Рішення № 123170323, 19.11.2024, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5035/24

19 листопада 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як отримувач пенсії згідно п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), яка була призначена на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року № 300/8279/23.

31 липня 2024 року позивач подав через веб-портал ПФУ заяву про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01.06.2006 по 31.08.2011 згідно довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113 виданої Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс».

Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області № 262440017637 від 07.08.2024 було відмовлено у перерахунку пенсії.

Позивач вважає рішення відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 19.08.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 26.08.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 19.09.2024. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені на підставі документів.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону №1058 перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та який є продовжено.

Відповідач зазначив, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992:

-призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання (ч. 1 ст. 6 Угоди);

-для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою (ч. 1 ст. 6 Угоди);

-необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць СНД і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).

11 червня 2022 року російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

29 листопада 2022 року Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328).

Таким чином, стаж, набутий на території російської федерації, зараховується до 31 грудня 1991 року.

Тому, у пенсійного органу відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі довідки від 22.12.2023 № 113, виданої Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс».

19.09.2024 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 01.10.2024. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

02.10.2024 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від представника позивача.

Ухвалою суду від 25.10.2024 року продовжено процесуальний строк розгляду справи до 20.11.2024 року.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як отримувач пенсії згідно п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), яка була призначена на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року № 300/8279/23.

31 липня 2024 року позивач подав через веб-портал ПФУ заяву про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01.06.2006 по 31.08.2011 згідно довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113 виданої Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області № 262440017637 від 07.08.2024 було відмовлено у перерахунку пенсії. Так, рішення обґрунтовано наступним: «З 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. З 01.01.2023 року пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року».

Не погодившись із таким рішенням відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Отже, питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав- учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком, відповідач повинен був врахувати трудовий стаж та заробітну плату, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94- ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві

28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за № 2800-030102 5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації. Відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058. Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) листом від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Мінсоцполітики запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022.

Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації у періоди з 01.06.2006 по 28.06.2008, з 29.06.2008 по 27.06.2009, з 22.08.2009 по 23.06.2010, з 01.10.2010 по 14.08.2011, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати заробітну плату за час роботи позивача на території російської федерації.

Відтак, довідка про заробітну плату від 22.12.2023 № 113 є належним документом для її врахування при розрахунку пенсії.

Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші).

Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, за змістом яких Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відповідно до Додатку 2 до пункту 10 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 за № 18-1, рішення відповідної комісії про підтвердження періодів роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах повинно містити результати дослідження матеріалів заяви, перелік документів, які були взяті до уваги при його розгляді, висновки головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, заяви та докази, на яких ґрунтуються такі висновки, а також посилання на конкретні статті та пункти законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано висновок.

Відповідачем не піддано сумніву автентичність поданих документів, зокрема, довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113 виданої Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс». У довідці вказано розмір заробітної плати позивача, підстави видачі довідки (особові рахунки за 2006-2011) та утримання податків та зборів з його заробітної плати.

За змістом статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.

Як видно з матеріалів справи, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка була надана як для розгляду питання про призначення пенсії за віком так і при перерахунку пенсії. Вказана трудова книжка містить записи про роботу позивача у період з 01.06.2006 по 28.06.2008, з 29.06.2008 по 27.06.2009, з 22.08.2009 по 23.06.2010, з 01.10.2010 по 14.08.2011 у Філіалі 16-ого автобусного парку Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосміськтранс». Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містять ні виправлень/ підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. На підтвердження роботи у зазначений період також була надана довідка про стаж від 25.12.2023 № 1554, що видана Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс».

Крім того, зобов`язання зарахувати зазначені періоди роботи позивача до страхового стажу було визначено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року № 300/8279/23. Суд зазначив наступне:

«Суд зазначає, що записи про спірні періоди роботи позивача на території російської федерації у трудових книжках, заповнені відповідно до вимог пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації, із підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.

Таким чином, на переконання суду, пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 11.01.1994 по 13.10.1998, з 14.10.1998 по 31.12.1998, з 01.10.2001 по 31.10.2003, з 01.06.2006 по 28.06.2008, з 29.06.2008 по 27.06.2009, з 22.08.2009 по 23.06.2010 та з 01.10.2010 по 14.08.2011, а тому відповідача слід зобов`язати зарахувати позивачу вказані періоди роботи до страхового стажу».

За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-IV), страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Такі вимоги визначені і в національному законодавстві Російської Федерації (пп. 1 п. 3.4 ст. 23, ст. ст. 106-108 Податкового Кодексу РФ).

