому вона визнана потерпілою, вона залучила адвоката, у зв`язку із чим була змушена понести витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно укладеної додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 10.11.2023, вартість послуг адвоката щодо захисту її законних прав та інтересів у справі щодо наїзду на неї, у тому числі захисту її законних прав та інтересів кримінальному провадженні по факту ДТП визначена у фіксованому розмірі та склала 30000 грн., які в повному обсязі сплачені на адвокату Бурмі О.В. згідно прибуткового касового ордера № від 10.11.2023.

Таким чином, вона вважає, що відшкодуванню підлягають матеріальні збитки у вигляді втраченого заробітку в сумі 68530,00 грн. та у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у справі щодо наїзду на неї, у тому числі захисту її законних прав та інтересів у кримінальному провадженні по факту ДТП, в сумі 30 000,00 грн., що загалом складає 98530,00 грн. (68530 + 30000 = 98530).

До того ж, внаслідок ДТП їй заподіяно вкрай серйозної моральної шкоди, що насамперед виразилась у відчутті нестерпного, такого, що потребує неодноразового тривалого вживання обезболюючих медичних препаратів, фізичного болю через отримані травми.

Також, вона дуже сильно злякалась та до цього часу боїться увечері ходити по вулиці, так як остерігається повторного наїзду на неї. Через це у неї мають місце вкрай сильні душевні страждання та переживання.

Такий сильний стрес, душевні страждання та постійні роздуми з приводу даної події спричинили у неї погіршення сну, що на наступний день не дозволяє їй нормально зібратись із думками та виконувати свою роботу. Через погіршення сну вона постійно відволікається від виконання своїх функціональних обов`язків та у неї має місце постійна втома через недосипання.

Вона змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки її постійний графік змінився через необхідність вчинення дій, що до нього не входили.

Серед постійно встановленого режиму роботи виникла необхідність змінювати його, оскільки слід було звертатись до лікарів, адвоката, поліції, суду, приймати участь у допитах та інших слідчих (розшукових) діях, у тому числі оскаржувати бездіяльність працівників поліції слідчому судді та приймати участь у судових засіданнях.

Тривалий термін часу вона не мала можливості належним чином доглядати за малолітньою дитиною та по господарству, так як не могла нормально рухатись через травми. Зауважує, що має двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4

Догляд за дитиною та господарством вкрай ускладнювався, оскільки її чоловік мобілізований та все це вона змушена було робити сама, без сторонньої допомоги.

Через отримані травми вона не могла нормально рухатись, у зв`язку із чим не мала змоги супроводжувати свою малолітню дитину ОСОБА_6 у навчальний заклад, у якому остання навчається.

Звертає увагу суду на те, що відповідач жодного разу не попросив у позивача пробачення, жодних збитків не відшкодував, відшкодувати не намагався і не намагається, хоча йому достеменно відомо про триваюче досудове розслідування у кримінальному провадженні. При цьому, веде себе зухвало та навіть одного разу погрожував їй тим, що будь-яких збитків їй відшкодовувати не буде.

Така зухвалість відповідача ще більше загострює переживання та душевні страждання.

Відновити попередній стан її життя було вкрай складно, а травми, отримані внаслідок ДТП, «дають знати» про себе до цього часу, оскільки завдають фізичного болю, та вкрай ускладнюють несення служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 та унеможливлюють виконання окремих службових завдань, що пов`язані із фізичними навантаженнями.

Розмір заподіяної моральної шкоди у грошовому еквіваленті виразити вкрай складно, однак, з урахуванням пережитого, продовження існування негативних наслідків даної події до цього часу, а також те, що відновлення попереднього стану було вкрай складним, вона вважає, що частково покрити таку шкоду можливо шляхом відшкодування відповідачем на її користь грошових коштів в сумі 150000 гривень.

Заразом наголошує на тому, що зазначена сума грошових кошів, яка заявлена як розмір моральної шкоди, жодним чином не спрямована на безпідставне її збагачення, а розрахована, виходячи із об`єктивно наданих обґрунтувань та негативних наслідків, що настали для неї через отримання тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, що спричинене відповідачем.

Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ковташа В.Д. (ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1142484 від 10 вересня 2024 року) до суду надійшов відзив, у якому зазначив, що позовні вимоги вони не визнають та просять у їх задоволенні відмовити виходячи із наступного.

Постановою Дубровицького районного суду від 30.11.2023 у справі №949/2295/23 ОСОБА_3 - батька ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП., а саме за незабезпечення необхідних умов виховання ОСОБА_2 , у зв`язку із чим вважає, що стверджувати про прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями неповнолітнього ОСОБА_2 та заподіяною шкодою позивачу безпідставне, оскільки під час розгляду справи досліджувався склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а не обставини і події ДТП.

