Рішення № 123158184, 19.11.2024, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/1063/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року селище Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

зі секретарем судових засідань Довгаленко О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

18.09.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , згідно якої просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 в розмірі 28000 грн. з тих підстав, що відповідач порушив свої зобов`язання, які передбачені кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що 07.03.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 07.03.2024-100002292. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 10 000 грн. строком на 140 днів, зі сплатою процентів у розмірі: 365 % річних - фіксована процентна ставка в розмірі 1% за 1 день користування, комісія пов`язана з наданням кредиту15% від суми кредиту становить 1500 грн., неустойка 100,00 грн., нараховується за кожен день невиконання / неналежного виконання зобов`язання.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 24.07.2024, утворилась заборгованість у розмірі 28 000 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000 грн. та по процентам в розмірі 14 000 грн. по комісії в розмірі 1 500 грн., та неустойка в розмірі 2 500 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 19.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 29.10.2024 постановлено витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» копії наступних документів: - детальний розрахунок заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 із зазначенням моменту виникнення заборгованості та розбивкою щомісячно за кожною складовою із зазначенням всіх складових (тіло, відсотки, комісія), розміру коштів внесених боржником (зазначивши дати внесення) на погашення кредитної заборгованості та проведення банком зарахування сплачених коштів із зазначенням на які саме складові здійснювалося це погашення (на погашення тіла кредиту, відсотків, пені, комісії, штрафних санкцій тощо), вразі якщо здійснювалось погашення заборгованості.

18.11.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву мотивований тим, що відповідачка частково визнає позов, а саме в частині основного боргу в сумі 10000 грн. та 14000 грн. - процентів. Зазначили, що комісія та неустойка нараховані неправомірно та в цій частині позову просив відмовити в його задоволенні.

19.11.2024 представником позивача до суду подано клопотання про доручення доказів на виконання ухвали суду від 29.10.2024 та додано відомості з деталізацією наявних платежів та розрахунку заборгованості за кредитним договором № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 в якій зазначено інформацію про користування кредитними коштами.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. У прохальній частині позовної заяви зазначене прохання розглядати справи за його відсутності, просив заявлені вимоги задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася у відзиві представник просив справу розглядати за їх відсутності.

На підставі ст. ст. 211, 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

У відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини встановлені судом

З`ясувавши обставини, дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 07.03.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 07.03.2024-100002292, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Згідно договору сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною оферти. Договір підписано електронним цифровим підписом сторін (а.с. 14-17).

Як вбачається з Заявки до договору №07.03.2024-100002292 від 07.03.2024, сума кредиту складає 10 000 грн; строк кредитування - 140 дні; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1% за 1 день користування, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія пов`язана з наданням кредиту15% від суми кредиту дорівнює 1500 грн. (а.с. 17-18).

07.03.2024 позивач видав відповідачу кредит у розмірі 10000 грн, що підтверджується квитанцією № 2434602822 від 07.03.2024, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі (а.с. 13).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №07.03.2024-100002292 від 07.03.2024, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 28 000 грн, яка складається: 10000 грн - основний борг, 14 000 грнпроценти, 1500 грн. - комісія, 2500 грн. - неустойка (а.с. 9).

Паспорт споживчого кредиту в якому зазначені основні умови кредитування та підписаного ОСОБА_1 07.03.2024 одноразовим ідентифікатором (а.с. 20-21).

Згідно картки з деталізацією наявних платежів та розрахунку заборгованості за кредитним договором № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 зазначено інформацію про користування ОСОБА_1 кредитними коштами.

До теперішнього часу відповідач не сплатив позивачу заборгованість, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором №07.03.2024-100002292 від 07.03.2024

Представник відповідача визнає позовні вимоги за кредитним договором № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 в розмірі 24000 грн. яка складається з: 10000 грн. - основного боргу, 14 000 грн. - процентів.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд вважає доведеним факт укладення вищевказаного договору про надання кредиту між сторонами.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Представник позивача надав довідку розрахунок з якого вбачається, що основна суму боргу за кредитним договором 10 000 грн., проценти за період з 07.03.2024 по 24.07.2024 14 000 грн., комісія -1 500 грн, неустойка 2 500 грн. (а.с.9)

Представник відповідача визнає суму боргу за спірним кредитним договором в сумі 24000 грн. з яких: основна суму боргу за кредитним договором 10 000 грн., проценти за період з 07.03.2024 по 24.07.2024 14 000 грн. Комісію та неустойку вважає нарахованою неправомірно.

Суд погоджується з таким розрахунком оскільки відповідач не сплатив основну суму боргу за кредитом 10 000 грн. та визнав несплату комісії в розмірі 14000 грн.

Згідно п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

Відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз`яснення, що надані Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», зокрема в абзаці 3 пункту 24, в частині того, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Представник відповідача позов визнає, про що, через канцелярію суду подано заяву.

Суд вважає, що визнання позову не суперечить чинному законодавству, а тому суд приймає визнання позову та приймає рішення про задоволення позову в цій частині.

Водночас суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за комісією у розмірі 1 500 грн. з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 2 500 грн., за неналежне виконання кожного зобов`язання то суд враховує наступне.

Так п.14 заявки кредитного договору № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 та відповіді Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 07.03.2024-100002292 (кредитної лінії) передбачає сплату неустойки в сумі 100,00 грн, за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов6язання.

Так, відповідно до пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень"ЦК України, який доповнений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця)неустойки(штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що на договір розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Спірні відносини між сторонами врегульовувалися саме положеннями статей 1046, 1048, 1049,1050 ЦК України.

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши нарахування неустойки за період з 07.03.2024 по 24.07.2024, з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України дійшов висновку, що у задоволенні вимог в цій частині слід відмовити.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з мотивів та доводів, що викладені вище, а саме в частині стягнення заборгованості в розмірі 24000 гривень.

Розподіл судових витрат

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно дост. 141 ЦПК України,з відповідачана користьпозивача необхідностягнути понесеніта документальнопідтверджені судовівитрати увигляді судовогозбору пропорційнодо задоволенихпозовних вимогу розмірі2076,34грн.(24000 грн.*2422,40грн./28000грн.,де 24000 грн. сума задоволених судом вимог до стягнення, 2422 грн. сума сплаченого судового збору, 28 000 грн. сума заявлених позовних вимог).

Заяв про розподіл інших витрат не надійшло.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст.514,526,536,611,625,1050,1054,1077,1078,1081 ЦК України,13, 76, 81, 89, 141, 273, 274, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 07.03.2024-100002292 від 07.03.2024 в сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень, з яких 10000 (десять тисяч) гривень основний борг, 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень - проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" понесені витрати на сплати судового збору у розмірі 2 076 (дві тисячі сімдесят шість) гривень 34 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складене судом 20.11.2024

Сторони у справі:

Позивач:Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»: код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя П.В. Миколайчук