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, якщо такі мали місце, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18) та від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).

Отже, бездіяльність щодо зарахування отриманої заробітної плати на території Російської Федерації з 01.06.2006 по 31.08.2011 у Філіалі 16-ого автобусного парку Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосміськтранс» у зв`язку з не підтвердженням компетентними органами даної країни сплати внесків до Пенсійного фонду є неправомірною, і не може бути підставою для відмови у зарахуванні отриманої позивачем заробітної плати.

Таким чином, існує необхідність у зобов`язанні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати з 01.06.2006 по 31.08.2011 відповідно до довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113, виданої Державним унітарним підприємством міста Москва «Мосміськтранс».

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон протии Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15, від 02.02.2016 року у справі № 804/14800/14, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а та від 18.10.2018 у справі 818/1976/17.

При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувались у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

В ухвалі Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 816/1229/14 серед іншого зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а у разі невиконання чи неналежного виконання рішення не виникала потреба повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У подібних справах вимагається формування судом активної позиції щодо захисту прав та дотримання принципу верховенства права, оскільки, як показує практика, позиція окремих суддів про неможливість втручання у дискреційні повноваження призводять виключно до негативних наслідків для суб`єкта звернення.

Підміною органу виконавчої можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу (наприклад, постановою суд закрив виконавче провадження).

Однак, якщо дискреція органу передбачає лише два варіанти: "відмовити" або "задовольнити", і за наявних обставин доведено та встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов`язання судом органу державної влади задовольнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде заміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб`єкта, законності та справедливості загалом, як це передбачено Конституцією та КАС України.

Таким чином, можливість ефективного судового захисту існує, однак, вона залежить не лише від формальної констатації порушення норм законодавства. Якщо адміністративний суд у своєму рішенні визнає факт протиправних дій чи бездіяльності органу влади, але, посилаючись на його дискреційні повноваження, відмовляє у задоволенні позовної вимоги, наприклад, про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то говорити про належний захист прав, свобод та інтересів позивача не доводиться.

Як встановлено, ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Жодних обґрунтованих та достатніх доказів про відсутність правових підстав для обрахунку пенсії позивача з урахуванням заробітної плати за час роботи у російській федерації позивачу при розгляді цієї справи пенсійним органом не надано.

Таким чином, відповідач не довів правомірність, обґрунтованість рішення про відмову у зарахуванні заробітної плати до розрахунку пенсії. Відмова у зарахуванні заробітної плати за спірні періоди свідчить про те, на теперішній час позивача протиправно позбавлено права на отримання справедливого розміру пенсії.

Оскільки обставини справи свідчать про те, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні заробітної плати з 01.06.2006 по 31.08.2011 відповідно до довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113 до розрахунку пенсії, належним способом захисту порушеного права у даному випадку є саме скасування рішення про відмову в перерахунку пенсії та зобов`язання перерахувати пенсію з урахуванням заробітної плати згідно вищенаведеної довідки.

Даний спосіб захисту дозволить ефективно відновити порушені права позивача та не буде становити втручання у дискреційні повноваження відповідачів.

Також суд звертає вагу, що процес надання позивачу формальних відмов може тривати нескінченно - створюється хибне коло.

Суди паралізовані масовими повторними судовими розглядами пенсійних спорів, у результаті чого різко падає якість прийнятих рішень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вже звертався до суду з позовом про зарахування періодів роботи у російській федерації з 01.06.2006 по 28.06.2008, з 29.06.2008 по 27.06.2009, з 22.08.2009 по 23.06.2010, з 01.10.2010 по 14.08.2011 у Філіалі 16-ого автобусного парку Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосміськтранс». Окружний адміністративний суд задовольнив позовну заяву у повному обсязі, визнавши протиправність дій органів пенсійного фонду.

Враховуючи вищенаведене, зазначені позовні вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів, а є належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, який унеможливить подальші зловживання з боку відповідачів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З огляду на матеріали справи, оскільки позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії 31 липня 2024 року, пенсія має бути перерахована з 31 липня 2024 року.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачами, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 968,96 грн. згідно квитанції від 22.08.2024.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в перерахунку пенсії № 262440017637 від 07 серпня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 31 липня 2024 року, з урахуванням заробітної плати з 01.06.2006 по 31.08.2011 у Філіалі 16-ого автобусного парку Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосміськтранс» відповідно до довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 113, а також провести відповідні виплати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 968 грн (дев`ятсот шістдесят вісім) 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження/місце проживання: вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддяПодлісна І.М.