Зазначає, що розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Щодо розрахунку суми матеріальної шкоди, представник відповідача зазначає, що на підставі довідки про розмір грошового забезпечення позивачки за період з 06.11.2023 року по 14.12.2023 року не вбачається втрати заробітку, оскільки за вказаний період остання отримала такий самий, а в деяких випадках навіть більший заробіток, як і за роботу в інші місяці цього року. Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивачки у листопаді 2023 року вона отримала 56344,25 грн. і таку ж саме суму коштів позивачка отримувала за роботу в березні, квітні, травні, червні 2023 року. У грудні 2023 року позивачка отримала грошове забезпечення в розмірі 40168,25 гривень.

Тобто позивачці за цей період нараховано оклад, вислуга років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інші виплати, як і в інші місяці.

Крім того, звертає увагу на те, що однією із складових грошового забезпечення позивачки є додаткова винагорода у розмірі 30000 грн, яка виплачується відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року, на період воєнного стану пропорційно в розрахунку на місяць за фактично відпрацьований час.

Виплата винагороди пропорційно означає, що якщо військовослужбовець служить неповний місяць, то виплата зменшується відповідно до фактично відпрацьованого часу.

Проте, відповідно до наданої довідки у листопаді 2023 року позивачці була виплачена додаткова винагорода в розмірі 30000 грн, у грудні 2023 року - 5 000 гривень.

Відповідач не заперечує щодо факту понесення позивачем витрат пов`язаних з ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП, однак визначення розміру завданих збитків шляхом обрахунку розміру втраченої вигоди із середньомісячної зарплати в даному випадку не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки фактично позивачкою заробіток втрачено не було.

Крім цього, представником відповідача - адвокатом Ковташем В.Д. зазначається, що позивачкою також помилково обрана загальна сума нарахованого доходу як початкова для обрахунку втраченого заробітку в розмірі 632592,82 грн., оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 1197 ЦК України, до втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Зауважує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовою виплатою та надається один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 500 від 08.08.2016 року в межах затвердженого фонду оплати праці.

Щодо витрат на правову допомогу, вважає, що позивачем не дотримано вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України в частині надання детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом і тому сплачена адвокату Бурмі О.В. сума у розмірі 30000 грн є неспівмірною до наданих ним послуг, згідно договору від 10.11.2023 року та додаткової угоди, оскільки згідно акту №1-2023 про виконання замовлення (надання юридичних послуг) та опису наданих послуг від 10.11.2023 року, така послуга була надана одна.

З приводу заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 150000 грн., представником відповідача зазначається, що до позову не надано жодного підтверджуючого документа, який би вказував про зміну способу і режиму життя позивачки, у зв`язку із чим вважає їх безпідставними.

З урахуванням наведеного, вважає позовні вимоги безпідставними та недоведеними.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, проте її інтереси під час розгляду справи представляє адвокат Бурма О.В. (ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1110316 від 16 листопада 2023 року), який у судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференції заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити у повному обсязі на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, однак від його представника - адвоката Ковташа В.Д. до суду найшла заява про розгляд справи без їхньої участі за наявними у справі матеріалами.

Співвідповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, подавши до суду заяву про розгляд справи без її участі. Зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Співвідповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився. Конверти із судовими викликами повернулися на адресу суду з відміткою працівника відділу зв`язку про те, що адресат відмовився від отримання листа.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного із доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Отже, вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальних збитків у вигляді втраченого заробітку в сумі 68530,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що 05 листопада 2023 року у АДРЕСА_1 мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю мотоцикла MUSSTANG MT 125-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням неповнолітнього ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження.

Постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 30 листопада 2023 року (а.с.27) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, зокрема за те, що будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_2 не вжив заходів щодо забезпечення необхідних умов виховання, а саме неповнолітній ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом - мотоциклом MUSSTANG MT 125-2, реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .

Водночас, на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М. від 20 листопада 2023 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених посадових осіб ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, 22 листопада 2023 року внесені відомості до ЄРДР №12023181110000346 з приводу порушення правил безпеки дорожнього руху за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зважаючи на встановлені в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023181110000346, відомості про яке внесені до ЄРДР 22 листопада 2024 року обставини та приймаючи до уваги те, що кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК України настає при порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень і враховуючи те, що в даному випадку ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, в діях ОСОБА_2 не встановлено складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а вбачаються ознаки адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 121, 124, 126 КУпАП, постановою заступника начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Пінчука В.Ф. від 31 серпня 2024 року вказане кримінальне провадження по факту дорожньо-транспортної пригоди в с. Золоте Сарненського району, яка мала місце 05 листопада 2023 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с.85-86).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення ст. 82 ЦПК України, а також засад інституту доказування у цивільному судочинстві, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені у постанові Дубровицького районного суду Рівненської області від 30 листопада 2023 року, яка набрала законної сили, згідно якої підтверджено факт ДТП з участю неповнолітнього ОСОБА_2 , а також обставини, які встановлені в ході досудового розслідування кримінального провадження №12023181110000346, відомості про яке внесені до ЄРДР 22 листопада 2024 року.

Як вбачається з довідки №41 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів СБУ, військовослужбовця внутрішніх військ, виданої КНП "Дубровицька МЛ" (а.с.31) ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 06 листопада 2023 року по 14 грудня 2023 року у зв`язку з отриманими ушкодженнями, які визначені експертом у висновку судово-медичної експертизи №36 від 29 липня 2024 року (а.с.21-25).

Положеннями ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У даному випадку, спірні відносини виникли з приводу отриманої в результаті ушкодження здоров`я шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно враховувати, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частиною 1 ст. 1179 ЦК України передбачено, що неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Як визначено у ч. 2 ст. 1179 ЦК України, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року по справі №755/5301/16-ц, упущеною вигодою вважаються неотримані доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним. Позивач повинен довести, що з вини відповідачів він не отримав прибуток, на який мав право розраховувати.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Пред`явлення вимоги про відшкодування втраченого заробітку покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі відсутності порушення його права відповідачем.

Частиною 1 ст. 1197 ЦК України визначено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 1197 ЦК України, до втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо

Отже, аналізуючи довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 року (а.с.34), яка слугувала для розрахунку втраченого заробітку, що є предметом позову, слід зазначити наступне.

Першочергово, суд звертає увагу на те, що із наведеного позивачем у змісті позову розрахунку втраченого заробітку, вбачається, що такий проведений з порушенням процедури його розрахунку, що визначений ч. 1 ст. 1197 ЦК України, тобто не дотримані вимоги обчислення середньомісячного заробітку.

Так, за бажанням потерпілої - позивача по справі, обчислення проводилось за дванадцять місяців роботи, тобто за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 року, при тому, що дванадцять місяців для обрахування мають передувати події, у даному випадку мають передувати даті 06 листопада 2023 року.

Також, відсутні докази на підтвердження втрати заробітку, зокрема у зв`язку з отриманими ушкодженнями внаслідок ДТП з вини відповідача (06.11.2023 - 14.12.2023), а надана довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 року (а.с.34) відомостей про неотримання нею доходу не містить. Тобто відсутні відомості, що позивач взагалі втрачала свій заробіток за вказаний період.

Крім того, розрахунок нібито втраченого заробітку позивача ОСОБА_1 зроблено із урахуванням одноразових виплат, таких як, зокрема, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, яка відповідно до ч. 3 ст. 1197 ЦК України, до втраченого заробітку (доходу) не включається.

Отже, суд не визнає як належний та допустимий доказ для розрахунку втраченого позивачем заробітку внаслідок ушкодження здоров`я довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 року (а.с.34).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків у вигляді втраченого заробітку в сумі 68530,00 грн. задоволенню не підлягають у зв`язку із необґрунтованістю таких.

З приводу позовної вимоги про стягнення завданої моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

При оцінці обґрунтованості вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір належної до компенсації моральної шкоди, суд виходить з наступного.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, суд враховує доведену у встановленому порядку вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Тому, при визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із того, що негативні наслідки у виді тілесних ушкоджень, завданих позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 05 листопада 2023 року, призвели до порушення на період проходження лікування звичного способу життя позивача ОСОБА_1 , оскільки вона зазнав фізичного болю та страждань, що безумовно потягнули за собою заподіяння позивачу моральної шкоди.

Таким чином, на підставі викладеного та з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача ОСОБА_1 до відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , як з особи, що є винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, та співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як з осіб, що є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 , грошова сума в розмірі 10000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає розумним та співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду висловленої у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, а саме, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу суд керується наступним.

Верховний Суд вказав, що за висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20).

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).

Інформація, яка міститься в акті виконаних робіт, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справ №638/7748/18).

Основні підстави та принципи відшкодування судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, викладені у пунктах 7.1-7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21. Аналогічні висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

Відтак виходячи із вищенаведеного, та у зв`язку із відсутністю документально підтверджених затрат часу адвоката та наданих ним конкретних послуг позивачу, враховуючи складність справи та керуючись поняттям "розумний розмір витрат", суд вважає задоволити витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5000 гривень.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Враховуючи те, що позивач звернулася до суду з вимогами майнового характеру, проте при зверненні до суду звільнена від сплати судового збору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", то зважаючи на ціну позову, розмір судового збору за подання даного позову становить 2485,30 грн., що становить 1 відсоток ціни позову.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, а позивач звільнена від сплати судового збору, та з врахуванням положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені на 4,02% від ціни позову, що становить 99,91 грн.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити, що судові витрати покладаються на відповідачів порівну (в рівних частинах), оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 745/342/19, від 24.03.2021 у справі № 462/2077/17.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків, заподіяних ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно моральної шкоди в розмірі 10000 грн. (десять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у рівних частках витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у рівних частках судовий збір у розмірі 99,91 грн. (дев`яносто дев`ять гривень дев`яносто одна копійка) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 21 листопада 2024 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Співвідповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Співвідповідач: ОСОБА_3 , дата народження - невідомо, РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.